Версiя для друку Обговорити в форумi

Нелегкі часи нині переживає багатостраждальний народ незалежної України... Економічні негаразди, непристосування до сьогоднішнього життя змушують багатьох зриватися з обжитого місця і їхати у пошуках роботи, в пошуках кращої долі у далекі світи. Америка, Канада, Туреччина, Італія, Польща, Франція... Де тільки немає наших працьовитих жінок, дівчат, хлопців і чоловіків! Скільки їх нині поїхало на заробітки? Десятки, сотні, тисячі? А як болить в них серце за рідною домівкою, за своєю батьківською землею, за Україною... Вірно кажуть жінки із західних областей нашої країни: "Через рік повертатись додому ні з чим, а через три  - ні до кого". Чи знає хто, як живеться нашим співвітчизникам у наймах на чужині, як ловлять вони там кожне слово про батьківщину, як тримаються укупі, бережуть рідну мову та свої прадавні звичаї? Ось і Лілія Антосюк, колишня львів'янка, нині живе та працює в Італії. Але ж ностальгія за рідною землею роздирає душу, біль і туга виливаються у вірші.
Почитайте їх і ви зрозумієте, що значить жити далеко від Батьківщини.

***

* * *
І знову, і знову, і знову
Різдво зустрічають без нас,
А серце рветься додому...
Коли вже настане той час?
Як хочеться бути в родині,
Сміятись, радіти, як всі,
А зараз ми - часу рабині.
Працюємо на чужині.
Але це не наша провина,
Що доля у нас така,
Що зараз ми - часу рабині,
І щастя у нас нема.
Та ми не втрачаєм надії,
Просимо Бога завжди
Дать краще життя Україні -
Тобі, і їй, і мені...
22.11 2002 р.

* * *
Далеко від милого краю,
Працюєм ми на чужині,
Ми рідним своїм помагаєм
Й сумуєм по рідній землі.
Тут сонце тепле і ніжне,
Світанки з піснями птахів,
А зорі, неначе намисто,
Вкривають нічний небосхил.
Ми разом сміємось і плачем,
Святкуємо свята усі,
Щоночі нам сниться мати,
Й додому вертаємось в сні.
Молимо в Бога ми завжди:
"Терпіння й здоров'я для нас",
Плекаємо мрії й надії,
Щоб вогник в душі не згас.
15.11 2002 р.

* * *
О, Боже! Забери ти біль з душі,
Не хочу я більше страждати.
Кохання серце обпекло мені,
І краще цього почуття не  знати.
Неначе я над прірвою стою,
Але надія ще мене тримає.
Прийди до мене, відведи біду,
Я так тебе, о Боже мій, чекаю.
23.11 2002 р.

* *  *
І на душі знов порожнеча,
А я - немов обірвана струна.
Невже тебе я більше не побачу?
І мить щаслива пролетіла,
Лиш серце обпекла вона.
А я повірила в твої слова
І закохалась в ніжні очі,
Ти поцілунком обпалив мої уста,
Не вірю, що минуло все,
Тебе я втратити не хочу.
Я хочу притулитись
до твоїх грудей
І подих твій відчути знову,
Зібрати зорі всіх ночей
І кинути тобі до ніг,
І разом знов згоріти
в полум'ї любові.
22.11 2002 р.

* * *
Ви так далеко зараз,
А я - на чужині живу,
Неначе пташка в клітці,
Сумую й плачу по
рідній стороні,
І все ж надіюсь,
що скоро вас побачу.
Так хочеться вернутись
в рідний дім,
І знову привітати
всю свою родину,
І поклонитись
низько матері своїй,
І привітати неньку Україну.
18.11 2002 р.

* * *
На чужині вже рік поневіряюсь,
А серце рветься додому.
Скільки ще буду тут - не знаю,
Відомо лиш Богу одному.
Лиш прошу у Бога здоров'я
Для себе й своєї родини,
І щоб життя краще настало
Для нашої неньки Вкраїни.
10.01 2002 р.

ЛЕТЯТЬ ЖУРАВЛІ
Летять, курличуть журавлі,
Вертають в свою оселю,
Немає краще рідної землі, -
Тут миле все,
- як немовля в купелі.
Тут любе все - поля,
ліси, гаї,
А небо вкрите зоряним
намистом,
Летять, вертаються додому
журавлі,
Де б'ється джерело
життя іскристе.

* * *
І дощ змиває всі сліди,
І час стирає все навкруг,
Де стежку ту в житті знайти,
Щоб не страждать
Від сліз і мук,
Не прокидатись щоб ночами
Від болю в серці й каяття.
І не вертатись в дні думками,
Яким немає вороття.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2003 > Тема "Ми єсть народ?"