Версiя для друку Обговорити в форумi

І що ж я могла знати раніше про Суми? «Адміністративний центр Сумської області і місто обласного значення з населенням близько 280 тис. жителів...». «Засноване у 1655 році. Надзвичайно красиве — особливо влітку, затишне, зелене містечко на берегах мальовничого Псла...». Край, де остаточно склалася акторська кар’єра основоположника сценічного реалізму Михайла Щепкіна (не випадково ж місцевий театр драми і музичної комедії носить його ім’я). Останній гетьман Запорозької Січі Петро Калнишевський — із Сумщини. Олександр Олесь (сміються, плачуть солов’ї!) — тутешній! І червоний партизан, двічі Герой Сидір Ковпак, і льотчик-ас, тричі Герой минулої війни Іван Кожедуб — звідси.
А ще ж — президентська Хоружівка на Сумщині! І якщо вже рухатися в напрямку Помаранчевого Майдану — то як не згадати його провісників, сумських студентів і їхню знамениту «революцію на траві» — протестне наметове містечко і літній 2004 року піший похід на Київ проти грубого, адміністративного, безпідставного об’єднання трьох університетів міста в один. Міліція жорстоко побила й затримала учасників походу, але зерно їхньої непокори перед правлячим режимом («Студенти — не бидло!» — одне з тих революційних гасел), без сумніву, дало свої сходи на Майдані. До речі, через рік, у 2005-му, студентам-бунтарям урочисто відкрили пам’ятник у центрі Сум, де стояло наметове містечко.
Так що навіть цих моїх «мозаїчних» студентських відомостей про Суми, напевне, досить, щоб відчувати пошану до цього «північноукраїнського» міста. Але ж я вам ще й слова не сказала про знаменитий пісенний сумський «Булат»!
10-13 квітня у місті Суми проходив ХХI Міжнародний фестиваль авторської пісні і пісенної поезії «Булат». Це один із найстаріших, найвідоміших фестивалів авторської пісні в Україні, який проводиться з 1989 року з метою підтримки і розвитку жанру, хрещеними «батьками» якого є легендарні автори-виконавці — Булат Окуджава, Юрій Візбор, Володимир Висоцький, Олександр Галич, Юрій Кукін та інші «кобзарі» співаної поезії.
Організатори фестивалю — Сумська обласна молодіжна громадська організація «Клуб авторської пісні «Булат», Сумська міська рада, відділ культури і туризму міської ради. Цього року фестиваль проходив під патронатом Сумського міського голови Геннадія Мінаєва.
Мета та завдання конкурсу — популяризація жанру авторської пісні і поезії в Україні, підтримка талановитих авторів-виконавців, культурне збагачення й естетичне виховання молоді, залучення творчої молоді до жанру авторської пісні, обмін досвідом між активістами клубів авторської пісні і творчих об’єднань.
Думка взяти участь у «Булаті» прийшла до мене абсолютно спонтанно, але тепер важко навіть уявити, що я могла б пропустити і не відчути разом з гостями, конкурсантами, бардами, авторами-виконавцями з різних куточків України, Росії, Білорусії, Молдови це справжнє свято ліричної чи жартівливої, філософської чи інтимної, але завжди такої змістовної, образної, духовно багатої авторської пісні.
Фестивальний пісенний настрій учасники «Булату» відчули ще з перших кроків на пероні сумського залізничного вокзалу, де нас привітно зустріли директор фестивалю Ігор Добровольський та його помічник Сергій Примак. Автобус, наповнений творчими, невгамовними, співочими людьми – це середовище, де оживе навіть найзакореніліший песиміст. З веселими вигуками, жартами, анекдотами, і, звичайно ж, піснями, перезнайомившись, від душі насміявшись, ми прибули до спортивно-оздоровчого комплексу «Орлятко». Там ми і мали ці кілька квітневих днів жити, горланити до ранку пісні, заважати своїми завзятими репетиціями сусідам по кімнаті, конкурувати, виступати, радіти перемогам і розчаровуватися через невдачі, словом – фестивалити.
Вже першого дня ми встигли взяти участь у кількох фестивальних заходах. Найбільше мені запам’яталися концерт у Сумській школі МВС та прес-конференція з організаторами фестивалю та членами журі. Концерт просто окрилив шаленими оплесками, неприхованими емоціями та щирими проханнями майбутніх сумських правоохоронців приїхати до них і виступити ще хоч раз. А прес-конференція вразила знайомством з людьми, про яких уже ходять легенди. «Ніжний та іронічний лірик, геній авторської пісні» (його співають і Нікітіни, і Берковський, і взагалі всі барди країни), поет із загадковою несхожістю — все це особливий світ в російській поезії ХХ століття, де він міцно посів гідне і абсолютно окремішнє місце. Дмитро Сухарєв — автор багатьох збірок віршів і володар декількох поетичних премій, у тому числі Державної премії Росії з літератури імені Булата Окуджави, автор пісень всенародної популярності – «Альма-матер» і «Бріч-мулла», «Прекрасна хвиля» і відомого «саундтрека» до кінофільму «Москва сльозам не вірить» — «Олександра». Організатор та ідейний натхненник Творчої спілки діячів авторської пісні України Вадим Гефтер; визнаний авторитет в сучасній авторській пісні, автор понад 300 пісень, художник, кінодраматург Ігор Жук; український бард, драматург, член національних спілок України: театральних діячів, кобзарів, журналістів та Всеукраїнської музичної спілки, автор багатьох пісень Олександр Смик; директор фестивалю, президент клубу авторської пісні «Булат» Ігор Добровольський; журналістка, письменниця, авторка багатьох відомих детективів та психологічних романів Ірен Роздобудько.
За словами Ігоря Добровольського, фестиваль авторської пісні «Булат» — це добра, славна традиція, яка активно підтримується містом Суми, тому й проводиться вже 21 рік поспіль.
Цього року до Сум приїхало понад двісті учасників та гостей. «Булатівці» традиційно дають низку благодійних концертів на підприємствах, у вищих навчальних закладах, бібліотеках, Банківській академії, суспільному культурному центрі та ін.
Як пояснив директор, конкурсна частина фестивалю проходить у два етапи: робота в творчих майстернях і виступ на конкурсному концерті. Всього передбачено нагородження 8 лауреатів і 8 дипломантів фестивалю у номінаціях: автор слів, автор пісень українською мовою, автор музики, поет, виконавець, вокальний дует, ансамбль.
На моє запитання, що отримують переможці фестивалю, чи «розкручують» їх, чи допомагають у подальшому розвитку, чи просто дарують диплом «для колекції», Ігор Добровольський відповів, що диплом на такому конкурсі ще треба заслужити. Адже конкурсний концерт «Булату» має дуже високий рівень, з дуже сильними учасниками, і бути серед них відзначеним – це вже велика нагорода. Крім того, у програмі фестивалю працюють творчі майстерні, де можна показати свої здобутки відомим маститим бардам, поетам, які дійсно можуть допомогти в подальшому творчому розвитку і у тій, так званій, «розкрутці».
На запитання, за якими критеріями журі буде оцінювати конкурсантів, Ірен Роздобудько відповіла, що вона в першу чергу звертатиме увагу на тексти, риму, поетичність. Причому, теми не мають значення, головне, щоб твір створював не порожній, наповнений змістом образ.
Дмитро Сухарєв сказав, що для нього в авторській пісні головне — талант, у якому все повинно бути поєднано. Взагалі, авторська пісня призначена для вузького кола людей, для дружньої компанії однодумців. Раніше, в часи моєї молодості, розповів Д. Сухарєв, сучасна попса, що звучить з радіо— та телеефірів, була чимось диким, незрозумілим, нелюдським, її просто б не слухали. Людей виховували на образних, розумних піснях, які несли у собі велику ідею – спонукати задуматися над значимим, цінним, прекрасним. Мистецтво має надзвичайно об’єднавчу силу. Добра, якісна пісня, яку співає весь зал, знає напам’ять кожен, може організувати націю, а оце пісенне сміття, що заполонило тепер ефір, може людей зіпсувати і пересварити. Так, як це й відбувається зараз. Я не можу сказати, що в нації перестають народжуватися генії, просто відчувається якийсь період «творчого застою». Такі фестивалі, як «Булат» допомагають відкрити, віднайти тих прихованих «пісенних пророків», які знайдуть своє місце у мистецтві, адже справжній талант обов’язково проб’ється, просто ніколи не можна опускати руки і щиро, відкрито, душевно творити, якщо відчуваєш, що маєш сили, якщо твоя творчість здатна доторкнутися до чиєїсь душі і залишити у ній слід.
Виступ Олександра Смика був лаконічним і дуже влучним: «Авторська пісня – це як триєдність: Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух, якщо щось випадає, значить, віри немає; так і в пісні – текст, мелодія, голос мають бути у повній єдності і гармонії, якщо щось недовершене, не талановите — не буде пісні».
Трошки відступивши від конкурсної теми, я запитала у Ірен Роздобудько, чи справді мистецтво здатне зробити світ кращим? І що ж таке треба створити митцям, щоб українці стрепенулися, пробудилися, прозріли, взяли міцно в руки та підняли рідну країну з «кризових колін»?
— Я переконана, що культура йде попереду економіки, політики, — відповіла пані Ірен. — І якщо ми не будемо культурними, не усвідомимо себе як інтелігентна, розумна, вільна, роботяща, європейська нація, то на достойне майбутнє навряд чи доведеться сподіватися.
Треба писати чесні, проникливі твори. Тільки якщо тобі повірять, можна вплинути на людську свідомість, змінити, покращити її. Творча людина повинна бути речником, месією, що веде за собою.
— Де Ви берете теми для своїх творів? Ваші герої – це живі люди, чи витвір Вашої уяви? Нещодавно я, студентка факультету української філології, готуючись до семінару, перечитала цілу купу книжок сучасних письменників. Але найбільше мене вразив Ваш роман «Ґудзик». З ним я й виступила на одному із семінарів: переказувала Вашу біографію, переповідала зміст, зачитувала якісь фрагменти з твору, що мене найбільше вразили, і ставила собі та своїм однокурсникам запитання: як можна заглянути в таку глибину життя, людських переживань і уявити та відтворити подібне? Чи могла я тоді уявити собі, що колись зможу у Вас особисто про це запитати?
— Я намагаюсь узагальнити те, що бачу в житті. Я можу взяти щось у вас, ваші очі, вашу наполегливість, добру енергетику. З іншої людини — щось своє, неповторне, це буде синтез рис, які мене вразили. А «Ґудзик» — це пошук відповідей на вічні запитання, хто ми такі в цьому житті? Чи ми маленькі, загублені ґудзики, чи можна нас знайти, чи можна знайти те, що, здавалося б, безповоротно втрачено? Я ставлю собі всі ці вічні питання, а образи вже набираються з життя. Звичайно, написати твір, який здатний вразити, неможливо, чогось не переживши. Не знаючи, що таке біль, зрада, образа, втрата чи, навпаки, сильні найкращі відчуття, не можна їх правдиво описати. Тому, мені здається, творчій людині необхідно пройти багато в своєму житті, багато пізнати, побачити, відчути, для того, щоб всі свої враження викласти і увічнити в творі. Не варто боятися життя, усіх його проявів, досконалих чи недолугих, красивих чи потворних, які завдають болю чи приносять істинну радість. Це все треба пережити, заглянути в глибину і увічнити, якщо є хист, звичайно, синтезувати у мистецтві.
* * *
Наступного фестивального дня проходили творчі майстерні для кожної номінації. Прослуховували учасників, давали поради та благословляли вже на сам конкурсний концерт відомі й авторитетні автори Ігор Жук та Юрій Чайка, виконавці Руслана Туриянська, Інна Дроздова, барди Едуард Драч та Олександр Смик, поети Сергій Каплан, Ірина Козлова, Сергій П’ятаченко, автор музики Володимир Завгородній, Олександр Супрун і Театр поетичної пісні «Шансон».
Після прослуховування у залі комплексу «Орлятко» вперше відбувся концерт української пісні та традиційний концерт жартівливої пісні «Чайхана». Із задоволенням зазначу, що концерт української пісні, хоч це й була лише прем’єра, видався набагато потужнішим. Співали Олександр Смик, Юрій Чайка, Ігор Жук – кожен по-своєму незвичайний, цікавий і, безумовно, талановитий. Для себе особисто на цьому концерті я виділила Едуарда Драча та гурт з Дніпропетровська «Пліч-о-пліч». Едуард Драч – людина-оркестр, володіє гітарою, скрипкою, фортепіано, мандоліною, банджо, кобзою, старосвітською бандурою, гуслями-словіші, колісною лірою. Автор багатьох пісень українською мовою, бажаний гість на різноманітних фестивалях. Його знають в українських громадах Європи, Канади, Америки, де він виступав з концертами.
А з учасниками гурту «Пліч-о-пліч» Ярославом Апрасюхіним та Денисом Пахомовим я познайомилась минулої осені на фестивалі «Пісенна мрія» в Одесі. Ще тоді хлопці вразили мене професійною грою на гітарі, образними, сильними текстами, потужною енергетикою. У них є своє обличчя, і я впевнена, їх чекає велике творче майбутнє. Треба лише звучати, «світитися», не зупинятися, шукати однодумців, як сказав на тій же «Пісенній мрії» Олег Скрипка.
Якби іще не отакий штришок... Я приїхала на фестиваль без гітари, бо, чесно кажучи, рідніший для мене інструмент – фортепіано, присутність якого на сцені організатори мені «клятвенно» обіцяли. Але робочого інструмента на конкурсі (крім розбитого піаніно без половини клавіш) я так і не побачила. Що ж робити? Я попросила хлопців підіграти мені на гітарі. Чули б ви, як гарно звучала моя постійна конкурсна «супутниця» — батькова пісня «Мамо, вічно будь!» під професійний гітарний акомпанемент! Але нашому творчому дуету так і не судилося відбутися: з якихось причин гітарист на конкурсі відмовився мені підіграти.
Довелося співати без супроводу — акапельно. На мій подив, я все одно отримала відзнаку і стала дипломантом фестивалю. Але справа ж не у формальних відзнаках! Просто, разом, об’єднавши таланти й зусилля, ми створили б такий номер, показали б такий рівень, що — повернімося до Ірен Роздобудько — це вразило б до глибини душі і окрилило душу кожного. Невже і в мистецтві у нас, як у політиці: де два музики, там три лауреати-гетьмани? Тож і не дивно, що вся країна — як те ненастроєне фортепіано...
На гала-концерті в «Палаці культури ім. Фрунзе» журі та директор фестивалю вручили дипломи та пам’ятні подарунки переможцям. Лауреатами стали: Анна Троян (Суми), Тетяна Богданова (Запоріжжя), Ірина Рижих (Асканія-Нова), Ігор Петренко (Стаханов), Ольга Артеменко і Катерина Тетеря (Київ), ансамбль «Форум» (Дніпродзержинськ). Дипломами відзначили Вадима Ланду (Одеса), Євгена Співака (Суми), Михайла Квятковського (Асканія-Нова), Сергія Постолова (Бєлгородська обл.), Наталю Соболєву (Дніпродзержинськ), Володимира Худенка (Конотоп), Юлію Качулу (Сімферополь), Юрія і Віру Найд (Хмельницький), спеціальний приз «За пісню» отримав ансамбль «Альма-матер» (Дніпропетровськ).
На завершення хочу сказати, що я була вражена продуманою, добре налаштованою організацією, натхненним настроєм, домашністю фестивалю «Булат». Головна заслуга у цьому, звичайно ж, організаторів, на плечах яких лежить така непроста справа – підняти на щит й утвердити цей потужний, змістовний жанр — «авторську пісню», яку «випопсовують» з нашої свідомості (особливо молоді) ефірною низькопробщиною. Художній керівник фестивалю, найзавзятіший організатор, ведучий, поет, гітарист, можна сказати, душа «Булату» — сумчанин Артем Соколов. Завдяки цій чудовій людині та клубу авторської пісні з Дніпропетровська «Альма-матер» особисто для мене відкрився цілий Всесвіт авторської пісні, яка хвилює, окрилює, спонукає задуматися й творити самій...
* * *
В останній день після гала-концерту (це була якраз Вербна неділя) дехто з учасників встиг сходити в Сумах до церкви і посвятити гілочки верби. Я привезла ті посвячені гілочки до Сімферополя і поставила в редакції у воду. Сьогодні вони вже розпустили листочки і викинули корінці! Ми висадимо їх у нашу кримську землю — творчі, духовні паростки прекрасного пісенного фестивалю «Булат», що так гостинно зустрічав нас у відтепер рідних, милих серцю Сумах...
Юлія КАЧУЛА.
Суми — Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 01.05.2009 > Тема "Душі криниця"