Версiя для друку Обговорити в форумi

Навіть у добу найжорстокішого знищення українства та плюндрування України Російською імперією Володимир Вернадський, вже будучи в апогеї гучної наукової слави, вважав себе сином України. З Україною вчений був зв'язаний генетично. Згідно з родинним переказом, один з предків Вернадських служив у війську Богдана Хмельницького. А прадід - Іван Вернадський закінчив Переяславський колегіум Києво-Могилянсь-кої академії, на Запоріжжі поєднував військову службу з церковними справами. Тож і не випадково після руйнації козацької Січі на Хортиці Катериною ІІ він переселився на Чернігівщину, де його обрали священиком в с. Церковщина. Батьки Володимира Вернадського були киянами. Вони добре знали рідну мову. Незадовго до смерті вчений писав, що "в обох родинах (батьковій та материній) побутували національні українські традиції. Іван Васильович Вернадський блискуче закінчив Київський університет і у 28 років став професором політичної економії та статистики. В 1850 році він переїхав до Москви, де його обрали професором Московського університету. З 1856 року він - професор Головного педагогічного інституту Олександрівського ліцею у Петербурзі.
Мати Володимира Вернадського, Ганна Павлівна Константинович, також походила з древнього козацького роду. Її дядько, Микола Гулак, відомий вчений-математик, був добрим приятелем Тараса Шевченка та спільником по Кирило-Мефодіївському братству.
Майбутній видатний вчений народився 22 березня 1863 року у Петербурзі. Там же він закінчив і природниче відділення фізико-математичного факультету. Його вчителями були Д. Менделєєв, О. Бекетов, В. Докучаєв.
Вернадський ніколи на поривав зв'язків з Батьківщиною. Він ще у гімназичні роки цікавився історією та культурою України. "Справжню історію своєї землі, - пригадував вчений, - я знав не з гімназичного курсу, а з розповідей батька". Йому випала почесна місія створення Української Академії наук. Після лютневої революції 1917 року в Києві він очолював комісію зі створення академічної структури та комісію з питань вищих навчальних закладів і наукових установ. Академік Володимир Вернадський 27 листопада 1918 року обирається першим головою-президентом Української Академії наук. Він - один з небагатьох її фундаторів, якого Господь Бог вберіг від знищення комуно-фашистською системою. Всесвітньо відомий вчений закінчив земний шлях у похилому віці. До свого 82-ліття він  не дожив лише кілька місяців. Влада хоч і недолюблювала "некерованого" академіка, але ж для власного іміджу у цивілізованому світі змушена була відзначити 80-річний ювілей вченого. Йшла війна. Партійному керівництву та Академії наук у січні 1943 року було не до пишного вшанування ювіляра. Та й сам вчений, який ніколи не схиляв голову перед високими можновладцями та органічно не сприймав сталінський режим, категорично відмовився від публічного вшанування. Академія наук переконала все-таки вождя народів вшанувати Володимира Вернадського Державною (Сталінською) премією першого ступеня. Менш знаним вченим, але наближеним до Кремля, у такому віці, зазвичай, давали Героїв Соцпраці та орден Леніна. Академіка Вернадського нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. Ім'я вченого увічнили також у назві організованої ним же Біогеохімічної лабораторії.
Після смерті Володимира Вернадського та його творчу спадщину в СРСР фактично забули. Повернення ім'я та величезного наукового доробку геніального українського вченого у вітчизняну науку розпочалося з кінця 50-х років минулого століття.
Сьогодні про академіка В. Вернадського та його унікальну творчу спадщину, педагогічну та науково-організаторську діяльність у світі існує численна література. Проте діяльність вченого в Україні вивчена недостатньо, хоч, починаючи з 1991 р., в Україні щороку відбуваються читання, присвячені академіку В. І. Вернадському. Тематика заходів розлога, як розлогою була творчість видатного вченого - від проблем геохімії, ґрунтознавства до загадки феномену життя та розсіювання його у космічний простір. У цих читаннях, як зазначається в прес-релізах, беруть участь провідні вчені НАН та вищих навчальних закладів України. Тож може скластися враження, що в Україні триває процес інтенсивного осмислення надзвичайно багатої на ідеї спадщини
В. І. Вернадського, залучення її до українського контексту. Але чи так це?
Нині Україна відтворює свій соборний духовний образ, а В. І. Вернадський є одним із його складових. Будучи етнічним українцем, В. І. Вернадський прихильно ставився до української ідеї: "Все життя моє було нерозривно пов'язане з Україною й українським рухом".
Характерним є те, що діяльність В. І. Вернадського в Україні тепер подається його російськими біографами як малозначущий факт, дріб'язковий епізод і всіляко затушовується. Відома українська дослідниця професор Олена Апанович перша і, на жаль, досі єдина здійснила спробу повернути Вернадського Україні. Принаймні після ряду публікацій проблеми щодо психологічних основ творчості В. І. Вернадського вже не існує.
Усі визначні діячі - класики української науки, культури, історії, не кажучи про політиків, досі так чи так проходили "підгонку" до російського контексту.
Не уникнув цієї долі і В. І. Вернадський, якого вмонтовано в культурологічну обойму сусідів - Ломоносов, Менделєєв, Чайковський, Толстой, - тоді як сам учений ще за життя визначив своє місце поряд із... Дарвіном: "...я усвідомлюю, що це вчення (вчення про живу речовину) може справити таке враження, як книга Ч. Дарвіна, і у цьому випадку я потрапляю у перші ряди світових вчених" (1920).
За життя у Володимира Івановича склалися, м'яко кажучи, стримані взаємини з філософами, які перебували тоді на посадах видатних учених. Про це свідчать і його щоденникові записи з надзвичайно глибокими і влучними характеристиками окремих персонажів, і полемічні виступи в пресі. Це вже пізніше, у 70-х роках, на плечі В. І. Вернадського накинули мантію гносеолога наукового комунізму і великого прихильника марксистсько-ленінського вчення, хоча про міру його заангажованості означеними ідеями можна скласти уявлення з таких слів: "Я мало знаю Маркса, але гадаю, що ноосфера буде цілком співзвучною його висловлюванням", - писав 77-річний вчений. Але цієї ухильності не помічає І. Мочалов - науковий біограф В. І. Вернадського, в інтерпретації якого
В. І. Вернадський постає як учений, який "розробляв філософські проблеми сучасного природознавства на основі діалектичного матеріалізму як єдиного правильного наукового методу пізнання" і "рухався до того ідеалу "людського природознавства", що його визначив К. Маркс".
У "Листах до української і російської молоді" В. І. Вернадський шлях, обраний Ульяновим, називав безглуздим, кривавим, варварським і жорстоким, на відміну від культурного і цивілізованого шляху Махатми Ганді. Академік О. Яншин всупереч цьому висловлюванню вченого стверджує: "О Ленине В. И. Вернадский всегда отзывался как о свободно мыслящем и всесторонне образованном человеке". А з приводу філософії, що претендувала на роль науки всіх наук, В. І. Вернадський висловлювався у властивій йому енергійній манері: "В стране, где научная мысль и научная работа должны играть основную роль, ибо с их ростом и развитием должны были бы быть связаны основные интересы жизни, - ученые должны быть избавлены от опеки представителей философии. Того требует польза дела, государственное благо"; "Я философский скептик. Это значит, что я считаю, что ни одна философская система (в т. ч. наша официальна философия) не может достигнуть той общеобязательности, которой достигает только в определенных частях наука"; "...Я, как философский скептик, могу спокойно отбросить без вреда и с пользой для дела в ходе моей научной работы все философские системы, которые сейчас живы...".
В. І. Вернадський був загадкою також і для психологів, уся методологія яких базувалася на умовних рефлексах Павлова, на простих, як у амеби, реакціях: зблиснуло світло - процес пішов. В творчій лабораторії, методології і стилі роботи В. І. Вернадського мали місце і логічний розвиток ідеї, і окремо кинута, ще науково необроблена думка, і потік свідомості, що потребує осмислення.
Якщо свій прижиттєвий імідж вченого і громадянина  він утверджував сам, то вже "по тому" в офіційній інтерпретації образ В. І. Вернадського постійно видозмінювався залежно від поточних обставин та ідеологічного оснащення суспільства. Про
В. І. Вернадського написано чимало. Є в тому і відвертий мотлох, який, до речі, заблокував поширення його ідей на Захід. Принаймні там концепція "духу Землі" Тейяра де Шардена є популярнішою, ніж вчення Вернадського про ноосферу.
Параболічного і багатогранного В. І. Вернадського вже після його смерті (1945 р.) постановою Раднаркому СРСР було загнано у вузький коридор геології і геохімії. Це на багато років визначило відповідний напрямок трактування наукової спадщини видатного вченого.
В. І. Вернадський у цій іншій, негеологічній, іпостасі тривалий час перебував поза увагою, а його ще за життя готові до видання рукописи зберігалися в архівах під грифом "НВ" - не видавати.
Створена у 1945 році комісія з вивчення наукової спадщини В. І. Вернадського, яку очолив академік Д. Зелінський, за 15 років підготувала шеститомник геологічних праць В. І. Вернадського і завмерла до 1970-х років. Лише через 20 років після смерті вченого починають видавати його праці з біогеохімії, а згодом - з історії та філософії науки, чимало з яких ще за життя автора були готові в рукописах. Зокрема, через 20 років було видано "Химическое строение Земли и ее окружение", через 30 років - "Пространство и время в неживой и живой природе", через 32 роки - "Научная мысль как планетное явление", через 35 років - "Живое вещество", "Проблемы оногеохимии", а "Философские мысли натуралиста" - лише через 45 років.
Причиною такої неквапливості АН, яка звичайно видає посмертно праці своїх академіків протягом двох - трьох років, була відсутність для В. І. Вернадського ніші в тодішній ідеологічній системі. Така ніша з'явилася значно пізніше, коли прийшло усвідомлення екологічної кризи і потрібно було визначитися з фундаментальними науково-природничими основами виходу з неї.
Творчість В. І. Вернадського була спрямована в майбутнє. Це був учений-провидець, який значно випереджав свій час. Деякі ідеї і погляди В. І. Вернадського ще й тепер не вписуються в контекст парадигми сучасної науки. Редактори-видавці, часто неспроможні осягнути зміст текстів В. І. Вернадського, супроводжували їх своїми примітками на зразок: "з цим твердженням не можна погодитися" -або вносили свої поправки в текст, цифри, тобто вдавалися до фальсифікування. Багато думок і міркувань
В. І. Вернадського ще й тепер відтворюють не за Вернадським, а вдаючись до прийому синів лейтенанта Шмідта: спочатку безпідставно В. І. Вернадський оголошується чиїмось учителем, а відтак думки вчителя стають надбанням самозванця-учня.
Видання 6-томника, яке збіглося з хрущовською відлигою, наближення столітнього ювілею вченого - все це пожвавило інтерес широких кіл громадськості і вчених, зокрема зарубіжних, до особи і творчості В. І. Вернадського. Постало питання про видання хоча б частини з того, що досі зберігалося під грифом "НВ". Звичайно, влада тоді ще не була готова видавати "ідеологічно невитримані" твори без належного "гносеологічного" супроводу. Своєрідною "орієнтировкою-об'єктивкою", яка передувала появі цього ще не знаного Вернадського, стала написана за архівними матеріалами, тими, що у "НВ", книга "Философские воззрения В. И. Вернадского" (А. І. Козінов, М., 1963).
Цей "философствующий" пігмей, про якого нині і сліду не лишилося у науці, за вказівкою з Луб'янки, у творчій спадщині геніального Вернадського "відкопав" цілу низку ідеологічних збочень на кшталт:
"Страждав пережитками буржуазної свідомості і слабкістю загального світогляду, що заважало йому прийняти марксизм як світогляд".
"Суб'єктивно не сприймав марксизм, хоча об'єктивно стояв на позиції матеріалістичної діалектики".
"Його ставлення до діалектичного матеріалізму було досить суперечливе і базувалося на недорозумінні".
"В силу слабкості свого світогляду не зрозумів партійності філософії".
"Покладав великі надії на науку і недооцінював класову боротьбу. Визнавав другорядне значення класової боротьби в процесі становлення ноосфери".
 "Підтримував ідею вічнос-ті життя. Не зумів зрозуміти гносеологічного коріння релігії. Надавав релігії емоційно-етичного значення і вважав, що на основі релігії можна формувати мораль".
"Помилки В. І. Вернадського були використані мракобісами і ворогами комунізму".
Федір ВОЛЬВАЧ,
професор Міжрегіональної академії управління персоналом (м. Київ),
Петро ВОЛЬВАЧ,
ст. науковий співробітник ВІКЦу в м. Сімферополі, голова Кримського
осередку НТШ, академік УЕАН.
(Закінчення у наступному номері).

Володимир ВЕРНАДСЬКИЙ - ПОЧЕСНИЙ КРИМЧАНИН
17 березня в рамках святкування 140-річчя з дня народження Володимира Івановича Вернадського відбулася урочиста церемонія відкриття рядка з ім'ям великого вченого на панно Почесних кримчан у вестибюлі Верховної Ради АРК.
Почесне право відкрити рядок з ім'ям засновника Академії наук України, ректора Таврійського університету у 1920 -1921 роках В. І. Вернадського було надано голові ВР АРК Борисові Дейчу. Як повідомляє прес-секретар кримського спікера, В. І. Вернадський став двадцять першим Почесним кримчанином.
Того ж дня у Таврійському національному університеті, що носить ім'я В. І. Вернадського, відбулися урочисті збори, присвячені ювілею вченого. У зборах взяли участь глава кримського парламенту Б. Дейч, ректор університету М. Багров, академік Національної академії наук Укра-їни К. Ситник, голова Постійної комісії ВР АРК з науки й освіти Є. Бубнов, заступник голови Ради міністрів АРК В. Дзоз, перший заступник Постійного Представника Президента України в Криму О. Гаврін, викладачі і студенти.
Виступаючи перед присутніми, Б. Дейч назвав В. І. Вернадського однією з найяскравіших особистостей в історії світової науки. "Видатний натураліст, філософ, організатор і історик науки, політичний і суспільний діяч - усе це грані надзвичайно різноманітних інтересів і подвижницької діяльності Вернадського, - підкреслив Б. Дейч. - Повною мірою зрозуміти велич і віддати належне всьому, зробленому ним у Криму, нам ще тільки належить".
Б. Дейч вручив десяти  кращим студентам ТНУ посвідчення про призначення стипендій Автономної Республіки Крим ім. В. І. Вернадського, а також передав ректору ТНУ М. Багрову диплом про присвоєння В. І. Вернадському звання "Почесний кримчанин" і нагрудний знак зі стрічкою. Ця нагорода, присвоєна вченому посмертно, буде зберігатися в музеї університету.
Також у музей ТНУ був переданий диплом про реєстрацію малої планети "Вернадський", відкритої у 1978 році старшим науковим співробітником Кримської астрофізичної обсерваторії Миколою Черних. У 1981 році ця планета була зареєстрована Міжнародним центром малих планет у США, у 1986 році Міжнародний астрономічний союз затвердив її назву - "Вернадський". Діаметр планети, що носить ім'я вченого, - майже 7 км, повний обіг навколо Сонця вона робить за 3,8 року.
"Контекст".

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2003 > Тема "Українці мої..."