|
"Кримська Свiтлиця" > #19 за 08.05.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
#19 за 08.05.2009
СУРОЖ╤Я
Найменування Сурож було в╕доме ще з л╕тератури християнського походження. Та вже стала знаною ╕ «Влескнига» язичницького походження, яка в Укра╖н╕ була заборонена нав╕ть для наукового вивчення, не кажучи вже про ознайомлення з ц╕╓ю Книгою широкого загалу читач╕в. А в н╕й, як особливо ц╕нному духовно-╕сторичному джерел╕, ╓ в╕домост╕ й про Сурож╕ю.
Сурожц╕ були сонцепоклонниками. Зв╕дси ╕ ╖хн╓ найменування. Адже ╕ тепер Крим називають сонячним, бо денне небесне св╕тило досить щедре тут. Тому стародавн╕ мешканц╕ п╕вострова, рад╕ючи новому дню, молили Бога, «щоб п╕дняв у небо во╓воду сурож╕╓вого ╕ щоб на нього вийшла в╕ща зоря, золот╕ кола вертячи» (д. 3 А) ╕ знаменуючи добру погоду. «То бо сонце наше, що осв╕тлю╓ дом╕вки наш╕, й перед його лицем бл╕дне обличчя вогнищ домашн╕х» (д. 3 А). Вже тод╕, як бачимо, наш╕ пращури мали не прим╕тивне, а поетичне, космолог╕чне мислення. ╥хн╕ волхви закликали одноплем╕нник╕в: «Осп╕вуймо славу сурож╕ю (сонцю). Хай скаче золоте сурозьке в╕йсько в небесах» (д. 3 А), що св╕дчить про усв╕домлення рол╕ та значення оборонц╕в р╕дно╖ земл╕ й пошанування ╖х.
Священний нап╕й (тепер у християн – причастя) сурожц╕ теж називали на честь сонця – суриця або сур’я. Готувалася вона так: «Залишимо на суру (настоюватись, освячуючись) молоко наше в травах на н╕ч. Додамо до нього щавлю та ╕ншого з╕лля, як радили пращури, ╕ даймо йому суритись. ╤ пиймо трич╕ (по три ковтки), славлячи бог╕в п’ятиразово щодня» (д. 4 Г).
Сурожц╕ в основному були вих╕дцями з к╕ммер╕йц╕в ╕ тавр╕в ╕ належали до русинських племен. «╤ заснували Сурожград б╕ля (Чорного) моря, що належало грекам. Там зм╕цнював Сурож╕ю б╕лояр Кривор╕г» (д. 4 В). Б╕лоярами сурожц╕ називали сво╖х володар╕в, княз╕в. «Кривор╕г утримався в Сурож╕», одержавши в╕д грек╕в «золоте руно ╕ к╕нську зброю» (д. 4 В), тобто цей подарунок стримував сурожц╕в у боротьб╕ з пришельцями–греками.
Св╕й п╕востр╕в сурожц╕ називали не Тавр╕╓ю, як греки, а Сурож╕╓ю. Тож, будучи сонцепоклонниками та обожнюючи природу взагал╕, а р╕дний край зокрема, сурожц╕ молилися: «Сурож╕ю, св╕ти на них (на християнських пришельц╕в, яких на п╕востров╕ ставало все б╕льше), хай бачать ус╕! Перша бо слава Сурож╕я силою Д╕ду (язичницького божества) ╓, що ╕з т╕н╕ виганя╓ зло» (д. 4 Г). «Сурожу бо (м╕сту) святому бути над нами» (д. 4 Г), – рад╕ли ╕ новоприбуваюч╕ на п╕востр╕в к╕ммер╕йц╕, як╕ звикли до степових умов, про що св╕дчить ╖хня лексика: «А йдемо куди, бачимо – земл╕ г╕рськ╕ й луги морськ╕» (д. 4 Г). Насторожувала ╖х ╕нша обставина: «Се гонить Сурож ╕ б’╓ ворог╕в наших, як╕ в темн╕й ям╕ (в печерах) повзають (навкол╕шки моляться) ╕ погрожують нам хворобами, мором ╕ к╕нцем життя всякого» (д. 4 Г). Малися на уваз╕ грецьк╕ ченц╕, що пропов╕дували неймов╕рний «к╕нець св╕ту».
Волод╕ння сурожц╕в «звалися Сурозькою Руссю» (д. 6 В), що ╓ св╕дченням про те, що Русь у Криму ╕ в стародавност╕ мала досить значний вплив. Цьому противилися тут присутн╕ греки. «Сильна ╕ неугавна в╕йна тривала безупинно, поки в Сурож╕╖ не стало княз╕в сильних, аби греки давали зброю не ворогам, а т╕льки нам» (д. 6 В), сурожцям. ╥х ╕нколи охоплював ╕ в╕дчай, бо «Сурож╕я – огречена ╕ не буде вже своя, руська» (д. 6 Д). Однак духовно на зразок християнсько╖ Божо╖ Матер╕ сонцепоклонник╕в п╕дтримувала небесна мати «Суря (сонячна зоря), та була з нами» (д. 7 В), – казали сурожц╕ п╕сля чергово╖ перемоги над ворогами, що пост╕йно зм╕нювалися все новими.
А починалася Сурозька Русь так: «Коли наш╕ пращури Сурож творити починали, греки приходили до торжищ наших, прибутк╕в шукаючи ╕ землю нашу розглядаючи. Посилали до нас багато свого юнацтва, будинки споруджували ╕ гради для обм╕ну й торг╕вл╕. Аж якось побачили во╖в ╖хн╕х, мечами озбро╓них. ╤ незабаром вони нашу землю прибрали до сво╖х рук» (д. 8/3). «За чотири в╕ки до Сурожу хозари взяли в полон р╕д наш, бо не боронилися з князями. ╤ стали ми хозарськими» (д. 16 Б). «А були т╕ руси (сурожц╕) на п╕вдн╕, творяч╕ град сильний Сурож, який не збудувати грекам (за трип╕льською традиц╕╓ю – колом). Але т╕ зруйнували ╕ рус╕в побити хот╕ли» (д. 22). «А л╕воруч були готи» (д. 34). Нашестя йшло з ус╕х стор╕н. Найруйн╕вн╕шим виявилося монголо-татарське, котре завершилося виникненням в╕домого Кримського ханства.
Нин╕ до Криму при╖здить, кр╕м курортник╕в, багато «убол╕вальник╕в ╕ радник╕в», як╕ повчають кримчан, як ╖м жити ╕ робити, щоб п╕востр╕в став… чий? Кому як хочеться? А тут, якщо брати за етн╕чною ознакою, то ╕ в сотню не вбереш ус╕х. Та справжн╕, розсудлив╕ кримчани, лог╕чно м╕ркуючи, вважають, як колись ╕ сурожц╕: «Сурож наш був ╕ буде нашим, ╕ н╕хто не повинен слухати балачок» (д. 8/3) провокатор╕в. «Земля наша, союзу ант╕в (а не комун╕ст╕в, пенс╕онерська брат╕я яких й дос╕ дожива╓ тут свого в╕ку), щедро кров’ю полита, рус╕в буде» (д. 24 Г), рус╕в, а не рос╕ян, турк╕в чи ще когось, з чи╖х загребущих рук доводилося вириватись нашим пращурам. Укра╖на – не Рос╕я, Крим – не розм╕нна монета для спекулянт╕в в╕д пол╕тики. Його сама природа при╓днала до Укра╖ни-Руси.
Володимир ЛЕЩЕНКО, ╕сторик.
м. С╕мферополь.
"Кримська Свiтлиця" > #19 за 08.05.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7227
|
НА ВЕС╤ЛЬНИХ ОБРУЧКАХ ВИКАРБУВАЛИ ДЕНЬ СМЕРТ╤ ╢ВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
ШАНУ╢МО ВС╤Х НАШИХ ГЕРО╥В
В УКРА╥Н╤ ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОР╤В
