Версiя для друку Обговорити в форумi

Вже не місто і ще не село – так говорять про місце розташування сімферопольської школи № 37 (мікрорайон «Українка»), де частенько вчителі працюють династіями, а на шкільному відеоролику можна спостерігати дівчаток у білих фартушках, що стали нині солідними педагогами. За фаховим покликанням - історик-краєзнавець, а за складом характеру – романтик, її директор Володимир Євгенович Поляков трепетно ставиться і до історії школи, якій вже скоро 50 років, а сам він на цій посаді з 1994 року, і до її репутації, і до навчально-виховного процесу в ній.
А розпочав він свою роботу зі створення тут особливого мікроклімату. Традиційними стали конкурси «Міс Українка» та «Містер лицар Українки», бали у дворянських зібраннях, все, що підносило дитину над буденністю і відволікало її від небезпечних для себе й оточення розваг. Тож не завжди матеріально безпроблемна, принижена життям молодь почувалася у школі, мов у іншому, вигаданому, напівфантастичному світі, у всякому разі, коли готувалися до популярних шкільних свят.
Втім невгамовний директор винаходив все нові форми, аби «школьные годы чудесные» дійсно стали для його вихованців такими, як у цій невмирущій пісні, а ще і підґрунтям для отримання в майбутньому престижної професії та квитком в успішне життя.
Задля поліпшення шкільної матеріальної бази Володимир Євгенович створив благодійний фонд «Інтелект-Крим». А коли японським посольством в Україні було оголошено умови отримання гранту, він вирішив ризикнути, і в результаті було виграно 419 тис. гривень на реконструкцію навчального закладу. Дванадцятого березня школа вже отримала перший грошовий транш, і негайно розпочалися ремонтні роботи. Отже, японському послові, який прибуде у Крим днями, буде на що подивитися.
Та на першому місці для шкільного керівника перебувають все ж таки не умови, а зміст навчання і виховання. Саме цій темі було присвячено науково-практичну конференцію «Гуманізація освітнього простору як умова розвитку особистості», до організації якої долучилися також Управління освітою Сімферопольської міськради, Інститут обдарованої дитини АПН України, Запорізький національний університет та Кримський індустріально-педагогічний університет. На конференції було також презентовано Сімферопольський центр гуманної педагогіки, який цілком закономірно створився на базі школи № 37 і, зрозуміло ж, з ініціативи та під керівництвом її директора.
Про що саме йдеться, можна було здогадатися з написів на шкільній дошці, зокрема: «Дитина – дар Божий», що знаходило інтерпретацію: кожна дитина – обдарована. Виявилося – за новою освітньою системою в Криму працює 15 навчальних закладів, а сама ця система містить 8 технологій, в кожній з яких сотні методик, тож осягнути і піддати її ретельному аналізу ні на семінарі, ні, тим більше, в газетній публікації просто нереально.
Тому зосереджу увагу на окремих тезах із виступів учителів цієї школи та її високошановних гостей: доцента кафедри психології Університету менеджменту освіти АПН України, завідувача відділу Інституту обдарованої дитини, кандидата психологічних наук В. О. Киричука, головного редактора журналів «Обдарована дитина» і «Практична психологія та соціальна робота» О. В. Губенка, кандидата філологічних наук, доцента кафедри психології ЗНУ І. А. Свириденко, доцента кафедри психології КІПУ В. П. Каленської та багатьох інших .
Промовцями було простежено динаміку історичних підходів до шкільної освіти, що колись передбачали ставлення до дітей з уповільненим розвитком як до «недолюдків». Хворих дітей ізольовували від суспільства. Та в 1960-ті роки школа повернулася обличчям і до такої дитини. Сьогодні діти з послабленим розвитком можуть навчатися в тих самих класах, що і решта, хоча здійснюються спроби розподіляти учнів на три групи за рівнем їхніх здібностей, але тут виникає проблема підручників, які все одно зорієнтовані на «середню» дитину. Тож і виходить, що в школі (або класі) 20% учнів працює в адекватних умовах, іншим - чи то заважко, чи то нецікаво. Тому постало питання, аби створити такі умови, щоб кожна дитина змогла повноцінно розвиватися як особистість. У той же час педагоги та психологи дійшли висновку, що варіанти прискореного навчання обдарованих дітей (за рік два класи) лише виснажують їх фізично, у той час, як 12-річні студенти ВНЗ потім губляться у загальній масі, а подекуди і сумлінно працюють на хронічних двієчників, що стають згодом успішними підприємцями, так і не засвоївши таблиці множення.
На фото О. Носаненка: Валерія Лавренович і Даша Ветеранова  - не тільки чудові акторки, але й члени шкільного наукового товариства, що й довели, виступивши потім з доповідями.
Досвід раннього розвитку дітей – це не запорука їхньої кар’єри науковця. Швидше за все, вони стануть просто менеджерами, ремонтниками, а дівчата – домогосподарками. Доповідачами було визнано, що хороші учні здебільшого не здатні створювати нові знання. В усякому разі тут їхні успіхи не відрізняються від успіхів тих, хто в школі «пас задніх». Тож знову-таки напрошується висновок – усі діти є по-своєму обдарованими, тільки треба створити умови для розкриття їхніх талантів. А для цього потрібна певна майстерність. Зокрема, як зазначила у своїй доповіді «Деонтологічні аспекти педагогічного спілкування» І. О. Свириденко, дитина, як і квітка, росте сама по собі, і квітку не треба тягнути за верхівку, щоб вона швидше виросла, – треба її плекати, поливати. А у випадку з учнями просто слід створювати належні умови для їхнього розвитку, що неможливо без володіння технологією гуманістичного виховання, не зорієнтованого на досягнення всезагального запрограмованого ідеалу, а спрямованого на розкриття внутрішнього потенціалу кожної дитини. Треба дати дитині внутрішню свободу, а не переробляти її за своїм смаком, не забуваючи, що початково вона запрограмована на добро. Педагогічні авторитаризм, насильство несумісні з вільним розвитком особистості, особистісно зорієнтованим вихованням.
А тепер повернімося на «пілотний майданчик», тобто до реалій сімферопольської 37-ї школи, де запроваджуються ці настанови у життя. Для вільного розвитку і вільного вибору дитини тут, зокрема, створено наукове товариство, яке і продемонструвало свої здобутки разом з майстер-класами, що проводилися фахівцями з тем: «Активні форми роботи з обдарованими дітьми», «Оптимізація психологічного статусу особистості», «Психосоматика дитини», «Рольові ігри в освітньому просторі», «Принципи гуманної педагогіки у практичній діяльності вчителя» та «Здолання бар’єрів у взаємодії: учитель – дитина – батьки».
Особисто я мала задоволення ознайомитися з дослідницькими працями десятикласників (українська мова навчання) і, зокрема, переконалася – підготовка україномовного вчителя-предметника – це не напівфантастичне завдання – одна з дівчаток чудово впоралася, коментуючи своє дослідження з хімії українською мовою. Добре показали себе і юні психологи, в першу чергу ті, хто орієнтувався не на велику кількість професійної термінології, а будував дослідження на прагматичній основі. Але прагматизм, який все міцніше завойовує свої позиції в нашому житті, не завжди і не в усьому приваблює. До такого висновку підштовхувало дослідження школярки творчості О. Гріна. Опитування показало, що діти дедалі менше захоплюються романтичними творами. «Ми - люди різних вікових категорій, стали старшими за свій реальний вік», – одне із цікавих спостережень дівчинки. Науковий керівник цієї групи, практичний психолог, кандидат психологічних наук Анжеліка Лучинкіна, викладач 37-ї школи, запевнила, що теми вибиралися дітьми цілком самостійно, а формат дослідження – це вектор їхнього творчого злету.
На своєму майстер-класі кандидат історичних наук, директор школи Володимир Поляков ознайомив присутніх зі своєю авторською притчею природоохоронного спрямування і запросив до обговорення порушених там проблем. Те, що сам він – творча людина, учасники конференції напряму пов’язували з майбутніми успіхами створеного у школі Центру гуманної педагогіки. Передумовами цього можна вважати зокрема і долучення учнів до вивчення православ’я та ісламу, і функціонування гуртків малювання, акторської майстерності – себто пропозицію якомога ширшої палітри різноманітних знань та навичок, що допоможуть дитині знайти свою нішу у нашому непростому житті.
Ось тільки як то воно буде під червоними грінівськими вітрилами перетинати ті брудні калюжі, котрі стали нашою щоденною реальністю? Залишається сподіватися, що все ж таки краще, ніж під чорними, піратськими. А до того ж нинішнім школярам належить бути не лише заручниками, але і творцями свого майбуття.
Тамара СОЛОВЕЙ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2009 > Тема "З потоку життя"