Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3175)
З потоку життя (6386)
Душі криниця (3502)
Українці мої... (1463)
Резонанс (1499)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1671)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ТАКЕ П╤Д СИЛУ Т╤ЛЬКИ КОЗАКУ: СВО╢ РОБИТИ МУДРО Й ТЕРПЕЛИВО...»
Нашому кримському укра╖нському побратиму Олександру Польченку цими днями виповню╓ться 65 л╕т!


Данило КОНОНЕНКО: «НЕХАЙ ЖИТТЯ ЙОГО Н╤КОЛИ НЕ ЗАСТУПА╢ СМУТКУ ДИМ. ЛИШАЙТЕСЬ НАЗАВЖДИ, МИКОЛО, ВКРА╥НЦЕМ ЧЕСНИМ ╤ ПРЯМИМ!»
З╕ святом, Миколо ╤вановичу! Хай в╕риться й можеться!


ЩЕДР╤СТЬ ДУШ╤, ЩЕДР╤СТЬ ТАЛАНТУ В╤РИ РО╥К
25 кв╕тня в б╕бл╕отец╕-ф╕л╕╖ № 22 ╕мен╕ Т. Г. Шевченка в м. Ялта в╕дбулась етнограф╕чна...


«СВЯТИЙ ВОГОНЬ, ЩО ЙОГО МИ СМ╤ЛИВО ЗАПАЛИЛИ, УЖЕ Н╤КОЛИ НЕ ПОГАСНЕ»…
Знати власну ╕стор╕ю… Бути самим собою ╕ до к╕нця залишиться в╕дданим сво╖й Нац╕╖… Чи...


60-Л╤ТТЯ РОМАНА КОВАЛЯ
Час показав, що державне мислення ма╓ Роман Коваль, а не наш╕ можновладц╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2009 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 27.03.2009
КОЗАК-НЕВМИРАКА З РОДУ «ХАРАКТЕРНИК╤В»

ГЕРОЯМ СЛАВА!

(Зак╕нчення. Поч. у № 12).

НЕВДАХА-Г╤ПНОТИЗЕР ПРОТИ СТР╤ЛЬЦЯ «ГЛЕКА»
Все, що я писав про Караташа до цього моменту, не да╓ уявлення про т╕ муки ╕ тортури, як╕ йому довелося перенести у стал╕нських тюрмах. Тут саме час сказати бодай дек╕лька сл╕в про одну з важливих справ, до яко╖ був причетний Володимир Караташ. Щоб було коротше, процитую з книги: «В лютому 1953 року В╕йськовий Трибунал Б╕ломорського В╕йськового Округу в закритому зас╕данн╕ судив антирадянську повстанську групу укра╖нських нац╕онал╕ст╕в, очолювану Володимиром Юрк╕вим, Миколою Голова╓м та Володимиром Караташем. Ця група д╕яла в концтабор╕ особливого режиму «Речлаг» на 7-й шахт╕ Воркути. Повстанська група мала на озбро╓нн╕ 600 бойових гранат ╕ м╕н велико╖ руйн╕вно╖ сили. До групи входило близько 200 бойовик╕в-бандер╕вц╕в.
Органам КГБ вдалося захопити лише 7 гранат ╕ 2 м╕ни та арештувати с╕мох член╕в повстансько╖ групи. П╕д час довготривалого, важкого сл╕дства хлопц╕ намертво замкнули коло арештованих ╕ н╕кого з друз╕в не видали…».
До реч╕, у 1960 роц╕ в США вийшла книга «У концтаборах СРСР». На стор╕нц╕ 340 ц╕╓╖ книги ╓ згадка про цю повстанську групу. Автор книги Б╕линський пише: «В 1952 роц╕ викрито на Воркут╕ групу на шахт╕ № 7, яка виготовила близько 600 саморобних гранат велико╖ розривно╖ сили. Кер╕вником групи був укра╖нець з Одеси Володимир Караташ».
Тут ╓ деяк╕ неточност╕. По-перше, Караташ не з Одеси. Просто той клаптик К╕ровоградщини, де в╕н народився, свого часу належав до одесько╖ област╕. По-друге, групою керував Володимир Юрк╕в. Але ця ╕нформац╕я лише зайвий раз св╕дчить про те, що органи до к╕нця так ╕ не розкрили справу… А також про величезний авторитет Володимира Караташа.
Для п╕дтвердження сво╖х сл╕в наведу ще ╕ спогади Миколи Головая: «Зустр╕лись ми з Юрк╕вим через к╕лька дн╕в п╕сля арешту наших побратим╕в. Зустр╕ч в╕дбулася в робоч╕й зон╕ шахти, консп╕ративно, п╕д наглядом приятел╕в, доля яких також була у небезпец╕. При перш╕й зустр╕ч╕ ми обговорювали персональну ст╕йк╕сть духу, силу вол╕, можлив╕сть вистояти перед тортурами. Кожен з нас пройшов перше сл╕дство, бо вже в╕дбував покарання ╕ знав, що таке перш╕ години допиту. Отже: Караташ Володимир – непохитна скеля, завзят╕сть, шалена сила вол╕; людина, як╕й залишилося к╕лька м╕сяц╕в до зак╕нчення строку, брала найактивн╕шу участь у захист╕ тисяч нев╕льник╕в на випадок ╖х масового знищення.
Висновок – не злама╓ться! Висто╖ть ╕ не зрадить.
Кухта Никанор – повстанець, дуже швидко попався з╕ збро╓ю в руках. В╕дбував покарання в Карагандинських таборах. Повернувся п╕сля довгих понев╕рянь у р╕дний край ╕ знову влився в ряди повстанц╕в. Висновок – повинен вистояти.
Леськ╕в Володимир – молодий повстанець з Холмщини, кулеметник, розумний, завзятий юнак. Висновок – повинен вистояти».
Як бачимо, ╕ тут Володимира Караташа вид╕лено. В ньому н╕хто не сумн╕вався! Дал╕ Микола Головай пише: «…Таким чином, в зон╕ залишилося нас дво╓ ╕ добра бойова сотня, а то й дв╕, як╕ завжди готов╕ стати на захист знедолених побратим╕в. Серед них ╕ велика частина тих людей, як╕ брали участь у виготовленн╕ гранат.
Ми в╕рили у непохитн╕сть наших друз╕в, але готувалися до арешту. Знали, що вистояти зможе т╕льки той, хто пам’ята╓: «б╕ль зм╕ню╓ться безтямою, а безтяму зм╕нить смерть…».
Мабуть, Володимира Караташа вважали кер╕вником орган╕зац╕╖ ╕ сл╕дч╕. Очевидно, тому, що в╕н ╕ на вигляд такий: з╕браний, «сталевий». Зрозум╕вши, що ця людина витрима╓ будь-як╕ тортури, чек╕сти спробували п╕д╕йти з ╕ншого боку. Про це Володимир Михайлович також мен╕ розпов╕в:
- Якось у каб╕нет╕ у сл╕дчого Крутова протягом ц╕лоденного допиту просид╕в нев╕домий мен╕ чолов╕к, не спускаючи з мене сво╖х великих чорних очей… В╕н не промовив жодного слова до самого к╕нця допиту. А наступного дня Крутов сказав: «А тебя и гипноз не берёт! Даром деньги тратят, доставляя гипнотизёра самолётом из Москвы…». Сп╕ймали-таки облизня чек╕сти!
Довелося тод╕ г╕пнотизеру повертатися до Б╕локам’яно╖ н╕ з чим. А ск╕льки ж пального «зжер» л╕так впродовж спецрейсу!
Ось таким в╕н був у таборах – стр╕лець «Глек». Не осоромив К╕ровоградщини ╕ нав╕ть у найважчих умовах залишався в╕рним сином укра╖нського степу. Про таких би книги писати ╕ к╕но зн╕мати. Сам же Володимир Михайлович дума╓ про те, як ув╕чнити в Одес╕ пам’ять ╤вана Паламарчука, кер╕вника п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖, яка д╕яла на одн╕й ╕з шахт Воркути. Це була надзвичайно св╕тла людина, яка гуртувала навколо себе все живе ╕ непок╕рне. До того ж, був чудовим укра╖номовним поетом. ╤ це одесит! Х╕ба цю ф╕гуру не варто витягнути з ╕сторичного небуття, хоча б т╕льки для того, щоб патр╕отично настро╓н╕ одесити мали св╕й прапор, свого одеського Василя Стуса?
╤вана Паламарчука розстр╕ляли 16.12.1952 року у м╕ст╕ Вологда. Це може здатися неймов╕рним, але коли п╕сля розстр╕лу поета друз╕ витягли ╕з над╕йно╖ схованки на шахт╕ його в╕рш╕, Володимир Караташ за одну н╕ч вивчив ╖х ус╕ напам’ять! Саме тому вони ╕ друкувалися в «Кримськ╕й св╕тлиц╕». Стр╕лець «Глек» таким чином обезсмертив свого побратима. А тепер оц╕н╕ть, якою людиною був ╤ван Паламарчук, ╕ чи ма╓мо ми право забувати його ╕м’я в незалежн╕й Укра╖н╕:
Не жахнуся, Укра╖но люба,
Якщо десь за мурами тюрми
Вирвуть оч╕, виб’ють мен╕ зуби
╤ на смерть затопчуть
чоб╕тьми.
Скорше, я жахнуся на т╕м св╕т╕,
╤ на Бога кинусь, якщо В╕н
Зробить так, що згублять
тебе д╕ти
╤ загине тв╕й останн╕й син…
Цей в╕рш називався «Останн╓ слово». Х╕ба не заслужив ╤ван Паламарчук, щоб в Одес╕ з’явилася площа його ╕мен╕? Тому ╕ посп╕ша╓ стр╕лець «Глек» зак╕нчити дв╕ сво╖ найважлив╕ш╕ справи – перейменувати К╕ровоград у Богунськ ╕ назвати одну з площ м╕ста Одеси ╕менем ╤вана Паламарчука. Допоможемо ц╕й невтомн╕й людин╕, «св╕тличани»?
В╕н на це заслугову╓ вже хоча б тому, що ╕ сам невтомно пропагу╓ серед побратим╕в «Кримську св╕тлицю». А як в╕н рад╕╓, коли д╕зна╓ться про поетичн╕ усп╕хи наших читач╕в! Колись я вислав йому книжечку Тамари Бойко з Мел╕тополя «В╕рш╕ нескореного Приазов’я». Повстанець був в╕д не╖ в захват╕, попросив ще. ╤ коли я зав╕з йому ще дек╕лька прим╕рник╕в, то один з них в╕н в╕дн╕с до школи ╕ вручив директору – Катерин╕ Володимир╕вн╕ Чайц╕. Момент передач╕ заф╕ксував м╕й фотоапарат.
Отже, вс╕ ми повинн╕ зробити бодай щось ╕ для Караташа. Такому гр╕х не допомогти.
До реч╕, якщо вже ми заговорили про Одесу, то в цьому м╕ст╕ сталася ще одна неймов╕рна пригода.
Не думаю, що сам Бог злякався погроз Паламарчука (це я про в╕рш «Останн╓ слово»), скор╕ше, в╕н просто розчулився… Це ж треба так любити Укра╖ну! ╤ щоб про подвиг батька д╕знався ╓диний його син, Творець, дочекавшись нагоди, таки орган╕зував зустр╕ч Караташа з нащадком «Прометея Заполяр’я». Саме так назвав Паламарчука Володимир Михайлович у сво╖й статт╕. А сталося це у 1962 роц╕ за ц╕кавих обставин: Володимир Караташ на той час уже навчався в Одеському ун╕верситет╕ на факультет╕ ╕ноземних мов. В╕н стояв у черз╕ за книгами, а перед ним (за к╕лька чолов╕к попереду) стояв юнак, який чомусь так нагадував… ╤вана Паламарчука. Коли над╕йшла його черга, юнак назвав сво╓ пр╕звище, ╕м’я та по батьков╕. Караташа немов струмом ударило, коли в╕н почув: Паламарчук… ╤ванович… ╤мен╕ точно не розчув, зда╓ться, В╕ктор, але х╕ба це ма╓ значення? Коли нав╕ть серце п╕дказу╓, що це кровинка ╤вана! Коли хлопчина вийшов з черги ╕ п╕шов у сво╖х справах, Володимир прожогом кинувся за ним. Наздогнав, зупинив. Досв╕дчений п╕дп╕льник, хоч ╕ хвилювався, але таки зум╕в змусити юнака слухати. ╤ виклав йому все, що вважав за потр╕бне. Ось т╕льки адреси юного Паламарчука не запитав, у 1962 роц╕ це вже було занадто. Хоч ╕ не 1937-й, але КГБ тод╕ вс╕ боялися.
Пот╕м, звичайно шкодував, бо як би ця людина тепер знадобилася! А ще прикро, що не запам’ятав ╕мен╕. Зда╓ться, В╕ктор, але певност╕ нема╓… На початку 90-х спробував розшукати Паламарчука-молодшого, але вс╕ чотири В╕ктори ╤ванович╕ виявилися не тими, кого так хот╕в побачити Караташ. Значить, не В╕ктор? Тод╕ хто? Пробувати вс╕ ╕мена? Це надто довго ╕ складно… Може б, зайнялися пошуком одеськ╕ «св╕тличани»?

«╤ БУДЕТЕ ВИ ЯПОНСЬКОЮ РСР…»

Про Володимира Караташа можна писати дуже довго, адже нав╕ть до книги «На барикадах Кенг╕ра» ув╕йшло далеко не все. А тут, за браком газетно╖ площ╕, доводиться згадувати т╕льки найголовн╕ше. Що ж ╓ головним, а що другорядним? Усе це дуже суб’╓ктивно. Звичайно, таб╕рне життя ╓ не менш ц╕кавим, н╕ж повстанське, але ╕ про нього можна написати дек╕лька книг. Х╕ба що вибрати найб╕льшу «екзотику»? Ну, тод╕ варто розпов╕сти про японц╕в. Вт╕м, хто ж про це розпов╕сть краще в╕д самого Караташа? Тож йому слово.
- У таборах ГУЛАГу знаходилося багато колишн╕х вояк╕в Квантунсько╖ арм╕╖. Восени 1954 року ╖х уже в╕дправляли з Колими додому. З японськими оф╕церами мен╕ вдалося т╕сно контактувати впродовж двох тижн╕в. Ми ╕ жили з ними в одному барац╕, куди нас поселили в╕дразу п╕сля придушення повстання.
Треба сказати, що ╖хн╕ оф╕цери добре знали рос╕йську та англ╕йську мови. Отже, мовного бар’╓ру м╕ж нами не було. Ну, я й почав розмову з того, що ми - брати, друз╕ по нещастю, оск╕льки наш╕ народи однаково постраждали в╕д Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖… Вони слухали мене уважно, зда╓ться, в такому «ключ╕» н╕хто з ними говорити не пробував. А я ╖м все розпов╕даю про Богдана Хмельницького, гетьмана Полуботка, полковника ╤вана Богуна… Кажу, що нас стол╕ттями пригн╕чу╓ Москва, а ми повста╓мо, боремося за визволення, поки ╓ хоч ╕скра над╕╖… Розпов╕дав ╖м ╕ про Кол╕╖вщину, про Гонту ╕ Зал╕зняка, про повстанськ╕ загони час╕в громадянсько╖ в╕йни, ну ╕, звичайно ж, про УПА.
Вони не перебивали, слухали з неп╕дробною ц╕кав╕стю, адже н╕чого под╕бного н╕коли не чули! А я продовжую: мовляв, загребуща Москва ╕ до вас колись добереться, будете й ви колись Японською РСР… Тож варто накопичувати сили, щоб колись одночасно ударити по ненависн╕й ╕мпер╕╖ ╕ з Заходу, ╕ з╕ Сходу!
Звичайно, ╖м ц╕каво було таке чути в╕д укра╖нця, слов’янина, адже вони завжди вважали, що СРСР ╕ Рос╕я це, фактично, одне й те саме… А я ╖х переконав, що Укра╖на - це колон╕я, яка рано чи п╕зно стане незалежною державою!
* * *

Г╤МН КЕНГ╤РСЬКОГО ПОВСТАННЯ БУВ УКРА╥НОМОВНИМ

Отже, якби вс╕ пол╕тв’язн╕ були такими ж активними дипломатами, як колишн╕й стр╕лець «Глек» з УПА-«П╕вдень», то ╕ час ув’язнення м╕г би бути використаний з максимальною користю для Укра╖ни. Нас би краще знали ╕ б╕льше поважали б у св╕т╕. До реч╕, у випадку ╕з «Глеком», то тут виявляли себе не т╕льки споконв╕чна укра╖нська толерантн╕сть ╕ козацька комун╕кабельн╕сть, але й настанови ОУН.
- У той час гасло: «Свобода народам! Свобода людин╕!» об’╓ктивно було на час╕, - продовжу╓ свою розпов╕дь Володимир Михайлович Караташ, - але нос╕ями його ╕ головною руш╕йною силою були переважно укра╖нц╕. Десятки ╕ сотн╕ тисяч укра╖нц╕в пройшли кр╕зь горнило битв у лавах УПА, або були зцементован╕ оун╕вською орган╕зац╕╓ю. А оск╕льки колишн╕х повстанц╕в не бува╓, то я ╕ в таборах намагався жити за законами укра╖нського нац╕онал╕ста. Вважав сво╖м обов’язком встановлювати добр╕ стосунки з пол╕тв’язнями ус╕х нац╕ональностей. ╤ завжди намагався показати укра╖нську сутн╕сть з кращого боку. Був такий випадок ╕з литовцем Гужайт╕сом – в╕н був з «л╕сових брат╕в», колишн╕й майор литовсько╖ арм╕╖. Так ось, украли у нього денну пайку хл╕ба… Я ж, побачивши це, ламаю свою пайку навп╕л ╕ кажу йому: «Не сумуй, друже, ╖ж бери!». В╕н такого не оч╕кував, дивиться здивовано. А я знову: «╥ж! У тебе п╕впайки буде й у мене. А так я що ж – ц╕лу з’╖м, а ти голодний сид╕тимеш? Н╕-╕, так не годиться. Укра╖нц╕ так не роблять…».
А ще я був добре знайомий ╕з сином литовського генерала Жукаускаса. Генерал╕в у литовськ╕й арм╕╖ було небагато, це було щось! А його син Едуард був льотчиком, його привезли до нашого концтабору у л╕тунськ╕й форм╕. Траплялося, що крим╕нальники могли ╕ силою в╕д╕брати посилку у якогось литовця чи аз╕ата. Я у таких випадках завжди втручався, ╕ не бувало такого, щоб мене не послухали…
А з ╓вреями як я жив! Одному з них – на пр╕звище Мунв╕ц – я нав╕ть життя врятував. Арон Мойсейович Мунв╕ц був в╕домим арх╕тектором, будував московський ЦУМ. Начальство його ненавид╕ло за те, що в╕н не хот╕в працювати. Жодного разу Арон Мойсейович не взяв до сво╖х рук н╕ лопати, н╕ сокири, н╕ пилки… Бригада працю╓, а в╕н сто╖ть, як вкопаний. Ось охоронц╕ ╕ вид╕ляли йому «оф╕с» п╕д соснами – заб’ють у сн╕г чотири палиц╕, обмежать територ╕ю розм╕ром 1м х 1м ╕ ст╕й, Ароне Мойсейовичу… Крок праворуч чи л╕воруч вважа╓ться втечею! Тод╕ арх╕тектор в╕дморозив соб╕ руки. Ввечер╕ йому ╕ шматочка хл╕ба не давали, бо «отказчик»… Але я все одно орган╕зовував йому пайку. Перший раз даю хл╕б, а в╕н в╕дмовля╓ться. ╤ каже здивовано: «Я же не работал…». А я йому: «Н╕чого, все одно, ви - член нашо╖ бригади!». Я поважав його за тверд╕сть ╕ вважав, що таких людей треба п╕дтримувати. Та й знань в╕д нього я почерпнув багато. В╕н був ходячою енциклопед╕╓ю!
Взагал╕, контакти укра╖нц╕в з представниками ╕нших нац╕ональностей – це окрема тема. Пригадую, як Михайло Сорока з╕брав к╕лька в’язн╕в-чех╕в ╕ вони разом засп╕вали дек╕лька чеських п╕сень. ╤ гарно ж у них вийшло! А я до того не чув чеських п╕сень ╕ не знав, що Михайло так добре зна╓ чеську мову…
А ось г╕мн Кенг╕рського повстання виконувався… укра╖нською мовою. В╕н був дуже популярним ╕ його сп╕вали в’язн╕ ус╕х нац╕ональностей. Зрештою, це й не дивно, що укра╖нська мова була головною, адже нац╕ональний склад «Степлагу» був таким: укра╖нц╕ – 9596, литовц╕ – 2690, рос╕яни – 2661, б╕лоруси – 878.
 ╤нших нац╕й було набагато менше, ╕ якщо враховувати надзвичайну згуртован╕сть укра╖нц╕в у таборах, ╖хн╕й авторитет, то питання «оф╕ц╕йно╖ мови» повстання практично не виникало. До реч╕, текст г╕мну придумав Михайло Сорока, музика також його. П╕сня називалася «У гарячих степах Казахстану», ╓ там ╕ так╕ слова:
 Перший подих свободи
 Об’╓днав вс╕ народи.
 Ми не будем, не будем рабами
 ╤ не хочем носити ярма!
 Треба сказати, що Михайло Сорока був надзвичайною людиною. В╕н випром╕нював лише добро ╕ над╕ю. Ум╕в з╕гр╕ти добрим словом ╕ порадою. Робив це просто, невимушено ╕ переконливо. Для нас в╕н був укра╖нським Пророком! В’язн╕ ус╕х нац╕ональностей тягнулися до нього, як усе живе тягнеться до сонця… Сорока був глибоко ерудованим в ус╕х галузях науки ╕ культури, ум╕в уважно вислухати кожного. Н╕коли не образив опонента, не принизив, не п╕дняв голосу. За сво╖ 34 роки ув’язнення в╕н пройшов десятки тюрем ╕ концтабор╕в ГУЛАГу. До реч╕, його присутн╕сть ми, колишн╕ пол╕тв’язн╕, в╕дчува╓мо ╕ тепер, причому завжди ╕ всюди…
 У кенг╕рському г╕мн╕ були слова:
 Во╓дино вс╕ мови сплелися
 Одна в╕ра колише серця…
 Саме так все ╕ було. ╤ не в останню чергу завдяки таким геро╖чним людям, як Михайло Сорока. Не дивно, що коли п╕д час повстання ми ховали побратим╕в у вишиванках, то близьк╕ друз╕ загиблого мусульманина образилися: а чому ж для нього вишиванки не вистачило? Довелося знайти укра╖нський нац╕ональний одяг ╕ для мусульманина… Це була н╕би найвища в╕дзнака у таборах, найвища честь. Вишиванка як символ правди, свободи, опору…
* * *
 Пот╕м я ще довго думав про ц╕ слова Володимира Михайловича. Символ правди… А як же ╕мпер╕я пот╕м намагалася дискредитувати цей символ! Прямо з╕ шк╕ри л╕зла вся пропагандистська рать! Треба в к╕но показати огидного пол╕цая – одягають його у вишиванку! Треба показати хитруна-колаборанта ╕з далекосх╕дних укра╖нц╕в, який на сво╖х коротеньких, нап╕вз╕гнутих н╕жках п╕дносить хл╕б-с╕ль японським окупантам, - ╕ його костюмери виряджають у вишиванку! П╕ддався спокус╕ ╕ Гайдай – у ф╕льм╕ «Операц╕я И» також ╓ персонаж у вишиванц╕; зда╓ться, так вир╕шили одягнути спекулянта. Еп╕зодична роль, але ж ск╕льки було таких еп╕зод╕в?
 А в╕дома гумористична передача «Маски-шоу»? Там вже не еп╕зоди, - повнощокий актор Комаров, який гра╓ виключно негативних геро╖в, – ╕з не╖ й не вилазить… А дурн╕ хохли см╕ються!
 …Пройшов я трохи караташевим селом ╕ думав: см╕ються, бо ми дозволя╓мо см╕ятися. См╕ються, бо ╕мпер╕я працю╓ в пот╕ чола! Чому ж ми спимо? Чому не працю╓мо так, як працювала «Просв╕та» на початку стол╕ття, або ОУН у 30-т╕ роки? Невже «пох╕дн╕ колони» на Сх╕дну Укра╖ну в 1941 роц╕ було орган╕зувати легше, н╕ж тепер? Тепер у так╕й к╕лькост╕ п╕дп╕льник╕в ╕ потреби нема╓. Прислати б пару студент╕в з Тернополя чи Львова у Побузьке – була б пом╕ч Караташев╕! Удвох-утрьох гори звернути можна! В цьому я переконався, коли ми з Володимиром Михайловичем виступали перед старшокласниками Побузько╖ середньо╖ школи.
 Як вони слухали старого повстанця! Н╕би й не чули н╕коли про УПА… У школ╕ ╖м, звичайно, про це говорять, але як? Вчител╕ й сам╕ не певн╕, що воно було отак, як у п╕дручниках… Бо пророс╕йськ╕ засоби масово╖ ╕нформац╕╖ з ус╕х сил переконують, що це - брехня. Що це «оранжевая ложь», що ц╕ п╕дручники видумують у секретних лаборатор╕ях ЦРУ ╕ НАТО.
╤ люди в╕рять. У цьому рег╕он╕ поки що в╕рять… ╤ прикро, що воно так, адже край це - козацький, повстанський. Тут ╕ сонце по-╕ншому св╕тить, ╕ степ по-╕ншому пахне…
 Ось т╕льки розслаблятися не можна. Не можна перекидати всю роботу на державу. Люди, середовище, громадянське сусп╕льство – ось найб╕льша сила! А тут бульдозером не можна, тут як сад╕вник
треба…
 Дехто ж саме так ╕ робить. Ск╕льки Караташ зробив для поширення «Кримсько╖ св╕тлиц╕»! А як в╕н намага╓ться побачити щось добре у кожн╕й людин╕, як прагне п╕дтримати це добро! Ось говорив в╕н мен╕ про голову с╕льради Серг╕я Безнощенка, а я вже й сам бачу, що той ╓ господарем. Бо чисто у селищ╕, а цим не кожен населений пункт похвалитися може. Кажуть, два дитячих садки в╕дремонтував, Будинок культури… Йому що, грош╕ Р╕нат Ахметов у кейс╕ привозить? Сумн╕ваюся. Але ж якось викручу╓ться людина! Отже, ╓ за кого зачепитися… ╤ директор школи Валентина Чайка за д╕тей вбол╕ва╓. ╤ вчител╕ ╓ добр╕. Браку╓ т╕льки системи. А коли ╖╖ нема╓, то балом правитимуть рос╕йськ╕ ЗМ╤.
* * *
 Прощатися ╕з родиною Караташ╕в не хот╕лося, але на мене вже чекали Черкаси. Володимир Михайлович пров╕в аж до зупинки автобуса. Шкодував, що мало поговорили – ск╕льки ще м╕г би розпов╕сти! Та все ж сказав, на його думку, головне: «Кримську св╕тлицю» я пропагую пост╕йно. Це така газета, що за не╖ не соромно. Чита╓мо ╖╖ з дружиною вголос – в╕д першо╖ до останньо╖ стор╕нки! Газета по-справжньому бойова, бо вона на передньому кра╖, на передн╕й л╕н╕╖… ╤ «повстанська» тема нехай завжди буде присутня! Без не╖ газета сутт╓во збл╕дне… А оцей дух – козацький, повстанський ╓ основою, базисом нашого нац╕онального в╕дродження. Пов╕рте мен╕, старому повстанцю…
 Серг╕й ЛАЩЕНКО.
К╕ровоградщина – Льв╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2009 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7061

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков