Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4442)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4115)
Українці мої... (1657)
Резонанс (2107)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1842)
Крим - наш дім (1022)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (305)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (201)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...


КАРТИ НАШО╥ ╤СТОР╤╥
╤сторичн╕ карти спростовують химери «руского м╕ра» про «╕конно руск╕╓...


КОЗАЦЬКИЙ МАРС
Держава та в╕йсько Козацького Гетьманату в добу М╕л╕тарно╖ революц╕╖ 1648–1764 рок╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 27.03.2009
«МОНОЛОГ ПЕРЕД ОБЛИЧЧЯМ СИНА»
МИХАЙЛО ╤ВАСЮК

(В передрукованому «Кримською св╕тлицею» уривку з пов╕ст╕ Михайла ╤васюка «Монолог перед обличчям сина» розпов╕да╓ться про останн╕ дн╕ життя знаменитого укра╖нського композитора Володимира ╤васюка та про т╕ понев╕ряння, яких зазнали батьки, домагаючись у комуно-м╕л╕цейсько╖ системи правди про долю сина...)

(Продовження. Поч. у № 10 - 12).

Вона повернулася додому нап╕вмертва в╕д жаху, бл╕да, в сльозах. Сказала, що 17 травня Володю знайшли мертвим у в╕йськов╕й зон╕ л╕су селища Брюхович╕, б╕ля Львова. Його знайшли чисто випадково як╕сь сторонн╕ люди. Вранц╕ 18 травня т╕ло мертвого привезли, в секрет╕ в╕д батьк╕в, до Львова. Того ж дня не викликали мат╕р, нав╕ть не попередили. Було в╕дразу ясно, що Володин╕ «попечител╕» повил╕зали з кущ╕в ╕ гайда розпоряджатися посмертною долею популярного укра╖нського композитора. Вони не вважали за потр╕бне викликати батьк╕в на розп╕знання. Прокурор Б. Антоненко порушив закон тим, що розпорядився, щоб зробили анатом╕чний розтин т╕ла без попереднього розп╕знання сина батьками. Аж наступного дня о 15-╕й годин╕ викликали дружину, щоб розп╕знала свого сина. Той акт в╕дбувався у темному нап╕вп╕двал╕. Матер╕ показали т╕льки обличчя сина, руку з╕ знаком оп╕ку цигаркою ╕ рубець п╕сля операц╕╖ на апендицит. Все т╕ло Волод╕ було покрите коцом. Матер╕ сказали, що ╖й не належить оглядати т╕ло сина, бо воно ще не зашите п╕сля розтину. Виника╓ питання, чому Б. Антоненко порушив закон? Виявля╓ться, що у прокурора раптом прокинулися жалощ╕ до матер╕. Ц╕каво знати, де були його жалощ╕ тод╕, коли ми, батьки, ходили до нього просити, аби його п╕длегл╕ розшукали зниклого композитора, а в╕н сховався ╕ слухати нас не схот╕в?
Ми були впевнен╕, що Б. Антоненко чинив сво╖ порушення не без п╕дтримки ╕ згоди обкому КПУ. Адже загальнов╕домо, що каральн╕ органи не робили н╕ кроку без згоди ╕ благословення обкому компарт╕╖. Секретар╕ В. Ф. Добрик ╕ Д. А. Яремчук були фактичними вершителями дол╕ укра╖нсько╖ творчо╖ ╕нтел╕генц╕╖, вони ширили ненависть проти не╖, цькували небажаних. Виконавц╕ ╖хньо╖ вол╕ старалися, хто б╕льше, а хто менше, залежно в╕д т╕╓╖ морал╕, яку вони успадкували в╕д сво╖х батьк╕в, виконувати волю нос╕╖в чест╕ ╕ сов╕ст╕ нашо╖ епохи».
Повед╕нка Б. Антоненка мене обурила. Сво╖м обдурюванням в╕н образив не т╕льки сина, а й мат╕р ╕ всю нашу родину. У понед╕лок, 21 травня, я зателефонував прокурору Льв╕всько╖ област╕ ╕ сказав йому, що акт розп╕знання було проведено в темному нап╕вп╕двальному прим╕щенн╕. Я, батько композитора, протестую проти т╕╓╖ нег╕дно╖ процедури ╕ не визнаю ╖╖. Тому прошу сьогодн╕ допустити мене до розп╕знання: хочу сам подивитися. В╕д мо╓╖ вимоги Б. Антоненко впав в ╕стерику ╕ кричав лютою скоромовкою в телефонну трубку:
— Что, не пр╕знайот╓? Заб╓р╕т╓ ╓го к чьорту ╕ смотр╕т╓ на н╓го сто л╓т.
— Н╕, я його не заберу. Ви порушу╓те елементарне батьк╕вське право, ви обдурили мат╕р композитора, якщо не допустите мене до мого сина, то про це знатимуть кер╕вники Укра╖ни ╕ нав╕ть Москва. Пошлю телеграми Л. ╤. Брежн╓ву ╕ В. В. Щербицькому.
Прокурор поклав трубку. У мен╕ щось кричало. Хто ти такий, Б. Антоненку, що дозволя╓ш соб╕ розмовляти з╕ мною хамським тоном? Зв╕дки ти приповз сюди, що ста╓ш у позу вершителя посмертно╖ дол╕ мого сина? Яке тво╓ справжн╓ пр╕звище? Що сп╕льного ма╓ш з мо╖м народом ╕ його культурою?
Я почав складати довгу-предовгу телеграму на ╕м’я В. В. Щербицького. Я бачив, що Б. Антоненко горо╖житься, бо його напевно п╕дтриму╓ начальство. У телеграм╕ я просив, щоб нас захистили в╕д зухвалого соц╕ального психопата, який користу╓ться службовим становищем ╕ обража╓ родину траг╕чно загиблого композитора. Л. ╤. Брежн╓ву я не встиг над╕слати, бо задеренчав телефон. Нас пов╕домили з прокуратури, що нам дозволено (!) прийти в морг о ш╕стнадцят╕й годин╕ ╕ розп╕знати нашого сина.
Тепер почалося те, що ми вважали тод╕ ╕ вважа╓мо донин╕ грубим, в╕двертим садизмом п╕длеглих прокурора Б. Антоненка. Вони, безперечно, пройшли ╕нструктаж свого шефа. Ми з дружиною з’явилися вчасно в трупарн╕, де нас чекав Я. ╤. Гнат╕в, сл╕дчий, що вестиме справу Волод╕, поруч ╕з ним стояв якийсь дебелий чолов’яга рок╕в п╕д сорок, що назвав себе радником юстиц╕╖. Його пр╕звище залишилося в мо╓му записников╕, якого я, на жаль, не розшукав. Вони тримали нас б╕ля моргу дв╕ години. Сл╕дчий Я. ╤. Гнат╕в пост╕йно л╕з нам у душу сво╖ми розпитуваннями про Володю. Я зрозум╕в, що в╕н вибрав погане м╕сце ╕ поганий час для того, щоб вивчати нас, хоче знати наш╕ думки про смерть сина. Я не в╕дпов╕дав на його запитання, тепер, коли син лежав мертвим в к╕лькох кроках в╕д нас, сл╕дчий мене не ц╕кавив. Тод╕ в╕н почав набридати дружин╕ сво╖ми розпитуваннями. Нам вити хот╕лося в╕д болю ╕ жаху, а в╕н цин╕чно виконував св╕й службовий задум.
Час минав пов╕льно. Опецькуватий напарник сл╕дчого Я. ╤. Гнат╕ва на мо╓ запитання, чому нас тримають так довго б╕ля трупарн╕, в╕дпов╕в, що спочатку треба сина п╕дготувати до розп╕знання. Я не второпав, про яку п╕дготовку в╕н веде мову. Мен╕ видалося, що це була одна з форм збиткування чиновник╕в. Б. Антоненко хоче показати свою владу над нами ╕ помститися за телеграму до В. В. Щербицького. ╤ це вдалося йому зробити.
В╕д душевного болю ╕ розпачу, втоми ми ледве трималися на ногах. То було безглузде ╕ важке чекання. Хвилинами я в╕дчував, н╕би от-от упаду в╕д страх╕тливо╖ думки про те, що зараз п╕ду на останню зустр╕ч ╕з сином, св╕т ╕шов обертом. Ц╕ страшн╕ в╕дв╕дини нас вкрай знесилили. Дв╕ години чекання… Чого ж ми чекали?
Нарешт╕, напарник сл╕дчого сказав, що ми можемо зайти до сина. Ми довго оглядали мертвого Володю. Впадав у оч╕ його деформований н╕с, що був приплюснутий, як ╕нколи бува╓ у боксер╕в. Шия була чиста, на н╕й не було странгуляц╕йно╖ борозни. Я звернув увагу матер╕ на те.
П╕сля тих моторошних оглядин ми подалися до виходу. Дружина вийшла з Я. ╤. Гнат╕вим, а мене затримав його партнер, який сказав, щоб я розписався в якомусь великому зошит╕. Не прочитавши написаного, я написав сво╓ пр╕звище чисто механ╕чно. Тепер н╕що вже не мало значення для мене. П╕сля того радник юстиц╕╖ проказав злобливим тоном:
— Т╓п╓рь ти мн╓ смотр╕… Чтоби н╓ било разговоров, понял? А то буд╓ш ╕м╓ть д╓ло с нам╕…
Так, той нег╕дник ╕з с╕рим одутлуватим лицем зухвало тикав мен╕, погрожував, залякував якоюсь розправою. Це було якраз те, чого навчив його Б. Антоненко п╕д час свого ╕нструктажу. ╤накше, зв╕дки у нього така хамська розперезан╕сть? Я ж його бачив уперше в житт╕. Яку мету мали його погрози в моргу, в п’яти-шести кроках в╕д мого мертвого сина?
Я наполягав, щоб нам показали одяг Волод╕. Задля того ми с╕ли в машину Я. ╤. Гнат╕ва ╕ по╖хали до прокуратури Шевченк╕вського району. Там ми знову простояли в коридор╕, б╕ля дверей каб╕нету, б╕льше години. ╤ тут
Я. Гнат╕в не в╕дходив од нас. Його ц╕кавило кожне наше слово. Чого, власне кажучи, ми там чекали так довго? Невже це було розпорядження Б. Антоненка, аби висотати наш╕ нерви?
Ми оглянули там одяг Волод╕. Б╕лизна була нормальна. Сорочка ╕ труси чист╕, т╕льки на плащ╕ були сл╕ди мазуту, а це означало, що сина везли в як╕йсь брудн╕й вантажн╕й машин╕. Пояса в╕д плаща не було. Ми його не знайшли серед речей. Де ж в╕н под╕вся?
У т╕ ж дн╕ друз╕ Волод╕ звернулися до секретаря обкому парт╕╖ Д. А. Яремчука з проханням, аби в╕н дозволив надрукувати некролог у газет╕, щоб населення д╕зналося про траг╕чну загибель молодого укра╖нського композитора. Секретар обкому парт╕╖ нав╕ть до само╖ ц╕╓╖ ╕де╖ р╕зко негативно поставився. Сказав, що в╕н не зна╓ такого композитора. Володимир ╤васюк не був, мовляв, членом Сп╕лки композитор╕в.
Пол╕тично недорозвинений парт╕йний функц╕онер ╕ чути не хот╕в ╕нших думок чи заперечень, що ж, це справа його сумл╕ння ╕ чест╕, його й завдання в тому, щоб душити тепер ╕м’я композитора достоту так, як задушив його прем╕ю ╕мен╕ Миколи Островського.
* * *
22 травня 1979 ховали Володю — Льв╕в був зворохоблений. Хоч парт╕йний ╕деолог Д. А. Яремчук розпорядився, щоб прац╕вники службових установ не покидали роботи, а студентам погрозив виключенням з вуз╕в чи позбавленням стипенд╕╖ за участь у похорон╕ крамольного композитора. Нам з дружиною розпов╕дали ж╕нки, як╕ працювали в прокуратур╕, що ╖м теж було заборонено покидати робоч╕ м╕сця в друг╕й половин╕ дня, коли в╕дбувався похорон Волод╕. Вони не покинули м╕сце служби, але й не працювали в той час, а сид╕ли за столами ╕ оплакували сумну долю улюбленого композитора.
До будинку, в якому проживав Володя, прийшло добрих п’ятдесят тисяч людей.
╤ це була в╕дпов╕дь народу на реакц╕йну пол╕тику кер╕вник╕в област╕. Вельми ц╕кавий ╕ ╕нший факт. На похорон Волод╕ при╖жджали по╖здами люди ╕з с╕л Льв╕вщини та ╕нших областей. Якщо люди були з в╕нками в руках, вод╕╖ такс╕ запитували, для кого призначен╕ ╖хн╕ в╕нки, коли прибульц╕ називали ╕м’я Володимира ╤васюка, то ╖м в╕дчиняли дверцята ╕ везли безкоштовно, не брали з них грошей. Незважаючи на вс╕ зусилля «заборонщик╕в», о чотирнадцят╕й годин╕ будинок композитора був оточений багатьма тисячами льв╕в’ян та при╖жджих з ╕нших областей. Великий дв╕р перед будинком, частини вулиць Маяковського, Полтавсько╖ та Мечникова були заповнен╕ народом. Будь-який рух там припинився. Частин╕ тих людей дали змогу заходити до к╕мнати, щоб попрощалися з╕ сво╖м сп╕вцем. Та вс╕х не могли впустити, — це зайняло б чимало часу. З багатотисячного з╕брання пролунали вимоги:
— Винес╕ть труну надв╕р!
— Ми хочемо попрощатися з Володею!
— Покаж╕ть нам Володю!
Ц╕ вимоги не можна було задовольнити, — подв╕р’я було заповнене людьми. Щоб винести домовину, то треба було заздалег╕дь п╕дготуватися до того.
Р╕дн╕, сус╕ди, друз╕ почали споряджати Володю в далеку дорогу. Коли винесли домовину з помешкання на вулицю В. Маяковського, льв╕вська молодь не дозволила покласти ╖╖ у оздоблений кв╕тами та килимами кузов вантажно╖ машини. Молод╕ льв╕в’яни понесли труну на сво╖х плечах. Люди устеляли дорогу кв╕тами шани ╕ любов╕ до композитора. Похорон перетворився у всенародну ман╕фестац╕ю любов╕ ╕ болю, викликаних загадковою загибеллю сп╕вця.

(Зак╕нчення в наступному номер╕).
На фото: Володимир ╤васюк з батьком Михайлом Григоровичем .
(www.ivasyuk.org.ua)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2009 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7062

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков