Версiя для друку Обговорити в форумi

ДЖЕРЕЛА

Вони вміють радіти і сумувати, мовчати і говорити тим, хто вміє слухати. Сьогодні вони вже кричать, проте у щоденному галасі мегаполісу їхній крик губиться і залишається непоміченим. Одна з найбільших в Україні колекцій кам’яних баб (близько вісімдесяти статуй), що належить сьогодні Дніпропетровському історичному музею, за свідченнями фахівців вже багато років потребує «даху над головою». Але проект встановлення так званого лапідаріуму (спеціального павільйону) щороку відкладається. Причини – вічні, як і самі баби: брак коштів і, судячи з усього, бажання. Довговічність у даному випадку грає проти колекції кам’яної пластики. Мовляв, стояли ті баби багато століть, а, значить, зможуть постояти ще трохи. Протилежної думки дотримуються археологи і працівники музею. Певно, тільки вони і розуміють справжню історичну цінність цих скульптур…
«Жили колись на землі богатирі-велетні. Розсердилися вони на сонце і почали в нього плювати. Тоді сонце перетворило їх у камінь…». Ні, це зовсім не початок однієї з численних казок, яку батьки розповідають дітям перед сном. Так починається старовинна легенда про кам’яних баб, що, завдяки видатному історику Дмитру Яворницькому, збереглася до наших днів. Таких легенд протягом століть було створено десятки, але усіх їх поєднує одне – статуї чоловіків не залишають сумнівів про войовничість їхніх творців. Шоломи, шаблі, лук і стріли – незмінні супутники у житті кочовиків і… кам’яних статуй.
У чому ж полягає історична унікальність даної колекції?
– Це одна з найбільших колекцій середньовічних половецьких статуй, - розповідає Лариса Чурилова, завідувач відділу археології Дніпропетровського історичного музею. – Деякі екземпляри належать до епохи неоліту і бронзи (ІІ-ІІІ тисячоліття до нашої ери). Серед них є одна пам’ятка світового рівня – Керносівський ідол, що належить до культури протоарійців. Також є декілька скіфських стел, готська стела, сарматські статуї. Але більшість експонатів було створено у ХІІ-ХІІІ століттях під час найбільшого розквіту половецького монументального мистецтва.
Традиційно мистецтво кам’яної пластики було покликане для того, щоб зображувати не конкретних людей, а, швидше, ідеалізовані образи – героїв, богів, які, проте, все ж таки наділялись емоційністю і рисами живих людей. Незважаючи на войовниче вбрання, деякі експонати посміхаються, радіють, а, значить, такі емоції були притаманні й їхнім авторам. Окрім цього, статуї вважались таким собі ланцюгом між світом реальним і потойбічним, світом людей і богів. Саме тому, можливо, вони стояли не просто серед поля, а були невід’ємною частиною поминальних святилищ, архітектура яких відрізнялась простотою і виразністю. Це була система кам’яних огорож з ямами для жертвопринесення всередині.
- Кам’яні баби – гордість Дніпропетровська, - впевнена Лариса Чурилова. – Експонати почали надходити до історичного музею ще у середині ХІХ століття і вже у перші роки вдалося зібрати досить велику колекцію. Таким чином, приблизний вік колекції – сто п’ятдесят років!
З’являються у колекції нові експонати і зараз. Протягом останніх років до музею надійшло 10 статуй різних часів. Колекція привертає увагу не тільки дослідників, а й простих туристів. Навіть мешканці міста, що мають змогу ледь не щодня спостерігати з вікон трамваїв і маршруток за тими експонатами, що знаходяться на вулиці перед входом до історичного музею, у свята обов’язково ідуть з дітьми на прогулянку «у гості» до кам’яних баб.
Спеціалісти в один голос стверджують – залишати статуї на курганах і взагалі під відкритим небом не можна. Дощ, сніг, сонце, токсичне повітря у місті – все це руйнує скульптури, хоча цей процес і досить тривалий. Вихід вбачають у будівництві спеціального павільйону – лапідаріуму. Справа, здається, за малим – розпочати будівництво, на яке, ніби, і так вже було виділено гроші після візиту Віктора Ющенка до музею у 2005 році. Вже підготовлено і проект будівництва павільйону – його буде розташовано між двома корпусами музею. Лапідаріум має (хоча поки що тільки на папері) оригінальну архітектуру і навіть підсвітку, щоб старовинні скульптури, які розташовано у хронологічному порядку, гості міста могли розгледіти навіть уночі. Для того, щоб проект відбувся не тільки на папері, необхідно близько п’ятнадцяти мільйонів гривень.
Працівники музею впевнені - найбільш реальний шанс встановити лапідаріум найближчим часом - підготовка до Євро-2012. Після нього добитися виділення коштів буде ще важче. Нині проект знову загальмував десь у численних кабінетах чиновників, завис у стадії безкінечних узгоджень і переглядів…
Будь-який мешканець Дніпропетровська, що знайде час, щоб уважніше придивитися до, здавалося б, знайомих кам’яних фігур, скаже – настрій у них похмурий, як груднева погода, і зовсім не новорічний. Вже багато років вони на власному досвіді переконуються у життєвій мудрості: час з’їдає усе – навіть каміння...
Ярослав Апрасюхін.
Фото автора.
м. Дніпропетровськ.

ВІД РЕДАКЦІЇ. А може, варто було б поставити поруч зі скіфськими бабами скульптури тих чиновників, що ніяк не вирішать цю проблему? Нехай би розділили невдячну «бабську» долю та відчули на собі суворий подих історії - може, хоч тоді побоялися б відповідальності перед нею?...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2009 > Тема "З потоку життя"