Версiя для друку Обговорити в форумi

НЕТРАДИЦІЙНИЙ ПОГЛЯД НА 9 ТРАВНЯ

День Перемоги – це той ідеологічний штамп, яким продовжують зазомбовувати нас уже в умовно незалежній Україні, не дають можливості вийти із гіпнотичного стану, з-під впливу історичних міфів старої імперської системи, використовують, щоб зберегти свої позиції.
День Перемоги. А можливо, день закінчення війни, бо дуже спірним є питання, хто вийшов переможцем у цій страшній бойні. А може, день пам’яті отих незліченних жертв, день Молитви за спасіння їхніх душ, день покаяння і день прощення, день очищення душі людини і душі народу.
День Перемоги. А у якій війні? Другій світовій, а чи Великій Вітчизняній? Для кого – вітчизняна? Українці до війни мали «щастя» мати декілька вітчизн. Крім СРСР, була «вітчизною» і Польща, і Румунія, і Чехословаччина. Навіть Угорщина була «вітчизною» для частини українців. Кожний окупант визволяв нас найперше від волі.
На початок Великої Вітчизняної українці опинилися в одній комуналці, а точніше, камері величезної тюрми народів, що мала намір розширюватись на всю планету. Оця єдина камера – це, мабуть, єдиний позитив у нашій історії ХХ століття.
Так звана Велика Вітчизняна була війною двох хижаків, двох тоталітарних систем на території України за право володіти нею. Це була війна за право володіти нами. Наші батьки і діди мали «щастя» захищати рідну землю для старого окупанта від захланності нового. Вибору у них не було. Їх не питала Москва: хочуть вони воювати чи ні, а змусила брати зброю, а часто і без зброї іти убивати людей, яких теж змусили бути загарбниками. З одного й другого боку були й загіпнозовані, позбавлені логічного мислення безконечно повторюваною ідеологічною брехнею.
Частина українців вибір робила і боролася з усіма окупантами на рідній землі: польськими, німецькими, більшовицькими. Боролися проти них не під Варшавою, Берліном чи Москвою, а на українській знедоленій, рясно политій кров’ю землі. Та їх, на жаль, було замало, щоб подолати ворогів. Їх звинувачують у жорстокості ще у сто разів жорстокіші сили. Ті, що бачать соломинку у чужому оці, а у своєму не бачать колоди. Можна подумати, що більшовики чи фашисти були милосердними одне до одного. Війна позбавляє людину милосердя. Багатьох вона робить звірами.
Фашисти до своїх збройних сил не брали українців, а добровольців було не багато. І ці добровольці йшли, щоб пройти вишкіл воїна для боротьби за вільну від будь-якого загарбника рідну землю. Судити не маємо права нікого, бо не знаємо, як би ми вчинили у подібній ситуації. Люди – не ангели, тим більше на війні. Злет героїчності будь-якої армії прикриває, приховує бруд війни, її огидність і гріховність, її сатанізм. На війні героїв не буває. На війні усі – вбивці. І ті, що нападають, і ті, що захищаючись, змушені бути вбивцями. Святих на війні немає. Переконаність у власній безгрішності робить людину (і народ) сліпою і та сліпота не дозволяє бачити правду. Наші батьки і діди були не героями, а жертвами війни та ідеологічної брехні. Людина народжується для творчості, а імперські сили змушують її бути руйнівником, знищенником себе і ближнього.
Коли почалася війна, і хто її почав? 18 вересня 1939 року радянський уряд у офіційній ноті оголосив, що винна у війні Польща. Звичайно, що Польща. Адже поляки напали на німецьку радіостанцію, щось на зразок, як грузини на Росію у 2008-му. Щоб мати привід розпочати воєнні дії, німецькі солдати, переодягнені у польську уніформу, «напали» на свою ж радіостанцію. Досвід у німців запозичила радянська армія. Через три місяці, у листопаді 1939 радянські солдати обстріляли свою ж прикордонну заставу на кордоні з Фінляндією і почали війну проти фінського «агресора». В той же день, 30 листопада, того ж 1939 року, Сталін у газеті «Правда» звинуватив Англію і Францію, які «напали на Німеччину, взявши на себе відповідальність за теперішню війну»! Змінюються обставини – змінюються і звинувачування. 5 травня 1941 року Сталін назвав винуватцем Німеччину, бо збирався іти визволяти Європу від фашизму. Але запізнився: Гітлер випередив його, розпочавши війну проти СРСР.
До червня 1941 р. Німеччина воювала на Західному фронті. В той час, тобто з вересня 1939 до червня 1941, Москва, крім Західної України і Західної Білорусії, «визволила» Литву, Латвію, Естонію, Північну Буковину, Південну Бессарабію, Молдову та невелику частину Фінляндії, збільшивши цим самим населення Союзу на 23 млн. чоловік і на 200-300 кілометрів посунувши свій кордон на захід. Як бачимо, більшовицька імперія жила «мирним» життям. СРСР «боровся» за мир і напередодні війни. У серпні 1939 року Жуков розгромив у Монголії на Халхін-Голі шосту японську армію. Це була лише прелюдія до Другої світової. А з боку Німеччини прелюдією була анексія Австрії у березні 1938, у жовтні – чеських Судетів, а у березні 1939 всієї Чехії. Тоді ж почалася війна і на українських землях. Угорщина окупувала Закарпаття, яке напередодні проголосило незалежність. Хижаки безкарно ділили Європу. Тепер дійшла черга ділити світ.
Друга світова війна була війною за східні (польські, українські, білоруські) землі для фашистів і за світове панування для більшовиків. 1 січня 1941 року газета «Правда» писала: «Велика наша страна. Самому земному шару нужно вращаться девять часов, чтобы вся огромная наша советская страна вступила в новый год своих побед. Будет время, когда ему потребуется для этого не девять часов, а круглые сутки… И кто знает, где придется нам встречать новый год через пять, через десять лет, по какому поясу, на каком новом советском меридиане?».
Якщо Гітлерові потрібні були східні території (на перших порах), то Сталін мріяв боротися до тих пір, поки остання капіталістична країна не стане «республікою» у складі СРСР, поки не замайорить над всією планетою червоний прапор.
Російську владу ніколи не цікавив добробут простого народу. Росія була і є великою державою бідних людей. Урядова Росія прагнула світового панування. А що ж хотів простолюд? Як і всі народи, хотів просто жити. Хотів щастя і добробуту. Війни йому були не потрібні. Росіянам, ледь змінивши слова відомої в минулому пісні, «не нужен был берег турецкий и Африка им не нужна». Більшості хотілося просто жити, жити по-людськи. Правда, вони й не знали – як по-людськи жити. Їх переконували, що вони – найбагатші, найкращі, що живуть у вільній, найдемократичнішій країні, що Країну Рад оточують запеклі вороги, яких необхідно знищити і визволити весь світ від капіталістичного рабства. Частина людей свято вірила у цю брехню, як вірить і дотепер.
Щодо перемоги. Хто ж вийшов переможцем у цій страшній бойні? Програв війну фашизм. Отже, у виграші опинився німецький народ. Правда, не весь. Німці колишньої НДР ще й досі не вилікувались від соціалістичного «розквіту». Зате німці ФРН за короткий час, ставши на шлях демократичного розвитку, створили заможну державу.
Плани Сталіна та його оточення значною мірою були реалізовані. «Внаслідок розгрому фашистської Німеччини і мілітаристської Японії докорінно змінилася вся соціально-політична обстановка у світі… Від капіталістичної системи відпало 11 держав з населенням 700 млн. чоловік, які стали на шлях будівництва нового життя. Утворилася світова соціалістична система». (Історія УРСР, т. 8, ст. 5. К. 1979).
Переміг соціалізм московсько-більшовицького зразка, переміг величезними жертвами. Це була Піррова перемога. Народам соціалістичного табору, і особливо народам СРСР, довелося ще майже півстоліття жити в «раю», в якому – ні долі, ні волі, ні господаря. А де мав узятися той господар, як його знищила система і донищила війна?
Англо-американські війська допомогли французам визволити від фашистів Францію. Допомогли і повернулися додому. А що робила майже півстоліття на визволених землях Європи радянська армія? Чому не повернулася «на родину»? Чому абсолютна більшість визволителів, тобто ветеранів війни, в Україні користуються російською мовою? Невже їм українська земля рідніша за російську? Якщо рідніша, то живіть, користуйтесь рідною мовою, плекайте рідну культуру, традиції, але поважайте мову і культуру народу, серед якого живете. А якщо хочете двомовності – будь ласка, вивчіть українську і будете двомовними, як ми.
То що нам святкувати і чи святкувати взагалі? 8 і 9 травня повинні стати днями пам’яті усіх полеглих у цьому страшному бойовищі. Днями очищення і днями примирення. Днями молитви, щоб очистити душу народу від негативної енергії, від гріхів, накопичених страшним ХХ століттям на нашій землі, щоб змити той бруд ненависті і стерти зло, залишене нам у спадок.
Василь ГОДЯК.
м. Соснівка Львівської обл.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 08.05.2009 > Тема "Резонанс"