Версiя для друку Обговорити в форумi

Оповідання

Марію, дочку покійного Захарка, заміж не хапали. Чого б же хапати, якщо з мамів у неї – тільки хрещена, ще й недобра, а з майна – тільки татова хата, стара й порожня?
Пишною вродою очей теж не вабила. Одне – що чепуруха на все село. Не мала поля й худоби, то хату гляділа. На Великдень – мастить, на Зелені свята – мастить, на Івана Богослова – мастить. Обіб’є дощ – знов мастить.
Аж тут на тобі: став до Марії Іванко залицятися. Правду, видно, кажуть, що гроші до грошей пливуть, а злидні до злиднів горнуться. Іванко бо сам із таких, що в чоботях іде, а сліди босі. І на лиці непоказний.
Але Марії був гарнішим від ясного сокола.
Відбули договір, сватання. У неділю – весілля. Марії до нього не треба й готуватись: і ні з чого, і ні з чим. Хіба що в п’ятницю хрещена мати з ярмарку плахту й стрічок привезуть, а Марія хату прибере.
Долівку глиною з кізяком вимастить. З кінським – зашпарує діри та ями. з овечим – зверху загладить. Щоб міцніше держало, не вибивалося...
Тинькує Марія кінським, загладжує овечим, а мати хрещена все не їдуть, уборів не везуть.
Глиною з кінським кізяком у шпарку замастила, коли це з одного ока сльоза – кап!
Глиною з овечим кізяком гарненько затерла, коли це з другого ока сльоза – кап!
Рівняє долівку, а з обох очей сльози – кап-кап, кап-кап!
Аж тут наречений у двері: «Як, Марусю, до весілля готова?»
Плаче Марія – і долівку мастить. Мастить долівку – і плаче. Правою рукою праве око втирає, лівою – ліве.
Іванко за плечі: «Цить, моя мила, не за гроші беру тебе!»
«А що ж це я буду за молода, коли – і вдягнути нічого, й на стіл нічого подати?!»
Іванко голубить її, умовляє: «Не журись, кохана, і в мене з одежі тільки те, що на мені – про свято й про будень!»
Утішив, називається!
Плаче Марія, аж одхлипує. Під правим оком кінський кізяк розвезла, під лівим – овечий розмазала.
Іванкові те байдуже: пригорнув милуй собі у сльози!
Як вони те весілля відгуляли?
Що без плахти й стрічок – це достеменно. Що в хаті чепурній та чистенькій – дитині ясно. А все інше...
Зате як гарно віка звікували! Та кращої пари, як Іван з Марією, село не бачило й не побачить!
– І на чому те щастя ваше замішане? – спитає хто-небудь.
Засміється баба Марія:
– А на глині з кізяком! Трошки – на кінському, трошки – на овечому.

Марина ПАВЛЕНКО.
м. Умань.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2009 > Тема "Душі криниця"