Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 16.01.2009
РОЗСТР╤Л ЗА СИНА
АННА ГОШКО-К╤Т

Л╕тературне покликання Анни Гошко-К╕т зумовлене ╖╖ долею. Дочка ╕ сестра розстр╕ляних патр╕от╕в, вона сама каралася не раз радянською владою. 1941 р. - вислана до Казахстану разом ╕з мат╕р’ю, котра там померла з голоду. 1951 р. - засуджена на 25 рок╕в каторги у мордовських таборах. Цього разу – разом з чолов╕ком ╕ маленьким, тритижневим сином. Перебувала там до 1956 р. – зв╕льнена за р╕шенням Верховного Суду СРСР. У житт╕ «м╕ж репрес╕ями» Анна Гошко-К╕т вчителювала ╕ виношувала в серц╕ св╕й г╕ркий дар – розпов╕дати людям правду… Живе в м. Ходоров╕ на Льв╕вщин╕.

Блаженн╕ ╕згнанн╕ правди ради,
яко тих ╓сть Царство Небесне.

Лежала я хвора, байдужа до земних клопот╕в; здавалося мен╕, що я десь в ╕ншому св╕т╕ - чорно╖ н╕чно╖ п╕тьми. Стулила пов╕ки ╕ в╕дчула, як холодний в╕тер блука╓ по к╕мнат╕ ╕ чи╖сь сильн╕ впевнен╕ кроки ходять взад-вперед, взад-вперед. Чиясь присутн╕сть змусила мене в╕дкрити оч╕ ╕ я побачила свого батька Миколу Гошка, який пропав 1940-го. Дивлюся в його син╕ зажурен╕ оч╕, р╕вночас благальн╕, ╕ не чую голосу, але розум╕ю його. «Ти для нас ще н╕чого не зробила, ми не можемо зникнути безсл╕дно».
Холодний в╕тер в╕д╕йшов ╕з стуком черевик ╕ ставав все тихшим ╕ тихшим. Я опритомн╕ла ╕ зрозум╕ла, що маю велике завдання - писати, шукати батька ╕ брата. Пишу у Льв╕вську прокуратуру, шукаю сл╕д╕в. 9 червня 1992 року одержую листа в╕д начальника СБУ: крим╕нальна справа № П-22753 на Гошка М. М., ╤ том на 324 аркушах.
Боже м╕й! Це був 1940 р╕к - а вже 22753 чолов╕к в тюрм╕, а як жорстоко т╕ сл╕дч╕ батька били, що справа – на 324 аркушах. Страх морозить душу. Невдовз╕ д╕стаю листа. «Гошко Микола, народжений 1890 р., засуджений до розстр╕лу за ст. 54-2-КК УРСР, реаб╕л╕тований з поверненням конф╕скованого майна».
╤ду в музей м. Стрия, в╕ддаю батькову фотограф╕ю, документ, що батько був 1919 р. комендантом м. Стрия, дов╕дку про розстр╕л… ╤ так поставила пам’ятник батьков╕ – Микол╕ Гошку, сотников╕ УПА.
Час йде, а я все неспок╕йна ╕ вир╕шую, що повинна ознайомитися ╕з справою батька. ╤ду у Льв╕вську прокуратуру СБУ, в колишн╕й будинок Лонського. Ведуть мене довгим коридором в одну ╕з к╕мнат, яка ╓ ц╕лком под╕бна до т╕╓╖, де колись у мене брали з╕знання. Ст╕ни пофарбовано у коричнево-рожевий кол╕р. Ст╕л, два кр╕сла. Вв╕члива ж╕нка-сл╕дчий прийняла заяву, однак не запевнила мене, що я д╕стану дозв╕л.
Майже м╕сяць я чекала на цей дозв╕л. Липень 1994 р. Знову я у тому будинку Лонського - страшному дом╕ терп╕ння, мук ╕ сл╕з. В╕дчуваю, що мо╓ т╕ло тремтить, на щастя, можу опертися на свою дочку Соф╕ю. У коридор╕ чека╓мо на в╕зу. ╢ дозв╕л пройти в арх╕в. За нами прийшов сл╕дчий, пов╕в коридором, з обох бок╕в - двер╕. В╕дтак повернув униз, у пивницю. Йшли ми стр╕мкими кам’яними сходами, стоптаними людським горем, вдарив запах затхлост╕, поту, кров╕. У мене перехопило дихання. Я згадую - в пивницях могла бути баня, а може, тут гуркот╕ла машина, щоб не було чути стогону ╕ крику? Запах, запах! Т╕льки в тюрм╕ ╓ такий запах. Намагаюся оволод╕ти собою, мен╕ причуваються безпом╕чн╕ крики. Сл╕дчий показав нам м╕сце б╕ля столу ╕ сказав, що справа ╓ велика - на 59 чолов╕к - це 10 том╕в. З друго╖ к╕мнати вн╕с перший том ╕ розгорнув на т╕й стор╕нц╕, де почина╓ться справа батька.
30 березня 1940 р. вбитий Володимир Гошко - кер╕вник розв╕дки Крайово╖ Екзекутиви ОУН. Мен╕ почорн╕ло в очах - я стою над могилою брата, якого забили НКВДисти п’ятдесят чотири роки тому! Р╕дний м╕й брате! У тоб╕ було так багато любов╕ до Укра╖ни, ти так хот╕в сво╖ми знаннями принести користь для народу. А тебе стяли - молоду г╕лку, яка пнялася вгору ╕ тягнула молод╕ паг╕нц╕ до сонця, до Вол╕. Де тво╖ к╕стки? Н╕хто над тобою не заплакав, а глумилися вороги, ти нам лишив тягар на серц╕ ╕ останн╕й погляд великих син╕х очей, а в них - любов до Укра╖ни ╕ ненависть до ворог╕в. Пода╓ мен╕ сл╕дчий конверт ╕ висува╓ться з нього зн╕мок, на якому мама, сестра ╕ я, ще зовс╕м юна д╕вчинка, та батькове св╕доцтво про осв╕ту. П’ятдесят чотири роки у ст╕нах КГБ лежали ц╕ документи ╕ чекали сьогодн╕шнього дня, щоб я винесла ╖х зв╕дти, з того пекла.
Торкнулася першого тому, - ╕ як струм пройшов по т╕л╕, перехрестилися ми з дочкою перед великим терп╕нням, ╕ побачила 59 пар очей - син╕х, чорних, переляканих, благальних, як╕ дивляться на мене ╕ говорять: «Ми так довго чека╓мо, щоб хтось глянув на нас, пожал╕в, допом╕г вийти зв╕дси на волю, щоб ми розказали св╕тов╕ про страшну диявольську владу, ╕ про прокурора Харитонова, ╕ про судд╕в Пантакова та Яременка, як╕ одним п╕дписом позбавляли життя».
Читаю: «Гошко Микола Михайлович арештований 6.V╤╤╤.1940 р. у Зимн╕й Вод╕ як такий, що мав нам╕р перейти кордон». З╕знався: «Так, мен╕ не подобалася радянська влада». Там я зустр╕ла дв╕ пари благальних очей, нещасн╕ в болю ╕ покор╕. Прости ╖м, Господи, невинним, слабким жертвам!
Та сл╕дчого найб╕льше мучить те, що Микола Гошко ╓ батьком страшного злочинця з ОУН Володимира Гошка. З╕знання: «Мойого сина ще виховували церква ╕ школа». Яка велика повага до церкви, до школи, до тих, хто зум╕в виховати справжнього патр╕ота! Там, за столом, подають нам б╕л╕ руки сл╕дчого все нов╕ стор╕нки, а я вже боюся торкнутися того паперу залежаного, пожовклих болючих з╕знань. На щастя, дочка Соф╕я дещо випису╓ ╕ все хреститься: «Боже, як страшно!».
Дев’ять м╕сяц╕в у тих мурах, як╕ пили кров, сушили т╕ло, сл╕дч╕ били в голову, розчавлювали мозок. Нарешт╕ суд – 18.01.1941 р. Розстр╕л за сина. 14.04.1941 р. вирок виконаний.
Хоч сл╕дчий ╕ не давав нам читати справи ╕нших, однак вдалось мен╕ глянути. Шухевич Натал╕я, псевдо «Щука» - член ОУН - в не╖ явочна квартира. Микола Матв╕йчук, Роман Берест, Орест Булка /18 л╕т - хлоп’я - студент медицини/. Св╕тловолоса Галька Столяр, я ╖╖ пам’ятаю ще з Брод╕в, як вона гордо закидала голову, сво╓ ясне волосся, а тут - сумн╕ оч╕, лице змарн╕ле, де той рад╕сний д╕вочий см╕х?
Не дозволяв мен╕ сл╕дчий зустр╕тися з вами, дорог╕ мученики. Ой, як ви втомилися. Так довго чека╓те, коли св╕т ╕ справедлив╕ судд╕ зачитають людям про страшн╕ злочини комун╕стично╖ парт╕╖, яка св╕домо нищила цв╕т укра╖нсько╖ молод╕. У т╕й же пивниц╕ - арх╕в - чверть к╕мнати закладена в╕д само╖ п╕длоги до стел╕, тут поскладан╕ «д╓ла». Ск╕льки ╖х? Тисяч╕, десятки тисяч, б╕льше?
Сльози прикривають мо╖ оч╕. Чую: «Не плач, не см╕╓ш, дивися на нас, розкажи вс╕м, що тут наше молоде життя закопано, що ст╕ни ╕ п╕длоги тут вмит╕ нашою кров’ю, що ми чека╓мо, щоб наш╕ «д╓ла» в╕дкрилися, ╕мена борц╕в за волю Укра╖ни стали в╕дом╕ д╕тям».
Останн╕й том забрав у нас сл╕дчий, дяку╓мо йому за пом╕ч у пошуках. П╕дн╕ма╓мося тими кам’яними сходами вгору. Вже л╕тн╓ полудневе сонце осв╕тлю╓, н╕би хоче загладити нашу кривду. Йдемо мовчки до трамвая, жаль душить горло. Чую - хтось розпачливо сп╕ва╓ чи то молиться. Це стара божев╕льна ж╕нка з розтр╕паним сивим волоссям – б╕га╓ ╕ сп╕ва╓ молитву: «О, ╤сусе, ╤сусе, спаси Укра╖ну». Я повторюю: «О, ╤сусе, спаси Укра╖ну».


Шановна «Св╕тлице»! Цей в╕рш був надрукований у газет╕ «За в╕льну Укра╖ну» 4 червня 1998 року як додаток до статт╕ про УПА. На превеликий жаль, не збереглося пр╕звище автора. Якщо ваша воля, то надрукуйте на стор╕нках «КС».

З повагою -
Василь ГОДЯК.
м. Сосн╕вка на Льв╕вщин╕.

Р╤ЗДВО

Над Карпатськими верхами
Ходять зор╕ табунами.
Там одна велика ср╕бна,
д’Вифле╓мсько╖ под╕бна,
зупинилась над горою,
Над колибою старою.
У колиб╕ св╕тло блиска
╕ хита╓ться колиска.
Що за чудо ╓ в т╕й шопц╕?
Довкруг шопки
ходять хлопц╕,
Ходять хлопц╕ – вс╕ при збро╖
поблизу осел╕ то╖…
Для кого така сторожа –
може, то Дитятко Боже?
Н╕! Не Боже, а звичайне,
але це велика тайна.
Син Мар╕╖ та ╤вана
Народився в н╕ч Р╕здвяну.
Його мати в однострою,
н╕би щойно вийшла з бою.
В батька –
 руки в перев’язках,
на обличч╕ – бинт╕в маска.
А дитина у пеленц╕ –
важка жура в його неньц╕:
«На кого тебе покину,
м╕й повстанський
 любий сину?
Скр╕зь по горах – враж╕ чати…
Де ж мен╕ тебе сховати –
чи в провалл╕, чи в печер╕,
чи в колиб╕, чи в кичер╕?..»
Не сумуй, повстанська мати,
не пустиня ще Карпати,
╓ в них серце – будуть груди,
буде хата, будуть люди.
Над Карпатськими верхами
ходять зор╕ табунами,
а в колиб╕ св╕тло блиска
╕ хита╓ться колиска.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2009 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6784

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков