"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2009 > Тема "Українці мої..."
#13 за 27.03.2009
ЖОРСТОКЕ МИЛОСЕРДЯ
ДЖЕРЕЛА Президент Укра╖ни В╕ктор Ющенко присво╖в звання Героя Укра╖ни укра╖нському письменников╕ Юр╕ю Мушкетику. Про це йдеться в Указ╕ № 174/2009 в╕д 20 березня, опубл╕кованому на оф╕ц╕йному сайт╕ Президента. Як зазначено в Указ╕, звання Героя Укра╖ни ╕з врученням ордена Держави присуджено Ю. М. Мушкетику «за самов╕ддану службу Укра╖н╕ на л╕тературному поприщ╕, утвердження високих моральних та художн╕х ц╕нностей, багатор╕чну пл╕дну творчу та громадську д╕яльн╕сть.
ЖОРСТОКЕ МИЛОСЕРДЯ
21 березня - 80 рок╕в в╕д дня народження Юр╕я Михайловича Мушкетика (1929), укра╖нського письменника «╤ виводив в╕н душу з п╕тьми...». Так оц╕нив значення творчост╕ в╕домого укра╖нського письменника Юр╕я Мушкетика у передмов╕ до зб╕рки його опов╕дань «Суд» л╕тературознавець, академ╕к Микола Жулинський. Чи стосу╓ться така оц╕нка й сьогодення, адже ще не можна сказати, що наш╕ душ╕ в «св╕тл╕ купаються» - прояснен╕ та чист╕? Про це розмовляю з академ╕ком к╕лькох укра╖нських ╕ м╕жнародних академ╕й, президентом М╕жнародно╖ асоц╕ац╕╖ «Укра╖на ╕ св╕тове укра╖нство», директором Науково-досл╕дного ╕нституту укра╖нознавства П. П. Кононенком. - Згадана вами зб╕рка опов╕дань «Суд», як ╕ б╕льш╕сть твор╕в Юр╕я Мушкетика, - говорить Петро Петрович, - у тому числ╕ й тих, що були написан╕ ще к╕лька десятк╕в рок╕в тому, залишаються винятково сучасними за сво╖м зм╕стом, проблемами, пафосом. Вони звертаються, а то й волають до нашо╖ пам’ят╕, громадянсько╖ св╕домост╕, до нац╕онально-державницько╖ г╕дност╕, сов╕ст╕ й чест╕, наче питаючи голосом Великого Кобзаря: «хто ви? ... чи╖, яких батьк╕в д╕ти?». «Чи дума╓те, «нащо вас мати привела - чи для добра. Чи то для зла?». Куди пряму╓те, чого жада╓те ╕ куди прийдете? Чи ма╓те майбутн╓?.. ╤ саме в цьому Юр╕й Мушкетик - митець: для нього головне - методи пошуку ╕стини про сутн╕сть буття, про причини добра ╕ зла... Тобто, проблеми, яких в╕н торка╓ться, завжди актуальн╕. ╤ це при тому, що його творч╕сть вража╓ часовопросторовою масштабн╕стю. Це ╕ притч╕ про уроки життя людей далеко╖ грецько╖ античност╕ («Правда про С╕з╕фа»; «Правда про Прометея»); ╕стор╕╖ про часи Григор╕я Сковороди. ╢ в його доробку твори, пов’язан╕ з под╕ями епох Ки╖всько╖ Рус╕ ╕ гетьманщини XVII-XVIII стол╕ть. Писав в╕н про драми Голодомору, про хитросплет╕ння у борн╕ з нашестям фашизму, про пово╓нн╕ часи ╕ сучасн╕сть. - Що ж ╓ «ниткою Ар╕адни», що ╓дна╓ у цьому аспект╕ в╕ки й покол╕ння? - Людина, ╖╖ доля, ╖╖ характер. Для Юр╕я Мушкетика недостатньо показати: ось так було, чи ось так ╓. В його творах пишеться картина сув’яз╕ процес╕в, под╕й, доль заради п╕знання й самоп╕знання, усв╕домлення й самоусв╕домлення. Про яку б епоху чи под╕ю в╕н не писав, головною метою залиша╓ться допомогти людин╕ п╕днятися над тим, що вона дос╕ знала, що вона вм╕ла, допомогти ╖й глибше п╕знати ╕ виховати себе. Тобто, мистецтво творення проявля╓ться не лише на р╕вн╕ сюжет╕в ╕ композиц╕й - це мистецтво творення людини. - Назв╕ть, будь ласка, твори, в яких це мистецтво проявилось особливо яскраво. - Категор╕╖ сов╕ст╕, чест╕, високого обов’язку людини п╕дносяться як головний ц╕нн╕сний критер╕й, як головна руш╕йна сила у багатьох його романах, пов╕стях, опов╕даннях. Серед них, на мою думку, «Б╕ла т╕нь», «Позиц╕я», «Смерть Сократа», «Диявол не спить». Так, у роман╕ «Позиц╕я» на приклад╕ головного героя показано, що людина ма╓ прагнути до висот, ма╓ боротися за сво╓ м╕сце в житт╕ ╕ за будь-яких обставин не почуватися приреченою, не здаватися. Роман «Б╕ла т╕нь» ставить перед читачем проблему виховання всеб╕чно й гармон╕йно розвинуто╖ особистост╕. А як тут не згадати Сократа Юр╕я Мушкетика! У дилем╕ «честь чи життя» в╕н, засуджений до страти за в╕льнодумство, обира╓ честь: без не╖ йому не жити. Сократ не погоджу╓ться на втечу: «Це буде втеча в╕д мо╓╖ правди». Не погодившись ╕ на легку смерть, у к╕мнат╕, засипан╕й пелюстковими трояндами, мислитель сказав: як ус╕, так ╕ я. Твори Юр╕я Мушкетика борються за людян╕сть ╕ красу, викриваючи байдуж╕сть, лицем╕рство, боягузтво, зраду, дво╓душн╕сть, безв╕дпов╕дальн╕сть - те, що десятил╕ттями ятрило душу письменника. Це з ус╕╓ю очевидн╕стю поста╓ ╕ тод╕, коли ми перечиту╓мо «Жорстоке милосердя», «Гетьманський скарб», «Руб╕ж». Критичний пафос щодо небезпечних хвороб радянського сусп╕льства - визначальн╕ риси пов╕стей «Обвал», «Сльози Офел╕╖», «Динозавр». Переконаний, що н╕кого не залишить байдужим невеличке за розм╕ром опов╕дання «Суд», яке мене особливо хвилю╓, бо доля його геро╖н╕ Ганни багато в чому схожа з долею мо╓╖ мами. Так ось, у ньому розпов╕да╓ться, як нечесн╕сть ╕ лицем╕рство одних ╕ страх та байдуж╕сть ╕нших кал╕чать долю чудово╖ людини, яка самов╕ддано трудилась на благо сусп╕льства. ╤ що з того? ...Поштар, який приносить пов╕стку до суду на той час вже тяжко хвор╕й ж╕нц╕, каже: «Ти, Ганно, вибач. Але я лише поштар». Та поштар ти чи високопоставлений чиновник, побачивши несправедлив╕сть, мусиш бити на сполох: «Люди добр╕, що ми робимо! Не можна так!». - У багатьох може виникнути запитання: як за радянських час╕в могли пройти твори про негаразди радянського сусп╕льства? - Р╕ч у т╕м, про що я вже говорив, ядро творчост╕ загалом та конфл╕ктност╕ у Ю. Мушкетика: в╕дкривати не видимост╕ (форми), а сутност╕. А до сутност╕ цензура не завжди «докопувалась». Завдяки цьому його твори й проходили. Проте не вс╕. А в ряд╕ випадк╕в вони виходили «пор╕заними». Кр╕м того, Юр╕й Михайлович неодноразово п╕ддавався ╕деолог╕чн╕й критиц╕ сп╕вцями ╕ творцями «щасливо╖ дол╕». Зазнав в╕н ╕ гон╕ння: у 1972 роц╕ за постановою ЦК його зв╕льнили з посади головного редактора журналу «Дн╕про». Причиною було те, що саме в цьому журнал╕ п╕д псевдон╕мами друкувалися майже вс╕ дисиденти - Дзюба, Стус, Св╕тличний. Та Юр╕й Михайлович не зломився, не зрадив справ╕ свого життя, не втратив любов╕ до людей. Хоча деяк╕ з його колишн╕х друз╕в у т╕ часи забули ╕ його номер телефону, ╕ дорогу до його дом╕вки. - Петре Петровичу, але п╕сля тих под╕й письменник заглибився в ╕сторичну тематику. Дехто це назвав сво╓р╕дною втечею в╕д «щасливо╖ д╕йсност╕». - Це зовс╕м не так. В ╕сторичну тематику в╕н заглибився ще на початку сво╓╖ л╕тературно╖ творчост╕. У 1954 роц╕ Юр╕й Мушкетик опубл╕кував ╕сторичну пов╕сть «Семен Пал╕й». Незабаром вийшли в св╕т його «Гайдамаки». Його талант як ╕сторичного роман╕ста найповн╕ше розкрився в роман╕ «Яса», над яким в╕н почав працювати на початку 70-х рок╕в. Але за ╕сторичну тему в╕н брався не лише з великого ╕нтересу до минувшини чи, як дехто вважав, щоб сховатися в╕д д╕йсност╕. В╕н шукав в╕дпов╕д╕ на пекуч╕ проблеми життя. Письменник не т╕льки показу╓, що було в ╕стор╕╖ його народу, але й розпов╕да╓ про насл╕дки под╕й, з яких належить зробити висновки, зокрема, про те, чим може обернутися недостатня об’╓днан╕сть укра╖нського народу, неналежна згуртован╕сть, розбрат, невм╕ле кер╕вництво державою. Юр╕й Михайлович пост╕йно огляда╓ться на подоланий прост╕р, але зором душ╕ сво╓╖ в╕н увесь у перспектив╕ грядущого: що воно там с╕╓ться ╕ на власн╕й нив╕, ╕ на нив╕ р╕дно╖ Укра╖ни. Розмову вела Людмила ШЕРШЕЛЬ. (УКР╤НФОРМ).
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2009 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7068
|