"Кримська Свiтлиця" > #2 за 09.01.2009 > Тема "Українці мої..."
#2 за 09.01.2009
НАРОДЖЕН╤ НА Р╤ЗДВО
Як п╕дказують мен╕ власний досв╕д та й лог╕ка, в день св╕тлого Р╕здва Христового народжуються св╕тл╕ люди - з╕ св╕тлою душею ╕ шляхетними устремл╕ннями. Вже с╕м рок╕в, як нема╓ мого колишнього автора (в╕дредагувала к╕лька його книг), котрий став для мене ╕ близьким другом, фронтовика Олександра Андр╕йовича Л╓с╕на. Народився в╕н в с. Куде╖ха Горьковсько╖ област╕ 7 с╕чня 1921 року ╕ став з часом для ус╕х ображених символом боротьби з несправедлив╕стю, брехнею, формал╕змом, бюрократ╕╓ю ╕ байдуж╕стю. В╕н штурмував владн╕ каб╕нети, вир╕шуючи чуж╕ проблеми, а у сво╓му в╕рш╕ на смерть С. Н. Серг╓╓ва-Ценського писав про чиновник╕в: «Пигмеи хоронили великана, считая великанами себя». Олександр Андр╕йович любив свою Рос╕ю, але заснув в укра╖нськ╕й земл╕. В╕н друкував у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» нариси про сво╖х укра╖нських друз╕в-фронтовик╕в, пам’ять про яких не затьмарило п╕встор╕ччя розлуки. ╤нша людина, народжена цього ж дня, але 1924 року, - теж фронтовик, Юхим Васильович Крикун, заслужений арх╕тектор Укра╖ни. Народився в╕н у с. Котюрженц╕ на Хмельниччин╕. Спроектував значну частину нашого р╕дного м╕ста. Укра╖нською ╕ рос╕йською мовами написав багато книг, чимало з яких присвячено кра╓знавству. Остання ма╓ назву «Село Котюрженц╕ та його мешканц╕» ╕ про╕люстрована власними чудовими картинами Юхима Васильовича (адже в╕н ще й художник). Довг╕ роки проживання в Криму не в╕д╕рвали його серця в╕д р╕дного села, тих перших юнацьких спогад╕в. Чималим було мо╓ здивування, коли доля звела мене ще з одним Юхимом Васильовичем, народженим 7 с╕чня 1925 року в с. Дашк╕вц╕ теж на Хмельниччин╕. Це – татусь друга «Кримсько╖ св╕тлиц╕», голови С╕мферопольського осередку ВГО «Наша Укра╖на» Володимира Кунцова, який з’явився на нашому обр╕╖ в найважч╕ для газети часи, ╕ спочатку ми дивувалися: нав╕що йому, рос╕йськомовн╕й людин╕ чуж╕ клопоти? Та згодом переконалися, що вони не ╓ для Володимира Юхимовича чужими. Бо так виховали сво╖х д╕тей, Володимира та Василя, татко з матусею Людмилою Олександр╕вною, до реч╕, за походженням рос╕янкою, що змолоду мешкала в Красноярському кра╖. У тих «не столь отдаленных» м╕сцях батьки колись ╕ познайомились. 10 рок╕в довелося Юхиму Васильовичу «замолювати гр╕хи» перед радянською владою, працюючи спочатку в шахтах Владивостока, а пот╕м м╕ста Артема. А «гр╕хи» т╕ полягали в тому, що п╕д час Велико╖ В╕тчизняно╖ юнака дв╕ч╕ забирали в Н╕меччину, а пот╕м в╕н змушений був понев╕рятися у Франц╕╖ та Америц╕. М╕г би будувати там свою нову долю, але за першо╖ ж можливост╕ повернувся додому, за що ╕ поплатився. Туга за Батьк╕вщиною бува╓ сильн╕шою за голод, холод. А цього в житт╕ Юхима Васильовича було б╕льш н╕ж достатньо змалечку. «Чи ╓ у св╕т╕ люте зло, щоб в т╕й хатин╕ не жило?» - сумно посм╕ха╓ться в╕н, пригадуючи ранн╓ дитинство та долю власних батьк╕в. Матуся - Нимидора Васил╕вна Березнюк з 7 рок╕в - без матер╕, а з 13 - кругла сирота, померла в 39 рок╕в. «Спочатку була наймичкою у пан╕в, а пот╕м – у колгосп╕», - поясню╓ Юхим Васильович. А вже наступного року у п╕дл╕тка з’явилася мачуха. Пригадуючи сво╓ дитинство, в╕н зауважу╓, що до восьми рок╕в не на╖дався хл╕ба, хата п╕д солом’яним дахом в дощову погоду нагадувала болото, а зам╕сть св╕тла в н╕й чадила змочена ол╕╓ю ганч╕рка. Одразу п╕сля революц╕╖ селянам дали землю, але як дали, так ╕ забрали, а з нею ╕ все, у багатьох - нав╕ть життя. Ще коли була живою мати, батько подався до Криму, оселився у С╕мферопол╕. З 1955 року С╕мферополь став р╕дним ╕ для Юхима Васильовича. Зак╕нчивши Одеський автодорожн╕й техн╕кум, в╕н чимало проклав дор╕г по усьому п╕вострову: з ╢впатор╕╖ до Чорноморського, з С╕мферополя до Микола╖вки, на аеропорт, на Севастополь – не перерахувати. За п╕встор╕ччя, звичайно ж, полюбив цю землю, але не мислить ╖╖ у в╕дрив╕ в╕д велико╖ Батьк╕вщини – Укра╖ни. Тому ╓дина газета в осел╕ Юхима Васильовича та Людмили Олександр╕вни – «Кримська св╕тлиця», а шов╕н╕сти – це люди з неприйнятною ╕деолог╕╓ю. Пригадуючи рос╕ян, з якими зводила доля в Сиб╕ру, Юхим Васильович зазнача╓, що це були зовс╕м ╕нш╕ люди. Те ж саме розпов╕дала мен╕ ╕ моя мати, яка п╕д час в╕йни була евакуйована в рос╕йську глибинку в с. Абдул╕не. Розпов╕дала, як виносили м╕сцев╕ жител╕ на руках з потягу найслабших ╕ хворих та, розбираючи по родинах, не ц╕кавилися н╕чи╓ю нац╕ональн╕стю, як все до крихти д╕лили пор╕вну з╕ сво╖ми квартирантами. Схоже, у кол╕ ╕нтерес╕в держави завжди було населення певних територ╕й, де ╕ проводилася мусована «виховна робота». «Для Рос╕╖ сильна, у вс╕х в╕дношеннях захищена Укра╖на не потр╕бна, - зауважу╓ Юхим Васильович. – Все це добре розум╕╓ наш Президент. Сьогодн╕ я не бачу альтернативи «Наш╕й Укра╖н╕» ╕ вважаю, що такою ма╓ бути думка кожного патр╕ота». Юхим Васильович Кунцов не писав книг, не зн╕мав з╕рок з неба. Можливо, зам╕сть нього це зроблять його нащадки, для яких в╕н назавжди залишиться прикладом по-справжньому син╕вського ставлення до сво╓╖ Батьк╕вщини. А любити – це не лише захоплюватися чар╕вними кра╓видами, це ╕ смиренно п╕дставляти плече, якщо доведеться нести сп╕льного хреста. Нав╕ть не маючи над╕╖, що люди, народжен╕ в день св╕тлого Р╕здва Христового, обов’язково воскресають. Тож в╕та╓мо обох Юхим╕в Васильович╕в з днем народження. До реч╕, у Юхима Крикуна це ще й юв╕лейна дата – 85-р╕ччя. Благослови, Господи, вас ще на довг╕ щаслив╕ дн╕! В╕д ╕мен╕ «св╕тличан» - Тамара СОЛОВЕЙ.
На фото: Юхим Крикун.
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 09.01.2009 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6760
|