У робочий каб╕нет ╢ви Пономаренко на кримському х╕м╕чному п╕дпри╓мств╕ „Титан” принесли кактус. Н╕де не цв╕те, - сказали. Може, тут йому буде б╕льше тепла? Вона взяла його, як скривджену дитину, ╕ поставила на в╕кн╕. В╕д ╖╖ дбайливих рук ╕ сонячного пром╕ння в╕н швидко ожив ╕ сьогодн╕ цв╕те у сухому кримському степу. Ця ╕стор╕я стала не т╕льки темою ╖╖ нового поетичного сюжету, а й уособленням всього ╖╖ життя, в зелен╕ якого – символ╕ росту ╕нколи з’являються ╕ колючки. В╕д ╖хн╕х ран вона не згина╓ться, а ста╓ ще б╕льш ц╕леспрямованою ╕ наполегливою у повсякденних справах, у досягненн╕ мети. Х╕м╕к за профес╕╓ю, вона б╕льше тридцяти рок╕в працювала апаратником, майстром зм╕ни, ╕нженером, начальником в╕дд╕лу. ╢ автором двох винаход╕в у галуз╕ нових п╕гмент╕в. Виростила трьох дочок. Росте син Мартьян ╕ п’ятеро внук╕в. З такою великою родиною ╢ва Пономаренко не ма╓ н╕ хвилини спочинку. Але ╖й до цього не звикати, бо ╕ сама народилася у так╕й же багатод╕тн╕й с╕м’╖ на Житомирщин╕. Т╕льки коли ╕де дощ, у не╖ з’явля╓ться година-друга, щоб взяти у руки пап╕р. ╤ тод╕ такими животрепетними темами, як кохання, материнство ╕ любов до ближнього, на ньому почина╓ пульсувати поез╕я. ╢ в н╕й рядки-спогади про те, як мама у пово╓нн╕ роки пекла в печ╕ житн╕й хл╕б ╕ пироги з квасолею, як ╕з татом ходила в л╕с по гриби, як д╕тьми на Пол╕сс╕ ╖ли запашн╕ яблука ╕ груш╕. Пот╕м батьки пере╖хали на Алтай, а ╢ва, як п╕дросла, за старшими братами повернулася зв╕дти назад в Укра╖ну ╕ б╕льше сорока рок╕в живе у Криму. Спочатку в Джанкойському район╕, а отримавши квартиру з видом на канал, як вона сама написала в одному з в╕рш╕в, - в м. Армянську. Однак не вся ╖╖ поез╕я така автоб╕ограф╕чна, сказала ╢ва Пономаренко на творч╕й зустр╕ч╕ ╕з читачами, що в╕дбулася нещодавно у Всеукра╖нському ╕нформац╕йно-культурному центр╕. У н╕й ми бачимо особливий св╕т, ц╕лий пласт життя нашо╖ сучасниц╕, яка да╓ сво╖ рецепти - в╕дпов╕д╕ на питання, що таке щастя. ╥╖ геро╖н╕ р╕зн╕ за в╕ком ╕ характером. У д╕тей, як╕ н╕би жоржини цв╕туть, вона вид╕ля╓ сво╖м зором платтячка барвист╕, оч╕ променист╕. Кохану в об╕йми жадан╕, палк╕, полум’ян╕ у не╖ бере теплий в╕тер-степовик. ╤ нав╕ть коли зойк у душ╕ виклика╓ наближення зими, в ╖╖ поез╕ях не переста╓ св╕тити з╕рка над╕╖, щоб як птаха Фен╕кс з попелу буття вставати щоразу гордо ╕ велично, дивуючи ус╕х окрасою пера. Цю жагу, що в слово перейшла, вона так ╕ назвала у сво╖й перш╕й поетичн╕й зб╕рц╕ „Вогонь життя”. Через к╕лька рок╕в вийшла друга п╕д назвою „Моза╖ка життя”, пот╕м третя - „Журавлиний сп╕в”. Уже в статус╕ члена Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни вс╕ ц╕ ╖╖ поетичн╕ книги при ф╕нансов╕й п╕дтримц╕ п╕дпри╓мства „Титан” були видан╕ одн╕╓ю об’╓днаною зб╕ркою. До його окремих поетичних твор╕в, в яких звучать народноп╕сенн╕ мотиви, написала музику самод╕яльний композитор ╕з м╕ста Армянська, педагог за профес╕╓ю Валентина Стохл╕б. В ╖╖ авторському виконанн╕ вони ╕ прозвучали у ц╕й поетичн╕й програм╕. А зд╕йснити ╖хн╓ аранжування ╕ записати на компакт-диск ╖й допом╕г музикант Красноперекопського будинку культури Володимир Дуб. За яку б тему не взялася ╢ва Пономаренко, одна з небагатьох у Криму, хто творить поез╕ю укра╖нською мовою, - баладу про журавля, пейзажну л╕рику чи розбудову укра╖нсько╖ державност╕, вона завжди як поетеса, громадянин ╕ голова товариства „Садовод” ╕де до свого саду, щоб стать Анте╓м на асфальт╕. Валентина НАСТ╤НА, пров╕дний редактор ╕нформац╕йного в╕дд╕лу В╤КЦ.