Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛЮБОВ ЧОРНОВОЛА

Боже мій золотий!
Ця земля і нужденна, і гола,
І народ тут слабкий,
бо інакше б у рабстві не жив.
То за що ж їй така
неосяжна любов Чорновола,
Мов кривава сльоза
на крутому століть віражі?
Неземна, буржуазна,
ще й якась там національна,
Дурень той, хто придумав,
не буває такою любов!
Просто хлопець сільський
закохався у край свій банально,
У цвітіння весни,
у зелену щедроту дібров.
В нас цар-зілля цвіте,
королює космічний розарій,
В нас і люди незвичні,
треба тільки дібрати слова...
Тут хмеліє душа
від Природи Великої арій,
Нащо та чужаниця,
якщо є на плечах голова?
Україна в очах і у слові,
і в серці, і в мислі,
Колима, Соловки і Мордовія знають її...
І любов Чорновола -
на ворожі пики прокислі,
І любов Чорновола -
на мої несходимі краї.
Боже мій всеблагий,
захисти од ворожого тліну!
Це твій промисел чистий
і дух, і святий часослов...
Тільки піде луна у віках:
Україна... Країна.
І синонім до неї - любов...
Чорновола любов.

ПОЕЗІЯ КУХНІ

Уже перемила макітри і кухлі,
спекла пиріжки,
 насікла вінегрет,
нехай не вщухає поезія кухні!
Без кухні, скажу вам,
 життя теж не мед.
Шкварчать на пательні
п’янкі печериці,
бульйон з потрошками
 аж дух забива,
на жерло духовки
 так любо дивиться –
печеня домашня
 сичить, умліва...
Петрушка із кропом –
 нюанси останні?
Ось зараз примчиться
 голодна сім’я,
ой, що тут почнеться!
В кухоннім тумані 
я справжня цариця,
володарка я!
Збиваюся з ритму...
Які там верлібри!
Тьмяніє на припічку
 золото рим...
Це - кухня поезії.
 Що в нас до хліба,
якщо поздирати
 буденний той грим?
Тут брязкальця слів
 і сумні заготовки,
заквашений день
 в політичну брехню,
образи і наклеп,
 дурні недомовки –
чого не зустрінеш
 в житейськім меню!..
І світло душі золотої
крізь морок –
у цьому житті
 мене теж хтось любив!
І море... Людське
 невсипущеє море,
я в ньому й сама
 як найбільше із див...
До чого тут скромність!
Характери, тіні,
тони й півтони,
 і хисткі полюси,
на кухні оцій
 у рябім безгомінні
в строкатому хаосі
 зблиски краси.
Тут завтра, можливо,
 проклюнеться слово
та й піде людей
 піднімати зі сну.
І ми заживемо
 багато й толково,
і пісню придумаєм
 ще не одну!

* * *

Шурику

Кажуть, зник ти десь за бідами,
в нетверезій згинув млі.
Ми ж колись були сусідами
у великому селі!
І калиною, і вишнями
бунтувалася межа.
Ах, не ті дороги вийшли
нам під зіницями Стожар!..
Як же міг ти так скотитися,
так збайдужіти зумів?
Цвів бузок - пухнасті китиці,
хто їх ще так розумів?..
І життя саме котилося
в руки нам, не під укіс,
там усе живе молилося,
щоб зростали ми без сліз...
...Кажуть, ще раз всі ці арії,
будуть дані нам згори...
Як прийдеш з тієї армії,
чарку в руки не бери!
Ще бузкам хмільним болітиме
довго слід твій на землі.
Ми колись були сусідами
у великому селі...

ШАХОВА КОРОЛЕВА

Я - королева шахова,
така у мене роль!
Мені мов крила птахові,
потрібен мій король.
Без короля - і я не я,
і він, мов сам не свій,
в людей це зветься ще - сім’я,
той клопотів сувій.
Нехай сидить за мурами,
йому не треба шах!
Я правлю тут фігурами,
і в мене є душа.
Він поки зробить тихий крок
довкіл його ж осі,
то я ношусь як вихор, рок –
мене бояться всі!
Ходи і комбінації,
струнка офіцерня,
за пішака - сум грації,
півцарства - за коня!
Бува, гряде мені гарде...
У всій своїй красі
я рокіруюся будь-де -
мене шанують всі!
Та будь хоч кум ти королю,
а чи міністру сват –
мовчи про крах... я не люблю,
я ненавиджу мат!
Бо мат - то гидь, лайно, хана!
То програна вже роль!
А в нас - надія і весна,
Нехай живе король!

СЕАНС ЯСНОБАЧЕННЯ
Пісня

Ти прийдеш, прилетиш,
і почнеться все спочатку,
на бузковім балу
танцюватиме весна,
буде смуток сидіть,
як маленьке потерчатко,
обіцянки старі
 роздаватиме луна:
по лісах, по степах,
над водою молодою,
де чар-зілля цвіте
 у сумних очеретах,
знов повірю всьому,
зачарована тобою,
стане зовсім ручним
недосяжний синій птах.
І багато мені
від життя вже не треба,
він здійснився давно,
незвичайний білий сон,
тільки сонця й тепла
із чаклунського край-неба,
де сміється в літах
юний вітер-пустодзвон...
Ти прийдеш, прилетиш,
і почнеться все спочатку,
на бузковім балу
 танцюватиме весна,
буде смуток сидіть,
як маленьке потерчатко,
обіцянки старі
 роздаватиме луна...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2008 > Тема "Душі криниця"