Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3197)
З потоку життя (6418)
Душі криниця (3506)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1503)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1672)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕЛИК╤ ЛЮДИ МАЛЕНЬКОГО НАРОДУ
Презентац╕╖ ф╕льм╕в проекту «Б╕льше, н╕ж Крим» в╕дбулися в Ки╓в╕, Львов╕, Херсон╕,...


КАТАСТРОФА МН17: ЧЕТВЕРО ВИННИХ НАЗВАН╤, КОЛИ ЧЕКАТИ ╤НШИХ?
Трагед╕я МН17 об’╓днала 5 кра╖н. До складу м╕жнародно╖ Сп╕льно╖ сл╕дчо╖ групи ув╕йшли...


40 РОК╤В ПОТОМУ ЕКСПЕРТИЗА ДОВЕЛА, ЩО ╤ВАСЮК НЕ М╤Г ВЧИНИТИ САМОГУБСТВО
Сл╕дчий експеримент провели в схожих до загибел╕ ╤васюка умовах, на прохання прокуратури...


ОПРИЛЮДНИЛИ ДОКУМЕНТИ КДБ ПРО ПОВЕРНЕННЯ КРИМСЬКИХ ТАТАР З ДЕПОРТАЦ╤╥
99 документ╕в КДБ про майже п╕встол╕тню ╕стор╕ю повернення кримських татар ╕з заслання виклали у...


«КОЛИ ПРИЙШЛИ Ц╤ П╤ДЛ╤ РАДЯНСЬК╤...»
Депортац╕я кримських татар очима очевидця




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 24.04.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#17 за 24.04.2009
КНЯЗЬ РОСТИСЛАВ ╤ КНЯГИНЯ ЛАНКА
Степан ПУШИК

ПОСТАТ╤ СИВО╥ ДАВНИНИ

(Продовження. Поч. у № 16).

╤стор╕я Тмутороканського княз╕вства, що займало половину Криму й частину Кубан╕ ╕ столиця якого була на п╕востров╕ Тамань та називалася по-грецькому Таматарха, дуже заплутана, бо в стратег╕чному в╕дношенн╕ цей район в╕д╕гра╓ значну роль ╕ тепер. Ми це побачили, коли рос╕яни почали споруджувати дамбу в б╕к укра╖нського острова Тузли.
Тмутороканське княз╕вство належало до Черн╕г╕вського, але княз╕, як╕ сид╕ли тут, нагадують п╕зн╕ших гетьман╕в Запорозько╖ С╕ч╕. Красний Роман ╕де зв╕дси в пох╕д на касог╕в ╕ убива╓ ╖хнього вождя Редедю. Вт╕кав сюди ╕ князь Володар Ростиславович, коли ще не мав над╕лу в Галичин╕.
Чи не нагаду╓ це долю Богдана Хмельницького, який, здобувши документи в Барабаша, ут╕к на С╕ч, щоб стати вождем?
╤сторик Михайло Грушевський пише, що Ярослав Мудрий, умираючи, землю Ки╖всько╖ Рус╕ розпаював так: ╤зяслав (син) д╕ста╓ Ки╖в, Святослав (син) — Черн╕г╕в, Всеволод (син) — Переяслав, ╤гор (син) – Володимир, В’ячеслав (син) — Смоленськ. Це ми чита╓мо ╕ в л╕топис╕. Але були ще плем╕нники Всеслав ╕ Ростислав-Михайло, засновник династ╕╖ галицьких княз╕в. ╥м довелося немало натерп╕тися лиха в╕д стри╖в ╤зяслава, Святослава ╕ Всеволода. Ростислав Володимирович, за д╕довим запов╕том, д╕став Волинь. Зда╓ться, що п╕сля завоювання Б╕лохорватсько╖ держави й червенських город╕в князем Володимиром Великим Волинню стали називати й ц╕ земл╕, п╕зн╕шу Галичину. Як уже там не було, але Ростислав-Михайло Володимирович, внук Мудрого, к╕лька рок╕в княжив або на Волин╕ й Галичин╕, або в Галич╕, Перемишл╕, Звенигород╕ й Теребовл╕. Глибшого досл╕дження вимага╓ Ск╕льсько й к╕лька ╕нших городищ, як╕ занепали в результат╕ р╕зних ╕сторичних катакл╕зм╕в. В╕домо ╓дине: князь Ростислав-Михайло Володимирович був зятем угорського короля Бели Першого. Дочку ╤лону (Ланку) висватали йому або мати, або стри╖ — ╤зяслав, Святослав ╕ Всеволод, як╕ в «Слов╕ о полку ╤горев╕м» назван╕ Троянню, а в л╕топис╕ виступають як «Тр╕╓». Ки╖вського князя ╤зяслава автор «Слова» назвав Ка╖ниною за те, що в╕н причетний до загибел╕ плем╕нник╕в Бориса й Гл╕ба. Л╕тописець Нестор Ка╖ном (Окаянним) назвав Святополка — очевидно, Ярополкового сина, якого усиновив Володимир Великий, узявши за жону ваг╕тною братову дружину, коли був язичником. У «Слово о полку...» ╓ рядок: «И на Канину зелену паполому постла...». У наступному рядку за цим ч╕тко простежу╓ться князь ╤зяслав, якого вбито на Н╕жатин╕й нив╕ — по тепер╕шньому к╕лером — «за обиду Ольгову...». Цей Олег, названий Гориславичем, — д╕д новгород-с╕верського князя ╤горя Святославича, що теж ут╕к був до Тмуторокан╕. Козари (хозари) вп╕ймали його ╕ продали в рабство грекам, ╕ в╕н к╕лька рок╕в пров╕в у невол╕ на грецькому остров╕, де й одружився. Доля його нагаду╓ долю князя ╤горя, що потрапив у полон до половц╕в: сват Кончак викупив його ╕, мабуть, орган╕зував втечу, щоби перед сп╕вв╕тчизниками показати князя ╤горя геро╓м, а за це син Володимир ╤горевич посватав Кончакову дочку Бостондик (Свободу).
Син Ярослава Осмомисла Володимир, ╤гор╕в швагер, задля якого ╤гор зат╕яв пох╕д на половц╕в, щоби здобути Тмуторокань, коли став галицьким князем, був вигнаний з Галича боярами, вт╕к до Угорщини, орган╕зував пох╕д на Галич угр╕в, як╕ скористалися цим, щоб в╕дняти в князя Володимира в╕тчизну й зробити володарем свого королевича. Володимира поневолили у кам’ян╕й веж╕ разом ╕ з другою ж╕нкою й д╕тьми, зв╕дки в╕н ут╕к до Фр╕др╕ха Барбаросси, який поновив його на галицькому стол╕. За волю княз╕ платили по 2 тисяч╕ гривень (це понад три центнери ср╕бла).
Але ц╕ под╕╖ розгорталися п╕зн╕ше. А перед ними грек-катепан, що посадою в╕дпов╕дав приблизно нин╕шньому голов╕ адм╕н╕страц╕╖ област╕, прибув до тмутороканського князя Ростислава-Михайла Володимировича, якого стри╖ — троянь позбавили законного права на спадщину. Думаю, що ця Троянь — ╤зяслав, Всеволод ╕ Святослав — орган╕зували насипання Троянових вал╕в на Буковин╕ й Под╕лл╕, щоб захистити п╕вденно-зах╕дн╕ земл╕ в╕д половц╕в, а довкола Ки╓ва за ╖х наказом спорудили Зм╕йов╕ вали. Половецький хан Шарукан мав ╕м’я в╕д зм╕я-шарканя.
Грек-катепан, можливо, що ╕ в змов╕ з Троянню, отру╖в у Тмуторокан╕ Ростислава, ╕ вдова Ланка поверта╓ться до Галичини. Вона хот╕ла вивезти д╕тей до Угорщини, але чолов╕к╕в стрий, ки╖вський князь ╤зяслав мовив: «Н╕!». Ланка знову ста╓ галицькою княгинею. Зда╓ться, що ╖й належало село Княгинин, яке в ХХ стол╕тт╕ злилося з м╕стом Станиславовом. На таку думку наштовхують назви сус╕дн╕х с╕л Угрин╕в та Угорники. Ланка Беле╖вна — угорка.
Так само село Княждв╕р на Гуцульщин╕, м╕стечка Ланчин, Печен╕жин, Делятин ╕з запрутськими селами прояснюють дуже багато в наш╕й ╕стор╕╖, ╕ зокрема в ╕стор╕╖ Галича й Галичини.
Прикарпатських кра╓знавц╕в найб╕льше диву╓ те, що населен╕ пункти Зар╕ччя й Б╕л╕ Ослави тепер╕шнього Надв╕рнянського району розбит╕ не на вулиц╕, а на сотн╕. У сел╕ Зар╕чч╕, яке було колись зар╕ччям важливого соляного центру Делятина, ╓ в╕с╕м вулиць-сотень, а в Б╕лих Ославах, розташованих на дороз╕ з Делятина до Коломи╖ через Яблун╕в, — 11 сотень. У Зар╕чч╕ жартують, що восьма сотня — цвинтар, а в Б╕лих Ославах цвинтар 11-та сотня. Под╕лу населених пункт╕в на сотн╕ н╕де б╕льше в Галичин╕ не знайти, а тому мова може йти т╕льки про базування тут в╕йськового п╕дрозд╕лу на дв╕ тисяч╕ шабель. ╤ в польському, ╕ в австр╕йському в╕йську сотень не було, козацьк╕ полки в Карпатах не стояли, тож ╕деться, очевидно, про базування княжого в╕йська, яке прикривало державу та дв╕р княгин╕ Ланки ╕ взагал╕ княж-дв╕р над Прутом, солян╕ промисли, кордон з Угорщиною та Волощиною й Транскарпатський шлях, що пролягав водод╕лом м╕ж притокою Дунаю Прутом ╕ Чорною або Надв╕рнянською Бистрицею, що з Бистрицею Золотою ╕ Вороною тече до Дн╕стра на Закарпаття. В╕н д╕яв в╕д доби палеол╕ту до ХVIII ст. н. е. Ран╕ше шляху через Яремче не знали, а йшли та ╖хали через полонину Рокиту на Микуличин ╕ Рах╕в або через Надв╕рну, Зелену та полонинами на Ясиня чи Усть-Чорну. Звичайно, що 16 сотень, як╕ стояли там, де тепер села Зар╕ччя ╕ Б╕л╕ Ослави, прикривали весь соляний район. Це була значна в╕йськова база Галицького й Галицько-Волинського княз╕вств. Ось де Осмомисл «подперъ гори Угорскыи своими железными плъки». Про добу Галицького й Галицько-Волинського княз╕вств, можливо, й ран╕шу в ц╕й м╕сцевост╕ нагадують топон╕ми: Княжий л╕с, Боярський пот╕к, Боярчик та ╕нш╕. Про ту ж добу говорять топон╕ми Валище, Городище, Двориська, Замчище, Таборище… Колишн╓ солеварне м╕сто Десятин на Прут╕ — стратег╕чна точка в роки Першо╖ ╕ Друго╖ св╕тових во╓н, боротьби УПА. Саме тут прорвалися й вийшли з Карпат ковпак╕вц╕, а селянин М. Струк не в с╕н╕, а в гною й с╕н╕ вив╕з з оточення командира партизанського з’╓днання С. Ковпака, коли радистка-енкаведистка Турк╕на за наказом з Москви вбила ком╕сара з’╓днання С. Рудн╓ва. Ще треба досл╕дити, чи н╕мц╕, чи сво╖ прошили з автомата сина Рудн╓ва Радика, й в╕н помер в╕д ран аж у Придн╕стров’╖. В цих горах-╜ор╜анах були пост╕й крайового пров╕дника ОУН ╕ СБ «Грома» — Твердохл╕ба, надсекретне м╕сто Делятин-2 ╕ т. д.
Молодий князь Ростислав-Михайло Володимирович, як ╕ його ж╕нка Ланка Беле╖вна, мали в╕рних ╖м людей. Дворов╕ люди — форнал╕, гайдуки, побережники були на служб╕ нав╕ть у пом╕щик╕в. Практично в кожному сел╕ ще й сьогодн╕ знайдеш родини, яких зав╕з зв╕дкись пан. Княж╕ двори були не р╕вня пом╕щицьким, хоч ╕ князям нер╕дко доводилося вт╕кати з одним-двома слугами, як ось дружин╕ князя Романа-Бориса Мстиславича Анн╕ п╕сля загибел╕ чолов╕ка, рятуючи князенк╕в Данила й Василька. Але Ланка, вирушаючи з Передкавказзя на Прикарпаття, з малими д╕тьми мала мати багато над╕йних людей, охорону. Можливо, що вона пливла морем ╕ Дн╕стром чи Дуна╓м. Але я гадаю, що ╖хала суходолом, долаючи Дон, Дн╕про, Буг. Вона не могла ризикувати д╕тьми на мор╕ й на р╕ц╕.
Хто ж супроводжував княгиню Ланку з Передкавказзя й Криму на Прикарпаття? Найперше то мали бути хозари, яких л╕тописц╕ називають козарами. Поблизу Галича ╓ село Козари, яке ма╓ назву, утворену в╕д «козари-хозари». Вони прибули сюди з княгинею Ланкою Беле╖вною, коли Хозарську державу розгромили ки╖вськ╕ княз╕ Олег, Святослав ╕ Володимир.
Очевидно, що кубансько-кримське Тмутороканське княз╕вство — не ст╕льки в╕но (посаг) Володимиров╕ Великому в╕д грецького ╕мператора, як завойована територ╕я. Л╕топис засв╕дчу╓, що населення Галичини й Волин╕ хозарам данину не платило. Ки╖вський князь Олег, який ╤горовим батьком не був ╕ нев╕домо зв╕дки виплив на скрижал╕ ╕стор╕╖, не залишивши нащадк╕в, так само воював з уличами й тиверцями, як ╕ з козарами (хозарами). Нестор пише в л╕топис╕: «У р╕к 6393 (885). Послав Олег (посл╕в) до радимич╕в, питаючи: «Кому ви данину да╓те? Вони ж сказали: «Хозарам».
╤ мовив ╖м Олег: «Не давайте хозарам, а мен╕ давайте».
╤ дали вони Олегов╕ по шелягу, як ото й хозарам давали.
╤ волод╕в Олег деревлянами, полянами, с╕верянами, радимичами, а з уличами й тиверцями мав рать». ╢вре╖, що заснували Хозарську державу з р╕зних племен на простор╕ в╕д Криму й Причорномор’я до Касп╕ю, державною рел╕г╕╓ю зробили юда╖зм. Цю в╕ру прийняли численн╕ тюркськ╕ та ╕нш╕ племена, тому й державу цю вважали ╓врейською, хоч ╓вре╖ становили в н╕й менш╕сть.
Поблизу села Козар╕в Рогатинського району ╤вано-Франк╕всько╖ област╕ ╓ села Чагр╕в ╕ Насташин, що да╓ п╕дставу думати, що Настася Чагр╕вна була вихресткою, як ╕ ╖╖ батько Чагро. Чага — це нев╕льниця, рабиня. Тут же, поблизу Галича, бачимо села Конюшки, Бахманка, що, в свою чергу, наводить на думку, що степових коней-бахман╕в саме тут вирощували для княжих во╖н╕в. Княгиня Ланка, безперечно, сид╕ла ╕ в Галич╕, але не ясно — чи в час повернення ╕з Тмуторокан╕, коли правитель округи в Корсун╕ (Херсонес╕) отру╖в ╖╖ чолов╕ка, чи тод╕, коли вона поховала свого другого мужа — хорватського князя Дмитра Звонимира. Грек-катепан сказав, що князь Ростислав помре на сьомий день, ╕ коли так сталося, цього злочинця в Корсун╕ забили кам╕нням. ╤мов╕рно, що Ланка мала за приклад княгиню Ольгу, яка помстилася деревлянам за розправу над ╖╖ чолов╕ком ╤горем, ╕ д╕яла аналог╕чно. Вона могла послати до Корсуня сво╖х людей, щоби помститися за смерть Ростислава-Михайла греков╕-катепанов╕ або найняти м╕сцевих к╕лер╕в.
Нос╕╖ еп╕чних п╕сень, як╕ названо билинами лишень через те, що «билини сего времени» згадан╕ в «Слов╕ о полку ╤горев╕м» (насправд╕ називали ╖х старинами), передали нам ц╕каву ╕нформац╕ю. Одна ╕з старин-билин «Михайло Казарянин» д╕йшла до наших дн╕в. У н╕й сп╕ва╓ться про те, як «╕з Галича, ╕з Волинця-м╕ста не ясний сок╕л вил╕тав, не б╕лий кречет випурхував — ви╖жджав добрий молодець, молодий Михайло Казарянин. К╕нь п╕д ним, як лютий зв╕р, а сам в╕н на кон╕, як ясний сок╕л...». Михайло Казарянин визволя╓ в╕д татар свою сестру-полонянку Марфу Петр╕вну, але на це зважати не сл╕д, бо ж ╕сторичн╕ под╕╖ у фольклорних творах зм╕щен╕. Скаж╕мо, серед легенд про народного героя Карпат Олексу Довбуша ╓ й так╕, як╕ розказують про гостювання ватага опришк╕в у рос╕йського царя, хоч Зах╕дна Укра╖на була тод╕ в склад╕ Реч╕ Посполито╖, Угорщини й Молдови, а не Рос╕╖. Довбуша називають р╕зними ╕менами, а м╕сце народження: Печен╕жин, Рун╜ури, Микуличин, Перег╕нськ, Чорногора ╕ т. д. Билинн╕ татари — це ╕ половц╕, ╕ турки, ╕ татари, ╕ язичники та мусульмани взагал╕. Тмутороканському княз╕вству передували грецьк╕ м╕ста-колон╕╖, Хозарський каганат, прийшли сюди половц╕, згодом було Кримське ханство. Останн╓ виникало в результат╕ розпаду Золото╖ Орди.
Михайло Казарянин (треба Козарянин) ма╓ таке ж ╕м’я, як ╕ Ростислав-Михайло Тмутороканський, який в╕д д╕да одержав Галичину й Волинь. В╕н змушений ут╕кати в╕д стрия ╤зяслава на Тамань, де гине, ╕ лише сини його знову заволод╕ли Галичиною, так що ╕ Галич, ╕ Волинець не випадково згадуються в старин╕. Поблизу галицького села Козари ╓ село П╕дмихайл╕вц╕, що могло належати Ростиславу-Михайлу Володимировичу, як ╕ Михалк╕в, П╕дмихайля, Михалкова гора. Багато поблизу с╕л, назви яких утворилися в╕д ╕мен╕ Петро: Петр╕в, Петрил╕в, Петранка.
Козарами в Галичин╕ називають гриби-червоноголовц╕ (п╕досичники, трепетяки, червонюхи), що да╓ п╕дставу думати, що хозари носили червон╕ шапки, а згодом ╖х перейняли козаки. Якщо мова зайшла про головн╕ убори, то, очевидно, з Ланкою прийшли ╕з Криму та Кубан╕ т╕, котр╕ взимку носили шапки-клапан╕ та роган╕ ╕ навчили шити ╖х м╕сцевих жител╕в — гуцул╕в. Ж╕нки в Березовах — Вишньому, Нижньому, Середньому й Баня-Березов╕ носять п╕сля шлюбу шапки-чулки, що теж могли принести т╕, як╕ при╖хали з княгинею Ланкою ╕з Тмуторокан╕. Саме вес╕лля в березун╕в аж н╕як не гуцульське. Тут ще й нин╕ князь ╕з дружбою (молодий з дружбою) ╖здять по сел╕ запрошувати на вес╕лля на конях, висп╕вуючи п╕сню: «Женюсь я ся, женю...», мелод╕я яко╖ нагаду╓ скор╕ше степову, ан╕ж г╕рську. В жодному гуцульському сел╕ не заф╕ксовано такого звичаю, щоб вес╕льну молоду наряджали в чулок, лише в Березовах. У Нижньому – ╓ гора Каратура. Ця назва явно не слов’янська. Автор ╕сторичного нарису про Березови ╤. Кузич-Березовський пише, що на Каратур╕ (Чорногор╕) колись в╕шали опришк╕в ╕ злод╕╖в. Вуличн╕ пр╕звиська березн╕в (Ведмед╕, Зубрики, Бики, Половики) в╕н пов’язу╓ з тотемами, як ╕ звичай прибивати до прич╕лк╕в голови баран╕в з рогами, як обер╕г. За пов╕р’ями, в так╕й хат╕ панував достаток ╕ росли щаслив╕ д╕ти. В середин╕ ХХ стол╕ття в Брустурах, П╕стин╕ й Шешорах п╕д час зимових новор╕чних свят ходили щедрувати з Баранком, що нагадував обряд «Вод╕ння Кози».
Нема╓ жодних п╕дстав роди березун╕в називати боярськими. Тут трапляються пр╕звища з коренем урос. Так мадяри називали русин╕в-укра╖нц╕в. У селах багато пр╕звищ, як╕ утворилися в╕д по батьков╕: Арсенич, Б╕лавич, Лазарович, Малкович, Симчич, Урбанович, що, з одного боку, п╕дтриму╓ традиц╕ю звертання по батьков╕, яка була в Ки╖вськ╕й Рус╕, а заодно говорить деяким сучасним ура-патр╕отам, що називати людей по батьков╕ — традиц╕я укра╖нська, а не московська й нема╓ потреби переносити на укра╖нський ╜рунт те, що традиц╕йним було в австр╕йц╕в, угорц╕в, чех╕в, поляк╕в чи н╕мц╕в. Наших княз╕в у л╕тописах та ╕нших л╕тературних творах у переважн╕й б╕льшост╕ називають ╕ по батьков╕. Це характерно також ╕ для хозар╕в, печен╕г╕в, татар ╕ майже для вс╕х народ╕в Кавказу, Балкан, Середньо╖ Аз╕╖ (Сулейменов — син Сулеймена, Гамзатов — син Гамзата, Шул╕мович — син Шул╕ма, додамо сюди Кагановича, ╤лляшевича, Караджича й ╕нших). ╤мов╕рно, що деяк╕ родини при╖хали й поселилися в горах на землях Ланки Беле╖вни та ╖╖ д╕тей уже п╕сля того, як вона вийшла зам╕ж вдруге — за хорватського князя Дмитра Звонимира. Зда╓ться, що саме вона постаралася, щоб хорватськ╕ ченц╕ молилися за здоров’я ╖╖ д╕тей – галицьких княз╕в. У папськ╕й грамот╕ в╕д 1218 року мовиться про вклади корол╕в-рус╕в з Галичини Василька та ╤вана-Володимира, як╕ вони зробили в хорватський монастир Святого Дмитра на р╕ц╕ Сав╕. П╕сля ун╕╖ 1102 року Хорват╕я входила до Угорщини, так що шлюб князя Дмитра Звонимира з угоркою Ланкою був невипадковий, як ╕ пожертвування на монастир патрона хорватського князя. Ось т╕льки проблематично встановити, котр╕ то корол╕ вкладали грош╕ в монастир? Це могли бути син Ланки Василько Темний Теребовлянський ╕ внук Володимир-╤ван Васильович. Сумн╕вно, щоб це були Осмомислов╕ внуки в╕д сина Володимира й попад╕. Балканськ╕ хорвати ще добре знали й пам’ятали, що ╖хня прабатьк╕вщина в Карпатах ╕ обаб╕ч цих г╕р.
Коли хорватський князь Дмитро Звонимир помер, то Ланка Беле╖вна повернулася до Галичини. На цей час припада╓ перша згадка про Звенигород — м╕сто, тепер всього-на-всього село Пустомит╕вського району Льв╕всько╖ област╕, що колись було столицею уд╕льного княз╕вства, де сид╕в князем син ╕ внук Ростислава-Михайла Тмутороканського ╕ Ланки Беле╖вни. Можливо, що Ланка в назв╕ ув╕чнила ╕м’я свого другого чолов╕ка Звонимира.

(Дал╕ буде).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 24.04.2009 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7168

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков