Версiя для друку Обговорити в форумi

ГЕРОЯМ СЛАВА!
(Продовження. Поч. у № 17).

ЗАСЛУГА ДРУГА:
ОУН-УПА ЯК РЯТІВНИК ВІД СТАЛІНСЬКОЇ ДЕПОРТАЦІЇ

Неймовірно, але факт, що переважна більшість українських ЗМІ не лише не дискутують, а взагалі майже й не згадують про ОУН-УПА як істинного рятівника всіх українців від смертельно небезпечної сталінської депортації восени 1944 року, яка за своїми масштабами й наслідками була б значно гіршою навіть за Голодомор-геноцид 1932–1933 років.
І чи не єдиними винятками тут є «Кримська світлиця» (№ 3-4 за 19 і 26 січня 2007 р., № 29 за 17.07.2008 р., № 8 за 20.02.2009 р.), вже згадувана газета «Огни маяка» (№ 42 за 17.10.2008 р.), а також журнал «Наша Громада» (№ 295 за травень 1999 р., Австралія).
Щоб краще уявити собі лихо, яке очікувало Україну, перечитаємо уважно ще раз зловісний радянський документ, який знайдено в Центральному державному архіві України.

«Совершенно секретно»
ПРИКАЗ № 0078/42
22 июня 1944 г. г. Москва

ПО НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СОЮЗА ССР И НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ОБОРОНЫ СОЮЗА ССР
Содержание: О ликвидации саботажа на Украине и о контроле над командирами и красноармейцами, мобилизованными из освобожденных областей Украины...

...ПРИКАЗЫВАЮ:
1. Выслать в отдельные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов.
2. Выселение производить:
а) в первую очередь украинцев, которые работали и служили у немцев;
б) во вторую очередь выслать всех остальных украинцев, которые знакомы с жизнью во время немецкой оккупации;
в) выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан для нужд Красной Армии;
г) выселение производить только ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться другим и не дать знать членам его семьи, которые находятся в Красной Армии.
3. Над командирами и красноармейцами из оккупированных областей установить следующий контроль:
а) завести в особых отделах специальные дела на каждого;
б) все письма проверять не через цензуру, а через особый отдел;
в) прикрепить одного секретного сотрудника на 5 человек командиров и красноармейцев.
4. Для борьбы с антисоветскими бандами перебросить 12 и 25 карательные дивизии НКВД.
Приказ объявить до командира полка включительно.

Народный Комиссар Внутренних Дел Союза ССР БЕРИЯ
Зам. Народного Комиссара Обороны Союза ССР ЖУКОВ
Верно: начальник 4-го отделения,
полковник ФЕДОРОВ.

Як бачимо, тут пункт № 4 має безпосереднє відношення до ОУН-УПА, яку в Москві презирливо іменують «антисоветскими бандами». Але навіть така авторитетна книга як «ОУН і УПА. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА», яка була написана в результаті семирічної (!) праці над архівними документами аж двадцяти (!!) істориків, чомусь абсолютно нічого не згадує про той зловісний «Приказ» (щоправда, він так і не набрав чинності, тож сама ОУН-УПА про нього нічого й не знала). Але все ж так історично склалося, що своєю відважною, мужньою й потужною боротьбою супроти каральних дивізій НКВД та інших радянських військовиків саме в той період, ОУН-УПА фактично зірвала виконання варварської задумки московських верховодів і тим самим врятувала всіх українців як тогочасних, так і нинішніх, переважної більшості яких взагалі не було б на світі…
Якби з якихось фатальних для України причин ОУН-УПА або не існувала взагалі, або ж вона в той критичний момент нашої історії вже була б ущент розгромлена, то безперечно, що давно запланована Москвою депортація українців обов’язково відбулася б (під гучний грім канонади Другої світової війни).
І відбулася б вона, незважаючи на нашу велику чисельність і придуману М. Хрущовим «нехватку вагонов» та ймовірні багаторазові спалахи активного опору з боку окремих відчайдух. Згадаймо для порівняння ситуацію 1932–1933 років, коли українців теж було дуже багато, але не було в нас тоді організованої збройної сили для самозахисту.
Що таке велика, але неорганізована й беззбройна маса людей перед згуртованими й озброєними до зубів енкаведистами та армійськими частинами? Це майже те саме, що й велика отара худоби без своїх надійних пастухів із сторожовими собаками супроти зграї вовків, де вовки мають повну перевагу над своїми жертвами. А от коли є надійна охорона й захист, то там вовкам уже робити нічого, бо нічого доброго їм «не світить».
От саме таким надійним захистом для всіх українців якраз і була у той момент історії наша незнищенна й легендарна ОУН-УПА, яка з початком неминучої довготривалої депортації отримала б реальну змогу організувати й очолити тепер уже всеукраїнське повстання супроти червоної Москви. Безсумнівно, що в Москві це прекрасно розуміли, а тому доклали максимум зусиль для швидкого й повного розгрому ОУН-УПА, щоб потім за допомогою злодійського транспортування, холоду й голоду покінчити врешті-решт із волелюбним українським народом і заселити його рідну землю іншими людьми.
Але так і не зумівши ліквідувати ОУН-УПА, Москва змушена була відмовитись від запланованої нею депортації, бо їй було абсолютно не бажане й дуже небезпечне всеукраїнське повстання, яким обов’язково й оперативно скористалася б Німеччина, чимдуж допомагаючи повсталій Україні всіма можливими способами й засобами, тим самим рятуючи передовсім саму себе від повної поразки у Другій світовій війні.
Ясна річ, що й західні союзники Сталіна не були б у захваті від його авантюрної депортації українців, коли ОУН-УПА була ще досить могутньою…
З огляду на все це викликає великий подив позиція українських істориків, коли вони не бачать прямого зв’язку між потугою ОУН-УПА і вимушеним відступом Москви від свого плану депортації. Зокрема, у шкільному підручнику за 11-й клас «История Украины» (видання 2002 року) читаємо: «22 июня 1944 года кремлевское руководство приняло решение о депортации украинского населения… Но, по невыясненным причинам, этот приказ не был исполнен».
Якщо під «невыясненными причинами» вважати відсутність у нас відповідних неспростовних документів типу «Приказ № 0078/42 от 22 июня 1944 года, г. Москва», то їх в Україні, либонь, і немає, а в Росії такі компромати або надійно сховані, або взагалі знищені. Тож будьмо задоволені й тим, що хоч той «Приказ» маємо, а знайшли його, здається, в архівах про діяльність ОУН-УПА. Комуністичні архівісти, певно, добре знали і як сортувати такі документи, і що, куди й де покласти.
Крім того, з історії добре відомо, що московські агресори вміють не лише успішно наступати на слабкіші від себе народи, але вміють часом і вимушено відступати перед дійсно могутньою силою. А саме такою могутньою силою в той час міг стати в реальності повсталий і озброєний весь український народ, організований і очолений ОУН-УПА. Тож пам’ятаймо про це, панове! Шануймо і себе, і своїх славних рятівників!

ЗАСЛУГА ТРЕТЯ:
ОУН-УПА ЯК НАСНАГА ДУХУ ДЛЯ СВІДОМИХ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Брехлива радянська пропаганда чимдуж намагалася створювати із бандерівців-патріотів злісний образ «бандитів», «німецьких прихвоснів», «ворогів українського народу» тощо. Проте національно свідомі українці мали щодо цього свою власну думку й пишалися своїми героями, що давало їм наснагу в наступні десятиліття більш-менш успішно боротися з русифікацією, коли в СРСР прискореними темпами створювався «единый советский народ», або простіше – «совок».
Пригадую розповідь моєї кримської приятельки, колишньої галичанки: «Коли моя дочка перейшла у третій клас, то викликали мене до себе її вчителька й директор школи, дали в руки аркуш паперу, ручку та й кажуть: «Напишите заявление о вашем добровольном согласии, что ваша дочь не будет изучать украинский язык». Ця несподівана й дика пропозиція була для мене, мов удар обухом по голові, бо в мене аж в очах потемніло. Здалося, ніби дають мені в руки лопату, щоб я нею сама себе в яму живцем закопала.
І я закричала: «Та як ви посміли отаке мені казати?! Ви знаєте, звідки я? Я – з Львівської області, а значить – бандерка! Немає на вас Степана Бандери!..». Вже й не пам’ятаю всього, що я їм тоді наговорила. Мабуть, у мене стався нервовий зрив, бо вже готова була їх розтерзати…». «Ну, а вчителі як реагували на це?» — питаю. «Спочатку вони навіть розгубилися, поблідли обоє, а потім подають мені склянку води й просять: «Выпейте воды, пожалуйста… Успокойтесь… Мы вовсе не ожидали от вас такой бурной реакции. Извините нас…». Певно, той відчайдушний мій спротив подіяв на вчителів дуже сильно, бо жодних негативних наслідків для мене не було. Навпаки, на батьківських зборах мене іноді ще й хвалили, що всі мої діти вчаться дуже добре…».
Якщо спочатку «бандерівцями» або просто «бандерами» називали (неофіційно) тільки мешканців Західної України, то у 1960-х роках я вже чув у Криму, як цим прізвиськом називали вже й приїжджих дівчат із трьох суміжних областей: Житомирської, Хмельницької та Вінницької. Щоправда, хлопці-механізатори називали тих молодих і гарних дівчат ніби ласкаво – «бандерочки». На це деякі з дівчат ніби жартома відзивалися: «Спасибі, що хоч власовками або кацапками не називаєте!», або «Жаль, що бандерівці мало вас дубасили, бо ви й досі не порозумнішали…». Такий собі обмін «компліментами».
З часом слово «бандера» стало набирати вже іншого забарвлення. Це я відчув і на собі, працюючи в автоколоні, коли в день видачі зарплати запитав касирку українською мовою: «А гроші вже є?». Тут раптом підходить до мене впритул один наш, уже напідпитку, слюсар і досить агресивно: «Ты – бандера!». Та не встиг я відреагувати чимось на кшталт: «Від власівця чую!», як тут мій приятель-водій (кримський татарин) налетів на того задираку: «Что ты мелешь, балбес?! Какой же Виктор «бандера», если он родом из Сумской области? Ты хотя бы соображаешь, где находятся Сумы, а где Львов?.. Моя жена тоже из Сумщины, то что, и она – «бандерка»?!». «Та какая разница, где кто родился? – уже більш миролюбно сказав той слюсар. – А почему же он тогда столько лет в Крыму и никак не переходит полностью на русский язык?..».
Така проста і чітка аргументація того «старшого брата» мене цілком задовольнила, і я ніби аж підріс у власних очах, бо й раніше симпатизував справжнім бандерівцям. А якщо всіх україномовних громадян уже теж стали називати «бандерами», незалежно від регіону їхнього походження, то це має означати, що бандерського полку прибуло, що не все так і погано в нашому українському домі, що можна навіть дещо перефразувати слова поета В. Маяковського: «Бандера і тепер живіший всіх живих!».
Добра пам’ять про патріотичну й героїчну ОУН-УПА давала певну наснагу і наприкінці минулого століття, коли тріщала по всіх швах «імперія зла» і створювалася незалежна Україна. Шкода, що в той доленосний час у нас так і не знайшлося національного лідера, рівнозначного Степанові Бандері або Роману Шухевичу. Стосовно Леоніда Кравчука, то він був, по-моєму, українським достойником лише до кінця 1991 року, а потім його ніби підмінили…

(Закінчення в наступному номері).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 01.05.2009 > Тема ""Білі плями" історії"