Версiя для друку Обговорити в форумi

Постійному Представнику Президента України
в Автономній Республіці Крим
Л. М. Жуньку
Голові Верховної ради АР Крим
А. П. Гриценку
Голові Ради міністрів АР Крим
В. Т. Плакиді

Відкритий  Лист
щодо вшанування пам’яті всесвітньо відомого українського ученого-садівника та помолога Л. П. Симиренка на теренах Криму

Шановні добродії!
Ще у лютому 2002 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 3067-ІІІ «Про вшанування пам’яті великих українських учених садівників Л. П. Симиренка та В. Л. Симиренка». У червні 2002 року видано і відповідне Розпорядження Кабінету Міністрів України № 28-Р зазначеними документами до 150-ліття від дня народження Л. П. Симиренка (2005 р.) з життям та багатолітньою діяльністю видатного ученого, провести цілу низку заходів (див. додаток до Розпорядження Кабінету Міністрів України).
Так, на батьківщині вченого, в садибі Платонів хутір на Черкащині реконструйовано і впорядковано музей «Родина Симиренків», відроджено симиренківську Свято-Троїцьку церкву і родинний цвинтар навколо неї. Симиренківська садиба «Платонів хутір» стала складовою частиною історико-культурного заповідника «Золота підкова Черкащини». За рахунок державного бюджету було видано три книги монографії, «Л. П. Симиренко – фундатор промислового садівництва» (2002-2004 рр.) та другий том «Кримського промислового плодівництва
Л. П. Симиренка» (2008 р.).
У Криму відповідно до Постанови Верховної Ради та урядового Розпорядження здійснено репринтне видання першого тому фундаментальної праці  класика вітчизняного садівництва «Кримське промислове садівництво» (2002 р.) та видано монографію «Л. П. Симиренко і Крим» (2005 р.). Крім того, до 150-ліття від дня народження Л. П. Симиренка у Криму в 2004 році проведено республіканську науково-практичну конференцію «Кримське плодівництво: минуле, сьогодення, майбутнє» і видано «Матеріали конференції». Проте Крим, мабуть, єдиний регіон в Україні, де ім’я видатного дослідника та співця кримського садівництва лишається до цього часу належним чином не пошанованим і не увічненим. Численні пропозиції наукових колективів, конференцій та громадських організацій щодо вшанування пам’яті видатного ученого в Криму наражаються не лише на нерозуміння, не сприйняття, але й на відверту протидію недолугого місцевого чиновника. Іменем світового виміру ученого, який своїми працями уславив наш край та кримське садівництво, до цього часу не названо жодної вулиці у жодному місті та населеному пункті, в яких він побував, досліджуючи садівництво Криму, відсутні пам’ятники Л. П. Симиренка у наукових садівничих установах, навіть у тих, яким він вдихнув життя, не встановлені меморіальні дошки у місцях, пов’язаних з його діяльністю на півострові.
Враховуючи ганебну ситуацію, яка склалася, науковці Криму вважають доцільним створити при Постійному Представництві Президента України в Автономній Республіці Крим спеціальну комісію з гідного вшанування в Криму пам’яті видатного дослідника кримського садівництва та опрацювання невідкладних заходів щодо увічнення його імені на теренах Криму.
Наші пропозиції з цього питання викладені у численних  листах, зверненнях та постановах наукових конференцій, проведених в останні 10 років.
Для більш детального ознайомлення з життям та діяльністю видатного ученого, неперевершеного знавця та співця кримського садівництва додаємо коротку «Історичну довідку» про Л. П. Симиренка.
Петро ВОЛЬВАЧ,
голова Кримської філії НТШ, академік УЕАН, дійсний член НТШ, симиренкознавець.

«НА ЗАДНІХ ЛАПКАХ Я ПО-ПАНСЬКОМУ СЛУЖУ...»

«Обращение творческой интеллигенции к народу» («КС» № 4 від 23.01.2009 р.), яке підписали академіки НАНУ: П. Толочко, Ю. Пахомов, А. Созинов, поет Лютий, збудило в мене спогад про слова Сталіна у промові на Х з’їзді ВКП (б): «На белом свете нет ничего страшнее, чем русский шовинизм!». Тільки російські шовіністи здатні підписати таке «Обращение…»: за змістом - нахабне, з диктаторським тоном, яке не визнає демократичних засад українського суспільства, прав кожної людини. Поцікавився я в колі інженерів і філологів заслугами цих людей та поета: нікому вони не відомі, знають Патона, Філатова, Амосова, Симиренків. Дуже ненавидять ці академіки Романа Шухевича – борця за незалежність України, хоч дії його в тій обстановці не могли бути іншими. Перед ним стояло завдання: не допустити вивезення у Німеччину молодих хлопців і дістати у німців зброю, сформувати і озброїти Українську Повстанську Армію. Він цього досяг, і коли радянський окупант направив у сім областей Заходу України 156 кадебістських команд, підрозділи російського фронту генерала Ватутіна (читай «Оружие особого рода»), партизанську армію Ковпака, УПА захистила жителів. Саме наявність в Україні УПА, діяльність якої високо оцінив француз де Голль, врятувала українців від виселення, коли російський маршал Жуков та Берія підписали наказ № 0078/42 22 червня 1944 р. про виселення. Ми, молоді українці-танкісти, дізналися про формування сексотів навколо нас, затримання листів, хоча це приховували від нас. Ми захвилювались. Наявність УПА та можливість заколоту в армії примусили Сталіна відкласти виселення українців з України. Дії командувача УПА на своїй території були справедливі, а дії радянських військ на території УРСР - несправедливі, окупаційні.
А окупант зобов’язаний виконувати встановлені Гаазькими Конвенціями 1899-1907 рр. такі правила: «Підтримувати на окупованій території порядок, поважати гідність, сімейні права та життя громадян, не розв’язувати питання про політичну долю окупованої території. Порушення режиму окупації є міжнародним злочином» (читай УРЕ, с. 520). Тож, пани академіки, ваше невдоволення назвою «Музей советской оккупации» - безпідставне. Його можна було назвати і «Музей міжнародних злочинів», бо жоден із пунктів Конвенції не виконаний.
Радянська влада керувалася в Україні принципом диктатури керівної верхівки. За неповні 30 років українці пережили три голодомори: 1921 р., 1932-1933 рр., 1947 р., від яких загинуло близько 10 млн. людей. У числі знищених людей, що було визнано з’їздами компартії, - більшість українців. Чому ж ви не хочете, щоб спільнота дізналася в музеї правду? Боїтеся, що з’являться документи, які свідчать, що серед знищених близько 200 письменників, поетів, науковців, у тому числі академіки Симиренко, Падалко та інші? Ви називаєте себе «творческой интеллигенцией». У чому полягають ваші творчість та інтелігентність? Я визнаю творчою Імператорську академію Росії, яка 100 років тому прийняла такі рішення:  у 1905 р. - що українська мова існує «законно и естественно», у 1910 році – «Об отмене стеснений малорусского печатного слова, малорусская нация должна иметь такие же права, как и великорусская». Хоч би через 100 років прийміть подібне рішення! Хіба українська мова в Україні має такі можливості, як російська? Чи чути у будь-якому місті український говір? У Сан-Франциско, Гаазі, Канаді надрукована «Велесова книга». Чому не в Україні? Це найдревніша пам’ятка української нації. Ваше «Обращение…» написане російською мовою, бо ви не знаєте української. К. Маркс класифікував таких людей: раб, гість, окупант. Хто ви? Щодо русофобії в Україні, тут ви прибріхуєте, з простими росіянами українці - добрі сусіди, а російський імперіалізм до себе не підпускаємо. Найкраще це висловили російські донські козаки: «Да здравствует русский царь в белокаменной Москве, а мы - на Тихом Дону!».
К. МОЧУЛЬСЬКИЙ,
інвалід ВВВ.
м. Керч.

НАМ ТРЕБА ВИХОВАТИ ПАТРІОТІВ...

14 грудня 2008 року Віктор Янукович у своїй промові насамкінець звернення до людей на майдані сказав: «Нам не потрібний пам’ятник Голодомору, всі в 1932-1933 роках страждали від голоду, нам потрібно жити дружно із Росією, а для цього необхідно, щоб російська мова стала другою державною, бо російськомовні діти не спроможні пройти тестування з української мови».
А тепер я хочу зауважити, Вікторе Федоровичу, ви народилися в Білорусії, а потім вашого батька вислали в Україну на Донбас за те, що він був старостою при німцях, і ви українську мову не вивчали, але як пішли в українську політику, вивчили, бо треба було завоювати виборців по всій Україні. А ваш пан Азаров виступає тільки російською мовою, і більшість ваших прихильників – теж. Вони навмисно нехтують державною мовою, але ж гривні отримують українські за свою нездарну працю. Ніхто вам не забороняє розмовляти в сім’ї, як вам зручно, але в державних установах, будь ласка, дотримуйтесь вимог Конституції.
У 1949 році я закінчив 7 класів, паспортів нам, сільським дітям, не видавали, вважала радянська влада колгоспників за рабів. Навіть коні отримували фураж згідно з раціоном, а колгоспника можна було морити голодом, що заробили в 1932-1933 роках, і те відібрали. А  тих, хто пережив війну, наздогнали та обібрали ще й у 1947-му.
Пригадую, як нас, сільських дітей, примушували вивчати в Україні російську мову, в усі ВНЗ, технікуми і технічні училища треба було складати іспити тільки російською мовою. Ніхто нас не питав, хочемо ми цього, чи ні. Я теж опанував російську, закінчив Іркутський політехнічний інститут, захистився на відмінно, працював на Братськгесбуді, а потім в Якутії. Тільки вдома, в селі Спаському Дніпропетровської області, я розмовляв своєю рідною мовою. Коли вступав до лав КПРС, мене два місяці агітували, аби я написав, що моя рідна мова – російська, але я свою мову відстояв. А тепер в рідній Україні намагаються зробити так, щоби ми навіть на вулиці розмовляли тільки російською мовою. Мер Києва, серця України, розмовляє виключно російською мовою, зустрічає іноземні делегації, іноземці не розуміють, куди вони потрапили.
Треба всім керівникам виконувати закон України, вивчати українську мову, як ми вивчали російську, а не хочете вивчати, то не маєте права працювати в державних установах, працюйте на базарі, в бізнесі, наймайте собі перекладачів і не морочте голови нашим людям. Нам треба виховати патріотів України, бо українську еліту цар, а потім Ленін, Сталін, Хрущов, Брежнєв згноїли у в’язницях, і тільки зараз наші внуки навчаються рідною мовою. І дай їм, Боже, сили, мужності хоч би років через 20 завершити розбудову Держави, щоб вона була рівна між рівними в усьому світі.
Г. ЯЛОВИЙ,
голова КУНу м. Щолкіне.

ХРИСТОС ПОСЕРЕД НАС! І Є, І БУДЕ!

Шановна редакціє Всеукраїнської громадсько-політичної та літературно-художньої газети «Кримська світлиця»! З січня 2009 р. почала до нас надходити Ваша цікава культурно-патріотична газета, якою ми духовно збагачуємось. Ваші щирі і правдиві слова оживляють у серцях українців та всіх людей доброї волі добрі, шляхетні, християнсько-патріотичні стремління до духовного очищення та єднання у Христовій Церкві, яка вже від часів хрестителя і обновителя Київської Русі (України), св. рівноапостольного Володимира Великого, була «православною у вірі і католицькою в любові».
Слава Богу, що рідне слово живе і шириться по всій Україні, зокрема в Криму. Благослови і споможи Вам, Боже, у всіх благородних починаннях та чесних трудах на Божу славу на добро Україні, зокрема на просвічення і духовне збагачення кожного з жителів сонячної і гостинної Кримської землі.
Молимось за Вас, наших добродіїв та друзів, ще раз дякуємо і надіємося на благородну співпрацю у служінні добрим словом правди, і миру усім людям доброї волі, як у Криму, так і у всій Україні.
З вдячністю та молитвою - ректорат і вся спільнота
Тернопільської Вищої Духовної Семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого.

НА ДУШІ СМУТА І БЕЗНАДІЯ...

Шановна редакціє «КС», завжди чекаю чергового номера газети. Пишете так, що, читаючи, проймаєшся до глибини єства свого: пізнаєш, прозріваєш, зростаєш…
Не можна вже спостерігати навіть пересічному громадянину критиканства «п’ятиколонників» на адресу єдиного надійного гаранта Конституції України, всенародно обраного Президента. Віктор Андрійович – політик-державотворець, економіст, фінансист, християнин-патріот, він заслуговує на щиру повагу та вселюдську шану.
Президент співчуває зрусифікованим, ополяченим українцям, навіть яничарам, яких безбожно, безжально катували, дезінформували, нищили навіть генну пам’ять. Він докладає зусиль, щоб кожен знав дійсність, правдиву історію, пізнав своє коріння і щоб запанували єдність та щира кровна любов. Всі ми повинні дослухатися до слів нашого Президента, підтримувати його намагання кожен на своєму місці в міру своїх сил та здібностей. Не по дорозі Україні з тими депутатами, яких ми обрали, бо чинять вони безлад, обкрадають власну хату.
Уряд провалив економіку, а ціни? На душі - смута і безнадія. Своїми діями звела нанівець наші сподівання Юлія Володимирівна, бо за високої свідомості і відповідальності й думка не повинна промайнути, аби робити щось всупереч планам Президента чи підтримувати політичних лихоманників-депутатів, які мріють обмежити права Глави держави. Оскільки не загинув наш Президент від смертельної дози отрути – це воля Всевишнього. Це підтвердження, що він Богом нам даний, і всі підступності стосовно нього є гріховними і не залишаться без кари. Організовані Юлією Володимирівною авантюри кидають тінь на всенародного обранця, а ще - коли копаєш яму, невідомо, хто впаде в неї.
Безпорадно виглядають БЮТівці: М. Косів, Л. Лук’яненко, В. Яворівський, бо не виправляють, м’яко кажучи, перекосів у політиці керівника партії. Монолітна команда патріотів-державотворців з усіх партій, фракцій, блоків повинна врятувати Україну. Особливо важлива підтримка ВО «Свобода», партії В. Кличка, РУХу, на який свої сподівання покладають і кримські татари. Не останню скрипку могла б відіграти і дієвіша та масовіша «Просвіта».
Особливої уваги на перспективу заслуговують, на мій погляд, В. Кириленко, А. Гриценко, І. Заєць, Р. Зварич, К. Ляпіна, А. Яценюк, які з провінції приведуть до влади нових молодих ентузіастів, професіоналів-патріотів Батьківщини.
Б. МУШТУК.  м. Львів.

ОЦІНЮЙТЕ РЕЙТИНГИ ДУХОВНІ

Шановна редакціє «Кримської світлиці»! Сердечно вітаю ваш колектив, бажаю вам усім міцного здоров’я, творчої наснаги, хай дух вашої «Світлиці» сягне усіх куточків України і об’єднає нас в єдину сім’ю. Щиро дякую вам за заряд оптимізму, віри, впевненості.
Дякую Богові, що маємо Президента, який є символом української нації у її постійному прагненні до волі, в незгоді жити «на нашій не своїй землі».
Новий рік я розпочав поїздкою до Харкова, де відбулися урочистості до 100-річчя від дня народження Степана Бандери. Величезна кількість молоді, пісні, які вона співала, вселяли гордість, впевненість і віру, що дух України незламний, незважаючи на кризи і політичні інтриги та газові війни з нашими самовпевненими сусідами. Чомусь пригадалися слова пісні: «Сусіди близькі, вороги тяжкі», як вони влучно відображають нашу ситуацію! Але повертаюся до свята. Шкода, що не зміг, в силу обставин, приїхати на нього Президент. А я в уяві намалював Президента, в руках якого український прапор – як символ спадковості у віковічному змаганні України за волю і незалежність. «У гаслі Бандери гриміло, мов клятва: здобудеш державу чи згинеш в борні!» - лунала пісня  у славу легендарного Провідника.
А мені чомусь подумалось: 100-річчя від дня народження Віктора Андрійовича Ющенка буде відзначатися так само урочисто, бо будемо мати з Божої ласки та завдяки нашим зусиллям справжню Українську державу, по-справжньому незалежну, без чужоземного війська, з власною інтелігенцією, українською душею. А чому б нам не заспівати про Президента Ющенка, який є продовжувачем справи згаданих героїв? Про Президента, який всі сили  віддає для духовного відродження нації. Де ви, поети і композитори? Чекаєте поки підніметься його політичний рейтинг?  Не варто. Оцініть належно духовний рейтинг Президента.
Леонід МУДРИК.
м. Дрогобич Львівської області.

ДЯКУЄМО ЗА ДОПОМОГУ БІБЛІОТЕЦІ!

Доброго дня, шановні журналісти редакції газети «Кримська світлиця»!
До вас звертаються працівники бібліотеки смт. Залізці, що на Тернопільщині. З липня 2008 року ваша газета почала надходити до нашої бібліотеки. Одержувати її ми почали завдяки старанням нашого земляка – мецената, який зараз проживає в м. Надвірна Івано-Франківської області Григорія Григоровича Питляра. Добродій Питляр очолює на Івано-Франківщині благодійну організацію  «Доброта і Милосердя». Він частий гість нашої бібліотеки. Ця організація надає допомогу окремим громадянам, сиротинцям, школам, бібліотекам. Вони проводять розповсюдження періодичних і мистецьких видань, релігійної літератури.
У нашій бібліотеці неодноразово проводилось обговорення різних публікацій з газети «Кримська світлиця»: «Голодомор у Таврії, або Цвинтарі без хрестів», автор В. Турчин, «Очима до голубих віконниць» В. Захарченка, «Я серцем приріс до Криму…» А. Дімарова, «Шануймо тих, хто любить нас», автор В. Тихенко, та багатьох інших цікавих публікацій.
Добродій Питляр продовжив передплату вашої газети і на І півріччя 2009 року. Хочемо на сторінках вашої газети висловити щиру подяку добродію Г. Г. Питляру і його благодійній організації за безкорисливу допомогу нашій бібліотеці.
Дякуємо вам, шановна редколегія, за гарну, змістовну, патріотичну газету «Кримська світлиця». У новому році бажаємо вам здоров’я, щастя, творчої наснаги.
З повагою, працівники Залозецької бібліотеки:
Г. В. БАЗАН, Л. Б. КОВАЛЬЧУК, Б. П. КАМ’ЯНСЬКА, Н. Й. КАРА.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2009 > Тема "Резонанс"