Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3106)
З потоку життя (6330)
Душі криниця (3468)
Українці мої... (1457)
Резонанс (1489)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1663)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗА ВИБОРИ «ПРИКОЛЬН╤» НАС Д╤ТИ ПРОКЛЯНУТЬ!
Переконайтеся сам╕, шановн╕ читач╕, як усе серйозно ╕ зовс╕м не по-дитячому, як╕ доросл╕ теми...


ГР╤Х ТОПТАТИ ВЕРБУ
За тиждень до Великодня, у день славного входу ╤суса Христа до ╢русалима, ми святку╓мо Кв╕тну або...


МИСКУ БОРЩУ СПОРОЖНИЛА...
14 кв╕тня у церквах сх╕дного обряду вшановують святу Мар╕ю ╢гиптянку.


ЗА ВИБОРИ «ПРИКОЛЬН╤» НАС Д╤ТИ ПРОКЛЯНУТЬ!
Це в╕рш одн╕╓╖ з учасниць цьогор╕чного л╕тконкурсу «Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!»...


НАВ╤ТЬ ПТИЦЯ ГН╤ЗДА НЕ В'╢...
Свято Благов╕щення (7 кв╕тня) у народ╕ ма╓ св╕й особливий “статус”, ╕ не т╕льки з...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 03.04.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#14 за 03.04.2009
ВАСИЛЬ КОБИЛЮХ: «ПРИЙШЛА ДО МЕНЕ УКРА╥НА...»

Л╤ТЕРАТУРА

╤ ТАКЕ БУВА╢
╤ таке бува╓, що Всевишн╕й, достеменно в╕даючи про наперед уготовану долю особистост╕, да╓ людин╕ к╕лька талант╕в, аби вона могла перемикати на к╕лька програм свого хисту, як ото тепер перемикають рад╕о чи телев╕зор. Зв╕сно, якщо життя ц╕╓╖ людини припало на сатанинський пер╕од правл╕ння б╕льшовизму. Саме так трапилося ще в молодому житт╕ пана Василя Олекс╕йовича Кобилюха...
Пан В. О. Кобилюх – виходець ╕з галицького села Журавники Пустомит╕вського району Льв╕вщини. М╕ркую так, що журавницька жура за долю Укра╖ни ц╕лковито заполонила душу с╕льського хлопця Василя, бо в╕дразу ж п╕сля зак╕нчення навчання у Льв╕вськ╕й фельдшерсько-акушерськ╕й школ╕ в 1953 роц╕ см╕ливо п╕шов за спрямуванням державних орган╕в охорони здоров’я на роботу в глибок╕ села. Там в╕н усп╕шно й старанно працював ╕, працюючи, уважно спостер╕гав за зм╕ною сл╕в у р╕дн╕й мов╕. Це призвело до придбання ф╕лолог╕чно╖ л╕тератури ╕ нав╕ть куп╕вл╕ в 1958 роц╕ «Словаря укра╖нсько╖ мови» Б. Д. Гр╕нченка. У тому ж роц╕ з першого разу вступив на навчання до Льв╕вського ун╕верситету ╕м.╤. Франка на ф╕лолог╕чний факультет, укра╖нське в╕дд╕лення. У Храм╕ р╕дного Слова в душ╕ було щоденне свято. Навчання було усп╕шне й захоплююче. Професор Коструба П. П. ╕ Возний Т. М. порадили йому поц╕кавитися витоками укра╖нсько╖ словесност╕, тобто Санскритом ╕ Семикнижжям «Р╤╫ВЕДИ». Якби ж то не така жвава реакц╕я та не енерг╕йне зац╕кавлення отими пра╕сторичними джерелами нашо╖ мови вголос у в╕дкритих розмовах, то й зак╕нчив би вчасно навчання. А так – ма╓ш: виключили – викинули за «пам’ять» ╕ за вихваляння, що прочитав у б╕бл╕отец╕ книжечку, видану у Варшав╕ в 1883 роц╕ О. О. Потебн╕ «Объяснения малорусских песен», в як╕й автор да╓ 40 тисяч рок╕в походженню укра╖нських колядок та щедр╕вок. Наступного дня т╕╓╖ книжечки вже не було на тому ж м╕сц╕ та в╕дмовляли студентам у ╖╖ користуванн╕. Чого, бач, захот╕в: джерело виток╕в р╕дно╖ мови та ╖╖ л╕тературного слова ще студент перен╕с ╕з пропагованого москвинами XIV ст. н. е. аж на 40 тисяч рок╕в до н. е. Крамола! ╤ геть його з ун╕верситету!
«Визволител╕» не спод╕валися, що В. Кобилюх таки захистить свою дипломну працю аж у 1997 роц╕ на тему: «Укра╖нська мова ╕ Санскрит». Вступив у 1958 роц╕. Виходить, що навчався у вуз╕ аж 39 рок╕в (!). Що ж то можна зробити за той час? Зак╕нчити мед╕нститут ╕ працювати терапевтом, не забуваючи ф╕лолог╕ю н╕ на мить. Пише в╕рш╕, запису╓ прадавн╕ слова та пр╕звища, ц╕кав╕ топон╕ми та г╕дрон╕ми. Живе медициною, а диха╓ р╕дною словесн╕стю... Обидв╕ науки по╓днались нав╕ки з Божим благословенням. Нин╕ ма╓ чимало наукових праць. У 2003 роц╕ видав монограф╕ю «Укра╖нськ╕ козацьк╕ назви у Санскрит╕» ╕з пра╕стор╕╓ю укра╖нсько╖ мови.
А третя програма – це Божа ╕скра. Поез╕я! Мало було панов╕ Василев╕ омивати р╕дне слово чистою, джерельною ╕ тому живою водою, як святим Благословенням, укра╖нського Санскриту. В╕н узяв та й на пап╕р уклав невеличку зб╕рку «Прийшла до мене Укра╖на», котра склада╓ться ╕з трьох частин: «Прийшла до мене Укра╖на», «З коханням живе Укра╖на», «Все найкраще д╕тям».
╤ тим найкращим для д╕тей ╓ «своя хата, своя правда ╕ сила ╕ воля», тобто Укра╖на.
Прийшла до мене довгождана Укра╖на,
Як сонце вранц╕, стиха розбудила св╕т.
Блакитно-золотава юна перем╕на:
Всм╕хнувся Тризуб –
наш прадавн╕й Божий цв╕т.
В╕рш, який дав назву зб╕рц╕, ╓ суц╕льною ейфор╕╓ю в╕д само╖ лише думки, що Укра╖на стала незалежною державою. Автор, як мен╕ добре в╕домо, глибоко розум╕╓, що сучасна Укра╖на ще не ╓ укра╖нською, тому й просить сво╖х земляк╕в: «Д╕тей сво╖х навч╕те волю оц╕нить».
Полюбля╓ пан Василь риторичн╕ запитання, як╕ концентрують увагу читача на важливих в╕хах укра╖нсько╖ ╕стор╕╖ та стосунках ╖╖ творц╕в ╕з Господом.
Чому нам Бог
да╓ страх╕тлив╕ терп╕ння?
Вже триста л╕т
за незалежн╕сть боротьба.
Тепер ╕ще пройти кр╕зь ядерне гор╕ння?
Чи спроба це на в╕рн╕сть,
чи в чоло стр╕льба?
Ц╕каво простежити трепет серця нашого укра╖нця, його вбол╕вання – молитву за визволення Укра╖ни з-п╕д б╕льшовицького ярма. Маю на оц╕ поез╕ю «Л╕тняний роздум 1991 року».
Тисяча суцв╕ть гор╕ло на каштанах,
Тисяча долонь тримало т╕ св╕чки,
Тисяча очей всм╕халося весняно,
А м╕льйонам люду далось це взнаки.
Трикуплетна м╕н╕атюра, написана в день ще зрощувано╖ жаги Незалежност╕ нашо╖ держави (24 серпня 1991 року) розпочина╓ться числ╕вниковою анафорою, котра викрешу╓ у читача не т╕льки могутн╕сть духу укра╖нц╕в, але й пам’ять тисячол╕ть.
Так вигляда╓, що автор не вправлявся в особливих манерах чи стилях поетичного письма. Для нього головне – патр╕отичн╕ ╕деологеми, котр╕ могли би стати рят╕вними кругами в житейському океан╕ Укра╖ни.
Безумовно, його Слово – плоть в╕д плот╕ народу. Народноп╕сенний лад поез╕╖ В. Кобилюха надзвичайно близький ╕ доступний читачев╕. Хоч названа зб╕рка, по сут╕, ╓ громадянською л╕рикою, та справжн╕ми перлами виблискують чисто побутов╕ в╕рш╕ чи в╕рш╕ для д╕тей. Ось традиц╕йна киця с╕ла на полицю й н╕би очка промива╓ та й «...на глечик, що на печ╕, скоса погляда╓». Безумовно, там теж традиц╕йна для киц╕ сметанка. А ось:
Зацв╕ла й зазелен╕ла
Р╕дна яблунька моя.
Нин╕ густо поб╕л╕ла
Б╕ля не╖ вся земля.
Пан Василь Кобилюх – член Укра╖нсько╖ Асоц╕ац╕╖ письменник╕в Зах╕дного рег╕ону, ф╕лолог-мовознавець (санскритолог), дипломований л╕кар-терапевт вищо╖ категор╕╖ – попри вс╕ його житейськ╕ бол╕, попри бол╕ його уярмленого краю у сво╖й поетичн╕й творчост╕ не ма╓ ноток смутку чи розпачу. Ц╕ людськ╕ бол╕ у його книз╕ «Укра╖нськ╕ козацьк╕ назви у санскрит╕» стають гн╕вом на окупант╕в, а поетичне Слово ср╕бноголового автора зб╕рки «Прийшла до мене Укра╖на» буя╓ рад╕стю життя, глибокою в╕рою в незнищенн╕сть укра╖нсько╖ нац╕╖.
Над╕я КРЕМ╤ННА.
м. Льв╕в.


ВАСИЛЬ КОБИЛЮХ: «ПРИЙШЛА ДО МЕНЕ УКРА╥НА...»

*  *  *
Прийшла до мене довгождана Укра╖на,
Як сонце вранц╕, стиха розбудила св╕т.
Блакитно-золотава юна перем╕на:
Всм╕хнувся Тризуб –
наш прадавн╕й Божий цв╕т.
О мил╕ друз╕! Розд╕л╕мо скарби вол╕
╤з ближн╕м мирно й справедливо
в кожну мить.
Минуться сльози материнсько╖ недол╕.
Д╕тей сво╖х навч╕те волю оц╕нить.
Т╕ вс╕ страшн╕ стол╕ття я не дармувала,
Не раз мене предв╕чний люд наш виглядав,
Та вороги в Сиб╕р пров╕дник╕в загнали,
Проте борня тривала вибухом заграв.
А град в╕йни ╕ штучний голод, ╕ розпука,
╤ смерть геро╖в ╕ народних геро╖нь...
Колючим дротом пов’язала нас розлука,
Щоб нам згасить до вол╕ дум найменшу т╕нь.
А щоб н╕хто не вглед╕в хоч на мить свободи.
Брехню, як летарг╕ю, дали на обм╕н.
Лишень Чорнобиль розбудив ╕м’я народу,
Луна╓ св╕том дос╕ той скорботний дзв╕н.
Чому нам Бог да╓ страх╕тлив╕ терп╕ння?
Вже триста л╕т за незалежн╕сть боротьба.
Тепер ╕ще пройти кр╕зь ядерне гор╕ння?
Чи спроба це на в╕рн╕сть, чи в чоло стр╕льба?
То зв╕дки, Боже, шлеш т╕ муки нам без м╕ри?
...╤ чути голос в╕щий ╕з далеких хмар:
– Я вибрав лиш тебе нести м╕й хрест дов╕ри.
╤ за величний подвиг шлю небесний дар.
Ти витерп╕ла вс╕ призначен╕ страждання
Й н╕ разу не забула про свою мету –
Щодня ти дарувала св╕тов╕ св╕тання.
В╕днин╕ визнаю Вкра╖ну за святу!..
Прийшла! Прийшла вже Укра╖на промениста!
Немов Божественна молитва пресвята,
Блакитно-золотава, мила ╕ пречиста,
Щоб Тризуб усм╕хався нам на вс╕ л╕та.

Л╤ТНЯНИЙ РОЗДУМ 1991 РОКУ

Тисяча суцв╕ть гор╕ло на каштанах,
Тисяча долонь тримало т╕ св╕чки,
Тисяча очей всм╕халося весняно,
А м╕льйонам люду далось це взнаки.
...В╕дсп╕вали примусово-урочисто.
╤ каштани погасили вс╕ вогн╕...
Бо новий св╕танок ясний ╕ пречистий
З неба шле нам ср╕бн╕ крила л╕тнян╕.
Ох, якби ж Господн╕ крила св╕танков╕
Важкохвору Укра╖ну п╕дняли
Та й до вол╕ – до всесв╕тньо╖ любов╕,
Як до першого причастя, довели.
24 серпня 1991 р.

ГУЦУЛЬСЬКЕ СЯЙВО

Я бачив у горах, як сонце родилось,
Як хмари лукав╕ до нього тулились.
Тулились, ласкалися т╕лом сво╖м,
Аж соромом личко покрилося ╖м.

Як сонце-дитина грайливо см╕ялось,
В розк╕шний в╕нок ╕з колосся убралось.
Засяла по юному – видно здаля –
У шатах барвистих гуцульська земля.
Орлиний там хор ╕з найвищо╖ г╕рки
Так лунко сп╕ва в супровод╕ соп╕лки.
Там запах чар╕вний пов╕тря п’янить,
Там думи буяють ╕ серце горить.
Там воля гуля╓, шумить верхов╕ття,
╤ трави шепочуть, танцюють суцв╕ття.
Там скали сп╕вають крилат╕ п╕сн╕
Про Довбуша славу, про славн╕╖ дн╕.
Там рад╕стю в╕╓ на кожн╕й вершин╕,
А гори сягають у простори син╕,
Долини там мр╕ють у ср╕бн╕й ╕мл╕
╤ в росах вмиваються оч╕ земл╕...
Я бачив у горах, як сонце заграло,
Веслом золотим ус╕ хмари зм╕тало,
Малому гуцулу вдихнуло життя,
╤, взявши за руку, вело в майбуття.
1965 р.

В ДЕНЬ НАШО╥ СВОБОДИ

Укра╖но-ненько, усм╕хнися!
Ворог покида сво╖ сл╕ди...
Подолай-но квол╕сть, п╕дведися:
Сонце Вол╕ сходить з-за гряди.
Сурми клич з╕ Львова вже почули...
Станьте р╕вно: ми не кр╕паки –
Горд╕ лемки, бойки та гуцули,
Волиняни й в╕льн╕ козаки.
Б╕лий з Чорним Черемошем злився
Й Волю понесли аж до степ╕в.
Ки╖в, як столиця, зголосився,
Об╕йма╓ дорогих брат╕в.
Сонце ясно Тризуб осв╕тило,
Обр╕й золотом обняв блакить.
Бог говорить з нами терпеливо.
╤ дару╓ ту щасливу мить.
П╕дведися, мудрий м╕й народе,
Як л╕лея пишна, засв╕тись,
Подолай Чорнобиль та незгоди
╤ молитвою до Бога озовись.
Озов╕ться, наш╕ патр╕архи,
Не шукайте в душах злих ╕дей:
Ви ж не завойовник╕в монархи,
Т╕льки Бож╕ слуги для людей.
В╕ру зодягн╕ть в одну оздобу,
Як вел╕ли наш╕ вчител╕,
Монол╕т створ╕те ╕з народу,
Пот╕м слави жд╕ть уже сам╕.
Лиш тод╕ наш день свободи стане
Радост╕ предв╕чним джерелом,
Як Шевченко, пильно все огляне,
Нас об╕йме, герб ╕ знамено.

ГОЛОС ЛЕС╤ УКРА╥НКИ

Полеглим борцям за волю Укра╖ни
в кривавих боях XX стол╕ття.
Сутуга важка мен╕ серце супонить,
Як зл╕сно-пекучий зал╕зний обруч.
Чавунне безсилля мене вже хоронить...
Та я виглядаю Вкра╖ну з-за круч.
Чому ж ти, кохана, в в╕ках забарилась?
Чи сили не ма╓ш осяяти св╕т?
Чи криця нав╕ки тоб╕ поломилась?
В недуз╕ згубила св╕й гордий пол╕т?
Рятуйся, княгине! Бо час викрада╓
У нац╕╖ славно╖ бажану мить.
Оспалих збуди, боягуз╕в здола╓м,
Бо д╕ти хот╕ли б на вол╕ пожить.
Злий кат хай руба╓ стар╕ ешелони,
Що нац╕╖ в╕з у безлюддя страшн╕,
Осв╕тять тв╕й шлях отих душ м╕л╕йони,
Що прагли скидати кайдани сво╖.
Тих душ м╕л╕йони замучених катом
Опорою стали для лиха його ж,
Бо гинули друз╕ свят╕ ╕ завзят╕,
А кров ╖х для ката – затру╓ний корж.
Звитяжцю! См╕ливо йди гордо й далеко
З предв╕чним гербом у нечувану рать!
Блаженний тв╕й стяг ╕ Господня безпека
Тоб╕ допоможуть ярмо подолать.
Бо прийде Вкра╖на, як мат╕нка р╕дна
╤з прац╕ приходить до р╕дних д╕ток,
Об╕йме нас, браття, одурених, б╕дних,
А край благов╕сний освятить нам Бог.

НАЙМЕННЯ ЛЕС╤ УКРА╥НКИ

Коли валу╓вц╕ вовками вили
Над кожним укра╖нським словом,
╤ весь народ, немов в тюрму всадили
Без школи, книжки, лиш ╕з Богом.
З ╓диним Богом. З р╕дним словом давн╕м
Народ ╕шов у св╕т без Укра╖ни,
╥╖ ╕стор╕╖ змагань ╕ слави,
Стогнав, як у провалл╕ в╕д ру╖ни.
Важкий той стог╕н наших укра╖нц╕в
Збудив людей, як гр╕м дитинку,
Збудив наш войовничий дух трип╕льц╕в
╤ розбудив нам Лесю Укра╖нку.
╥╖ ще звали Кв╕тка Ломикам╕нь,
Де сила впертого кор╕ння
Лама гран╕т держав-╕мпер╕й знаних
На звичне дроблене кам╕ння.
Наймення це св╕тами покотилось.
Царев╕ серце заскрип╕ло...
Шевченка думи знову в╕дновились,
Вкра╖на ще раз заяскр╕ла.
На в╕втар╕ свободи Укра╖ни
Не лиш творцем працю╓ Леся,
Та в╕чна назва сторожу╓ вм╕ло
В борн╕ й до неба п╕днялася.
– В╕зьми наш стог╕н укра╖нський,
Буди щодня, як гр╕м дитинку,
Не дай приспати Божий дух трип╕льський,
Свята для нас, о Лесю Укра╖нко.
12 серпня 2006 р.

ПОБАЖАННЯ

...То ж хай береже вас Господн╓╓ ОКО
П╕д теплим пром╕нням найб╕льших щедрот.
Хай ласку, здоров’я та усп╕х дару╓
Любов ╕ пошану подасть вам народ.
м. Льв╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 03.04.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7096

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков