Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 01.05.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#18 за 01.05.2009
КНЯЗЬ РОСТИСЛАВ ╤ КНЯГИНЯ ЛАНКА
Степан ПУШИК

ПОСТАТ╤ СИВО╥ ДАВНИНИ

(Продовження. Поч. у № 16, 17).

Запрутська Гуцульщина в район╕ Ланчина, Делятина, Яблунова перенасичена топон╕мами й г╕дрон╕мами, як╕ прямо св╕дчать про заселення цього краю тюркським, сем╕тським, угро-ф╕нським елементом, що зазнав укра╖н╕зац╕╖. Скаж╕мо, в Космач╕ й ╕нших селах Кос╕вщини досить поширене пр╕звище Коб’як (Коб’юк), що нам говорить про половецького хана з династ╕╖ Шарукан╕д╕в, котрий був полонений ки╖вським князем Святославом у Лукомл╕ (тепер село на Полтавщин╕ — Лук╕м’я), але переписувач╕ «Слова о полку ╤горев╕м» ╕з Лукомоля зробили Лукомор’╓, та й ще пишуть його з мало╖ букви.
Очевидно, ки╖вський князь Святослав Гр╕зний подарував Коб’яка сватов╕ Ярославу Володимировичу Осмомислу, а той тримав його в Космач╕ або й Княждвор╕. Можливо, що нащадок хана Коб’яка вт╕к у Карпати в╕д Батия. Тут ╓ село Куба╖вка. У наш╕ дн╕ скрипалька Зоряна Коб’як живе у Косов╕, виклада╓ в музичн╕й школ╕ й гра╓ на скрипц╕ в знаменитому Кос╕вському оркестр╕ народних ╕нструмент╕в, яким керували П. Терпелюк ╕ В. Б╕ланюк.
У рисах обличчя ц╕╓╖ красун╕ та ╖╖ сестри неважко прочитати половецький тип. Так само, як ╕ берез╕вського укра╖нця, поета й видавця ╤вана Малковича кияни чомусь сприймають за ╓врея, ╕ автор цих рядк╕в, працюючи в Ки╖вському нац╕ональному ун╕верситет╕ ╕мен╕ Тараса Шевченка чи в Нац╕ональн╕й сп╕лц╕ письменник╕в, мусив переконувати колег у тому, що власник видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» з того куточка Карпат, де гуцули не схож╕ на гуцул╕в, вони дуже енерг╕йн╕, придумали псевдоверс╕ю, що Берез╕в — боярське село, що вс╕ вони в минулому — бояри, хоч такого не могло бути. Боярин — княжий радник, щось на зразок тепер╕шнього депутата, але ╖х було значно менше ╕ м╕г бути один-╓диний боярин на багато с╕л, та й той збер╕г би цей титул у пр╕звищ╕ (як-от у мо╓му сел╕ В╕кторов╕, яке входило колись в рису Старого Галича, ╓ Боярини й Буяр╕). На Гуцульщин╕ справд╕ жили в╕льн╕ люди, але то були переселенц╕ з Кубан╕, Криму та Хорват╕╖, як╕ пере╖хали сюди з двором Ланки Беле╖вни. До реч╕, на Прикарпатт╕ дуже поширене пр╕звище Белей ╕ ╓ село Беле╖в, а угорськ╕ корол╕ пост╕йно заз╕хали на галицький ст╕л, бо й дочка Коломана (Кальмана Книжника) та ╢рем╕╖, дочки Володимира Всеволодовича Мономаха, — Соф╕я була жоною внука Ростислава-Михайла й Ланки — Володимирка Володаревича, мат╕р’ю Осмомисла, а самого Ярослава Володимировича планували оженити з дочкою угорського короля Стефана III. Зда╓ться, що з ц╕╓╖ династ╕╖ угорських корол╕в був ╕ четвертий Степан. На Галич-гор╕ з боку Крилоса ╓ урочище «Штепан╕вка», що дивиться на фундаменти Успенського собору, в якому було поховано Ярослава Осмомисла, котрий м╕г бути охрещений Степаном. Звичайно, що м╕ж Ростиславом-Михайлом ╕ Ярославом-Степаном (?) Осмомислом — р╕ка часу, ц╕ле стор╕ччя, але це одна династ╕я, ╕ Ярослав Володимирович Осмомисл названий так, аби п╕дкреслити його зв’язок з Ярославом Володимировичем Мудрим.
Але поверн╕мось до Княждвора Коломийського району ╤вано-Франк╕всько╖ област╕, де був у городищ╕ княжий дв╕р, що з тисового л╕су дивився на Ланчин ╕ Товмачик (перше — селище м╕ського типу, друге — село). Городище IX-XIII стол╕ть розташоване в т╕й частин╕ Княждвора, яка назива╓ться Баня-Княждв╕рська. У ц╕й м╕сцевост╕ бань дуже багато (вс╕ вони пов’язан╕ з виварюванням кухонно╖ сол╕ з ропи), ╓ населен╕ пункти Баньки, Баня-Берез╕в. А всього ╕з суровиц╕ виварювали с╕ль у 139 м╕сцях, брали ╕ беруть ропу для господарських потреб.
Безперечно, що молода вдова Ланка Беле╖вна, на руках яко╖ було четверо д╕тей (дочку посватав князь Давид ╤горевич, брат Володимира Мономаха), жила з дворовими людьми за рахунок «коломийсько╖» сол╕. П╕зн╕ше тут ос╕в князь-самозванець Доброслав. Його ╕м’я ув╕чнилося в назв╕ села Добротова.
Кошти в╕д солевих промисл╕в ╕шли також на утримання в╕йська, про що ╓ згадка в «руському л╕топис╕». Отож Зар╕ччя й Б╕л╕ Ослави не випадково розбит╕ не на вулиц╕, а на сотн╕, як-от бойк╕вське м╕стечко Перег╕нське — на дворища. У сам╕й Коломи╖ с╕ль не варили, але солевик╕в-маджар╕в, як╕ чумакували впродовж стол╕ть, а можливо, й тисячол╕ть, називали коломийцями. Солепромислом займалися й тмутороканц╕, котр╕ прибули на Прикарпаття з Передкавказзя.
Зда╓ться, що тут нам сл╕д зупинитися задля того, аби з’ясувати час появи в Галич╕ перших хозар╕в, кара╖м╕в та печен╕г╕в. На мою думку, вони прибули ╕з Тмуторокан╕ з двором Ланки Беле╖вни. Про кара╖м╕в у Галич╕ дос╕ говорять, що вони були княжими охоронцями.
Але про кара╖м╕в, як╕ до Криму переселилися, очевидно, з Месопотам╕╖, ╕ в Хозарському каганат╕ прийняли юда╖зм (Талмуд не визнають) мова п╕де нижче. Спершу скажемо про печен╕г╕в. ╤з Княждвора дуже добре видно Печен╕жин, де був ╕ замок, було й дохристиянське святилище, а поблизу, в Рунгурах, народилися два ватаги опришк╕в — Олекса та ╤ван Добущуки з родини Кабалюк╕в, котр╕ в╕дом╕ як Довбуш╕. Пр╕звище Кабалюк досить поширене на Прикарпатт╕ й у Карпатах. Слово «кабала», в╕д якого це пр╕звисько спершу було утворене, знову скерову╓ нашу увагу на хозар╕в та на хозарський каганат, на обломках якого виникло Тмутороканське княз╕вство, що належало до Черн╕г╕вського володарювання. В╕д каган╕в згодом п╕шли ╓врейськ╕ пр╕звища Каган ╕ Каганович. Ярослава Мудрого, ки╖вського великого князя, теж називали каганом. Про «Ярослава, Ольгова коганя» мовиться у «Слов╕ о полку ╤горев╕м», але ц╕ слова б╕льше п╕дходять до Ярослава Осмомисла, предок якого сид╕в у Тмуторокан╕, правлячи частиною Криму й Кубан╕. Деталь ця просв╕чу╓ ╕ Чагра та Настасю Чагр╕вну, мат╕р Олега, коханку Осмомисла. Володимир, котрий зазнав багато страждань через незаконного брата ╕ його мат╕р, ц╕лком м╕г назвати Ярослава Осмомисла каганом, якщо Настася Чагр╕вна була вихресткою. ╥╖ чомусь спалили як язичницю-чар╕вницю, а з ╖╖ сином не церемонились довго, хоч ╕ Осмомисл передав йому Галич, а Перемишль в╕ддав Володимиру. Олега прогнали, Володимира посадили в Галич╕, прогнали з галицького стола ╕ знову прийняли.
Що ж до слова «кабала», в╕д якого утворилося пр╕звище Кабалюк, то воно старо╓врейське, переклада╓ться як «переказ, легенда, м╕ф» ╕ означа╓ рел╕г╕йне пояснення св╕ту за допомогою символ╕чного тлумачення священних текст╕в Б╕бл╕╖ й Талмуду, в яких словам ╕ числам нада╓ться м╕стичного значення. Теч╕я ця виникла й поширилася в епоху Середньов╕ччя в юда╖зм╕ та християнств╕. Також ╕менувалось Кабалою давн╓ кавказьке м╕сто на територ╕╖ Азербайджану, яке про╕снувало ц╕ле тисячол╕ття (VI-XVI ст.) ╕ було столицею Албан╕╖ Кавказько╖, куди доходив наш князь Святослав Завойовник. Називали кабалою й особисту залежн╕сть, коли людина взяла зобов’язання й не виконала його, скаж╕мо, не в╕ддала позику.
Як бачимо, козари (хозари) ╕з Тмуторокан╕ могли принести це слово (╕ не т╕льки слово!), якщо Довбуш╕в називали ще й Кабалюками. Бачимо, що в карпатських легендах Дзв╕нка чинить ╕з Довбушем те саме, що й Дал╕ла ╕з Самсоном, вириваючи з голови золоте (ср╕бне) волосся, що ╓ символом сонячного й м╕сячного пром╕ння. Кабала в значенн╕ «м╕ф», «легенда» проникла ╕ в карпатський фольклор саме там, де поселилася Ланка з д╕тьми й двором. Напрошу╓ться висновок, що з нею прибули не лише хозари, але й печен╕ги, як╕ заснували Печен╕жин. Чорний л╕с на Прикарпатт╕ називали Печен╕говим, ╕ це можна тлумачити як простий переклад, бо печен╕ги — чорн╕. Серед галицьких билин ма╓мо не лише «Михайла Козарина», але й «Дюка Степановича». Дукас — це той же князь, але латинською мовою, якою Ланка, безперечно, волод╕ла, як ╕ ╖╖ д╕ти. У Тмуторокан╕ й княз╕вств╕ жили представники р╕зних племен, народностей ╕ народ╕в. Грек отру╖в князя Ростислава, грека-катепана закаменували, мабуть, не греки поблизу тепер╕шнього м. Севастополя. Олег, Святослав ╕ Володимир розгромили хозарську державу, що паразитувала, здираючи данину з багатьох племен русич╕в. Греки використовують хозар у сво╖х ц╕лях. Хозари ловлять наших княз╕в, як-от Олега Гориславича, продають ╖х грекам, п╕дмовляють печен╕г╕в ударити на Ки╖в, а коли Святослав поверта╓ться з Балкан, — напасти на нього коло Дн╕прових порог╕в. Хан Куря пив кумис та вино з чаш╕, яку зробили з голови князя Святослава, а тмутороканський князь Красний Роман зар╕зав касозького хана Редедю. Очевидно, що ╕м’я це — двочлен: Ре (ра) — Сонце й д╓дя — батько (в╕д д╕д╕ — великий). Гуцули кличуть батьк╕в д╓дями, ╕ не без того, що це слово теж занесено з Передкавказзя, бо й гори Карпати Нестор-л╕тописець назива╓ Кавказ╕йськими. Слово Кавказ — надзвичайно давн╓, ╕ндо╓вропейське, сказати б сучасним терм╕ном. Але ж у Галичин╕ чорних галок дос╕ називають кавками. Виходить, що ╕ Кавказ, ╕ Чорногора мають однаков╕ назви. Тому назву Карпати варто тлумачити як кара — чорний ╕ пат — гора.
Що ж до слова «д╓дя», то його, мабуть, справд╕ таки принесли тмутороканц╕, бо на т╕й же Гуцульщин╕ воно побуту╓ не в ус╕х селах. У деяких батька кличуть «неньо», «лельо», «тато».
Село Княждв╕р на Гуцульщин╕, його Замчище й Городище дають нам право сказати, що Ланка Беле╖вна сид╕ла ╕ в Галич╕, тому й про╕гнорував л╕тописець роками княж╕ння угорки або це зробили редактори й переписувач╕. Мадяри пост╕йно посягали на Галич, а тут ще й вдова-княгиня сидить у старовинному м╕ст╕ на Дн╕стр╕, яке, як вважа╓ ряд заруб╕жних та укра╖нських вчених, згадав ╕сторик Йордан п╕д 246 роком н. е. У найнов╕ш╕й публ╕кац╕╖ В. ╤дзьо чита╓мо: «Ом. Партицький вважав, що в╕д галат╕в-бастарн╕в ╕ походить назва м╕ста Галича, вони ╕ ╓ засновниками у II-I ст. до н. е. Галича над Дн╕стром, в╕н ╕ став, на думку досл╕дника, концентруючою пол╕тичною ╕ соц╕ально-економ╕чною дом╕нантою кельтсько-слов’янсько╖ етнокультури Подн╕стров’я. Найдавн╕ша згадка про Галич належить до III ст. н. е., зг╕дно з св╕дченнями Йордана, б╕ля Галт╕са (Галича) у 246 р. в╕дбулася велика битва м╕ж остготами ╕ геп╕дами. В╕йська, наголошу╓ Йордан, зустр╕лися б╕ля м╕ста Наltis, де пливе р╕ка Аyha, тобто на л╕вому берез╕ Дн╕стра». Хоч Галт╕с мало нагаду╓ Галич, та й центр Галича був на Крилос╕, де ╓ вали ще ск╕фсько╖ доби, але г╕потеза ц╕кава, бо й справд╕, як ми говорили, поблизу Галича-Зар╕ки, Поплавник╕в ╕ Бовшева ╓ поле Вуглева (колишн╕ Угольники). Додамо, що назва «╜оти» могла утворитися не в╕д острова ╜отланд, як думають ╕сторики, а в╕д пр╕звиська — гади, зм╕╖. На Гуцульщин╕ дивовижно законсервувалися легенди ╕ про половецьких Шарканя, Шарканю (зм╕я ╕ зм╕ю, що нагадують дракон╕в), в╕д чого виводили св╕й родов╕д половецьк╕ хани Шарукан╕ди: Коб’як, Кончак, Згак та ╕нш╕, що заснували м╕сто Шарукань (тепер Зм╕╖в на Харк╕вщин╕), а село К╕нчаки Галицького району ╤вано-Франк╕всько╖ област╕ теж пов’язують з кончаками-половцями. Легенд ╕ казок про Шаркан╕в багато, як ╕ прозиванок.
Зда╓ться, що ╜оти залишили на Гуцульщин╕ легенди про ╜отицю. В. Шухевич записав ц╕каву легенду про гадину-╜отицю в Б╕лобер╕зц╕ над Черемошем в╕д Юри Шеребурьика: «Гадина росте, аж доки ╕ тр╕щучок (волове око) не побачит, тому одна гадина велика, друга маленька. Йик тр╕щучок йико╖ гадини через 12 рок╕в не видит, то вона усе росте, а по 12 роках ут╕ка╓ у печеру и 12 рок╕в году╓’╖ там синиця, погана, прокльита птиця! Така гадина назива╓ си ╜отиця. Вона о год. 12 ночи свище; тогди сходьи си до не╖ друг╕, та — дуют пацьирку, йика ╓ у не╖ на фост╕, через то пацьирка росте, аж доросте завб╕льшки малого йиблока. Хто таку пацьирку найде, тому н╕чо не стане си, ╓го не имут си н╕йик╕ вроки; а йик корову придо╖ти через таку пацьирку, то вже нема такого на сьв╕т╕, аби’м в╕добрав манну. Пацьирка добра, йик гадина укусит чолов╕ка ци маржину, треба лиш укушене м╕сце помастити тов пацьирков. У то╖ ╜отиц╕ ростут крила, що аж у 12 рок╕в вона ма╓ на них зленути, за той чьис зробйи си на голов╕ друг╕ гадини, а тоти зробйи диямент. Вона тогди летит уночи; в╕д не╖ так вижко уночи, йикби засьв╕тив м╕сьиц: в╕д того дияменту сипле ╕скрами, йик з вогню. Вона бере худобу, людий з польи и прожира╓, йик пес муху. Йик люди д╕знают си, де вона, то тратьи’╖ канонами. Дияменту не мож н╕где инде л╕стати, лиш т╕лько у ╜отиц╕. На гор╕ Цецин╕ ╓ така ╜отиця; вона ма╓ 12 голов; на ту гору не дол╕та╓ н╕йика птаха, лиш орел та голубець; ╜отиця стереже там воду гоющу, ц╕лющу и живлющу. Вона в╕дти н╕куди не йде, а йик п╕де, то ╓ дуже велука западь (сьн╕гу багато), що хати завалю╓. Вона велика, йик веселка. Сама вона погана, червона».
З наведеного тексту виплива╓, що природа ╜отиц╕ така ж, як ╕ русалок, як╕ з нехрещених д╕тей-потерчат за такий самий пер╕од стають статево зр╕лими Русалками, Л╕сними, Мавками, Пов╕трулями (Красними Д╕вами, Красними Паннами). У «Слов╕ о полку ╤горев╕м» не ╜отськ╕ д╕ви сп╕вають (у коп╕ях ╕ першодруку р╕зне написання слова «готския»), а Красн╕ Д╕ви — Русалки, якими керу╓ ╜отиця:
Се бо ╜отск╕я Красныя Девы
вспеша на брезь синему морю;
звоня рускымъ златомъ,
поютъ время Бусово,
лелиютъ месть Шароканю.
Тут Бус не Бож-князь, а Шарокань — не хан Шарук. Тут м╕фолог╕чний персонаж Бус, в╕д якого походить назва лелеки — бусьок, а Шарокань — зм╕й.
Можливо, що й цю легенду принесли з-над Азовського та Чорного мор╕в люди тмутороканки-Ланки, де зм╕й-╜отиць робили на носах корабл╕в. У Криму ╜оти ос╕ли надовго. Населення Криму ми називали бусурманами й бусув╕рами. Тобто людьми, що в╕рять в язичницького бога Буса.
╤ остання розгадка, пов’язана з кара╖мами. Автор ц╕╓╖ прац╕ схиля╓ться до думки, що кара╖ми з’явилися в Галичин╕ набагато ран╕ше, н╕ж думають вони сам╕, кра╓знавц╕ й ╕сторики. По смерт╕ Ростислава-Михайла в Тмуторокан╕ 1067 року його дружина Ланка Беле╖вна, поховавши отру╓ного князя в Богородичн╕й церкв╕, вируша╓ з Передкавказзя на Прикарпаття — везе ╕з собою син╕в, слуг, охоронц╕в-кара╖м╕в. Можливо, що були з ними ╕ майстри-буд╕вельники. Ймов╕рно, що спочатку при╖хало ╖х небагато, а згодом пере╖хало на нове м╕сце, б╕льше. Кара╖ми з незапам’ятних час╕в жили в Криму. Нин╕ мертве м╕сто-фортеця Чуфут-Кале вважа╓ться столицею кара╖м╕в. Щодо верс╕╖ письменника Я. Югова, який у роман╕ «Ратоборц╕» написав, що кара╖м╕в викупив у хана Батия великий князь Данило Галицький, то це фантаз╕╖ письменника. Жодне ╕сторичне джерело не пода╓ тако╖ ╕нформац╕╖, як ╕ того, що литовський князь В╕товт вив╕з ╕ поселив кара╖м╕в у Галич╕. Зате л╕топис засв╕дчу╓, що в Криму й на Кубан╕ правив засновник династ╕╖ галицьких княз╕в Ростислав-Михайло Володимирович, онук Мудрого, якого п╕дступно отру╖ли, а його жона Ланка Беле╖вна з чотирма д╕тьми хот╕ла ви╖хати до Угорщини, однак стрий ╖╖ чолов╕ка, ки╖вський князь ╤зяслав, не в╕дпустив сво╖х плем╕нник╕в ╕з кра╖ни ╕ дозволив сид╕ти за 30-40 к╕лометр╕в в╕д кордону з Угорщиною, в як╕й володарював Ланчин брат — король Гейза, а п╕сля нього другий брат — Ласло I. Зда╓ться, в народ╕ ходили розпов╕д╕ про пере╖зд Ланки Беле╖вни з Хозар╕╖ на Гуцульщину, бо в одн╕й п╕сн╕-хрон╕ц╕ про Олексу Довбуша з Кабалюк╕в сп╕ва╓ться, що його мати вт╕кала з Укра╖ни в Карпати, бо ╖╖ милий був козаком ╕ там загинув. Найц╕кав╕ше, що йдеться в п╕сн╕ про Олену, н╕бито мат╕р Довбуша-Кабалюка, а Олена — це ╤лона-Ланка, мати княз╕в Рюрика, Володара й Василька Темного, якого осл╕пили Давид ╕ Святополк п╕сля з’╖зду в Любеч╕.
Зв╕сна р╕ч, фольклорна правда — це не ╕сторична правда, але вс╕ давн╕ ╕сторичн╕ джерела — це на 60 в╕дсотк╕в м╕фи. Тому сл╕д пам’ятати, що в усних народнопоетичних творах нос╕╖ цих твор╕в головну ╕нформац╕ю наближають до себе. Народнопоетичний штамп «Був д╕д ╕ баба» д╕╓ не лише в казках. Ось зачин п╕сн╕-хрон╕ки:
Ой т╕кала з Укра╖ни
молода Олена
В Микуличин на прис╕лок,
що зветься Зелений.
Ой т╕кала з Укра╖ни
у лиху годину,
Бо чолов╕к на Вкра╖н╕
на в╕йн╕ загинув.
Не в╕дкидаю того, що й Довбушева мати називалася Олена, але й не ╕гнорую поетичною ╕нформац╕╓ю про Ланку-Олену, яка ут╕ка╓ «з Укра╖ни» в Карпати. Микуличина тод╕ ще не було, але туди вела дорога на Угорщину ╕ ╖╖ стерегли во╖ни в Б╕лих Ославах та Зар╕чч╕, де вулиц╕ донин╕ називають сотнями ╕ ╖х у двох селах нал╕чу╓ться 19. Можливо, предок Довбуш╕в-Кабалюк╕в був бубн╕стом-довбушем у цьому п╕дг╕рському княжому полку на Гуцульщин╕. Думаю, варто пильн╕ше придивитися до верс╕╖ про тюркське походження слова «гуцул» в╕д уц╕в, як це пода╓ «Етимолог╕чний словник укра╖нсько╖ мови», тобто пошукати зв’язку з дворовими людьми Ланки, серед яких були хозари (козари), печен╕ги, котр╕ називали себе кангарами, були кара╖ми, представники ╕нших народностей.
Щодо тюрк╕в, то половц╕, переселенц╕ кипчаки, яких називали куманами, несли тут прикордонну службу, коли ╖х погромили монголо-татари; п╕зн╕ше стотисячне в╕йсько монголо-татар (на той час монголи повн╕стю отатарились, втративши р╕дну мову) п╕д проводом хана Телебуги загинуло в Карпатах, спробувавши перейти «впоперек Гору».

(Зак╕нчення в наступному номер╕).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 01.05.2009 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7198

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков