Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4442)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4115)
Українці мої... (1657)
Резонанс (2107)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1842)
Крим - наш дім (1022)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (305)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (201)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…


ДАР╤Я В╤КОНСЬКА: В╤Д «РАЙСЬКО╥ ЯБЛ╤НКИ» ДО ЗБ╤РКИ «ЗА СИЛУ Й ПЕРЕМОГУ»
Наче досв╕дчений х╕рург, вона препару╓ укра╖нське тло, аби укра╖нц╕ позбулися тих негативних рис...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2009 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 27.03.2009
МИКОЛА АРКАС – ГОРД╤СТЬ УКРА╥НИ

ПОСТАТ╤
Шановна редакц╕╓! 26 березня 2009 року виповниться 100 рок╕в з дня в╕дходу у в╕чн╕сть М. М. Аркаса. Нещодавно вийшов з друку (300 прим╕рник╕в) роман-пошук «Микола Аркас» В. О. Жадька, професора Нац╕онального ун╕верситету ╕м. М. Драгоманова, лауреата прем╕╖ М. Аркаса, письменника ╕ журнал╕ста. Перший том книги присвячено св╕тл╕й пам’ят╕ автора опери «Катерина» на слова Тараса Шевченка, популярно╖ «╤стор╕╖ Укра╖ни-Рус╕», засновника Микола╖всько╖ «Просв╕ти», фундатора першо╖ на п╕вдн╕ Укра╖ни школи з укра╖нською мовою – М. М. Аркаса. У передмов╕ до книги сказано: «Це перше видання, яке художньо-журнал╕стськими мовними засобами розкрива╓ процес формування духовност╕ п╕вденного краю ╕ вс╕╓╖ Укра╖ни в ХVIII-Х╤Х ст.». Про досто╖нства цього твору напевно ще багато напишуть л╕тературн╕ критики, вчен╕ ╕сторики ╕ ф╕лологи та музиканти.
Мо╖ колишн╕ учн╕ й особисто я про д╕яльн╕сть М. М. Аркаса вперше д╕зналися у 1964 роц╕, коли заприятелювали з в╕домим археологом, кра╓знавцем, колишн╕м директором Микола╖вського кра╓знавчого музею Феодос╕╓м Тимоф╕йовичем Кам╕нським, в╕д нього ми д╕зналися про творчий спадок М. М. Аркаса. Пот╕м багато рок╕в я ц╕кавилась родоводом Аркас╕в, хоч мо╖ колеги питали мене: «╤ чого тоб╕ треба, адже в╕н був буржуазним нац╕онал╕стом?». У 1997 роц╕ я стала членом грецького товариства «Еллада», ╕ в умовах незалежно╖ Укра╖ни могла в╕льно вивчати ╕стор╕ю Аркас╕вського роду. У 2007 роц╕ була надрукована в газет╕ «Эллины Украины» моя стаття. Мо╖ сьогоденн╕ спостереження ╕ бес╕ди з жителями нашого м╕ста св╕дчать про те, що нав╕ть представники ╕нтел╕генц╕╖ майже н╕чого не знають н╕ про Миколу Миколайовича, н╕ про його творчу ╕ громадську д╕яльн╕сть.
Отож, до стор╕ччя з дня його смерт╕ я вир╕шила над╕слати статтю у вашу газету, щоб вс╕ читач╕ «КС» мали змогу прочитати про цю неперес╕чну людину.

МИКОЛА АРКАС – ГОРД╤СТЬ УКРА╥НИ

Родословна Миколи Аркаса грецька, був знатний урядовець ╕ багатий чолов╕к, а прец╕нь – оставався укра╖нцем, та ще й яким укра╖нцем.
Богдан Лепкий.

До плеяди в╕домих грек╕в, котр╕ жили ╕ працювали на п╕вдн╕ Рос╕╖ ще з к╕нця ХVIII ст., належить династ╕я Аркас╕в, ╖╖ заснував Андреас Емману╖лович Аркас (1766-1825), перекладач, педагог, ╕сторик. Народився в Патрах (Грец╕я, пров╕нц╕я Ахайя). П╕д час турецько╖ р╕зн╕ потрапив у полон, був викуплений священиком, навчався в патр╕арш╕й школ╕. У 1790 р. одружився, через три роки з дружиною ╕ немовлятком ут╕к до Рос╕╖, оселився у Микола╓в╕. Пол╕глот, в╕н тут став головним перекладачем при штаб╕ ЧФ, викладав ╕стор╕ю ╕ класичн╕ мови у штурманському училищ╕, займався археолог╕чними розкопками. ╤з його 9 д╕тей дорослими залишились лише Захар╕й ╕ його молодший брат Микола (1818-1881), котрий почав свою морську службу у 10 рок╕в ╕ до останн╕х дн╕в життя був пов’язаний ╕з флотом. Останн╕ десять рок╕в (1871-1881) в╕н, генерал-ад’ютант ╕ адм╕рал, займав посаду Головного командира ЧФ ╕ порт╕в, в╕йськового губернатора Микола╓ва ╕ Севастополя.
Микола Андреасович (Андр╕йович) як губернатор пост╕йно п╕клувався життям микола╖вц╕в, дбав про розбудову самого м╕ста ╕ кораблебудування, створив комерц╕йний банк, в╕дкрив д╕льницю зал╕зниц╕ Микола╖в-Знам’янка, створив Морськ╕ класи ╕ фельдшерську школу, очолив товариство пароплавства ╕ торг╕вл╕ («РОП и Т»); при ньому було засновано театр «Монте», в╕н був автором багатьох важливих праць про флот. Можна багато розпов╕дати про нього як про члена Петербурзького яхт-клубу – «представителя яхты Государя императора и командире гвардейского экипажа свиты его величества контр-адмирала Аркаса» в пер╕од його служби в Петербурз╕. Прекрасним яхтсменом став його старший син – Микола.
Микола Андр╕йович був нагороджений в╕сьмома орденами Рос╕╖, а також орденами Австр╕╖, Грец╕╖, Неаполя та польським «Б╕лим орлом», турецьким орденом «Н╕шад Афт╕рах» ╤╤ ступ. та багатьма медалями з коштовностями.
За сво╖м станом в╕н належав до рос╕йсько╖ морсько╖ аристократ╕╖, як ╕ його старший брат Захар╕й Андр╕йович – теж дворянин, котрий прослужив у в╕йську понад 25 рок╕в, у в╕дставку вийшов генерал-лейтенантом ╕ оселився на пост╕йне мешкання в Севастопол╕, де збулась його мр╕я: зд╕йснити археолог╕чн╕ досл╕дження ╕ вивчити ╕стор╕ю Причорномор’я. За дорученням адм╕рала М. П. Лазар╓ва, в╕н склав план уц╕л╕лих решток стародавнього елл╕нського м╕ста Херсонеса Тавр╕йського (Херсонес – в╕д грецького – п╕востр╕в) п╕д назвою «Опис ╤ракл╕йського п╕вострова та його старожитностей. ╤стор╕я Херсонеса». Севастопольц╕ мабуть пам’ятають, що Захар╕й Андр╕йович Аркас заснував у ╖хньому м╕ст╕ Морську б╕бл╕отеку!
Заклопотаний в╕дпов╕дальною морською службою, Микола Андр╕йович одружився аж у 32 роки. Його коханою дружиною стала Соф╕я Петр╕вна Богданович, донька в╕домого представника укра╖нсько╖ козацько╖ старшини П. Богдановича. На вес╕лл╕ ╖хн╕м посадженим батьком був адм╕рал В. О. Корн╕лов, а мат╕р’ю – Катерина Тимоф╕╖вна, дружина в╕це-адм╕рала М. П. Лазар╓ва. Так сталося, що у цього подружжя ╕з 7 д╕тей до похилого в╕ку залишився лише старший син – Микола (7.01.1853-26.03.1909).
Пост╕йно зайнятий морськими походами ╕ чиновницькими справами, Микола Андр╕йович переклав турботи про д╕тей на дружину. Соф╕я Петр╕вна, красива, мудра ╕ осв╕чена ж╕нка, грала на фортеп╕ано, гарно сп╕вала укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕, у побут╕ користувалася укра╖нською мовою ╕ з розум╕нням ставилась до селян сво╖х ма╓тк╕в.
Вона прагнула виховати сина осв╕ченою людиною. Разом з тим завжди була пом╕чницею ╕ порадницею коханого чолов╕ка. Так, у в╕йн╕ 1877-1878 рр. п╕клувалась про поранених, допомагала оформляти ╖м пенс╕╖, за ╖╖ сприяння у м╕ст╕ виник музичний гурток, на баз╕ якого було створено музичну школу. Отож, представником третього покол╕ння Аркас╕в був Микола Миколайович, в╕н народився ╕ майже все життя (окр╕м к╕лькох рок╕в у Петербурз╕, де служив його батько, ╕ в Одес╕ п╕д час навчання в г╕мназ╕╖ ╕ ун╕верситет╕) жив ╕ працював у Микола╓в╕ та в ма╓тках поблизу м╕ста. П╕д час перебування у Петербурз╕ малого хлопчика мати ознайомила з творами Т. Г. Шевченка, в╕н побував на урочистостях, присвячених поету, та в помешканн╕ в Академ╕╖ мистецтв, де жив ╕ працював в╕н. Таким чином в╕дбулося ознайомлення з життям поета ╕ «Кобзарем», котрий став для Миколи головною книгою на все життя. П╕д час перебування в сел╕ у л╕тню пору Соф╕я Петр╕вна велику увагу прид╕ляла стосункам сво╖х д╕тей ╕з селянськими д╕тьми, виховувала ╖х в дус╕ поваги до селян, народних п╕сень, побутових звича╖в ╕ укра╖нсько╖ мови. Змолоду М. Аркас писав в╕рш╕, котр╕ св╕дчили про поетичний талант, гарно сп╕вав ╕ багато часу прид╕ляв гр╕ на фортеп╕ано, був закоханий у чар╕вну природу Богдан╕вки на берез╕ П╕вденного Бугу ╕ Христофор╕вки (на берез╕ р╕чки ╤нгул). У 1875 р., п╕сля зак╕нчення ун╕верситету, в╕н звернувся до сво╖х однол╕тк╕в ╕ простих людей Богдан╕вки такими в╕ршованими рядками:
Можливо, скоро я загину
В жорсток╕м праведн╕м бою,
Та не забуду в цю годину
Тебе, кохана Укра╖но, ╕ добрим
Словом пом’яну.
В юнацьк╕ роки в╕н мав побратима, селянського хлопця Петра Сала. У його сестру Ярину палко закохався ╕ хот╕в одружитися з нею. Батько категорично виступив проти з’╓днання дворянина з селянською д╕вчиною. Застудившись, Ярина померла.
╤стор╕ю цього нещасливого кохання Микола Аркас, студент природознавчого в╕дд╕лення ф╕зико-математичного факультету Новорос╕йського ун╕верситету, розпов╕в М. Л. Кропивницькому, другу ╕ учителю. Цю зворушливу ╕стор╕ю кохання Марко Лукич поклав в основу сво╓╖ драми «Доки сонце з╕йде» (1873 р.), а Микола Миколайович вже п╕д к╕нець свого життя поклав на ноти 10 романс╕в про в╕чне кохання. Можливо, саме пережит╕ в юност╕ почуття до чар╕вно╖ краси д╕вчини Ярини, з якою не судилося стати на рушник, надихали його на створення цих шедевр╕в.
Великий духовний вплив передових викладач╕в ун╕верситету, музикант╕в Н╕щинського ╕ Кропивницького, вплив матер╕ сприяли вихованню погляд╕в Миколи, його житт╓во╖ позиц╕╖ в ц╕лому. Микола╖вц╕ завжди будуть пишатися тим, що в╕н в╕др╕знявся в╕д ╕нших видатних особистостей грецького походження сво╓ю подвижницькою працею на благо укра╖нського народу, укра╖нсько╖ культури. Мабуть, не просто за покликом дол╕ цей прославлений нащадок славних елл╕н╕в ╕ знатного козацького роду став етнографом, музикантом, ╕сториком, меценатом, захисником б╕дних ╕ кер╕вником Микола╖всько╖ «Просв╕ти» (1907-1924), якою оп╕кувався до останнього удару серця у холодний березневий день 1909 року.
Повернувшись до Микола╓ва з ун╕верситетським дипломом, молодий М. Аркас ╕де служити у канцеляр╕ю в╕йськово-морського в╕домства, був ад’ютантом головного командира ЧФ, об╕ймав пот╕м вищ╕ посади в губернському управл╕нн╕, був к╕лька рок╕в почесним мировим суддею; усп╕шно «просувався» по служб╕; мав цив╕льний чин статського радника, р╕вний в╕йськовому генеральському званню. За роки прац╕ в державних установах одержав чимало високих державних нагород.
Одружений був з донькою кап╕тана ╤╤ рангу ╤. Шишк╕на Ольгою. Ольга ╤ван╕вна стала його в╕рною дружиною ╕ пом╕чницею в ус╕х справах с╕м’╖ та громадсько╖ д╕яльност╕ чолов╕ка.
Коли п╕дросла донька, вона разом з нею допомагала Микол╕ Миколайовичу збирати укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕ в р╕зних м╕сцях, нав╕ть на Полтавщин╕, разом з ним Ольга ╤ван╕вна в пошуках п╕сень в╕дв╕дувала села Микола╖вщини, записувала п╕сн╕ селян сво╖х ма╓тк╕в.
Всього було з╕брано понад 400 народних п╕сень, значну к╕льк╕сть яких Микола Миколайович обробив ╕ використав при створенн╕ опери «Катерина». Сюжетом опери стала поема Т. Шевченка. Музику ╕ л╕брето у в╕ршах написав сам Аркас, сл╕д зазначити, що тв╕р М. М. Аркаса був першим твором поета, покладеним на музику.
Свою оперу для постановки у театр╕ передав другу - М. Л. Кропивницькому. 12 лютого 1899 р. в Москв╕ в╕дбувся перший показ «Катерини», котрий одержав найвищу оц╕нку московських глядач╕в, а навесн╕ 1900 р. трупа Кропивницького прибула до Микола╓ва ╕ поставила оперу в м╕сцевому театр╕ у присутност╕ ╖╖ автора. Усп╕х був незвичайний, перед початком третього акту на сцену вийшли вс╕ актори. П╕д оплески глядач╕в диригент М. Т. Василь╓в вручив композитору лавровий в╕нок. Незважаючи на вс╕ перипет╕╖ ╕ негаразди з цензурою ╕ владцями (губернатор погрожував «зняти» мундир з Аркаса), ця опера швидко ув╕йшла до репертуару вс╕х укра╖нських труп, а пот╕м ╕ театр╕в. Його просили писати нов╕ опери, але п╕сля серцевого нападу в╕днялась його права рука, ╕ в╕н не м╕г грати на роял╕.
У роки радянсько╖ влади творч╕сть М. Аркаса замовчувалась, але з 1956 року в╕дредагована ╕ доповнена (соц╕альним елементом) опера «Катерина» була прийнята до постановок у Ки╓в╕, п╕зн╕ше ╕ в ╕нших м╕стах. Вона ╕ в наш╕ дн╕ ╓ в репертуар╕ Микола╖вського академ╕чного муздрамтеатру, у 2004 р. на огляд╕ культури Микола╖вщини в столиц╕ кияни високо оц╕нили гру наших актор╕в.
Довгол╕ття класичного твору трима╓ться на правдивост╕ образ╕в ╕ на чар╕вних мелод╕ях народних п╕сень, талановито використаних автором.
Микола Миколайович з дитинства гаряче ц╕кавився ╕стор╕╓ю Укра╖ни, зокрема Запорозько╖ С╕ч╕ ╕ Гетьманщини, в╕н написав чудову поему про Пилипа Орлика – творця першо╖ у св╕т╕ Конституц╕╖, котра була створена на 66 рок╕в ран╕ше славетно╖ Декларац╕╖ американсько╖ незалежност╕; «Пакти й Конституц╕я прав ╕ вольностей Запорозького в╕йська» гетьман П. Орлик писав з╕ сп╕вавторами Г. Герциком, А. Войнаровським ╕ Костем Горд╕╓нком. У поем╕ Аркаса, написан╕й 27 липня 1907 р., гетьман в екзил╕, у далек╕й Фессал╕╖ на берез╕ моря згаду╓ про свою боротьбу за незалежн╕сть Укра╖ни ╕ висловлю╓ сво╖ думки про поразку 1709 р. Його над╕ю про майбутню в╕льну Укра╖ну автор поеми виклав так:
Н╕! Певен я, що встане правда,
Що оживе Вкра╖на знов!
З╕тхне свободно, в╕льно, радо,
З╕тре з обличчя сльози й кров!
Гей, устань же, Укра╖но,
Як колись вставала, -
За права сво╖ борися,
Як╕ в тебе вкрали!
Тв╕р зак╕нчу╓ться такими хвилюючими рядками:
Так славний Гетьман Орлик сивий
Над морем думкою витав,
╤ пом╕ж скелями чужими
Могутн╕й поклик залунав,
╤ понесло широке море
На Укра╖ну дружний глас!
╤ хвил╕ з ранку ╕ до ноч╕
Рокочуть т╕ слова для нас!
Х╕ба не актуально звучать ц╕ аркас╕вськ╕ думки нин╕? Одного разу трир╕чний син Микола-трет╕й попросив М. М. Аркаса розпов╕сти про козак╕в та Укра╖ну. Думка про створення п╕дручника з ╕стор╕╖ Укра╖ни не давала йому спокою, а прохання мало╖ дитини прискорило р╕шення про фундаментальне вивчення ╕стор╕╖ кра╖ни ╕ зб╕р матер╕ал╕в (з╕брано було ╕сторичну б╕бл╕отеку ╕з 100 том╕в).
╤ була написана «╤стор╕я Укра╖ни-Рус╕». У передмов╕ автор писав: «Розпочинаючи «╤стор╕ю Укра╖ни-Рус╕», я не мав на мисл╕ написати науковий тв╕р, я хот╕в ясно розпов╕сти землякам мо╖м те, що робилося у нас в Укра╖н╕ од найдавн╕ших час╕в аж до останн╕х». Його друз╕ чекали ╕сторично╖ книги з нетерп╕нням – про це св╕дчать 158 лист╕в, реценз╕╖ на цю книгу й ╕нш╕ матер╕али, опубл╕кован╕ в роман╕ В. Жадька на 450 стор╕нках (ст. 243-601, 603-692).
Головний ╕сторичний тв╕р М. Аркаса вперше був надрукований у Петербурз╕ власним коштом автора укра╖нською мовою. Друге видання, якого вимагало укра╖нське сусп╕льство, вже повинна була зробити вдова Ольга ╤ван╕вна (1912 р.), яка зустр╕лась з величезними труднощами в моральному ╕ матер╕альному в╕дношенн╕.
За роки незалежност╕ Укра╖ни п╕дручник з ╕стор╕╖ Укра╖ни Аркаса видавався «Вищою школою» з 1993 р. к╕лька раз╕в. У супровод╕ до книги видавець зазнача╓: «Популярний нарис ╕стор╕╖ Укра╖ни, простота ╕ ориг╕нальн╕сть викладу ╕сторичного процесу якого надають книз╕ особливо╖ уваги у наш час, коли стор╕нка за стор╕нкою в╕дроджу╓ться справжня ╕стор╕я укра╖нського народу».
До реч╕, у прикнижкових формулярах «╤стор╕╖ Укра╖ни-Рус╕» у б╕бл╕отеках нашого м╕ста записана безл╕ч дат отримання ц╕╓╖ книги читачами читальних зал╕в.
М. М. Аркас був демократом у найкращому сенс╕ цього терм╕на. В╕н не був революц╕онером, але все життя ставився з повагою ╕ розум╕нням до борц╕в за визволення народу. Коли лейтенант П. П. Шм╕дт був закатований разом ╕з товаришами на о. Березань, Микола Миколайович був страшенно схвильований, ╕ з-п╕д його пера виросла поема про вбивство Шм╕дта, яку в╕н над╕слав до Львова редакц╕╖ «Л╕тературно-Наукового В╕сника», просив надрукувати ╖╖ п╕д псевдон╕мом «Необачний». Прощаючись з товаришами, Шм╕дт наголошу╓ у поем╕:
Я бачу вже життя нове,
Нове, щасливе, в╕льне, братське,
Задля вс╕х р╕вне, дороге,
╤де воно, воно ╕де…
Безповоротне ╕ могутн╓,
Як пов╕дь бистра, весняна
Все на шляху сво╖м злива.
Значну частину життя ╕ прац╕ Микола Миколайович присвятив «Просв╕т╕», членами правл╕ння ╖╖ були кращ╕ люди Микола╓ва – ╕нтел╕генц╕я, заможн╕ п╕дпри╓мц╕, рос╕яни, ╓вре╖, поляки, нащадки деяких з них ╕ тепер живуть в Микола╓в╕. Микола╖вська «Просв╕та» разом з Ки╖вською ╕ Одеською була за результатами д╕яльност╕ одною з кращих в Укра╖н╕. Сл╕д зауважити, як меценат Микола Аркас значною м╕рою покривав ф╕нансов╕ потреби «Просв╕ти», допомагав газет╕ «Рада», М. С. Грушевському над╕слав грош╕ на буд╕вництво студентського гуртожитку у Львов╕, його матер╕ально╖ допомоги чекали у Черн╕гов╕ ╕ т. д.
Феномен три╓диного Аркаса (композитор, ╕сторик, громадський ╕ державний д╕яч) досл╕джу╓ться в╕домими вченими ╕сториками ╕ кра╓знавцями.
Г╕дними продовжувачами справи батька були його сини Микола-другий (1880-1938) ╕ Микола-трет╕й (1898-1980). Старший син успадкував музичний талант, здобув в╕йськову осв╕ту, брав участь у в╕йнах, нагороджений Георг╕╖вським хрестом, мав звання п╕дполковника. У роки революц╕╖ служив у в╕йську УНР ╕ у гетьмана Павла Скоропадського, п╕сля поразки УНР оселився в Закарпатт╕, де до раптово╖ смерт╕ працював у театрах, був талановитим режисером, актором ╕ композитором, якого Ср╕бна Земля з глибоким сумом проводжала у в╕чн╕сть в грудн╕ 1938 р. Усиновлений онук Микола-трет╕й (1898-1980) зак╕нчив г╕мназ╕ю, служив в укра╖нському в╕йську, тяжко був поранений. Ем╕грував, жив у Чех╕╖, Франц╕╖, США. Зак╕нчив Укра╖нський В╕льний ун╕верситет у Праз╕, став доктором ф╕лософ╕╖. В╕н палко любив Укра╖ну, став активним членом ОУН, в ем╕грац╕╖ тяжко б╕дував, працював чорноробом. Але природн╕ зд╕бност╕ ╕ виняткова працездатн╕сть, душа поета дали йому можлив╕сть займатися ╕стор╕╓ю ╕ поез╕╓ю. Перекладач, в╕н створив перший укра╖нсько-чеський словник, знавець грецько╖ мови, в╕н переклав укра╖нською мовою «╤л╕аду» Гомера. Одним ╕з перших серед укра╖нських ╕стор╕ограф╕в започаткував нову ╕сторичну дисципл╕ну, котра зветься ╕сторичною рег╕онал╕стикою (ма╓ться на уваз╕ його праця «╤стор╕я П╕вн╕чно╖ Чорноморщини»); справжн╕м його подарунком ╕сторикам Укра╖ни ╓ створена ним генеалог╕я роду Аркас╕в з Х ст. до 1944 р., безц╕нн╕ в╕домост╕ було надруковано у газет╕ «Крак╕вськ╕ в╕ст╕» (1944), сьогодн╕ з нею можна ознайомитися в «Роман╕-пошуку» В. Жадька.
* * *
Буремн╕ в╕три революц╕╖ ╕ дв╕ в╕йни розв╕яли та розтрощили аркас╕вське родинне гн╕здо у Микола╓в╕, але працю╓ у Христофор╕вц╕ найкращий в област╕ с╕льський кра╓знавчий музей, де ╓ окрем╕ зали з портретами М. М. Аркаса (худ.
В. Москаленко), тут збер╕гаються предмети побуту його с╕м’╖, а прекрасн╕ вишивки ж╕нок ╕ школяр╕в в╕дображають окрем╕ еп╕зоди з життя «нашого пана» (так селяни дос╕ мен╕ говорили!) Миколи Миколайовича.
Одн╕╓ю з кращих шк╕л ╓ Микола╖вська г╕мназ╕я ╕мен╕ М. Аркаса, ╖╖ директором багато рок╕в працю╓ лауреат прем╕╖ ╕мен╕ М. Аркаса
С. Бережний. В област╕ працю╓ ц╕ла когорта лауреат╕в славетно╖ прем╕╖!
За останн╕ 18 рок╕в вчен╕ ╕сторики В. Шкварець, Т. Березовська,
В. Жадько досл╕дили творчий спадок великого укра╖нця, його твори викону╓ заслужений хор, на м╕сц╕ колишнього палацу Аркас╕в ╓ скромний пам’ятний знак, а в Стар╕й Богдан╕вц╕ править службу отець Шполянський у церкв╕, яку м╕сцев╕ селяни захистили в╕д руйнування у безбожн╕ 20-т╕ роки ХХ ст. Микола╖вц╕ в╕рять, що обов’язково буде споруджено величний пам’ятник
М. М. Аркасу, а головна вулиця центру корабельного краю буде називатися «Проспект Аркаса».
Людмила ШУМАКОВА,
в╕дм╕нник народно╖ осв╕ти Укра╖ни.
м. Микола╖в.
* * *

Р. S. Микола╖вський яхт-клуб незабаром урочисто в╕дзначатиме сво╓ 120-р╕ччя. Оф╕ц╕йно в╕н був в╕дкритий у 1889 роц╕, але ще адм╕рал М. А. Аркас у к╕нц╕ 70-х рр. Х╤Х ст. сприяв ╕де╖ побудови яхт-клубу ╕ закладав ф╕нансов╕ ╕ матер╕альн╕ умови для цього. В╕домо, що в╕н був видатним яхтсменом, п╕д час служби у Петербурз╕ керував царською яхтою.
Микола Миколайович теж любив море ╕ водний спорт, брав активну участь у гонках яхт, придбав крейсерську яхту ╕ назвав ╖╖ на честь сво╓╖ дружини ласкаво – «Олеся». На борт «Олес╕» п╕дн╕мались в╕дом╕ художники, арх╕тектори ╕ друз╕ родини, а брати, актори Тоб╕левич╕ у 1899 роц╕ збудували парусно-весельний човен «Оксана» на честь його доньки Оксани.
Микола Миколайович був обраний яхтклуб╕вським кап╕таном. У 1901 роц╕ в╕н обира╓ться Командором Микола╖вського яхт-клубу ╕ залишився почесним Командором до загибел╕. В╕н виховав к╕лькох в╕домих у кра╖н╕ яхтсмен╕в, матер╕ально допомагав розвитку водного спорту.
Д╕яльност╕ М. М. Аркаса у галуз╕ розвитку водного спорту прид╕лив ц╕лу главу сво╓╖ книги наш в╕домий сучасник, яхтсмен з╕ знаменитого «╤кара» (котрий п╕сля в╕дновлення знову буде «борознити» Буг ╕ моря) М. В. Терновський.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2009 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7063

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков