Версiя для друку Обговорити в форумi

Силі духу найстарішого члена парламенту міг позаздрити наймолодший. Це не журналістський штамп. Це - свідчення очевидця.
Кілька місяців тому доля звела нас із пані Славою в одній лікарні, і я часто гостювала біля її ліжка. Вона була дуже хвора: тяжко дихала, бліда, аж прозора, очі позападали. Але завжди зустрічала мене бадьорим помахом руки: "Чуюся нині ліпше, а як ви?". На цьому тему здоров'я ми вичерпували і говорили про "веселіше" - останні політичні новини. Пані Славу цікавило і хвилювало все. В такі хвилини здавалося, що її молода душа відвойовувала черговий плацдарм у змученого хворобою організму. Але, проводжаючи мене з палати, незмінна помічниця Слави Стецько Віра Отрошко тихо казала: "Вона не спала всю ніч, знову задихалася. А завтра ще один прокол легенів..."
Пані Слава була не лише мужньою, а й неслухняною пацієнткою. Одного разу попри сувору заборону лікарів, попри застереження однопартійців, попри благання рідних вона рішуче порушила лікарняний режим - поїхала на зустріч лідерів "Нашої України" з російськими колегами, керівниками Союзу правих сил. Чому вона це зробила, пані Слава розповіла мені ввечері, і я записала нашу розмову на диктофон.
Вона просто не могла не поїхати. В листопаді деякі українські ЗМІ оприлюднили начебто "ноту" лідера СПС Бориса Нємцова Вікторові Ющенку: для правого Союзу неприйнятне перебування одіозних представників радикальних націоналістичних течій у фракції "НУ". І Віктор Ющенко нібито прийняв ультиматум. Хоча сам він спростовував цю "гарячу новину" холодним аргументом:
"Було б принизливо обговорювати в Росії внутрішньополітичні проблеми України", - галас у пресі та ефірі не вщухав. Ось чому "одіозна фігура" була змушена покинути стіни палати.
- Пані Славо, невже Віктор Андрійович справді погодився з думкою лідерів СПС про Вашу одіозність?
- Знаєте, Ющенка лякали націоналістичним жупелом у моїй скромній особі ще напередодні виборчого забігу, але це не вплинуло на його рішення мати "радикальну особу" в своєму блоці...
Не вина, а біда російських правих, що вони нічого про нас не знають, а користуються завченими штампами. Цю прогалину у знаннях і намагався заповнити під час московської зустрічі Віктор Ющенко. Борис Нємцов справді переймався запитаннями: як може Стецько бути в такій шляхетній демократичній фракції, якщо вона вигукує: "Геть москалів з України!". На це Віктор Андрійович відреагував з гумором: "А ти це чув, бо я ні?". "І я ні, - зізнався Нємцов, - розповідали..." Довелося і Ющенкові розповісти дещо партнерам...
- Отже, Віктор Андрійович на московській зустрічі дав господарям урок націоналізму, а в Києві і Ви приклалися "до виховання"?
- Я дуже хотіла дізнатися, чим я так перелякала шановних гостей? Але вони вже чомусь перестали боятися. Ввічливі, усміхаються. Я їм розповіла, де й чому була в еміграції, чим ми займалися довгі роки вимушеного життя на чужині. Особливо уважно вони слухали про підтримку поневолених народів. Здається, напруженість зовсім зникла, коли я сказала, що в Антибільшовицькому блоці народів були і росіяни, які визнавали потребу самостійних Української і Російської держав, що ніколи українські націоналісти не були проти російського народу; вони виступали і виступають проти російського імперіалізму. Ми за співпрацю з сусідньою Росією, яка поважає права й інтереси незалежної України.
- Вони дуже розчарувалися, що Ви не закінчили виступ фразою: "Геть москалів!"?
- Навпаки, зачудувалися. Моєю українською мовою. Коли пана Нємцова запитали, чи він усе зрозумів, що сказала пані Слава, він виставив оцінку: "Вона говорила чудовою українською мовою". Віктор Ющенко засміявся: "Бачите, яку легендарну особу маємо..."
- У маніфесті про співпрацю сказано, що в блоці "НУ" "немає жодної політичної сили, яка стояла б на антиросійських позиціях". Голова Конгресу українських націоналістів згодна з цим?
- Я згодна, що міф про мою "одіозність" цілком міг зародитися в Україні для експорту в сусідні країни. Якщо треба насолити "Нашій Україні", солі, знаєте, не жаліють. Тому повністю солідарна з маніфестом: ми зацікавлені в тому, щоб у Росії і в інших державах знали про нашу позицію з перших уст, а не в трактуванні "кривих дзеркал"...

("Голос України", 14 березня 2003 р.).

СЕВАСТОПОЛЬ ПОПРОЩАВСЯ ІЗ СЛАВОЮ СТЕЦЬКО
У неділю, в час, коли проходила траурна церемонія в Києві, в Українському культурно-інформаційному центрі у Севастополі відбувся траурний захід в пам'ять про Славу Стецько, який організували cевастопольське товариство "Просвіта" ім. Т. Шевченка та Севастопольська організація Конгресу українських націоналістів.
Перед портретом видатного борця за Україну та червоно-чорним і національним прапорами  відправили панaхиду священики о. Ігор Чікіта (Українська автокефальна православна церква) та о. Петро (Українська греко-католицька церква). Пролунала щира прощальна молитва.
Вшановуючи пам'ять незабутньої героїні, перед присутніми севастопольцями, в числі яких були і курсанти Севастопольського військово-морського інституту ім. Нахімова виступили лідери політичних партій національно-патріотичного спрямування, голова севастопольської "Просвіти" М. Гук.
Завершилось прощання виконанням пісні на слова Б. Лепкого "Чуєш, брате мій...".
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2003 > Тема "Українці мої..."