"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2009 > Тема "Душі криниця"
#1 за 03.01.2009
Галина ЛИТОВЧЕНКО: «ЧАР╤ВНИЙ ПОДИХ СОНЯЧНОГО КРИМУ»
Л╤ТЕРАТУРА ЦЯ Ж╤НКА ВМ╤╢ МОВИТЬ ПОЕТИЧНО…
Ловлю себе на думц╕, що завжди з ц╕кав╕стю оч╕кую на нову доб╕рку в╕рш╕в поетеси ╕з С╓веродонецька, що на Луганщин╕, Галини Литовченко. Перш╕ ╖╖ в╕рш╕ над╕слав до нашо╖ редакц╕╖ ки╖вський поет, прац╕вник газети «Народна арм╕я» - центрального друкованого органу М╕н╕стерства оборони Укра╖ни – Володимир Капуст╕н. Т╕ в╕рш╕ ми опубл╕кували в «Кримськ╕й св╕тлиц╕», а також ╕ дв╕ чи три наступн╕ доб╕рки, як╕ надсилала нам вже сама авторка. Знаю, що Галина Литовченко працювала економ╕стом за наймом в одн╕й з в╕йськових частин Криму, а згодом ╖й довелося через с╕мейн╕ обставини пере╖хати на Луганщину. Але зв’язок з «Кримською св╕тлицею» не перервався, навпаки, пан╕ Галина передплатила газету, аби бути у курс╕ кримських справ. А нещодавно Галина Литовченко, певно уже назавжди, пере╖хала до Криму. У в╕ршах Галини Литовченко кримська тематика пос╕да╓ одне з ч╕льних м╕сць. Мен╕ до вподоби, як вона намага╓ться опоетизувати кримськ╕ пейзаж╕, пропустити через сво╓ серце щемкий сум за тим, з чим довелося на деякий час розлучитися. Про Крим написано багато в╕рш╕в багатьма авторами, але чистий ╕ сво╓р╕дний голос Галини Литовченко не загубився в тому поетичному багатоголосс╕, вона по-сво╓му тепло ╕ н╕жно в╕дгуку╓ться про край, в якому ╖й довелося жити ╕ працювати. Змальовуючи словом красу моря, г╕р, авторка в╕дшуку╓ сво╖ слова, вибудову╓ з них в╕ршован╕ строфи, оздоблюючи ╖х ц╕кавими поетичними образами. У в╕рш╕ «Про море» у не╖ дельф╕н «на сурм╕ гра╓ вальс», а «чайки парами кружляють в танц╕». А заблукавши серпнево╖ ноч╕ десь у р╕знотрав’╖ Букового кордону, ╖╖ л╕рична геро╖ня буде «до ранку м╕сячним серпом косити траву» ╕ «в’язати з них снопи з╕рковим перевеслом». А ось пучечки синьо╖ лаванди, яку в╕зьмуть з Криму соб╕ на спомин в╕дпочиваюч╕, даруватимуть ╖м ╕ в «засн╕жену холодну зиму чар╕вний подих сонячного Криму». А серпнев╕ серенади кримських цикад ╖й нагадуватимуть солов’╖н╕ хори в р╕дних краях. А т╕ р╕дн╕ кра╖ - то ╖╖ р╕дна дом╕вка, яка завжди, з ус╕х усюд, наполегливо кличе ╖╖ додому, у «чергову в╕дпустку в село». А село – ╓ ╕ завше буде селом, де можна походити босон╕ж росяними травами, напитися прохолодно╖ ╕ смачно╖ води ╕з криниц╕, нарвати для мами в садку стиглих вишень ╕ в «пригорщ╕ в╕днести ╖х… на цвинтар»… Ск╕льки пекучого болю, смутку й зажури в цьому останньому рядочку в╕рша. ╤ мимовол╕ ловиш себе на думц╕: так писати п╕д силу т╕льки справд╕ обдарован╕й особистост╕. ╤ такою обдарованою особист╕стю, на мо╓ глибоке переконання, та, гадаю, й переконання читач╕в, ╓ поетеса Галина Литовченко, в╕рш╕ яко╖ ми й пропону╓мо до уваги шанувальник╕в художнього слова. Данило КОНОНЕНКО, редактор в╕дд╕лу л╕тератури «Кримсько╖ св╕тлиц╕».
Галина ЛИТОВЧЕНКО: «ЧАР╤ВНИЙ ПОДИХ СОНЯЧНОГО КРИМУ»
З╤ЗНАННЯ На мор╕ - тиша, на мор╕ - штиль ╤ сонце тихо пливе до зен╕ту. Завмер на обр╕╖ щогли шпиль, - Сховався човен в╕д ц╕лого св╕ту. Туди, де чути глибинний дзв╕н, Де сонця в╕дблиски перлами сяють, Де вальс на сурм╕ гра╓ дельф╕н ╤ чайки парами в танц╕ кружляють. А може берег хтось розлюбив ╤ сам соб╕ наодинц╕ з╕знався, Що спок╕й у мор╕ загубив, Бо в море по-справжньому закохався.
ЕЛЕГ╤Я Коли над м╕стом розлива╓ться неон ╤ день в╕д втоми на асфальт╕ чахне, Сп╕шу у мр╕ях я на Буковий кордон, Де тихий веч╕р р╕знотрав’ям пахне. Кидаю легко все ╕ в гори йду, лишень Покличе лаг╕дно мене серпневий веч╕р, Туди, де спочива╓ в буйних травах день ╤ стигл╕ зор╕ падають на плеч╕. ╤ засинаючи, у Бога я прошу, Щоб мо╖ мр╕╖ ув╕ сн╕ воскресли... До ранку м╕сячним серпом траву кошу, Снопи в’яжу з╕рковим перевеслом.
Б╤ЛА СКЕЛЯ Висить над нею неба темна стеля, М╕ж хмар блука╓ м╕сяць угор╕. Сто╖ть в степу самотня Б╕ла скеля, Укор╕нившись у земн╕й кор╕. Коли зненацька пугач десь заплаче, Чи гр╕м понад землею вчинить суд, Зда╓ться ╖й, що до печери скаче Ал╕м-«розб╕йник», кримський Роб╕н Гуд. Прискаче вершник, самоту розв╕╓, П╕д╕йме сив╕ куряви клуби, Холодне лоно ватрою з╕гр╕╓, В╕зьме сво╖ захован╕ скарби. ╤ поки н╕ч пану╓ над дворами, Скарби т╕ розвезе на ворон╕м, Щоб вдосв╕та з нехитрими дарами Прийшла над╕я ще до когось в д╕м.
ЛАВАНДА НА СПОМИН Уже цв╕те лаванда у Криму... Л╕ловим маревом св╕танки стали, М╕жг╕р’я тонуть у п’янк╕м диму ╤ пряним духом дихають вокзали. На добрий спомин про чудов╕ дн╕ В м╕ста велик╕ ╕ мал╕ м╕стечка Ус╕ везуть для друз╕в ╕ р╕дн╕ У по╖здах лавандов╕ пучечки. Далеко десь в ос╕нн╕ м╕сяц╕ ╤ у засн╕жену холодну зиму Триматимуть духмян╕ кв╕ти ц╕ Чар╕вний подих сонячного Криму.
У РИБАЧЕ (жарт) Набрид турботами замулений причал, Давно за мною море г╕рко плаче. Перемахну через Ангарський перевал, Зверну нал╕во з траси на Рибаче. Забуду я ус╕х на св╕т╕ солов’╖в, Для вс╕х на тиждень загублюсь в простор╕, Щоб серенади хор цикад мен╕ дзвен╕в ╤ пригорщами всесв╕т сипав зор╕. Скелястий берег сво╖ виставить боки, Мене схова на кам’янист╕м схил╕, Де буду знову в╕ддаватись залюбки Палкому сонцю ╕ ласкавим хвилям.
ЩАСТЯ Доля часточку щастя да╓ В день народження кожн╕й людин╕. Хтось дбайливо плека╓ сво╓, Хтось не бачив той дар ╕ понин╕. ╤ пуска╓ нас╕ння святе В р╕зних випадках р╕зне кор╕ння, Бо кладе кожен в слово просте Особисто сво╓ розум╕ння. Десь чекають його з-за мор╕в, Я вже щастя в╕дчую в бажанн╕ Мить побачити, як на гор╕ Сонце в╕╖ зд╕йме на св╕танн╕. В добрий час мене в св╕т повели В╕д пром╕нням залито╖ хв╕ртки. То ж безмежно щаслива, коли Розпуска╓ться пуп’янок кв╕тки. Мо╓ щастя то йшло по стерн╕, То л╕тало у неб╕ на крилах, Щастям з моря махали мен╕ Б╕л╕ чайки й червон╕ в╕трила. А якщо, десь на схил╕ рок╕в, Сонце в╕╖ прикри╓ пухнаст╕, Скаже хтось, що так щастя й не стр╕в. Я скажу, що купалась у щаст╕!
ДОМ╤ВКА КЛИЧЕ Дом╕вка р╕дна в гост╕ кличе знову... Р╕шила твердо: щоб там не було, По╖ду вл╕тку я обов’язково У чергову в╕дпустку у село. Зн╕му найперше туфл╕ на п╕дборах, На ╜анок реч╕ кину нашвидку ╤ розстелю рядно п╕д осокором, - Спочину мить у св╕ж╕м холодку. А скуштувати найсмачн╕шу воду П╕ду босон╕ж в берег навпрошки З пустим в╕дром через рясн╕ городи, Де гарбузиння л╕зе на стежки. З капусти крадькома з╕рву листочок, Поки д╕д Кость не вглед╕в з-п╕д бриля; Бо гр╕х не випити води ковточок, Було б не варто ╖хати здаля. В стар╕й криниц╕ розживусь водою, В котр╕й до ранку плавали з╕рки, ╤ водночас, де кладка п╕д вербою, Нар╕жу оберемок осоки. Пов╕дчиняю наст╕ж в╕кна в хат╕, П╕длогу чисту з╕ллям устелю, В╕зьму з полиц╕ глечики пузат╕, Кв╕тками мальви ╖х розвеселю. Та серця стук╕т буде рвати тишу ╤ струсить з в╕й просолену росу... Нарву в саду я мам╕ стиглих вишень ╤ в пригорщ╕... на цвинтар понесу.
НА╥ЗНИЦЯ-ВЕСНА Це хто над св╕том вранц╕ промайнув П╕д звуки голосних врочистих дзвон╕в? То мою в╕рну подругу весну В карет╕ провезли гаряч╕ кон╕. Струнка панянка з помахом брови Злет╕ла хвацько у блакитн╕ дал╕ У платт╕ з шовку кольору трави ╤з набивними кв╕тами конвал╕й. За╖здом цим на╖зниця-весна Розпочала природи справжн╓ свято. Мен╕ ж по-св╕йськи хлюпнула вона В дарунок хвилю кращих аромат╕в.
В╤КНА ПЛАЧУТЬ Заблудився десь св╕танок З променястим подарунком. Плачуть в╕кна в хмурний ранок, Марять сонця поц╕лунком. Пр╕сн╕ котяться сльозини, Залишають сл╕д прозорий, А гарячий погляд плине В затуманен╕ простори. * * * Розлила щедро тепла л╕тня злива По вс╕й левад╕ сонячн╕ озерця. ╤ знову, як в дитинств╕, я щаслива, Тече тепло з трави до мого серця. А, що не д╕вка вже, яка р╕зниця? Мен╕ роки не стануть на завад╕. Повище п╕дн╕му рясну сп╕дницю ╤ проб╕жусь у бризках по левад╕. Нехай см╕ються молод╕ вербички, Що св╕дками мо╓╖ вт╕хи стануть. Життю рад╕ти маю добру звичку ╤ бути юною в душ╕ не перестану. с. В╕л╕не Бахчисарайського району.
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2009 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6734
|