Версiя для друку Обговорити в форумi

(майже притча)

Я затримався в дорозі й у рідне місто повернувся далеко за опівніч. Вокзал був порожній, поблизу жодного таксі, і я, згнітивши серце, подався навпрошки через парк додому. Про цей парк давно ходить недобра слава, перебувати тут поночі ризиковано і небезпечно, але що ж мені було робити - до ранку сидіти в холодному приміщенні вокзалу? Гадав, що якось перебіжу тих триста метрів. І побіг, хоч недобрі передчуття вже з першого кроку почали гнітити душу. І не марно! Не встиг я пробігти й півсотні метрів, як почувся зловісний свист і з кущів вигулькнули темні тіні. Вони перетнули мені дорогу, як справжні розбійники. Я уздрів молоді, але вже спиті, цинічні й нахабні обличчя. Я знаю цю породу молодиків. Марно чекати од них співчуття і пощади. Це - зіпсовані алкоголем і наркотиками молоді вандали, цинічні покидьки й убивці. Всі вони одержимі демонами. Я згадав, що зовсім недавно тут проломили череп моєму приятелеві-художнику, який тільки дивом вижив, ще одного знайомого журналіста побили до смерті.
Вони оточили мене півколом і десь з-за спини пролунало.
- Закурити є?
- Не курю і вам не раджу, - кинув я першу звичну фразу, яка прийшла мені на гадку, але голос мій здригнувся, прозрадив велике хвилювання і переляк.
- Ого! Він ще й приколюється! А чого ж не радиш?
Я відчув у себе під боком гостре лезо ножа. Воно неприємно вп’ялося в тіло там, де печінка.
Який жаль, що я не Сталлоне і не Джекі Чан.
Серце моє гупало так, що віддавало аж десь під горлом, власне, все тіло ставало гупаючим серцем.
Що робити? Де вихід? Колись я не погано володів боксом. Але коли це було. Тепер не ті рухи, не та реакція. І головне - сили не ті. Кожен з тих двометрових негідників звалить мене на землю одним ударом. Ось зараз вони або проштрикнуть мене ножем, або битою провалять череп. Чую, як тіло дерев’яніє в передчутті неминучого лиха. А лезо ножа все настирливіше впирається вбік. Ось воно проткнуло шкіряну куртку, відтак піджак і сорочку, неприємно і боляче торкнулося поверхні шкіри, ніби пронизало електричним струмом.
Що робити? Де шукати порятунку?
Це було безнадійне становище. Ці дикі деспоти вполювали жертву і просто так не відпустять. Або приб’ють, або покалічать.
Залишалося єдине - молитва. І я сказав тоді: «Господи, ти навчаєш, що віра всесильна, що немає неможливого для того, хто вірує. Якщо віруючий скаже горі зрушити з місця, то зрушить вона. Вірую, Господи, і віддаюся на волю твою. Спаси мене».
Десь глибоко в підсвідомості сиділо переконання, що я неодмінно врятуюся в цій ситуації, вийду з неї цілим і неушкодженим, тож молився все палкіше й пристрасніше.
І в ту ж мить, коли ніж уже майже сягав печінки, я... прокинувся.
Ах, це був тільки сон! Тільки сон!
Але ще довго не покидало відчуття великого дива, настільки яскравим і хвилюючим був цей сон. Не покидає воно мене і сьогодні, з перебігом кількох місяців, і десь в глибині душі я вірю, що все це справді було наяву, і тільки таким чудесним чином мене порятував янгол-охоронець, перетворивши страшну дійсність на сновидіння.
м. Тернопіль.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 09.01.2009 > Тема "Душі криниця"