Версiя для друку Обговорити в форумi

(Закінчення. Поч. у № 12).
Не менше помилок у великого вченого доморощені марксисти відшукали і в методології науки. Зрозуміло, що зазначені вади і прорахунки В. І. Вернадського пояснювалися тим, що вчений "...не врахував ленінської настанови: без солідного філософського обґрунтування ніякі науки не можуть витримати боротьбу проти натиску буржуазних ідей".  Майбутнім дослідникам творчості
В. І. Вернадського кремлівський "діалектик" рекомендував "добре попрацювати в галузі основних понять". Від розтлумачення геніальному вченому основних марксистсько-ленінських понять на Луб'янці академіка Вернадського врятувала лише смерть. Складається враження, що коли б його творчі здобутки радянські псевдофілософи пильно проаналізували дещо раніше, за життя академіка, то неодмінно його спіткала б доля М. Вавилова, М. Грушевського, А. Кримського та багатьох інших видатних вітчизняних вчених.
Життя та ряд подій в світі змусили як вітчизняних, так і зарубіжних вчених дещо інакше поглянути на творчу спадщину В. І. Вернадського і привернути увагу світової громадськості до його наукового спадку. Час чітко визначив і головну наукову домінанту його творчості - біосферно-ноосферну проблематику. Без перебільшення можна стверджувати: як науковий світогляд ХІХ століття визначали праці Ч. Дарвіна, а початок ХХ століття  - А. Ейнштейна, так науковий світогляд наприкінці ХХ століття визначає творчість геніального українського вченого Володимира Вернадського.
Після тривалого замовчування та обструкції творчої спадщини академіка радянські та пострадянські ідеологи якось відразу забули про "пасиви" в біографії і поглядах В. І. Вернадського і від стриманої досі оцінки його праць упали в ейфорію. Різко зріс інтерес не лише до біогеохімічних праць, але й до методології, світогляду і філософії В. І. Вернадського.
Захід після деякого збентеження (після відомої доповіді У. Тана - тодішнього Генерального секретаря ООН, 1969 р.) швидко вийшов зі стану прострації, спричиненого усвідомленням глибини  екологічної проблеми, сприйняв екологічний імператив, створив продуктивні теорії і концепції, розробив екологічні адаптовані технології, замкнені цикли і рецикли виробництв, залучив до економічних калькуляцій екологічну компоненту і тепер намагається дати собі раду з цим. А оскільки, як з'ясувалося,  екологічна розруха - це розруха в головах людей, що є результатом неякісної в екологічному відношенні інформації, якою послуговується людина, на Заході розпочалося інтенсивне гуманітарне осмислення феномену екології, розробка таких понять, як екологічний світогляд, етика, мораль, культура тощо. На жаль, Україна на багато років випала із цього загального руху. У колишньому СРСР на той час (70-ті роки) вже були вичерпані всі аргументи, крім, можливо, ракетно-атомного, у змаганні із Заходом. І тому екологічну проблему з радістю було потрактовано як таку, що ілюструє неефективність буржуазного суспільства, де по-хижацькому руйнується матеріальна основа існування людини.
Ось тут комуністичним ідеологам і знадобилося вчення В. І. Вернадського про біосферу та ноосферу. Центром проблеми було визначено перехід біосфери в ноосферу, що найбільше відповідало планам партії "побудувати ноосферну цивілізацію". Необхідно зазначити, що уявлення про ноосферу мінялося протягом усього життя В. І. Вернадського. Він почав розвивати концепцію ноосфери на початку 30-х років після того, як докладно розробив учення про живу речовину та біосферу. В. І. Вернадський вживає поняття "ноосфера" у багатьох значеннях: 1) як стан планети; 2) як галузь активного прояву наукової думки; 3) як головний фактор перебудови і змін у природі. На жаль, вчення про ноосферу В. І. Вернадський не встиг розвинути так всебічно, як про біосферу, що стало причиною багатьох спекуляцій на тему ноосфери.
І ось ідеологи від науки, чимало попрацювавши "в галузі основних понять", створили так звану загальноприйняту (інтегральну) концепцію ноосфери "під Вернадського". Окремі розрізнені й абсолютно правильні у кожному випадку висловлювання В. І. Вернадського про ноосферу були використані для обґрунтування науково-природничих основ ноосферної цивілізації.
Спочатку було дано "ємне визначення гносеологічної сутності ноосфери як зміненої науковою думкою і перетвореної для потреб людини біосфери". Далі на основі ідеї цілеспрямованої перебудови біосфери було виведено ідею техносфери, яка, на диво, виявилася співзвучною з ідеєю К. Маркса і Ф. Енгельса про "зміну природи людською працею". У формуванні світогляду, культури радянські ідеологи зробили основну ставку на техносферу, техногенез, який розглядався як колосальне досягнення НТП, на основі якого активно "впроваджуються" технічні системи в біосферу. "Неминучість" переходу біосфери в ноосферу подавалась на зразок іншої відомої "невідворотності". Ідею пасивного природокористування було проголошено безглуздою. Перебудова біосфери в ноосферу стала справою творчості народних мас, керованих партією (тобто чимось на зразок комуністичного суботника). З'явився термін "керований ноосферний комплекс". А оскільки В. І. Вернадський не визначився щодо передумов його формування, то це за нього зробили "послідовники" його вчення. Такими передумовами акад. Е. Прусов (1976, 1989) назвав, зокрема, "підвищення добробуту трудового народу", "рівність усіх людей", "виключення воєн із міждержавних відносин", "побудову справедливого суспільства", "небувалий розмах промислового і сільськогосподарського виробництва на 1/6 земної кулі" та інший антураж із тодішнього арсеналу пропагандистських засобів. У такій інтерпретації ідея ноосфери стала центральною у новій "системі знань" - ноосферології, яка була покликана знайти вихід з екологічної кризи. Московський МК КПРС 1976 року розробив "Перспективну програму з методичних проблем взаємодії суспільства і природи", спрямувавши проблему в річище "гострої ідеологічної боротьби". Нау-ковий комунізм поповнився низкою нових розділів з марксистсько-ленінських принципів взаємодії суспільства та природи, які стали основою нової освітньої дис-ципліни - соціоекології.
Потужним ретранслятором в Україну цього сорту екології у застійні часи була Академія наук України, яка, замість гуманітарного осмислення феномена екології скеровувала розвиток екологічної науки і освіти в Україні в русло демагогії ("з огляду на кризу буржуазної науки радянські вчені мають взяти проблему соціально-екологічної відповідальності в свої руки"). У кінцевому підсумку все це призвело до формування певного і невластивого для В. І. Вернадського стереотипу в трактуванні ноосфери, основною рисою якого є тенденція до спрощення і спроба вирішувати проблему ноосфери, екології зокрема, в межах тієї чи тієї заданої схеми, сконструйованої на базі певних апріорних положень наукового комунізму.
Для Заходу проблема ноосфери носила суто умоглядний характер і, будучи народженою в ідеологічних апаратах СРСР, до реальної дійсності мала досить віддалений стосунок.
Тож нічого дивного немає в тому, що світова співдружність держав зігнорувала й це наше "напрацювання" і за модель майбутнього суспільства обрала не "ноосферну цивілізацію", а суспільство стійкого екологічно безпечного розвитку. Характерно, що в матеріалах конференції "РіО-92" відсутній термін "ноосфера".
Так було спрофановано велику наукову і філософську ідею В. І. Вернадського, а його самого залучено до співучасті у цьому дійстві: "Єдиною життєздатною соціально-економічною і політичною основою побудови ноосфери, за В. І. Вернадським, є соціалістичний устрій. Тепер, коли стало ясно (порядним людям, навіть не науковцям, це завжди було ясно), що "ноосферний прогноз розвитку природи і цивілізації" не спрацював, а ідея-фікс "ноосферно-космічної комуністичної цивілізації" не відбулася, апологети і творці "загальноприйнятої концепції ноосфери" вважають, що хибними були погляди В. І. Вернадського: "Доводиться констатувати, що ноосферний шлях розвитку природи не став розумним". Тобто радянські ідеологи від науки спочатку створили гносеологічний тупик, а тепер борсаються, не будучи спроможними вийти з нього.
Новітні ревізіоністи творчої спадщини великого мислителя вже в котрий раз намагаються відшукати усі все нові і нові похибки. Крах "комуністичної моделі ноосфери"  вони намагаються пояснити вадами світоглядно-методологічних підвалин вчення В. І. Вернадського ("Ойкумена", № 1, 1993).
Розкручувачі "комуністичної моделі ноосферно-космічного маховика" навіть після ганебного розпаду радянської системи переключили регістр В. І. Вернадського на нові-старі потреби геополітичної доктрини РФ, відновлення того, що розпалося. І знову (вже вкотре!) ідеологи натхненно "работают в области основных понятий": "Вихід з екологічної кризи - у слов'янській єдності, слов'янському союзі". Особливо спекулюють за нинішніх умов на вислові В. І. Вернадського: "Не можна безкарно йти проти принципу єдності всіх людей як закону природи".
У подальшій інтерпретації слово "людина" російськими ідеологами замінюється "людством", яке для збереження єдності з Природою має прагнути до єдності політичної, економічної, культурної: "На певній стадії розвитку ноосфери має відбутися не лише політичне, але й етнічне об'єднання людства". Зрозуміло, що об'єднатися зможуть не всі і не відразу. Тривалий час існуватимуть центри об'єднання - кристалізації у вигляді народів із розвиненими культурами. "У таких рамках слід шукати ті форми спільнопланетарного життя суспільства, які дозволять йому вступити в епоху ноосфери" - стверджує російський вчений Мойсєєв.
Таким чином, ідеться про нову "редакцію" концепції ноосфери, якою підводяться науково-природничі основи під нинішні геополітичні об'єднавчі зусилля Росії. В ідеологічному сенсі - це суміш панславізму та деяких запозичень із теорії локальних цивілізацій А. Тойнбі, адаптованих до мовного ряду В. І. Вернадського під ноосферу. Риштуванням цієї споруди має стати великоруська локальна цивілізація, а її духовною опорою - російське православ'я (детальніше про це див. у книзі "Общеевропейский процесс и гуманитарная Европа. М., 1995. С. 383). Безперечно, Москва має стати продувним центром етнополітичної конденсації людства. Проте новітні "собиратели исконно русских земель", чомусь сором'язливо намагаються не помічати вбивчу для Російської  імперії думку академіка В. І. Вернадського, нотовану у його щоденнику 30 серпня 1920 року (Див. газету "День" від 30.Х 1999 р.).
Сьогодні "у Росії спостерігається новий сплеск зацікавленості особою і творчістю В. І. Вернадського. Архів ученого, до речі, найбільший серед наукових архівів колишнього СРСР, - це суцільний клондайк для Академії наук РФ. Особливо широко зараз освоюється гуманітарна спадщина В. І. Вернадського. Поставлено завдання з метою відновлення російського пріоритету видати основні праці вченого англійською мовою і широко їх розповсюджувати. Всіляко підкреслюється причетність В. І. Вернадського до "русской идеи" і "русского космизма". У шкільних підручниках, що видаються у РФ, їх автори називають В. І. Вернадського "русским национальным гением, выдающимся ученым, которого мы любим и которым гордимся".
У такій неоноосферній інтерпретації В. І. Вернадський постає у багатьох авторських і державних програмах з екологічної освіти та новій навчальній дисципліні "Соціоекологія" не лише в РФ, але й в Україні, яка у цьому питанні йде у фарватері свого північного сусіда. Нічого дивного в тому немає: в Україні проблема "Вернадський і Україна" не осмислюється, про що свідчить хоча б така хаотична назва (тематика) щорічних (з 1991 р.) академічних читань, що їх проводить Комітет НАНУ з вивчення наукової спадщини вченого: "Моральність і біосфера", "Наукова думка і цивілізація", "Жива речовина та її деформація в Україні", "В. І. Вернадський і книга" тощо.
Тож постає запитання: чи й надалі ми будемо покладатися на чергову "добру роботу в галузі основних понять" наших колег із РФ, а чи нам годилося б самим прочитати В. І. Вернадського, не минаючи "ані титли, ніже тії коми"?
Настав час десакралізувати міф про В. І. Вернадського як гносеолога наукового комунізму в минулому, інтегратора племен і народів у часі нинішньому. Це певний тип мислення, яке вже вичерпало свій історичний ресурс. В. І. Вернадський потребує не лише прочитання. Ідеться передусім про потребу осмислити опубліковані і неопубліковані архівні тексти вченого, відкрити те, що досі не було висловлено або не могло бути сказаним, особливо те, чого, можливо, не скажуть держателі архіву В. І. Вернадського у Москві. Необхідно ввести до інтелектуального культурного обігу в Україні найважливіші праці В. І. Вернадського з проблем геології і геохімії, біогеохімії, а особливо наукознавства, методології, філософії та історії науки, переклавши їх українською мовою.
Добре було б знайти порозуміння з нашим стратегічним партнером на предмет передачі в Україну хоча б копій архіву академіка В. І. Вернадського як нашого унікального національного надбання.
Доцільно було б заснувати Всеукраїнський неурядовий екологічний фонд ім. В. І. Вернадського з широкими повноваженнями у сфері розроблення і фінансування екологічних програм і проектів, екологічного моніторингу, прогнозування і експертизи, екологічної освіти, вивчення, розвитку і пропаганди наукової спадщини В. І. Вернадського.
Усе це сприятиме утвердженню в свідомості поколінь українців феномена В. І. Вернадського як унікального явища української і світової культури.
Федір ВОЛЬВАЧ,
професор Міжрегіональної академії управління персоналом (м. Київ),
Петро ВОЛЬВАЧ,
старший науковий співробітник ВІКЦу в м. Сімферополі, голова Кримського  осередку НТШ, академік УЕАН.
***
Володимир ЛИТВИН: "НИНІ УКРАЇНІ ПОТРІБНО ВТІЛЮВАТИ В ЖИТТЯ ОСНОВНІ ІДЕЇ, ВИСУНУТІ СВОГО ЧАСУ ВОЛОДИМИРОМ ВЕРНАДСЬКИМ..."
Голова Верховної Ради України Володимир Литвин вважає, що нині в Україні не варто проводити запальних дискусій з тих чи інших проблем, а просто втілювати в життя основні ідеї, які свого часу розробив і висував академік Володимир Вернадський. "Нам потрібно просто вивчати його ідеї, які торкаються усього спектра суспільних проблем, брати ці рецепти і втілювати в життя", - заявив він у розмові з журналістами після  ювілейної сесії загальних зборів НАН України, присвяченої 140-річчю від дня народження В. І. Вернадського.
Володимир Литвин зауважив, що ідеї Вернадського, такі, наприклад, що стосуються розвитку гуманітарної сфери, розвитку і організації політичної системи, ще не втілені в життя. "Ми ще далекі від того, про що у свій час говорив і мріяв Володимир Вернадський", - наголосив Голова Верховної Ради. Як приклад він навів парламентські слухання щодо функціонування української мови, які пройшли у Верховній Раді у досить емоційній атмосфері.

(Укрінформ).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2003 > Тема "Українці мої..."