"Кримська Свiтлиця" > #51 за 19.12.2008 > Тема "Душі криниця"
#51 за 19.12.2008
«РУБА╥, АБО ЧОТИРИ СТОРОНИ СВ╤ТУ»
Л╤ТЕРАТУРА
Сьогодн╕ шанувальник╕в художнього слова ми хочемо ознайомити з ц╕кавою стор╕нкою багатогранно╖ творчост╕ в╕домо╖ укра╖нсько╖ поетеси Мар╕╖ Павленко, яка живе ╕ працю╓ у славному м╕ст╕ Житомир╕, – з ╖╖ рубаями. Руба╖ – (з персько╖ – чотирив╕рш) – в╕ршова форма, поширена в л╕ричн╕й поез╕╖ народ╕в Близького ╕ Середнього Сходу. Чотирив╕рш здеб╕льшого ф╕лософського зм╕сту, в якому римуються 1-й, 2-й ╕ 4-й рядки, а 3-й залиша╓ться без рими. Визнан╕ майстри руба╖в у перськ╕й ╕ таджицьк╕й поез╕╖ – Омар Хайям ╕ Рудак╕. Рубаям притаманн╕ афористичн╕сть, простота, ф╕лософ╕чн╕сть. До короткого жанру поез╕╖ руба╖в звертаються поети р╕зних л╕тератур, в тому числ╕ й укра╖нсько╖. Найб╕льш в╕дом╕ руба╖ Дмитра Павличка, котр╕ в╕н випустив окремою зб╕ркою у видавництв╕ «Молодь» (Ки╖в, 1978 р.). Мар╕я Павленко ще замолоду прониклася творч╕стю автор╕в св╕тово╖ л╕тератури ╕, зокрема, дуже шану╓ руба╖ Омара Хайяма. Певно ж, п╕д його впливом й сама спробувала сво╖ сили в цьому короткому афористичному жанр╕ поез╕╖. ╤ як короткий п╕дсумок наполегливо╖ прац╕ над словом – дв╕ ╖╖ власн╕ книги «Руба╖, або чотири сторони св╕ту», що побачили св╕т у одному з житомирських видавництв «Пол╕сся». В анотац╕╖ до першо╖ книги зазначено: «Мар╕я Павленко вважа╓, що саме цей жанр – руба╖ у ╖╖ творчост╕ ╓ визначальним. Вона свято в╕рить у те, що кожна людина на св╕т╕ може стати сильною не завдяки влад╕ чи гаманцю, а лише щиро проймаючись в╕рою ╕ любов’ю до всього живого, схилянням перед красою Земл╕, перейнявшись ╖╖ тривогами та болями». А ми ще додамо, що для руба╖в Мар╕╖ Павленко характерне злиття громадянського й особистого, ╖╖ л╕рична геро╖ня – людина великого неспок╕йного серця, що волод╕╓ даром сп╕впереживання. ╤ перш, н╕ж перейти до самих руба╖в поетеси, пов╕домимо читачам ╖╖ стисл╕ б╕ограф╕чн╕ дан╕. Мар╕я Григор╕вна Павленко народилася 17 с╕чня 1944 року в сел╕ Михайл╕вц╕ на Дн╕пропетровщин╕. 1970 року зак╕нчила факультет ╕нженерно╖ механ╕ки Ки╖вського пол╕техн╕чного ╕нституту (КП╤) за спец╕альн╕стю «Конструктор металор╕зальних верстат╕в та ╕нструмент╕в». Одначе потяг до художнього слова, до журнал╕стики переважив. Двадцять рок╕в (1970-1990!) Мар╕я Павленко зав╕дувала в╕дд╕лом студентсько╖ та учн╕всько╖ молод╕ житомирсько╖ обласно╖ газети «Комсомольська ╕скра». У 1990-1996 рр. – на журнал╕стськ╕й робот╕ в житомирськ╕й м╕ськ╕й газет╕ «В╕льне слово» (нин╕ – «М╕сто»). Член Нац╕онально╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Авторка багатьох зб╕рок поез╕й, в тому числ╕ «Любисток», «Азбука гром╕в», «Скрижал╕ дружби», «Житн╕й голуб», «Б╕лий св╕т», «Стор╕нка ╕з книги печал╕», «День розпочався просто», «Вклоняюся м╕сяцю молодому», «Хрещат╕ дороги», книжок для д╕тей. ╤ хоч Мар╕я Павленко, як бачимо, ма╓ у сво╓му творчому доробку дуже багато ц╕кавих поез╕й, ми вир╕шили ознайомити читач╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕» саме з ╖╖ рубаями, з цим поетичним жанром, який уперше широко презенту╓мо на стор╕нках сво╓╖ газети. Данило КОНОНЕНКО, редактор в╕дд╕лу л╕тератури «Кримсько╖ св╕тлиц╕».
Мар╕я ПАВЛЕНКО: «НАЦ╤Я ВКРА╥НСЬКА – НЕЗНИЩЕННА!..» * * * За м╕стом дружно метушаться дач╕, В село - доросл╕ граються неначе. Село ж насправжн╓, а не портативне Порожн╕ми хатами тихо плаче... * * * ╢дина й в╕чна правда над землею, Нелегко у житт╕ зустр╕ться з нею. Як в злод╕я добро поцупив злод╕й, Чи трет╕й злод╕й може буть суддею? * * * У молока щодня ╕накший сорт, Без смакових чомусь винагород. Процент - од грошей, грош╕ - в╕д процента, Як не береш, один виходить чорт. * * * З ╤вана пан - то дуже кепський пан, Що в╕ру╓ у кер╕вний талан. Команду╓, як Олександр Невський, Та люд його в святий не впише клан. * * * Якщо не можеш захистити друга, ╤ одвести од нього злу наругу, То поруч стань, прийми удар на себе, На страт╕ першим будь, але - не другим. * * * Стр╕мка емансипац╕я трива, - Мужчина у с╕м’╖ - вже не глава! Щоправда, ╓ родини й - двоголов╕, Та жаль, як в безголового - права. * * * Моя знайома колл╕ завела, Собач╕ в не╖ вчинки ╕ слова. Нема, щоб мат╕р раз на р╕к згадати, Щоб та не по-собачому жила. * * * Якщо державний устр╕й - не парад, То все на св╕т╕ б╕лому гаразд. Коли ж панують хаос та безладдя, Тод╕ усякий лад не йде на лад. * * * Як поблизу з’являються ж╕нки, Д╕дун╕в погляд надто гов╕ркий: «Якщо ти, Боже, взяв у мене силу, То забери ╕ще й мо╖ думки!» * * * ╤де соб╕ такий кругленький пан, Що вище паска - груди ╕ талан. Та кругло╖ людини не бува╓, Бува╓ дурень круглий, як майдан. * * * У злод╕я ╕сну╓ св╕й закон Романтиц╕ злод╕йськ╕й в ун╕сон: Поцуплене, воно таке солодке, Немов на цукор вкрадений талон. * * * Люблю скупому грош╕ позичати, Який не звик сво╖ борги вертати. Зате, як раптом в╕н поверне грош╕, То з подиву не знаю, що сказати! * * * ╢ чолов╕к, то ще й коханець любить, ╤ грош╕ с╕╓, нав╕ть розум губить… А спробуй залишись, як перст, одна, - Н╕ той, н╕ другий нав╕ть не п╕дступить. * * * Життя без тебе - т╕ло без душ╕, Спинилось л╕то на вузьк╕й меж╕. Скрип╕чний ключ у вир╕й журавлинить – Без музики ус╕ мен╕ чуж╕... * * * Настала критична у в╕ков╕ мить, Коли нав╕ть кам╕нь ╕ той не мовчить. Казати погано про мертвих - недобре, - А чесно - потр╕бно живим говорить. * * * Тебе нема - блукаю, мов причинна, Моя любов у тому лиш причина. Без тебе серце н╕куди под╕ть – Мен╕ любов потр╕бна, як дитина. * * * У справжньо╖ любов╕ мало п╕льг – У хл╕ба-сол╕ - в╕чн╕ хл╕б ╕ с╕ль. Якщо ╓ в╕чне почуття на св╕т╕, То це, напевно, материнський б╕ль. * * * Минущому не треба серця вчить, ╤ так життя, як потяг, швидко мчить. ...Я так тебе кохаю, наче в╕чно Збираюся на б╕л╕м св╕т╕ жить. * * * Бувають руки р╕дн╕ ╕ чуж╕, Легк╕, як пух, важк╕, як вантаж╕. Ти руку поклади мен╕ на серце, - Полегша╓ в╕дразу на душ╕. * * * Що вм╕╓мо, що тямимо, що можемо? Незгодами державу розпорошимо. Якщо ус╕ - окремо - за народ, Чому йому разом не допоможемо? * * * Коли ти вранц╕ на зор╕ вставав, Мене ц╕лунком рад╕сно в╕тав, ╤ соловейко ╕з твойого серця Закохано обом нам щебетав. * * * ╤де якась нечесна в св╕т╕ гра, Це знають ╕ доросл╕, й д╕твора: Т╕ка╓м до природи, котру нищим, Не зичимо соб╕ ╕ ╖й добра... * * * Н╕коли не належав ти соб╕, Тим паче люб╕й ж╕нц╕, далеб╕. О Господи, яку ти втратив владу, Збагнеш, як закричиш у самот╕. * * * Мчимо вперед галопом чи алюром, Обдурен╕ сам╕ чи ╕нших дурим. На св╕т╕ ст╕льки винайшли тортур: Людей стача╓, не стача╓ - тюрем. * * * Поскрипу╓ земна терпляча в╕сь, У витверезник прямо котить В╕з. Ми «за здоров’я» пропили здоров’я, Тепер за розум ревно узялись. * * * Дитину кожну науча╓ мати: Тяжкий на св╕т╕ гр╕х – чуже забрати. Коли ж рубати руки вс╕м, хто вкрав, Безруких буде б╕льше, як рукатих. * * * Роздво╓н╕сть завжди печалить ж╕нку Чи коло печ╕, чи коло барв╕нку. Був женихом - про серце торочив, А ставши мужем - в’╖вся у печ╕нку. * * * Не бачимо плод╕в у ранн╕м цв╕т╕, Не в╕дчува╓м осен╕ у л╕т╕, Якби ми вчилися на помилках, Були б щонаймудр╕шими у св╕т╕. * * * Мов картуза, всяк одяга╓ н╕мб, Хоча потреби ╕ нема╓ в н╕м. У кожного - вузеньк╕ горизонти, А хоче, щоб вони видн╕ли вс╕м! * * * Що робиться тепер на св╕т╕ б╕л╕м: Не множимо добро, а дружно д╕лим. Ми ╕стину втопили у вин╕, - Не вийти н╕ сухим, ан╕ - зм╕цн╕лим. * * * Безповоротне - колами - життя, Побите серце, не лише взуття. ╤деш навстр╕ч, а радощ╕в нема╓, ╤деш усл╕д - нема╓ вороття. * * * Н╕ Бога не цурайсь, н╕ сатани, Од них не утечеш, як од в╕йни. ╤ той в сорочц╕ може народитись, Чий батько пропива сво╖ штани. * * * Сво╓ робити д╕ло всяк ум╕╓, Секретами майстерно волод╕╓; Живи соб╕, людино, й не журись: Р╕зник - зар╕же, а х╕рург - заши╓! * * * Сплива╓ риба в р╕чц╕, як слова, Трикутником незрячим голова. ╤з мертво╖ води живо╖ риби Нав╕ть в дитяч╕й казц╕ не бува. * * * Ну хто придумав дивний св╕т людей: Не - ╕нститут, не - бурса, не – л╕цей?.. Правдивий шлях – то панацея Бога, Для гр╕шник╕в – нема╓ панацей. * * * Не вил╕кувать зло, як ╕ хворобу, Йому не прописать рецепта й пробу, Нев╕гластво ученого ума Страшн╕ше за невчен╕сть твердолобу. * * * До антитез н╕кого не привчить, Бо дв╕ч╕ не доводиться нам жить. Робочий день, неначе в╕к - задовгий, Зате життя коротке, наче мить. * * * Йдучи на б╕й, хоробримось дарма, Бо справжн╕х во╖в серед нас нема, Бо с╕ра маса - то ╕ще не сила ╤ не ознака щедрого ума. * * * Бува на св╕т╕ путь ╕ пут╕вець, Людина рем╕снича ╕ – творець. Щоб мудрим стати – в╕к прожити треба, Життя прожити може й не мудрець. * * * Виснажу╓ робота ╕ - ряту╓, На св╕т╕ взнай, що всу╓, що не всу╓. Ц╕пок сл╕пому - поводир всякчас, А дехто з царським жезлом в╕к сл╕пку╓. * * * Гн╕в небезпечно видать на-гора, Бо може спалахнути чорна гра. Якщо усе лихе запам’ятати, То пам’ят╕ не стачить для добра. * * * Я ворогу не зичу смертних дн╕в, Не списую за давн╕стю в арх╕в; Багато в мене друз╕в ╓ на св╕т╕ ╤ дуже мало справжн╕х ворог╕в. * * * На жаль, завжди на св╕т╕ так було, Усе по колу завчено ╕шло: Нова м╕тла зм╕тала по-новому, Прислужувало в тому помело. * * * Моя любов кудись ем╕грувала, Адресу залишить не побажала, А я, немов забута батьк╕вщина, Маленькою, неначе крапка, стала. * * * Зважаючи на прад╕д╕вськ╕ гени, Не знати зв╕дки, знаю достеменно: Допоки п╕сня окриля╓ нас, То нац╕я вкра╖нська - незнищенна.
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 19.12.2008 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6677
|