(Зак╕нчення. Поч. у № 10 – 13). На Личак╕вському цвинтар╕ промовляв про Володю представник консерватор╕╖, а поет Р. Кудлик прочитав прощальний в╕рш, присвячений Волод╕, нарешт╕, взяв слово в╕дпов╕дальний секретар Льв╕вського в╕дд╕лення Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни поет Братунь. Його промова була сповнена глибокого болю, яскраво-патр╕отичного ╕ благородного пафосу. В╕н мовив про те, що Володя був людиною великого таланту, який м╕г розширити наш╕й музичн╕й культур╕ нов╕ обр╕╖, надати ╖й багатющого звучання. Поет стверджував, що Володя збагатив ╕ прикрасив укра╖нську п╕сню, романс, баладу. Його твори лунали для вс╕х народ╕в Союзу, ╖х всюди виконували т╕льки укра╖нською мовою, яка викликала сво╓ю красою захват, висок╕ оц╕нки. Промова поета Р. Братуня не сподобалася секретарям обкому парт╕╖ В. Ф. Добриков╕ ╕ Д. А. Яремчуков╕. Вони звинуватили поета в тому, що в╕н сво╖ми словами розворушив, зворохобив народ, який ╕ в наступн╕ дн╕ сотнями й тисячами ходив на могилу свого сп╕вця, оплакував його ╕ проклинав тих, хто сво╖м злочинним цькуванням зв╕в його з╕ св╕ту. Парткер╕вники В. Ф. Добрик ╕ Д. А. Яремчук оголосили просто-таки в╕йну льв╕вськ╕й молод╕, яка ходила на могилу композитора. Нам розпов╕дали, що к╕лькох студент╕в виключили з ВНЗ, а багатьом перестали платити стипенд╕ю. В╕дв╕дування могили Волод╕ стало крамолою. Та на це н╕хто не зважав ╕ щодня на т╕й могил╕ виростали гори кв╕т╕в, на них люди лишали сво╖ в╕рш╕, присвячен╕ Волод╕. ╤нш╕ в╕дв╕дувач╕ переписували ╖х ╕ брали з собою додому. Нам розпов╕дали, що в окремих людей ╓ ц╕л╕ зошити з тими в╕ршами. Секретар╕ обкому В. Ф. Добрик ╕ Д. А. Яремчук вилили свою лють ╕ на великого друга Волод╕ — поета Р. Братуня. Вони орган╕зували у Сп╕лц╕ письменник╕в ганебне аутодафе для поета, зв╕льнили його з посади в╕дпов╕дального секретаря письменницько╖ орган╕зац╕╖ ╕ розпочали прим╕тивну акц╕ю його цькування, грубого ╕ недотепного. Аморального ж ╕ малограмотного Б. Антоненка послали в студентськ╕ ╕ роб╕тнич╕ аудитор╕╖ читати лекц╕╖ про життя ╕ творч╕сть пок╕йного композитора. Й молодь слухала його лекц╕╖, тупаючи ногами об п╕длогу доти, поки в╕н не покидав аудитор╕ю. Нам передавали зм╕ст його балаканини, ╕ ми вважали його виступи блюзн╕рством, зухвальством ц╕лковитого нев╕гласа. Ми написали листа Л. ╤. Брежн╓ву з проханням заборонити неуков╕ Б. Антоненков╕ оббр╕хувати чесне життя ╕ св╕тлу творч╕сть нашого сина. Велике обурення викликало те, що п╕сля смерт╕ Волод╕ ми з дружиною не могли домогтися, щоб нас ознайомили з╕ справою Волод╕, зокрема, з висновками експертно╖ ком╕с╕╖. Нас тримали на в╕дстан╕ в╕д двотомно╖ справи, хоч ми енерг╕йно наполягали, щоб ознайомили нас з╕ справою. А це робив Б. Антоненко, який наклав руку на ту двотомну справу, тримав чомусь ╖╖ у секрет╕. Чому в╕н, ображаючи батьк╕в, ницо хитрував? На що в╕н над╕явся? У нас виникла думка притягти його до судово╖ в╕дпов╕дальност╕, та ми д╕йшли висновку, що жоден суд не прийме нашо╖ скарги. Ми майже п╕вроку домагалися, щоб в╕н задовольнив нашу вимогу. Безхребетн╕сть прокурора була викликана вказ╕вкою секретар╕в обкому В. Ф. Добрика ╕ Д. А. Яремчука, як╕ чомусь вважали себе вершителями людських доль, були певн╕, що ╖м усе дозволено, що вони стоять вище за вс╕ закони. Минуло понад ш╕сть м╕сяц╕в тривоги, нервувань ╕ зусиль. Нас пост╕йно мучило запитання: хто дав право якимось малокультурним людцям нехтувати найелементарн╕шими ╕ найсвят╕шими правами батька й матер╕? Це ж справжн╓ зухвальство, сваволя, тероризм безпардонних н╕кчем. Нарешт╕, над нами змилосердилися чиновн╕ супермени, зробили нам ласку, дозволивши, щоб ми погортали стор╕нки справи Волод╕ з╕ св╕дченнями р╕зних людей. Але й тут не об╕йшлося без приниження — до нас приставили якогось наглядача, прокурорського вертухая, який з перших хвилин заявив нам, що для перегляду двотомно╖ справи да╓ться п’ятнадцять хвилин, ╕ не дозволя╓ться робити н╕яких виписок, нотаток. Я в╕дчув, що маю справу з людьми псих╕чно невр╕вноваженими чи просто ╕з звичайними лайдаками, як╕ не знають н╕ чест╕, н╕ сорому, н╕ людсько╖ порядност╕. Ми з дружиною дали згоду. Передовс╕м я накинувся на висновки експертно╖ ком╕с╕╖. Я не сумн╕вався в добрих знаннях експерт╕в, але не сумн╕вався ╕ в тому, що за ними стояли В. Ф. Добрик, Д. А. Яремчук ╕ Б. Антоненко. Х╕ба можна приводити як одну з причин самогубства те, що в╕н не потрапив до списку ос╕б, висунутих на здобуття прем╕╖ ╕мен╕ Миколи Островського? Документи ж, як уже зазначалося, були сво╓часно оформлен╕ Володею ╕ здан╕ другому секретарев╕ обкому комсомолу ╕ потрапили до рук секретаря обкому парт╕╖ Д. А. Яремчука, який засунув ╖х «п╕д сукно», сказавши, що ще зарано давати прем╕ю ╕мен╕ Островського Володимиру ╤васюков╕. Отже, через те документи Волод╕ не були в╕д╕слан╕ до ЦК комсомолу. А Волод╕ про це не сказали чесно, в╕дверто, його просто обдурили. Таким чином, можна стверджувати, що моральним автором загибел╕ Волод╕ ╓ Д. А. Яремчук. П╕сля смерт╕ Волод╕ наговорено, особливо в чиновницьких колах, багато безглуздого про нього з метою дискредитувати його популярн╕сть, творч╕сть ╕ добре ╕м’я, завойоване невсипущою працею ╕ талантом. Н╕хто з них не жал╕в укра╖нського композитора, який пробуджував добр╕ почуття в серцях сво╖х сп╕вв╕тчизник╕в, його творч╕сть не гармон╕ювала з сусловською ╕деолог╕╓ю. Тому багато парт╕йних функц╕онер╕в забороняли тишком-нишком його п╕сн╕, щоб заробити на тому цькуванн╕ ╕ запереченн╕ ╕мен╕ композитора бодай якийсь паршивенький пол╕тичний кап╕талець, потр╕бний для ╖хньо╖ кар’╓ри. Особливо нещадними були парт╕йн╕ верховоди тод╕, коли п╕шла мова про пам’ятник на могил╕ Волод╕. В. Ф. Добрик та Д. А. Яремчук заборонили встановлювати такий пам’ятник, як хот╕лося батькам композитора. Т╕ парт╕йн╕ недоброзичливц╕ дивилися на все укра╖нське за принципом: «Чим г╕рше — тим краще». Пам’ятник Волод╕ був готовий у майстерн╕ скульптора Миколи Пас╓к╕ри ще в 1981 роц╕, але згадан╕ вже нами пол╕тичн╕ д╕яч╕ заборонили в╕дливати його в бронз╕ на льв╕вськ╕й фабриц╕. В╕н простояв у майстерн╕ скульптора десять рок╕в. Мати композитора, Соф╕я ╤ван╕вна, особливо бол╕сно переживала це намагання сторонн╕х людей сунути сво╖ брудн╕ руки у батьк╕вське та материнське серце. Вона, член парт╕╖ з 1942 року, намагалася пояснити В. Ф. Добриков╕, що наш син був чесним митцем ╕ що пересл╕дування В. Ф. Добриком його чесного ╕мен╕ н╕чим не виправдане. Але в╕н в╕дмовився ╖╖ прийняти. Тод╕ мати передала йому докладного листа, в якому написала, що ╖╖ тро╓ брат╕в — ╤ван, Павло, Василь — полягли на фронтах Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, а батько помер недалеко в╕д Стал╕нграда, де в╕н, людина похилого в╕ку, допомагав фронтов╕. Вс╕ вони похован╕ в без╕менних могилах, — на хрестах чи простих обел╕сках нема╓ ╖хн╕х ╕мен. ╤ ось вона, мати композитора, просить, щоб хоч ╖╖ син, який натхненно осп╕вував р╕дну землю та ╖╖ людей в талановитих творах, мав на могил╕ пристойний пам’ятник. Та секретар обкому В. Ф. Добрик нав╕ть не в╕дпов╕в на того страшного листа, а це хамство важко вразило Соф╕ю ╤ван╕вну. Вона ночей не спала в╕д т╕╓╖ кривди, м╕сця соб╕ не знаходила, важко захвор╕ла — у не╖ стався ╕нсульт. Вона й донин╕ прикута до л╕жка. Так за майже сорокар╕чне перебування в комун╕стичн╕й парт╕╖ один з ╖╖ оч╕льник╕в «нагородив» ╖╖ важким ╕нсультом. А пам’ятник льв╕в’яни все-таки збудували такий, як нам, батькам ╕ сестрам Волод╕, хот╕лося. Володя прожив лише тридцять рок╕в. Але т╕ роки були напрочуд зм╕стовн╕, осяян╕ мр╕╓ю про добро ╕ красу на земл╕. У житт╕ в╕н мав щастя в╕д творчост╕, в╕д того, що зла н╕кому не чинив, н╕кому не заздрив ╕ невтомно працював для сво╓╖ доби ╕ свого укра╖нського народу, що дав йому сили бути виразником почутт╕в ╕ дум свого покол╕ння. http://www.ivasyuk.org.ua
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
