"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2009 > Тема "Душі криниця"
#9 за 27.02.2009
НАД╤Я ОЛЕМАР: «НАРОДЕ Р╤ДНИЙ, ГОЛОВУ ЗВЕДИ!..»
Шановна редакц╕╓! Пише вам Над╕я Олемар з м. Червонограда Льв╕всько╖ област╕. Про «Кримську св╕тлицю», ╖╖ складну долю знала з публ╕кац╕й В. Тарасова у «Л╕тературн╕й Укра╖н╕». А «познайомив» мене з газетою колега по л╕тоб’╓днанню «Трет╕й горизонт» Михайло Щурко-В╕гор. Читаю ╕ з дива не виходжу: як у Криму, в еп╕центр╕ найагресивн╕шого рос╕йського шов╕н╕зму, може ╕снувати така газета! Укра╖нська не т╕льки за формою, а головне – за духом, виконуючи державотворчу функц╕ю. Це справжн╓ подвижництво! Над╕юся, що газета бездомною не стане ╕ буде жити. З нового року я соб╕ ╖╖ передплатила ╕ дуже хот╕лося б прилучитися до вашо╖ благородно╖ справи. Надсилаю доб╕рку в╕рш╕в, може, щось ╕ п╕д╕йде ваш╕й газет╕. Коротко про себе. За осв╕тою я – ф╕лолог. Зак╕нчила Льв╕вський ун╕верситет ╕м. ╤. Франка у 1966 р. Вчителювала. Хоч в╕ршувала з дитячих л╕т, серйозно зайнялася художньою творч╕стю, коли вийшла на пенс╕ю. Друкуватися спонукав мене Майдан. Поез╕ю, художн╓ слово ╕ мистецтво взагал╕ сприймаю як дуже важливий фактор у духовному житт╕ народу, зокрема як нац╕╓творчий. З повагою, Над╕я ОЛЕМАР.
НАД╤Я ОЛЕМАР: «НАРОДЕ Р╤ДНИЙ, ГОЛОВУ ЗВЕДИ!..»
ЗЕМЛЯ ГОЛОСИТЬ: ГР╤Х ЗАБУТИ Мантачив тридцять трет╕й коси, збирав врожай найб╕льший за в╕ки. Земля стогнала. Й ще голосить: – Ой д╕точки! За що вам хрест такий? Мене, як мат╕нку, гляд╕ли, скрашали мозолями добрих рук. За те вас гнали до Сиб╕ру або ж довбав вам оч╕ чорний крук. Для вас небесн╕ згасли зор╕, бо п’ятикутн╕ зор╕ ╕з Кремля з╕йшли криваво в неозорих степах, де хата р╕дна не своя. Нема вас. Й тих, що мали бути: не народившись, зникли в небуття... Х╕ба, не гр╕х – таке забути? Великий гр╕х. Замало й каяття! На ваш╕м м╕сц╕ тепер ╕нш╕ – чуж╕, зухвал╕, жеручк╕, як тать. Для укра╖нц╕в ╓ не л╕пш╕ в╕д диких орд – мене ледь не з’╖дять. Усе ╖м мало – ╕ свого, й чужого, весь св╕т готов╕ загребти. ╥м вадить нав╕ть ваша мова... Ой д╕точки! За що вам хрест такий? * * * Народе м╕й, замучений, розбитий, як парал╕тик, ти сто╖ш на роздорожжу… ╤ван Франко.
Вбивала нам м╕зки нер╕дна ╕мпер╕я – тож в мр╕ях ще носимо Йосифа й Бер╕ю. В╕ками привчалися жити навкол╕шки, вдивлялися знизу у весь св╕т навколишн╕й та й в╕дчували себе л╕л╕путами, коли ж п╕днялися – то ходим, як спутан╕. В ярм╕ дос╕ шия – заг╕пнотизован╕, нас тягне на Сх╕д, де дороги торован╕: зр╕днились з Сиб╕ром, конво╓м, ГУЛАГами, жовтнево-травневими дутими благами... Мойсей сорок рок╕в неволю ╓гипетську долав з душ ╤зра╖ля – ск╕льки в╕н витерп╕в!.. * * * Де ╕нший в св╕т╕ ╓ народ, щоб до кат╕в сво╖х шанобу мав – величн╕ пам’ятники щедро ставив? Хто ще так заглядав у рот мучителям син╕в, ╖м помагав, хоч за свободу гинув й волю славив?
БЕЗКРИЛ╤ Розб╕га╓мось, як миш╕, хто – в св╕ти, а хто – в кущ╕, бо душа бажа╓ тиш╕, щоб не спека й не дощ╕. Т╕, хто прагнув неспокою, прахом стали в розкв╕т л╕т. Укра╖но! Що з тобою? Де орл╕в тво╖х пол╕т? Чорним крукам карти в руки ми, безкрил╕, в╕дда╓м. Кайдаш╕в достойн╕ внуки, соб╕ оч╕ поклю╓м.
НАВП╤Л Розбр╕д у душах, як привид, бродить, сл╕пц╕ сл╕пц╕в понад пр╕рву водять. ╤ ╓ в нас л╕вий, ╕ ╓ в нас правий, душа навп╕л – нечистий тут править? Навп╕л кра╖ну безтямно кра╓ укра╖нофоб╕в дужа зграя.
УКРА╥НСЬКА ЧУЖИНА Ми ╓ вдома, та щось наче ╕ не вдома, для нас хата наша – н╕би не своя, р╕дною чомусь ста╓ чужинська мова... Чи чужою стане й р╕дна нам земля? Укра╖нц╕в по св╕тах уже без л╕ку – кого горе, примус, когось долар гнав. Материнський край лиша╓м на пот╕ху зайдам? Скр╕зь нас поглина╓ чужина...
Р╤ДНА СМЕРТЬ Душилась мова у петл╕ указ╕в царських, конала у палких об╕ймах постанов, як вирвалась нарешт╕ з пазур╕в тих братських – вже р╕дна смерть печать ╖й ставить на чоло... – Да н╓т зд╓сь нац╕╖, а ╓сть народ, – прор╕к мудрець лукавий, а ми набрали води в рот, бо ж не ту тему розглядали... * * * Ростуть, м╕цн╕ють паростки любов╕ до Укра╖ни в душах молодих. Плека╓ старше покол╕ння нове – само ж ╕де у в╕чн╕сть, назавжди. Геро╖в слава, ╖х звитяжна справа для покол╕нь нових – це знамено, щоб Укра╖нську зводити державу, в як╕й вс╕м людям добре би було. Росте над╕я – не вмре Укра╖на: з любов╕ зродиться до д╕й порив, народ з’╓дна╓ мова солов’╖на, звершиться до майбутнього прорив. ╤ в╕д Карпат до Дону голубого в ╓дин╕м ритм╕ забринить життя. Мов крила птаха, береги Дн╕пров╕ нестимуть Укра╖ну в майбуття. * * * Народе р╕дний, голову свою зведи ╕ спину дужу випрями – будь гордим! Н╕кому ╕ н╕коли кланятись не йди – будь р╕вним серед р╕вних й непоборним! Не простягай за милостинею руки: тво╖х багатств ╓ безм╕р – вс╕м на заздр╕сть. Навчись черпати ╖х, як воду ╕з р╕ки, чужинцям не давай розпоряджатись. Пильнуйся, думай, не приймай чужий диктат – дай в╕дс╕ч мудру потугам безчесним: трима╓ дос╕ меч над головою кат, сам╕ собою вороги не щезнуть. Шанують силу – покажи, що ти – силач, навчися жити в св╕т╕ невгомонн╕м, на люди не винось скорботу т╕льки й плач, шанують мудр╕сть – станься Соломоном. Не клич на трон варяг╕в – бо з’╖дять. С╕й в душах зерна злагоди й любов╕, плекай сво╖х Муж╕в, що золотом не снять, а силу й мудр╕сть дать тоб╕ готов╕. Народе р╕дний, голову свою зведи! ╤ спину дужу випрями – будь гордим! Н╕коли ╕ н╕кому кланятись не йди – з молитвою покл╕н в╕ддай лиш Богу! * * * ╤ ось уже настав дев’ятий. Був восьмий у гризн╕ ти чварах. Чи зможе р╕к новий ╖х подолати, щоб не накрило нас дев’ятим валом? * * * Я наче дерево, обч╕мхане злим в╕тром, дощами змите, збите морозцем. Для мене вже не буде н╕ весни, н╕ л╕та… А все ж, а все ж – поборемось ╕ще. Мережатиму чорним в голубому неб╕, а там – й на б╕л╕м пуховому тл╕, ╕ ще на н╕м змалюю т╕нь блакитну з себе у сонячн╕ безхмарн╕ тих╕ дн╕. У волохат╕м ╕не╖ створю я казку, в сережках з льоду музику вв╕мкну, вк╕нц╕ веселикам зроблю ч╕тку п╕дказку: сюди, тут р╕дний край, ваш д╕м отут. м. Червоноград Льв╕всько╖ област╕.
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2009 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6955
|