Версiя для друку Обговорити в форумi

НОВЕЛА

Вони - давні сусіди. Будинки і городи їхні дотикалися зовсім близько. З груш і яблунь падають плоди і на межу, і на ділянки обох господарів. Тоді вони мирно збирають ці плоди та використовують, або для живності, або для родин, коли садовина не червива, струшена завихреними вітрами чи раптовим і значним градом. Коли навесні чи восени орали городи, то вже не вельми дотримувались тих ліній на папері, що зафіксували стримані землевпорядники, які точнісінько визначали площу, їхню довжину, ширину чи клинці.
Ось так вони і мешкали добрий десяток весен, народжуючи та виховуючи галасливих дітей.
Чи траплялися в них побутові конфлікти? - запитаєте. Відповімо переконливо: а в кого їх нема. Були. У сусіда А, у вольєрі випростовувався могутній пес Дунай. Він якось радісно вискочив на подвір’я, догнав неповоротку відгодовану курку сусіда Б на власному городі і всього-на-всього звів щелепи докупи, схопивши зозулясту шию.
Швидко реагуючи на ту неприємну подію, сусід А підняв курку, заніс її на подвір’я сусіда Б і вибачився за вчинену собачу шкоду.
- Що робитимемо? - запитав сусід Б і неприємна хмарка роздратування послалася на його засмаглому виду.
- Займатимемося профілактикою, - впевнено відповів сусід А.
- Як це? - не зрозумів сусід Б, маючи серце, але стримував себе від вибуху. Сусід Б - Григорій Петрович Завірюха, що ходив останнім роком у капітанах міліції, здивовано розглядав сусіда А, лікаря-профілактика Віталія Григоровича Деркача. А Віталій взяв курку обома руками, покликав пса на подвір’я і примусив його майже хвилину нюхати неживу голову зозулястої. Саме тоді, цією ж головою відшмагав Дуная досить дошкульно кілька хвилин, на що винний образливо скавулів і намагався втекти від господаря. Та на цьому профілактика не припинилась. Лікар наказав принести уже живого півня, квочку, курчат і дошкульно лупцював безпорадного пса. Півень кричав надривно на все подвір’я. Квочка перелетіла через тин, а величенькі курчата кинулись у шпарки з чужого подвір’я на своє. Півень ще довго і перелякано надривав горло, квочка сокоріла і скликала курчат до миски з пшоняною кашею. Це мало величезну подальшу вагу у планах лікаря. Розумний і бідолашний пес нахилив голову, безпорадно підібгав хвоста і принишк, вдаючи з себе тиху і нечіпану дівицю.
Господар ще кілька днів «виховував» давнього і відданого друга, а капітан міліції вельми пильно споглядав цю подію і закрадалася до його голови думка, що ось отак годилося б перевиховувати дрібних крадіїв і хуліганів. Та все ж його не полишала профілактика як широка галузь. Собачу він уже споглядав, а як з людською?
Лікар приготував уже свою курку, засмажив її у вершковому маслі і притрусив материнкою і самосилом. Налив калганівки, калинової настойки і запросив капітана до межі. Сусід поставив вузенький стіл, два стільці, приніс пиріжків з яблуками і тушкованої капусти з перцем.
- Оце, - провадив лікар, - вип’ємо за вашу і нашу межу. Щоб ці ділянки святої землі не кидали розбрату у наші стосунки. Хай живе згода і розрада!..
Коли капітан п’яненьким прохилив стулку дверей до світлиці, то його цікава дружина запитально придивлялася до спітнілого і розчервонілого обличчя чоловіка:
- Одначе, Наталко, лікар - людина з живчиком. Хай я таки несолений-немащений. А він, як казала моя бабуся: нема грошей - то й дарма, аби добрий кум та кума. Як захочеться нам ще дитини від лелеки, то обов’язково візьму його кумом.
- Курзу-верзу, горох молочу, - намагалася заперечити дружина.
- Лікар цей - особлива таїна: він знайшов нову форму запобігання стресів. Я за неї тільки-но проголосував обома руками.
Виглядав міліціонер піднесено і надто святково, а дружина вже не мовчала і підвищувала тон розмови. Та господар не дослухався її мови:
- Я не розминувся з його думками... Вони слушні.
- Ти б краще частіше розминався з чаркою.
- Звичайно, я маю окремі хиби в характері, поведінці і... в горлі. Та ми - сусіди. Тепер годиться жити як рідним братам.
Так вони й жили добрими і щирими сусідами. Коли виникали ситуації з дітьми: конфліктували вони за м’яч чи інші іграшки, то лікар з міліціонером збирали їх на межі для утихомирення, частували цукерками. Споглядав вельми пильно і Дунай, якому господарі щедро дарували і крильця курей, і реберця телятини, і газованої солодкої води, від якої пес довго облизувався і тер передньою лапою вологого носа, звільняючи ніздрі від набридних запашних бульбашок. Це входило у звичку. Так зустрічали чоловіки і Зелену неділю, і Купайлівські свята, і Спас.
І коли хтось розшукував батьків з родичів, чи знайомих, і не знаходив на подвір’ї, то діти впевнено і переконливо відповідали:
- Батьки радяться. Вони не терплять, щоб їм заважали. У них перемовини про наше майбутнє на межі. Заходьте завтра ранком.
Євген ТОВСТУХА.
м. Яготин
на Київщині.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2009 > Тема "Душі криниця"