Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3197)
З потоку життя (6418)
Душі криниця (3506)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1503)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1672)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СПОГАДИ ПРО ╤ВАНА КЛИМ╤ВА-ЛЕГЕНДУ
пропону╓мо спогади Григор╕я Петровича ВАШК╤ВА (1912 р.н., мешканця с. С╕лець) про ╤вана...


«В╤Н БУВ СПРАВЖН╤М ПАТР╤ОТОМ...»
У ц╕ скорботн╕ дн╕ висловлю╓мо щире та глибоке сп╕вчуття близьким пок╕йного, кохан╕й дружин╕...


«ТАКЕ П╤Д СИЛУ Т╤ЛЬКИ КОЗАКУ: СВО╢ РОБИТИ МУДРО Й ТЕРПЕЛИВО...»
Нашому кримському укра╖нському побратиму Олександру Польченку цими днями виповню╓ться 65 л╕т!


Данило КОНОНЕНКО: «НЕХАЙ ЖИТТЯ ЙОГО Н╤КОЛИ НЕ ЗАСТУПА╢ СМУТКУ ДИМ. ЛИШАЙТЕСЬ НАЗАВЖДИ, МИКОЛО, ВКРА╥НЦЕМ ЧЕСНИМ ╤ ПРЯМИМ!»
З╕ святом, Миколо ╤вановичу! Хай в╕риться й можеться!


ЩЕДР╤СТЬ ДУШ╤, ЩЕДР╤СТЬ ТАЛАНТУ В╤РИ РО╥К
25 кв╕тня в б╕бл╕отец╕-ф╕л╕╖ № 22 ╕мен╕ Т. Г. Шевченка в м. Ялта в╕дбулась етнограф╕чна...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 17.04.2009 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#16 за 17.04.2009
ЗОРЯ СВОБОДИ З╤ЙДЕ НАД ДН╤ПРОМ

Залишивши позаду гостинну К╕ровоградщину, автобус тримав курс на Черкаси… У дороз╕ я довго думав про геро╖чну родину Караташ╕в, про давню мр╕ю Володимира Михайловича перейменувати К╕ровоград у Богунськ. Згадував ╕ слова нашо╖ читачки ╕з Запор╕жжя: «Як корабель назвеш, так в╕н ╕ попливе…».
Д╕йсно, якби Дн╕пропетровськ перейменували у С╕чеслав, а К╕ровоград у Богунськ, то у нас було б уже три обласних центри з «козацькими» назвами! Поки що цей почесний статус ма╓ т╕льки Запор╕жжя. М╕сто ╕ рег╕он не з найкращою аурою; так вже ╕сторично склалося – ╕ еколог╕я, ╕ склад населення не сприяють сутт╓вому оздоровленню – ф╕зичному ╕ духовному. А ось якби к╕ровоградц╕ одного чудового ранку усв╕домили себе «богунцями», то тут зм╕ни були б сутт╓в╕шими. Через 30-40 рок╕в за р╕внем нац╕онального патр╕отизму наздогнали б льв╕в’ян.
Якщо ж говорити про Черкаси, то це древн╓ м╕сто над Дн╕пром н╕якого перейменування не потребу╓. Воно й так ╓ ╕сторичним у квадрат╕. Колись ус╕х укра╖нц╕в у Рос╕╖ називали черкасами. ╤ у цьому старовинному козацькому м╕ст╕ п╕сля «в╕дсидки» опинився Олександр Баховець, колишн╕й кер╕вник молод╕жно╖ п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖ «Соколи», яка д╕яла на Волин╕. У цьому план╕ Олександру Силовичу нав╕ть трохи пощастило. Бо м╕г би опинитися у Донецьку, Горл╕вц╕, Мар╕упол╕, а то й зовс╕м поза межами Укра╖ни. Бо колишн╕х нац╕онал╕ст╕в не пускали на Зах╕дну Укра╖ну, ╕ нав╕ть у Центральн╕й могли опинитися х╕ба що «везунчики дол╕». Для «бандьор» ╕снували Сиб╕р, Казахстан, Урал, Середня Аз╕я… Там, будь ласка, обживайтеся, пускайте кор╕ння… У крайньому випадку – П╕вденний Сх╕д Укра╖ни. Але Олександр Баховець, який у п╕дп╕лл╕ мав псевдо «Олесь», не був би самим собою, якби не спробував зачепитися за щось б╕льш варт╕сне, ан╕ж прикордонний Мар╕уполь чи шахтарська Горл╕вка.
Вт╕м, усе по порядку. Народився Олександр Баховець 7 серпня 1928 року в м╕ст╕ Ковел╕, що на Волин╕. Тод╕ цей край був у склад╕ Польщ╕, тож ╕ вчитися Сашков╕ довелося в польськ╕й школ╕. Добре, що хоч дитяч╕ роки в╕н пров╕в при Благов╕щенськ╕й церкв╕, був п╕д пост╕йною оп╕кою Союзу Укра╖нок. Настоятелем церкви тод╕ був отець ╤ван Губа – св╕домий укра╖нець, ╕менем якого п╕зн╕ше назвали одну з вулиць Ковеля.
Польський шов╕н╕зм в╕двойовував плацдарм за плацдармом, але й укра╖нц╕ не сид╕ли склавши руки… ╤ церква д╕яла, ╕ молод╕жна спортивна патр╕отична орган╕зац╕я «Сок╕л» скр╕зь орган╕зовувала сво╖х симпатик╕в. ╤де╖ «Сокола» на Волин╕ поширювали Сам╕йло П╕дг╕рський, член Укра╖нсько╖ Центрально╖ Ради, п╕зн╕ше – посол Польського Сейму ╕ Микола Косач, брат Лес╕ Укра╖нки, голова Ковельсько╖ «Просв╕ти».
Вчителькою Сашка була його т╕тка – ╢лизавета Тарасевич, яка свого часу зак╕нчила В╕льний Укра╖нський Ун╕верситет у Праз╕. Вчила вона ╕ двоюр╕дного Сашкового брата – Ростислава Новичевського. Славко був ╕нвал╕дом з дитинства, до школи не ходив, але наполегливо займався самоосв╕тою. Разом ╕з братом в╕н читав твори ╕сторика Михайла Грушевського на берез╕ р╕чки Тур╕╖, б╕ля знаменито╖ Козацько╖ верби. Зрозум╕ло, що попри асим╕ляторську пол╕тику пансько╖ Польщ╕, значна частина волинських хлопчак╕в виростала патр╕отами Укра╖ни. Тож не могли вони не чинити спротиву г╕тлер╕вцям ╕ радянськ╕й влад╕. Просто не могли! Те покол╕ння виховувалося церквою, а вона на той час ще була по-справжньому християнською ╕ дуже патр╕отичною. Церква значною м╕рою нейтрал╕зувала потужний асим╕ляторський пресинг Польщ╕ та б╕льшовицько╖ Рос╕╖.
Парадокс, але нац╕онал╕ст Баховець жодного дня не вчився в укра╖нськ╕й школ╕! Спочатку ходив до польсько╖ школи, а п╕сля 1939 року «сов╕ти», не довго думаючи, зробили з не╖… рос╕йську. Укра╖нська мова вивчалася як окремий шк╕льний предмет.
* * *
«Феномен Баховця» варто б вивчати нин╕шн╕м просв╕тянам. Бо х╕ба змогли б тягатися з Олександром Силовичем нин╕шн╕ випускники ки╖вських, к╕ровоградських, одеських, харк╕вських укра╖номовних шк╕л ╕з «дутим» статусом? Колишн╕й кер╕вник «Сокол╕в» заткнув би ╖х ус╕х за пояс! Отже, мовний статус школи – це ще не все. Треба, щоб формувалося громадянське сусп╕льство, щоб укра╖нською ╕де╓ю перейнявся великий в╕дсоток молод╕. В╕дкрит╕ наказом «згори» укра╖нськ╕ школи апр╕ор╕ не можуть бути патр╕отичними. От якби «знизу»… З╕бралося к╕лька сотень активних батьк╕в, п╕д╕брали патр╕отичних учител╕в… Оце був би «прорив»! Але у нас лише невеличкий в╕дсоток шк╕л сформувався саме за таким принципом. Б╕льш╕сть таки «згори», по-чиновницьки. В╕дпов╕дно ╕ результат скромний.
* * *
Мо╖ нов╕ к╕ровоградськ╕ знайом╕ запевняли, що в ╖хньому м╕ст╕ вже не залишилося жодно╖ рос╕йсько╖ школи. Думаю, що така сама картина ╕ в Черкасах, куди я при╖хав, нагостювавшись у родин╕ Караташ╕в. Але цього не скажеш, походжаючи вулицями м╕ста… В╕дсоток укра╖номовно╖ молод╕ тут не такий уже й великий. Добре, якщо третина буде… Заради ╕нтересу деякий час постояв б╕ля укра╖нсько╖ школи. Чимало батьк╕в, проводжаючи д╕тей аж до шк╕льного подв╕р’я, розмовляли з ними рос╕йською, а д╕ти ц╕╓ю ж мовою в╕дпов╕дали. Може, у шк╕льних коридорах ус╕ переключались на укра╖нську? Не знаю, в середину не заходив.
Добре, що хоч онуки Олександра Силовича – укра╖номовн╕. Та й дружина Алг╕на Васил╕вна також. Хоч ╕ походить з родини в╕йськовослужбовц╕в, довго жила в Рос╕╖… Але кор╕ння у не╖ – укра╖нське, певно, Силович ╕ншу ╕ не взяв би. Але це вже я трохи заб╕гаю наперед. Аби розпов╕сти нашим читачам усе по порядку, треба знову повернутися у гр╕зн╕ сороков╕ роки минулого стол╕ття.
* * *
Якщо поляки полон╕зували, а «сов╕ти» русиф╕кували, то н╕мц╕ взагал╕ ус╕ школи роз╕гнали. У школ╕, де вчився Олександр, в╕дкрили «механ╕чну» школу. Бо таки ж слов’яни щось повинн╕ були робити для Рейху. Тому Сашко вчився у новов╕дкритому токарному цеху. Проте, згодом ╕ цю школу закрили… Але довго бити байдики не довелося, бо «п╕двернулася» робота у друкарн╕. Справа в тому, що роб╕тники, як╕ працювали там ран╕ше, виявилися справжн╕ми козаками! Вони забрали ус╕ шрифти, друкарськ╕ машини, фарби, пап╕р та й… подалися в УПА. Як допомагати р╕дн╕й арм╕╖, то допомагати! ╤ словом, ╕ д╕лом. На м╕сце старих роб╕тник╕в н╕мц╕ почали п╕дбирати молодь. Тому юний Баховець легко «працевлаштувався». Проте, н╕мчура даремно рад╕ла. ОУН не сид╕ла склавши руки, а почала обережно працювати ╕ з новонабраним контингентом. Сашко почав виконувати деяк╕ др╕бн╕ доручення п╕дп╕льник╕в. Старш╕, придивившись до км╕тливого ╕ веселого юнака, який н╕коли не падав духом, почали доручати йому все б╕льше й б╕льше…
Фронт у цей час докотився до Ковеля. Н╕мц╕ евакуювали молодь на польську територ╕ю. Але родин╕ Баховц╕в вдалося уникнути насильного вивезення, вони самотужки пере╖хали у Любл╕н, ╕ Олександр знову влаштувався на роботу в друкарню. Але фронт стояв на м╕сц╕, дал╕ не рухався ╕ тому, щоб бути ближче до р╕дних м╕сць, Олександр пере╖хав у Холм ╕ влаштувався роб╕тником у друкарн╕ при монастир╕ на Данилов╕й гор╕. На роботу його приймав сам Ог╕╓нко. В╕н поставив юнаков╕ дек╕лька запитань, уважно вислухав в╕дпов╕дь. Пот╕м сказав:
– ╤д╕ть ╕ працюйте. Грош╕ будете отримувати в кас╕ щодня. Все одно довго не пропрацю╓те… Але н╕кому не хвал╕ться, ск╕льки отриму╓те. Згода?
Виявилося, що за перший день роботи Сашко отримав ст╕льки грошей, ск╕льки зазвичай отриму╓ майстер протягом м╕сяця. Чому митрополит був таким щедрим, сказати важко… Напевно, зрозум╕в, що св╕домий юнак в╕ддасть ус╕ борги – ╕ церкв╕, ╕ Укра╖н╕. Розум╕в ╕ те, що б╕женцям потр╕бн╕ грош╕. Певно, ╕ сам готувався до рол╕ б╕женця, усв╕домлюючи, що в╕д то╖ «свободи», яку принесе на сво╖х багнетах Червона арм╕я, краще бути подал╕.
* * *
Тоненька ниточка п╕дп╕лля знайшла Олександра Баховця ╕ в Холм╕. Фронт швидко покотився дал╕, аж до Варшави, тож родина Баховц╕в могла повернутися до Ковеля. Сашко зм╕г продовжити навчання у школ╕, т╕льки вже, як я ╕ говорив, – у рос╕йськ╕й. Нова влада виявилася такою, що не боровся б з нею х╕ба т╕льки ледачий… Або ж безнад╕йний боягуз. Звичайно, людей, парал╕зованих страхом, тод╕ теж не бракувало. Але Баховц╕в це не стосувалося. Безстрашними виявилися ╕ Ростислав Новичевський, ╕ Дем’ян П╕дг╕рський, В╕ктор, В╕тал╕й, Серг╕й та Зоя Самчинськ╕, Галина Наумчик, ╤ра╖да Янк╕вська, ╤ван Артишук, Леон╕д Саган, Петро Павлович та ╕нш╕. Усього до патр╕отичного гурту «Соколи» входило 16 юнак╕в та д╕вчат.
Ковель, як великий зал╕зничний вузол, займав дуже виг╕дне м╕сце у самому центр╕ волинського Пол╕сся. Це розум╕ла ╕ радянська влада (тому нетерпляче взялася за русиф╕кац╕ю шк╕л), розум╕ло ╕ кер╕вництво УПА… Тому д╕яльн╕сть «Сокол╕в» була скерована саме на п╕дтримку в╕йськових структур УПА-«П╕вн╕ч», зокрема сотн╕ «Сивого» та «Кубика».
П╕дл╕тки виявляли неабияку винах╕длив╕сть, розклеюючи лист╕вки та забезпечуючи повстанц╕в медикаментами. А ще вони пост╕йно розшукували зброю та набо╖ на м╕сцях бо╖в. Траплялося, що отримували тяжк╕ кал╕цтва… Це була ризикована справа, але ╖м так хот╕лося допомогти сво╖м старшим братам, як╕ були в УПА! Настро╖ ╖хн╕х ровесник╕в добре переда╓ п╕сня:

В чорн╕ ноч╕ нам не спати
╤з тривогами сво╖ми.
Вс╕х кривавих окупант╕в
Проженемо з Укра╖ни.
Ми не вийдем з того бою,
Ми не станем на кол╕на.
Стали ми на смерть з тобою,
Щоб не вмерла Укра╖на!

А ще юнаки вели пост╕йну розв╕дку ╕ пов╕домляли про все командир╕в УПА з допомогою тайнопису. Часто попереджали про можлив╕ облави, а траплялося, що робили ╕ зовс╕м неймов╕рн╕ реч╕: тяжкопоранених повстанц╕в доправляли до Ковеля ╕ влаштовували в… арм╕йський госп╕таль.
Керував п╕дп╕льниками, як я вже ╕ казав, – Олександр Баховець на псевдо «Олесь». Орган╕зац╕я була не малою, та й активн╕сть була на належному р╕вн╕, тому органи НКВД таки напали на сл╕д «Сокол╕в». ╥хн╕й однокласник ╤ван Слабушевський бачив, як юнак╕в заарештовували ╕ кидали до «воронк╕в». Довелося «соколятам» пройти через ус╕ жахи «дознан╕й»… П╕сля тортур – вирок, а пот╕м – тюрми ╕ концтабори. «Олесю», як кер╕внику орган╕зац╕╖, дали 15 рок╕в каторжних роб╕т, ╕ншим – по 10 рок╕в.
Св╕й строк Олександр в╕дбував на Колим╕. Мив золото, видобував свинець та уран. Умови були надзвичайно важкими, тому й смертн╕сть – високою. Може, якби не смерть «батька народ╕в», то не вижив би Сашко… Але амн╕ст╕я врятувала йому життя. Встиг в╕дбути дев’ять з половиною рок╕в каторжних
роб╕т.
* * *
Дивився я на Олександра Силовича ╕ думав: на ньому каторга «в╕дбилася» найпом╕тн╕ше. А був же таким юним ╕ завжди усм╕хненим хлопчиком! Просто дитиною… Але тверд╕сть ╕ ясн╕сть думки в ньому в╕дчува╓ться ╕ тепер. Якби ж т╕льки не болячки, нажит╕ на каторз╕… Однак «Олесь» ╕ тепер н╕ про що не шкоду╓, навпаки, каже, що якби довелося повернутися в т╕ далек╕ роки, то був би значно радикальн╕шим, активн╕шим. ╤, певно, подався б до УПА.
Батьк╕вщина не забула героя. У 2007 роц╕ Олександра Баховця нагородили Орденом «За заслуги». Указ про нагородження п╕дписав сам Президент Ющенко. Вручали нагороду в черкаськ╕й ф╕лармон╕╖, зала була переповненою…
Коли ми впродовж двох вечор╕в розмовляли з Олександром Силовичем, в╕н намагався пригадати найц╕кав╕ше. Згадав ╕ таке:
– Якось у Луцьк╕й тюрм╕, коли я лежав закривавлений ╕ скатований на цементн╕й п╕длоз╕, мене запитав ╕нший в’язень, який також п╕сля допит╕в лежав поруч: «Скаж╕ть мен╕, юначе, а ви зна╓те – зв╕дки прийде зоря свободи?». Дивне таке запитання… Я не знав, що в╕дпов╕сти. А в╕н мен╕ й каже дал╕: «Зоря свободи прийде з-за Дн╕пра… Запам’ятайте, друже, якщо в╕д когось почу╓те таке гасло ╕ такий в╕дгук, то можете дов╕ряти так╕й людин╕ на вс╕ сто в╕дсотк╕в…».
Це було в 1946 роц╕, а десь у 1949-му, на Колим╕, я почув в╕д укра╖нця-каторжанина початок гасла чи цього сво╓р╕дного пароля ╕ зм╕г правильно в╕дпов╕сти йому. Що то за рад╕сть була – якби ви т╕льки могли соб╕ уявити! Очевидно, це гасло ходило серед п╕дп╕льник╕в. Можливо, лише в як╕йсь одн╕й орган╕зац╕╖, а може, воно було «всеволинським»… Так чи ╕накше, гасло було на озбро╓нн╕ у найсв╕дом╕ших, наймужн╕ших людей. ╤ перший, луцький, в’язень ╕ другий – колимський справили на мене дуже хороше враження. Зрештою, х╕ба т╕льки вони? Цв╕т укра╖нсько╖ нац╕╖ був у таборах…
* * *
А я подумав про те, що це повстанське гасло св╕дчило про… жагу соборност╕. Може, це був сво╓р╕дний м╕ф про велику, могутню, прекрасну Наддн╕прянську Укра╖ну? М╕ф не дуже-то й спирався на реал╕╖, адже що там казати – Волинь ╕ Галичина були набагато «св╕дом╕шими». Але, тим не менше, в╕н був дуже корисним, адже об’╓днував Зах╕дну ╕ Сх╕дну Укра╖ну, принаймн╕, у св╕домост╕ повстанц╕в.
Може, це й випадков╕сть дол╕, але Олександр Силович сам став сво╓р╕дним символом – боровся на Волин╕, а п╕сля колимських табор╕в оселився у Черкасах. ╤ живе над Дн╕пром. ╤ вихову╓ тут онук╕в. Оленка ╕ Андр╕й – уже не волиняни, вони – черкащани. Ще одна ниточка, яка зв’язу╓ л╕совий, повстанський край ╕з батьк╕вщиною Тараса Шевченка. Х╕ба це не актуально зараз? ╤ х╕ба заради цього не варто було жити?
* * *
В один з вечор╕в я насп╕вав Олександру Силовичу повстанську п╕сню, яку сп╕вали хлопц╕ з УПА-«П╕вдень». Поц╕кавився думкою колишнього волинянина: де ╕ коли могла виникнути ця п╕сня? Чи не могли ╖╖ сп╕вати ще у 1920–1921 роках? В╕дпов╕сти на це складне питання Олександр Силович не зм╕г, однак пригадав, що чув ╖╖ раз чи два на схилах Дн╕пра… Очевидно, п╕д час зустр╕чей з ветеранами УПА. Але в╕д кого саме? Цього вже не пригаду╓… А я соб╕ подумав: як же ми зап╕знилися ╕з пошуком колишн╕х повстанц╕в! Рок╕в 10 тому ╖х було втрич╕, а може й уп’ятеро б╕льше! Багато та╓мниць вдалося б розкрити. А тепер на таких, як Силович, ляга╓ непом╕рне навантаження. Ск╕льки ж ╕ще хочеться розпитати… А де вони в╕зьмуть час? У перервах м╕ж уколами та крапельницями?
До реч╕, Олександр Баховець ще й пише. Його перу належать опов╕дання: «Т╕логр╕йка», «Мармелад», «Фарби», «Чистильник», «П╕дривник»… Деяк╕ з них в╕н об’╓днав у книги «Колима», «Мисливц╕ за сонцем», деяк╕ поетичн╕ твори ув╕йшли до зб╕рки «Коло Ск╕ф╕╖».
Виявля╓ться, колишн╕й пол╕тв’язень добре зна╓ ск╕фський пер╕од нашо╖ ╕стор╕╖, був знайомий ╕з першов╕дкривачем «Золото╖ пекторал╕», в╕домим ученим ╕ археологом Борисом Мозолевським. Неодноразово друкувався у пер╕одичних виданнях Черкас та Луцька.
* * *
Варто було б сказати, що окрасою останн╕х сорока рок╕в життя Олександра Баховця була ╕ ╓ його в╕рна дружина – Алг╕на Васил╕вна. Молодою вона була справжньою красунею, а головне – мала гарн╕, променист╕ оч╕… Погляд видавав ╖╖ неймов╕рну доброту, людян╕сть. З такою подругою легше було долати труднощ╕. Виростили дв╕йко д╕ток, мають трьох онук╕в. Життя н╕би вдалося. Якби ж т╕льки не хвороби… Попри все, Олександр Силович пише четверту книжку. Тож побажа╓мо йому м╕цного здоров’я, адже так хочеться, щоб встиг…
Серг╕й ЛАЩЕНКО.
Черкаси – Льв╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 17.04.2009 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7145

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков