Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4442)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4115)
Українці мої... (1657)
Резонанс (2107)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1842)
Крим - наш дім (1022)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (305)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (201)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…


ОС╤ДЛАЮ КОНЯ…
Наш╕ традиц╕╖




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 27.03.2009
Дарина КАЛИНЯК: «УКРА╥НО КОХАНА, ПОЗБИРАЙ НАС З╤ СВ╤ТУ…»

ПОЕЗ╤Я
В╤РШ╤ З ЧУЖИНИ
Якось до редакц╕╖ газети «Кримська св╕тлиця» зав╕тала одна з наших читачок ╕ принесла ошатно видану книжечку в╕рш╕в та гуморесок авторки Дарини Калиняк.
На обкладинц╕ – кетяг червоно╖ калини, на якому виблискують крапельки роси, чи ╕мм╕грантсько╖ ностальг╕йно╖ сльози. Книжечку видано не в Укра╖н╕, а в ╕тал╕йському м╕ст╕ Салерно 2008 року. Презенту╓ ╖╖ читачам укра╖нсько-╕тал╕йська культурна асоц╕ац╕я «Калина».
З╕ вступних статей до книжечки автора проекту Ольги Тарасюк та голови прес-служби асоц╕ац╕╖ «Калина» журнал╕стки Натал╕╖ Згодько, трохи д╕зналися про авторку книги «З ╕тал╕йського зошита» Дарину Калиняк та про життя наших сп╕вв╕тчизник╕в, котр╕ через складну економ╕чну скруту ╕ свою, власну, ╕ нашо╖ молодо╖ незалежно╖ держави Укра╖ни, змушен╕ були податися в чуж╕ кра╖ни на зароб╕тки.
Дарина Михайл╕вна Калиняк народилася 1955 року в м. Чортков╕, що на Терноп╕льщин╕. Ще у шк╕льн╕ роки захопилася в╕ршами, брала участь у створенн╕ шк╕льного л╕тературного альманаху. Мр╕яла про журнал╕стику, але склалося так, що зак╕нчила торговельний техн╕кум, вийшла зам╕ж, працювала на пошт╕. Але про в╕рш╕ не забувала: писала, в╕дв╕дувала заняття л╕тературного об’╓днання. Коли ус╕м стало дуже скрутно – ╕ держав╕, ╕ громадянам, тод╕ й зародилася в душ╕ Дарини Калиняк думка про зароб╕тки. Адже ╖╖ друз╕ ╕ знайом╕ та незнайом╕ люди масово ви╖жджали за кордон у пошуках кращо╖ дол╕. Так у житт╕ Дарини Калиняк з’явився ╕ розпочався «╕тал╕йський» пер╕од.
Ось як про сво╖ понев╕ряння на чужин╕ вона розпов╕да╓ журнал╕стц╕ Натал╕╖ Згодько: «Звикала важко: мовний бар’╓р, ностальг╕я. Ви ж зна╓те, що тут бувають т╕льки поган╕ ╕ дуже поган╕ роботи. Дуже жаль дивитися, як розумн╕, осв╕чен╕, ╕нтел╕гентн╕ укра╖нц╕ працюють на буд╕вництв╕, прибиральницями, доглядальницями. Звичайно, дуже важко було, особливо спочатку. До року вс╕ плачуть. ╤нод╕, просто вже нема╓ сил, зда╓ться, витерп╕ти. Але ж не можна весь час плакати! Ось тод╕, коли плач переходить у крик душ╕, мене нав╕ду╓ муза – пишу в╕рш╕…».
У зб╕рочц╕ Дарини Калиняк майже вс╕ в╕рш╕ перейнят╕ сумом за родиною, котра лишилася вдома, в Укра╖н╕, за друзями, за кв╕тучими вишнями ╕ р╕дною п╕снею, за Укра╖ною.
Чимало поетичних рядк╕в написано про нелегку долю зароб╕тчан, про важк╕ пошуки роботи, про стосунки, що по-р╕зному складаються м╕ж земляками, про р╕зне ставлення до роб╕тниць ╖хн╕х роботодавц╕в, про обман та користолюбство «╕ сво╖х, ╕ чужих», про залицяльник╕в, про кохання.
У цих творах – чи це сумн╕ л╕ричн╕ в╕рш╕, чи см╕шн╕ ╕стор╕╖, п╕дсилен╕ гротескним переб╕льшенням – усе життя зароб╕тчанське.
Доглядаючи стареньку сеньйору, пан╕ Дарина дума╓ про те, що краще могла би доглядати свою онуку. «Хто з нас хоч ╕нколи на чужин╕ не думав про це? В кого з нас не бол╕ла душа, розм╕рковуючи про те, що тут, в ╤тал╕╖, ми вчимося терп╕ти примхи людей, б╕ля яких працю╓мо, ╕ чого не вм╕ли, можливо, ран╕ше, доглядаючи наших нем╕чних бабусь чи матер╕в?» - розпов╕да╓ Дарина Михайл╕вна журнал╕стц╕ Ольз╕ Тарасюк.
Дарина Калиняк знаходить у соб╕ сили ще й записувати в╕рш╕, як╕ народжуються в ╖╖ душ╕. Але ж для в╕рш╕в потр╕бн╕ читач╕ чи, бодай, слухач╕? Виявля╓ться, з останн╕ми проблем менше. Дарина Михайл╕вна приходить до м╕ського парку, де збираються наш╕ укра╖нськ╕ зароб╕тчани, чита╓ ╖м сво╖ в╕рш╕ та гуморески. Одних розвеселить, п╕дн╕ме настр╕й, ╕нших змусить знов линути подумки в Укра╖ну…
Дарина Калиняк не лише захоплю╓ться поетичною творч╕стю. Вона, як ╕ належить ж╕нц╕-укра╖нц╕, вишива╓ рушники та серветки, в’яже, любить вирощувати городину. На балкон╕ в ╕тал╕йськ╕й квартир╕ зробила ц╕лий город, де ростуть ╕ петрушка, ╕ кр╕п, ╕ хр╕н, перець… А поряд з укра╖нським з╕ллям – п╕вденний теплолюбивий лимон, розмарин, апельсин. Ум╕╓ пречудово засолювати ог╕рки, пом╕дори, квасити капусту…
╤ як би не складалося життя Дарини Калиняк – вона мр╕╓ про той день, коли повернеться додому в Укра╖ну, побачить свою внучку, походить р╕дними стежинами…
Та х╕ба ж вона така одна з╕ сво╖ми мр╕ями ╕ спод╕ваннями? ╥х, на жаль, не десятки, а сотн╕ тисяч!
Укра╖но-ненько, коли ж ти станеш такою, якою вони, оц╕ люди, котр╕ вимушен╕ були ╖хати на чужину в пошуках кращо╖ дол╕, вимр╕яли тебе, якою хочуть тебе бачити, любити, вибудовувати ╕ в╕дроджувати?! Всели ж у них в╕ру та над╕ю, а любов╕ ╖м не позичати – вона у них н╕коли не в╕дцв╕тала у душ╕.
Люб╕ читач╕! Почитайте ц╕ в╕рш╕ з чужини Дарини Калиняк, як╕ вам багато на що в╕дкриють оч╕, про багато чого розкажуть. Вони - щир╕, вони до болю щемк╕ ╕ бентежн╕, ╖х не можна читати без болю в душ╕.
А людям, як╕ допомогли Дарин╕ Михайл╕вн╕ в ╤тал╕╖ видати цю книжечку, хочеться сказати сердечне спасиб╕. Спасиб╕, що п╕дтриму╓те одне одного там, на чужин╕, що призна╓тесь, не цура╓тесь, що орган╕зували укра╖нсько-╕тал╕йську культурну асоц╕ац╕ю «Калина», що випуска╓те книги, не забува╓те р╕дну мову, культуру.
Наше слово, наша п╕сня, як писав наш великий духовний пророк Тарас Шевченко, справд╕ н╕коли не вмре, не загине! А отже буде в╕чним ╕ наш терплячий роботящий талановитий укра╖нський народ, який рано чи п╕зно збереться до купи на сво╖й земл╕, у сво╖й Укра╖н╕ – в╕льн╕й ╕ незалежн╕й. Дай, Боже!
Данило КОНОНЕНКО,
редактор в╕дд╕лу л╕тератури ╕ мистецтва «Кримсько╖ св╕тлиц╕».

Дарина КАЛИНЯК:
«УКРА╥НО КОХАНА, ПОЗБИРАЙ НАС З╤ СВ╤ТУ…»

ЩО СКАЗАТИ МЕН╤ ПРО СЕБЕ?
Що сказати мен╕ про себе?
П’ятдесят -
п╕д блакитним небом.
Не оглянулася - прожила.
Працювала, кудись сп╕шила.
Все було на житт╓в╕й нив╕.
Були друз╕:
╕ в╕рн╕, й фальшив╕.
Були злети, ╕ були пад╕ння,
та на все вистачало
терп╕ння.
Бог давав його, ск╕льки треба.
Що мен╕ ще сказати про себе?
* * *
Винна держава у тому,
Що ми далеко в╕д дому
На чужин╕ працю╓м,
Мову нер╕дну чу╓м,
Перем, прибира╓м, ши╓м,
В╕кна, п╕длоги ми╓м,
Хворих людей догляда╓м...
На чужин╕ стражда╓м.

ПОЧАТОК

Зупинка на Анан╕н╕.
З автобуса - перший крок.
В╕тер холодний ос╕нн╕й
Пронизу╓ до к╕сток.
П’ята година ранку.
Дощ. За ком╕р тече.
Тягар зароб╕тчанки
Кладу на ж╕ноче плече.
В╕тер, немов п╕р’╖нку,
Зрива╓ намоклий берет.
Згадую д╕м, Укра╖ну
Й з вал╕зою йду вперед.
На роздор╕жж╕ спиняюсь:
Куди повернути, йти?
Боже! До Тебе звертаюсь,
Дорогу мен╕ просв╕ти!

КАЛИНА

Привез╕ть мен╕, хлопц╕, калину
╕з р╕дного краю.
Хай вона б╕ля дому мо╓╖
сеньйори росте.
Я п╕длию ╖╖ так, як рож╕
щодня п╕дливаю,
╤ вона приживеться. Весною
вона зацв╕те.
Я присяду п╕д нею послухать
п╕сн╕ солов’╖н╕:
Захмел╕ю в╕д сп╕ву
╕ буде здаватись мен╕,
Що не в Рим╕ я - вдома,
на р╕дн╕й мо╖й Укра╖н╕.
Буде легше терп╕ти розлуку
мен╕ в чужин╕.

ЖУРАВЛ╤

В╕зьм╕ть мене з собою, журавл╕!
Хоча земля ця,
наче справжн╕й рай,
Мен╕ ночами сниться
р╕дний край:
Калина, хата, вишня у сел╕...
Нес╕ть мене з собою, журавл╕,
До дому р╕дного хоча б на мить!
За р╕дним домом
серце так болить
На тепл╕й, щедр╕й
та чуж╕й земл╕.

ЯК ПТАШКА БЕЗКРИЛА

В╕д╕йти не можу в╕д не╖
Нав╕ть на хвилину.
╥╖ кличу сеньйора Нелля,
Думками ж додому лину.
Я сп╕ваю ╖й колискову,
Бо вона ж, як мала дитина.
Так стараюсь вивчити мову,
А вона ревну╓ до сина.
Подаю ╖й до л╕жка ╖сти,
Як л╕ну╓ться з нього вставати.
Вона любить смачно по╖сти
Й п╕сля того мене ображати.
В хат╕ я, наче пташка безкрила,
Що не може в небо злет╕ти.
Боже, дай здоров’я й сили,
Щоби хвору сеньйору терп╕ти.

НОСТАЛЬГ╤Я

Цв╕туть на терас╕
розк╕шн╕ кущ╕ –
Червон╕ ╕ б╕л╕ рож╕,
Хоч ╖х купають не часто дощ╕
╤ св╕танков╕ роси.
Коли св╕танок, як добрий сус╕д,
Стука╓ тихо в в╕конце,
Я ╖х п╕дливаю
й дивлюся на сх╕д –
Туди, зв╕дки сходить сонце.
Далеко там, - Укра╖на моя.
Додому чека╓ родина.
Не р╕дна мен╕ ╕тал╕йська земля,
Хоч тепла вона ╕ гостинна.

У НАЙВАЖЧ╤ ХВИЛИНИ

У найважч╕ хвилини
до тебе звертаюся, прошу:
Поможи мен╕, мамо,
достойно нести мою ношу.
Р╕дна мамо, до мене з╕йди
╕з небес на хвилину
╤ п╕дтримай мене в чужин╕,
свою гр╕шну дитину.
Мен╕ дуже потр╕бн╕ порада
твоя й допомога,
Я до тебе звертаюсь в б╕д╕
╕ до Господа Бога.
Знаю я, що мен╕ ще до тебе
збиратися рано.
Ти посидь б╕ля л╕жка мого,
поки гояться рани.
Т╕льки ти одна, мамо, зум╕╓ш
мене зрозум╕ти,
Як нелегко мен╕ в чужин╕,
як я мушу терп╕ти.
Бачиш ти, що мене не щадять
тут н╕ бур╕, н╕ грози.
Я покажу тоб╕ лиш одн╕й
сво╖ сльози.
Бачиш ти, як нелегко до мене
приходять тут грош╕,
Поможи мен╕, мамо, достойно
нести мою ношу.
* * *
Бувають хвилини так╕,
Що хочеться вовком вити.
Бувають хвилини так╕,
Коли не зна╓ш, як жити.
Бувають хвилини так╕,
Що п╕шки п╕шов би додому.
Бувають хвилини так╕
В ╤тал╕╖, в дом╕ чужому.

ТАК ХОЧЕТЬСЯ ДОДОМУ

Так хочеться додому,
так болить душа,
Що п╕шки б я п╕шла вже
до сво╓╖ хати.
Але коли в кишен╕ пусто,
н╕ гроша.
То ж треба ще терп╕ти
й працювати.
Йду на П╕рам╕ди до церкви
в вих╕дний,
Щоби зустр╕ти укра╖нц╕в
в дружн╕м кол╕.
Той вих╕дний чомусь
такий малий,
Що ╕ незчу╓шся, як в╕н
мина╓ скоро.
Без мене внуки у Тернопол╕
ростуть,
Грядки на дач╕ бур’янами
заростають.
Без мене знову вишн╕
в╕дцв╕туть,
Але вони мене з ╤тал╕╖ чекають.

НАД╤Я

На газ, на воду, на св╕тло
Ц╕ни угору йдуть.
Осирот╕л╕ д╕ти
Без матер╕в ростуть.
Заводи збанкротували,
У бур’янах поля.
Чому така б╕дна держава,
Коли багата земля?
Над╕я, що нов╕ м╕н╕стри
Скерують все на добро.
Ж╕нки повернуться в м╕сто,
Повернуться в р╕дне село.
Над╕я, що економ╕ка
П╕дн╕меться, оживе.
Над╕я на нову владу
В ж╕нок укра╖нських живе.

Я ПОЛЮБИЛА ОСТ╤Ю

Я полюбила Ост╕ю за те,
Що бачу тут людей
з усього св╕ту,
Що тут м╕моза в лютому цв╕те,
А в пальми увесь р╕к
зелен╕ в╕ти.
Я полюбила Ост╕ю за те,
Що не страждаю тут в╕д
крику моди,
Коли над╕ну платтячко просте
╤ ходжу в ньому в будь-яку
погоду.
Я полюбила Ост╕ю за те,
Що море тут мен╕ шумить
щоднини.
Я полюбила Ост╕ю, проте
Мо╖ думки летять на Укра╖ну.

ЧАС ЗУПИНИВСЯ

Час зупинився
для мене в╕днин╕
В Рим╕ далекому
на чужин╕.
Я доглядаю
в сеньйори д╕ти,
Хоча могла би
внук╕в гляд╕ти.
Сеньйора вчасно
платить зарплату,
А я - докупки -
дочц╕ на хату.
Терплю, як можу,
долаю втому.
Ночами сниться
дорога додому.

ЩЕ НЕ ЗИМА

Гуля╓ м╕стом ос╕нь п╕зня,
Кружля╓ з в╕тром листопад.
Л╕та летять, як з клена листя,
╤ не вертаються назад.
Л╕та летять на зароб╕тках.
Ох, як╕ довг╕ ноч╕ й дн╕!
Тут друз╕ ╓, тут - дв╕ сус╕дки!
Т╕льки усе це - в чужин╕.
Чужа земля. Вона не гр╕╓.
Так само, як чуж╕ слова.
Тривога, сум ╕ ностальг╕я...
В╕д них кружля╓ голова.
Ср╕бн╕ нитки уже в волосс╕
На голов╕ кругом чола.
Ще не зима, а п╕зня ос╕нь
У д╕м непрошена зайшла.

УКРА╥НО КОХАНА!

Боже, дай нам здоров’я,
Щоб стерп╕ти вс╕ муки.
Повернутись додому
До д╕тей, до онук╕в.
Т╕й земл╕ поклонитись,
Де батьк╕вськ╕ могили.
Боже, дай нам здоров’я,
Дай велико╖ сили!
Ми, як в╕вц╕ без стада,
Розбрелися по св╕ту.
Укра╖но кохана,
Ми ус╕ тво╖ д╕ти.
На чужин╕ нам сняться
Вишн╕ в б╕лому цв╕т╕.
Укра╖но кохана,
Ти - ╓дина на св╕т╕.
Боже, дай нам дожити
До т╕╓╖ години,
Щоб нужда вже не гнала
Укра╖нок в чужину.
Щоби с╕м’╖ з’╓днались,
Щоби д╕ти маленьк╕
╤з далекого краю
Дочекалися неньки.
Чолов╕к зм╕г обняти
Свою любу дружину,
Щоби не покидали
Б╕льше ми Укра╖ну.
Укра╖но кохана,
Позбирай нас з╕ св╕ту.
Укра╖но кохана,
Ми ус╕ тво╖ д╕ти.

ЧУЖИНА

╢ у тебе лани ╕ поля,
╢ кв╕туча ╕ щедра земля,
Т╕льки люди чуж╕ ╕ мова не та,
Тому ╕м’я тво╓ – чужина.
Чужина, чужина, чужина…
В н╕й лиш сльози,
печаль ╕ журба.
О мат╕нко мила, Господи м╕й,
Як тяжко в чужин╕ одн╕й.
Кругом гори лише височать,
╤ пташки тут сп╕вають не так.
Тому плаче-рида╓ душа,
В чужин╕ я – немов сирота.
Нав╕ть плакать не можна мен╕
У далек╕й оц╕й сторон╕,
Щоб не чули люди чуж╕,
Бо в них серце й душа кам’ян╕.
Вже на скронях густа сивина.
Постар╕ла я тут не з добра.
У вс╕х б╕дах ти винна одна –
Чужина, чужина, чужина.
Прошу, Боже, Тебе, поможи
╤ з╕ мною м╕й жаль розд╕ли,
Дай терп╕ння ╕ мужност╕ дай,
Щоб у р╕дний вернутися край.
Там, де д╕ти, де р╕дн╕ мо╖,
Де сп╕вають п╕сн╕ солов’╖,
Де земля моя р╕дна, свята,
Де не буду я б╕льше одна.
Прошу, Боже, Тебе я щодня,
Щоб здоровою була с╕м’я.
Бережи ╖╖ вдень ╕ вноч╕,
Щоб зрад╕ли ми зустр╕ч╕ вс╕.

НЕД╤ЛЯ

Знову нед╕ля, я дзвоню додому -
╤ стиска╓ться серце мо╓.
Чую близько тв╕й голос,
дитино,
Та не бачу обличчя тво╓.
Забуто про в╕дчай ╕ втому.
Р╕дний голос дитячий дзвенить.
В ц╕ хвилини я хочу додому
╤ серце ще б╕льше болить.
Забула про все,
що хот╕ла спитати,
Т╕льки слухаю мил╕ слова.
Хоч би встигла ти, доню,
усе розказати,
Хоч би довшою
кожна хвилина була.
Муки тако╖ не зичу н╕кому,
Коли плаче далеко дитина твоя.
Як можна словами
св╕й б╕ль передати?
Це, донечко, доля моя ╕ твоя.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7066

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков