"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2009 > Тема "Українці мої..."
#10 за 06.03.2009
ВЕЛИЧ ╤ КРАСА ШЕВЧЕНКОВОГО СЛОВА
В. Д. СТЕШЕНКО, старший викладач кафедри економ╕ки ╕ управл╕ння осв╕ти КР╤ППО, заслужений прац╕вник народно╖ осв╕ти Укра╖ни.
Все прогресивне людство в╕дзнача╓ у ц╕ дн╕ 195-ту р╕чницю з дня народження Тараса Шевченка, у сонячному талант╕ якого ся╓ нам краса ╕ велич народного ген╕я. З кращими зразками Шевченково╖ поез╕╖ мене ознайомила вчителька укра╖нсько╖ мови та л╕тератури. Любов до в╕ршованого слова я пронесла через усе сво╓ життя. «╤скра» поетичного вогню Великого Кобзаря допомагала мен╕ п╕д час мого становлення як педагога, кер╕вника школи, зав╕дувача в╕дд╕лу осв╕ти. ╤ сьогодн╕ п╕д час лекц╕йних занять на курсах п╕двищення квал╕ф╕кац╕╖ кер╕вних ╕ педагог╕чних кадр╕в у Кримському республ╕канському ╕нститут╕ п╕слядипломно╖ педагог╕чно╖ осв╕ти, коли йдеться про реал╕зац╕ю державно╖ мовно╖ пол╕тики, про створення в Укра╖н╕ системи безперервно╖ мовно╖ осв╕ти, про виконання Державно╖ програми розвитку й функц╕онування укра╖нсько╖ мови на 2004-2010 рр., ця «╕скра» не вмира╓ в мо╓му серц╕, а ще сильн╕ше запалю╓ мене. Вважаю доречним под╕литися деякими мо╖ми спогадами та роздумами з педагогами ╕ кер╕вниками навчальних заклад╕в АР Крим, з учнями ╕ батьками, з ус╕ма, хто шану╓ пристрасне поетичне слово ╕ глибоко розум╕╓ його велике значення у вихованн╕ нашо╖ молод╕ в сучасних умовах. ╤сну╓ з далеких час╕в така легенда: коли спартанц╕ в критичн╕ години бою запросили допомоги в аф╕нян, т╕ над╕слали ╖м поета Т╕ртея. Його поез╕╖ так п╕днесли бойовий дух спартанц╕в, що вони скоро вщент розгромили ворога. В арх╕вних матер╕алах про командира Першо╖ Укра╖нсько╖ див╕з╕╖ Миколу Щорса збер╕гся його наказ про в╕дзначення у див╕з╕╖ Шевченково╖ р╕чниц╕. Перед одним ╕з п╕дрозд╕л╕в Щорс напам’ять читав поему «Гайдамаки», яку добре знав ще з дитячих рок╕в. Сучасники Тараса Григоровича пригадують, що струни Шевченково╖ поез╕╖ були справд╕ страшн╕ для ворога, ╕ наводять такий факт з б╕ограф╕╖: коли прах Шевченка поховали на Чернеч╕й гор╕ над Дн╕пром, навколишн╕ пом╕щики дуже злякалися, бо ╖м ввижалося, що в поетову труну поклали зброю для повстанц╕в... Вони нав╕ть подали скаргу про це. Св╕дки под╕й на Майдан╕ Незалежност╕ у грудн╕ 2004 р. зазначають в р╕зних засобах масово╖ ╕нформац╕╖, що учасник╕в Помаранчево╖ революц╕╖ – славних Тарасових нащадк╕в – також надихали рядки Великого Кобзаря:
...Бор╕теся – поборете...
Водночас з’явились поез╕╖: «Перевед╕ть мене через майдан» В. Коротича, «Час вовка», «Присвячення Ющенку» Ю. Рибчинського, п╕сня «Разом нас багато – нас не подолати». ╤ справд╕, поетичн╕ твори Шевченка завжди актуальн╕ ╕ улюблен╕ для народу, бо вони сповнен╕ ╕деями свободи, любов╕ до р╕дно╖ земл╕, до людини-труд╕вника, бо вони ╕ зараз кличуть до св╕тлого, благородного, справедливого ╕ в╕льного життя. Житт╓вий ╕ педагог╕чний досв╕д св╕дчать про те, що байдужих до в╕ршованого слова Тараса Шевченка нема╓. ╤ це не випадково. Цьому сприя╓ сила ╕ краса поетичних твор╕в Шевченкового «Кобзаря», бо автор черпав сво╓ натхнення з життя народу й творив для народу. В╕н наполегливо прагнув, щоб у св╕т╕ було менше людей жорстоких, черствих, бездушних, духовно убогих. Думки й почуття у в╕ршах поета-класика злит╕ так, що його думки стають почуттям, а почуття – думкою. Така ╓дн╕сть почуття й думки, правди й краси особливо характерна для поетичних твор╕в Великого Кобзаря. Передовий св╕тогляд поета, його глибока ╕дейна переконан╕сть, як п╕дкреслюють в╕тчизнян╕ л╕тературознавц╕, давали поетов╕ не т╕льки ясн╕сть погляду, а й сповнювали його твори пристрастю борця, бо в╕н, як справд╕ народний поет, глибоко розум╕в, що ╕дейн╕сть – це крила його поез╕╖, а без╕дейн╕сть – ╖╖ смерть. Св╕тогляд у поез╕╖ Т. Г. Шевченка, на ╖хню думку, – це господар його творчост╕, внутр╕шн╓ сонце поета, св╕тло якого в╕дчува╓ться в кожному в╕рш╕. Нав╕ть виб╕р еп╕тет╕в не обходиться без нього. Що ж ╓ головною причиною величезно╖ д╕╓вост╕, сили та краси поетичних твор╕в Шевченка? До розгляду цього питання я поверталась неодноразово. ╤ т╕льки сьогодн╕ я можу дати розгорнуту в╕дпов╕дь на нього. По-перше, це глибока народн╕сть його поез╕╖: високий демократизм зм╕сту й форми, близьк╕сть до джерел народно╖ естетики, до погляд╕в народу на красу взагал╕ й зокрема на красу поетичного слова, як╕ викристал╕зовувались в╕ками. Саме орган╕чна близьк╕сть Шевченка до народно╖ естетики призвела до того, що в «Кобзар╕» нема╓ жодного рядка, який був би незрозум╕лий народов╕. По-друге, поез╕я Кобзаря ма╓ не т╕льки велику ╕дейно-тематичну силу, вона також чару╓ нас красою форми: ритмами, римами, яскравою сво╓р╕дною музикою, образн╕стю. По-трет╓, сила й краса в╕ршованого слова Кобзаря полягають в тому, що вони мають глибоке народне кор╕ння й нев╕дд╕льн╕ в╕д нього. Мене захоплю╓, перш за все, виняткова природн╕сть ритм╕ки Шевченка, ╖╖ п╕дкреслена чутлив╕сть до зм╕сту, до його найтонших нюанс╕в. Так, в його баладах «Причинна», «Тополя», в поемах «Сон», «Наймичка», «Гайдамаки» в╕ршований розм╕р окремих частин ╕ нав╕ть рядк╕в зм╕ню╓ться залежно в╕д колориту картин чи опов╕д╕. Ще раз хочу п╕дкреслити надзвичайну чуйн╕сть Шевченкових ритм╕в до ритм╕в народнопоетично╖ творчост╕, вм╕ння по╓днувати ╖х з л╕тературними розм╕рами та ╕нтонац╕йною гнучк╕стю. ╤нтонац╕йну «гнучк╕сть» Шевченкових поез╕й, зм╕ни ритму можна простежити у межах в╕рша «Мен╕ тринадцятий минало...», який в╕домий не т╕льки кожному школярев╕, вчителю, а й кожному перес╕чному громадянину Укра╖ни. Дуже проникливо в цьому невеличкому в╕рш╕ змальована соц╕альна драма хлопчика-кр╕пака, яка хвилю╓ ╕ малюк╕в, ╕ дорослих: Мен╕ тринадцятий минало, Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко с╕яло, Чи так мен╕ чого було? А дал╕ перерива╓ться рядок, н╕би перервав глибокий подих поет, ╕ знову коломийков╕ рядки, але вже – св╕тл╕, мелод╕йн╕, про те, як сходить сонце дитячо╖ любов╕: ...А д╕вчина При сам╕й дороз╕ Недалеко коло мене Плоск╕нь вибирала Та й почула, що я плачу, Прийшла, прив╕тала, Утирала мо╖ сльози ╤ поц╕лувала... Неначе сонце зас╕яло, Неначе все на св╕т╕ стало Мо╓... лани, га╖, сади!.. ╤ ми, жартуючи, погнали Чуж╕ ягнята до води. Яка багата гама ╕нтонац╕й, що так злилися з ритмом, н╕би чу╓ш справжню музику душ╕ хлопчика. У творах Шевченка, як ╕ у творах Пушк╕на та ╕нших майстр╕в поез╕╖, в╕ршованого розм╕ру н╕би й не в╕дчува╓ш, а зда╓ться, що ╕накше ╕ сказати не можна – так природно злива╓ться в них ритм з ╕нтонац╕╓ю. Вм╕ння по╓днати ритм╕чну структуру з природн╕стю ╕нтонац╕╖ св╕дчить про велике мистецтво поета. Розкриття краси поез╕╖ Т.Г. Шевченка було б неповним, якби я т╕льки визначила роль ╕ м╕сце в поез╕╖ ритму та ╕нтонац╕╖ ╕ н╕чого не сказала про риму – р╕дну сестру ритму. Як у ритм╕ц╕, так ╕ в римуванн╕ Шевченко був великим новатором. В╕н один з перших широко запровадив у поез╕ю народну риму з ╖╖ антиканон╕чн╕стю. Римування Шевченка насамперед т╕сно пов’язане з ╕нтонац╕йним багатством його в╕рш╕в. Досл╕джуючи протягом багатьох рок╕в особливост╕ в╕ршовано╖ мови Кобзаря, кожного разу переконуюсь у тому, що в розкритт╕ поетично╖ теми, кр╕м ритму, рими, строф╕ки, надзвичайно велику роль в╕д╕грають художн╕ тропи у в╕ршах, ╖хн╕й характер: особливост╕ еп╕тет╕в, метафор та й взагал╕ художньо╖ лексики. Для прикладу пригада╓мо в╕домий ус╕м початок одного з ранн╕х твор╕в Шевченка – балади «Причинна», який покладений на музику ╕ став популярною п╕снею: Реве та стогне Дн╕пр широкий, Сердитий в╕тер завива, Додолу верби гне висок╕, Горами хвилю п╕д╕йма. ╤ бл╕дний м╕сяць на ту пору ╤з хмари де-де виглядав, Неначе човен в син╕м мор╕ То виринав, то потопав. Усього в╕с╕м рядк╕в – а яка картина намальована, як передано настр╕й поета! ╤ справд╕ в╕дчува╓ш, що поез╕я – один ╕з найтонших ╕ найд╕╓в╕ших ╕нструмент╕в художньо╖ творчост╕. Щоб добре волод╕ти цим ╕нструментом, потр╕бен, звичайно, насамперед талант. Але дуже важливим ╕ можна сказати вир╕шальним ╓ й спрямування таланту. Поез╕╖ потр╕бн╕ не т╕льки висока емоц╕йн╕сть, загострене в╕дчуття слова, а й глибоке, зр╕ле мислення, загострене в╕дчуття життя. Саме таким неп╕дробним талантом волод╕в Т. Г. Шевченко, тому його поез╕╖ становлять велич та красу не т╕льки в╕тчизняно╖, а й св╕тово╖ культури, на зразках яко╖ можна виховувати не одне покол╕ння молод╕. Божественн╕ ╕ природа, ╕ сила, ╕ краса Слова!!! Але щоб усе це осягнути, необх╕дно, на м╕й погляд, щоб т╕, хто дивиться – бачив, а хто слуха╓ – чув ╕ розум╕в сутн╕сть поетичного слова. Тому, коли над Укра╖ною нависла загроза загибел╕, великий борець ╕ пророк саме на мову поклав м╕с╕ю рят╕вника нац╕╖ ╕ держави: Я на сторож╕ коло ╖х Поставлю слово! ...Все йде, все мина╓ й краю нема╓... Сьогодн╕, на початку XXI стол╕ття, в╕дверто ╕ впевнено заявляю: що збулися пророч╕ слова однодумц╕в поета, що «душа Тараса Шевченка, його п╕сня не вмре, не загине».
В. Д. СТЕШЕНКО, старший викладач кафедри економ╕ки ╕ управл╕ння осв╕ти КР╤ППО, заслужений прац╕вник народно╖ осв╕ти Укра╖ни.
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2009 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6972
|