Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3165)
З потоку життя (6380)
Душі криниця (3499)
Українці мої... (1463)
Резонанс (1498)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1670)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ТАКЕ П╤Д СИЛУ Т╤ЛЬКИ КОЗАКУ: СВО╢ РОБИТИ МУДРО Й ТЕРПЕЛИВО...»
Нашому кримському укра╖нському побратиму Олександру Польченку цими днями виповню╓ться 65 л╕т!


Данило КОНОНЕНКО: «НЕХАЙ ЖИТТЯ ЙОГО Н╤КОЛИ НЕ ЗАСТУПА╢ СМУТКУ ДИМ. ЛИШАЙТЕСЬ НАЗАВЖДИ, МИКОЛО, ВКРА╥НЦЕМ ЧЕСНИМ ╤ ПРЯМИМ!»
З╕ святом, Миколо ╤вановичу! Хай в╕риться й можеться!


ЩЕДР╤СТЬ ДУШ╤, ЩЕДР╤СТЬ ТАЛАНТУ В╤РИ РО╥К
25 кв╕тня в б╕бл╕отец╕-ф╕л╕╖ № 22 ╕мен╕ Т. Г. Шевченка в м. Ялта в╕дбулась етнограф╕чна...


«СВЯТИЙ ВОГОНЬ, ЩО ЙОГО МИ СМ╤ЛИВО ЗАПАЛИЛИ, УЖЕ Н╤КОЛИ НЕ ПОГАСНЕ»…
Знати власну ╕стор╕ю… Бути самим собою ╕ до к╕нця залишиться в╕дданим сво╖й Нац╕╖… Чи...


60-Л╤ТТЯ РОМАНА КОВАЛЯ
Час показав, що державне мислення ма╓ Роман Коваль, а не наш╕ можновладц╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 19.12.2008 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#51 за 19.12.2008
«МОЛОДОГВАРД╤ЙЦ╤» З ЧОРТКОВА

Т╕ з наших читач╕в, як╕ ц╕кавляться повстанською тематикою, певно, звернули увагу на публ╕кац╕╖ «Оун╕вц╕ з комсомольськими квитками», «Та╓мниця МОНу», «Весна заради Укра╖ни» тощо.
Коли я востанн╓ побував у Червоноград╕, то в першу чергу розшукав колишнього актив╕ста МОНу (Молод╕жно╖ Орган╕зац╕╖ Нац╕онал╕ст╕в) Бориса Троцюка. Борис Олекс╕йович, як пол╕тв’язень з багатор╕чним стажем, прекрасно розум╕╓, що усп╕х укра╖нсько╖ справи залежатиме в╕д того, наск╕льки активно п╕дтримуватиме укра╖нську ╕дею молодь. Дуже просив мене написати, по можливост╕, про вс╕ патр╕отичн╕ молод╕жн╕ орган╕зац╕╖, як╕ ╕снували в Укра╖н╕ п╕сля в╕йни. Адже одна справа – «доросл╕» структури ОУН, а ╕нша справа – юнацьк╕, молод╕жн╕… Особливо, якщо вони створювалися без допомоги старших. Саме це ╕ повинно зараз зац╕кавити молодь!
Ц╕лком погоджуюся з думкою Бориса Олекс╕йовича. Якщо ╕ ╓ затримка, то т╕льки з адресами колишн╕х п╕дп╕льник╕в. Думаю, з часом буде матер╕ал ╕ про ковельських «Сокол╕в», ╕ про ╕нш╕ молод╕жн╕ нац╕онал╕стичн╕ орган╕зац╕╖ Укра╖ни.
Довго намагався розшукати когось ╕з чортк╕вських «молодогвард╕йц╕в», про яких вперше почув ще наприк╕нц╕ с╕мдесятих… А нагадав про них зовс╕м недавно наш читач ╕з м╕ста Сосн╕вки Льв╕всько╖ област╕ – Василь Годяк. Виявилося, що хлопц╕ жив╕-здоров╕, хоч ╕ в╕дсид╕ли «сво╓»… Можна було вже ╖хати в Чортк╕в Терноп╕льсько╖ област╕ ╕ виходити там на будь-яку добре по╕нформовану людину: вчителя ╕стор╕╖, рух╕вського актив╕ста чи ветерана ОУН-УПА… Людина не голка в копиц╕ с╕на, когось та в╕дшукаю – думав я.
Але вийшло ще прост╕ше – випадково познайомився з Василем Мармусом – сином кер╕вника чортк╕всько╖ молод╕жно╖ нац╕онал╕стично╖ орган╕зац╕╖ Володимира Мармуса. Отже, адресу шукати не довелося, зекономив час для розмови, сп╕лкування з родиною.
Коли йшов з автостанц╕╖, то звернув увагу на ориг╕нальну церкву, яка арх╕тектурно нагадувала… тризуб. Н╕де н╕чого под╕бного в Укра╖н╕ не бачив. Але Чортк╕в – м╕сто особливе, тут м╕сцев╕ «молодогвард╕йц╕» так в╕дсвяткували 55-ту р╕чницю проголошення незалежност╕ УНР, що про це згодом д╕зналися за океаном!
22 с╕чня 1973 року Чортк╕вське КДБ здригнулося в╕д неспод╕ванки – у центр╕ м╕ста майор╕ли синьо-жовт╕ прапори! ╤ це ще не все: громадяни старовинного галицького м╕ста з подивом пом╕чали то тут, то там нац╕онал╕стичн╕ лист╕вки. Н╕би й не минуло два десятил╕ття п╕сля зак╕нчення збройно╖ боротьби УПА!
Отже, така ориг╕нальна церква саме в Чортков╕ ╓ дуже доречною. ╥╖ щодня бачить з в╕кна свого робочого каб╕нету Володимир Мармус.
Почав я розмову з того, що перепов╕в анекдот, який почув у Ки╓в╕, зда╓ться, ще у 1978 роц╕: «компетентн╕ органи» запитують у сторожа: як ти не пом╕тив синьо-жовтого прапора? А той в╕дпов╕да╓: та чого ж не пом╕тив? Пом╕тив. Уноч╕ ваш прапор вис╕в, а зранку вже наш…
Отже, анекдот виник не на голому м╕сц╕? Була й справд╕ оця ╕стор╕я ╕з сторожем?
- Була. Ми виготовили п’ять прапор╕в ╕ багато лист╕вок. Прапори вив╕сили в центр╕ м╕ста: над к╕нотеатром, над критим ринком, над палацом культури… Не оминули й прим╕щення суду. Хот╕ли закр╕пити на флагштоц╕ райкому парт╕╖, але це не вдалося, бо погано трималося. Тому вив╕сили синьо-жовтий над л╕сгоспом. Була й ╕стор╕я з╕ сторожем. Його, до реч╕, пот╕м вигнали з роботи.
- А що ви писали у лист╕вках?
- Текст був таким: «Дорог╕ товариш╕! Сьогодн╕ виповню╓ться 55 рок╕в з дня проголошення Укра╖нською Центральною Радою Акта незалежност╕ Укра╖ни. Г╕дно зустр╕немо цю знаменну дату…» ╕ так дал╕, в тому ж дус╕. До реч╕, звернення «Дорог╕ товариш╕!» ми використали спец╕ально, адже це був ефект омани, лист╕вку з таким початком не з╕рвали б в╕дразу. Б╕ля одн╕╓╖ ╕з шк╕л лист╕вка провис╕ла з тиждень…
- Тож люди мали можлив╕сть довго читати. Тому й не дивно, що анекдот розпов╕дали вже в Ки╓в╕. Пот╕м я чув його в╕д студент╕в Кременецького л╕сотехн╕куму. Звичайно, вашу акц╕ю не можна пор╕вняти з ╕нтелектуальним подвигом ╤вана Дзюби, з його твором: «╤нтернац╕онал╕зм чи русиф╕кац╕я?». ╤ все ж, чортк╕вська «операц╕я» 1973 року була аж н╕як не зайвою для укра╖нсько╖ ╕стор╕╖, для нашого тогочасного сусп╕льства. Майбутн╕ л╕сники розпов╕дали про це з гумором, та все ж не могли приховати ╕ почуття гордост╕ за св╕й край, за сво╖х земляк╕в. Не були вони героями, але у вузькому кол╕ могли й прив╕татися: «Слава Укра╖н╕! Героям слава!». Чортк╕вська «акц╕я» сутт╓во осв╕жила ╕сторичну пам’ять терноп╕льчан…
- ╤ у таборах нам за це були вдячн╕. Колишн╕ повстанц╕ до нас дуже добре ставилися. Адже ╖х пост╕йно обробляли оперуповноважен╕, лектори з Москви ╕ Ки╓ва. Пропонували покаятися, мовляв, ви тепер н╕кому не потр╕бн╕, вас використали оун╕вськ╕ ватажки ╕ покинули… А коли до табор╕в запроторили член╕в нашо╖ групи, то ветерани УПА могли з г╕дн╕стю в╕дпов╕сти «аг╕таторам»: «Ось, бачите, п╕дросла наша зм╕на! Отже, недаремно старалися, наш╕ ╕де╖ живуть!». Це надавало ╖м сили.
- Вони добре трималися?
- Так. Переважно добре. Були лише одиниц╕, як╕ замкнулися в соб╕, н╕ з ким не контактували. Але, в ц╕лому, весь отой масив колишн╕х повстанц╕в залишався монол╕том. Це, д╕йсно, були нескорен╕ геро╖ Укра╖ни. ╤нколи думав з ╕рон╕╓ю: «От ╕ зд╕йснилася твоя мр╕я, Володимире! Мр╕яв боротися за Укра╖ну з вояками УПА, ╕ тепер ╓ можлив╕сть щодня контактувати з ними…».
- Найц╕кав╕ше те, що ваша орган╕зац╕я виникла без будь-якого впливу ззовн╕… Оун╕вського п╕дп╕лля вже не ╕снувало. Що ж було поштовхом?
- В╕д родич╕в мен╕ ╕нколи доводилося чути про повстанц╕в, збройн╕ сутички, нац╕онал╕стичне п╕дп╕лля… Все це дуже геро╖зувалося, тому не могло не вплинути на мою дитячу св╕дом╕сть. Школа вчила одному, але я знав, що у частини мо╖х земляк╕в ╕нш╕ ╕деали. З ровесниками я нер╕дко в╕дв╕дував м╕сця колишн╕х бо╖в, знав, де були кри╖вки. Ходили чутки, що у важкодоступних г╕рських районах Карпат ще й дос╕ д╕ють повстанц╕…
- Юнацтво охоче в╕рить у м╕фи. А ╕нколи й створю╓ ╖х. Мо╓ дитинство пройшло на Ки╖вщин╕; про боротьбу УПА там знали дуже мало… Зате коли зняли першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста, то почала гуляти легенда: Петро Юхимович кара╓ться в Сиб╕ру, в╕н прикутий ланцюгами до тисячол╕тнього дуба. Але рано чи п╕зно в╕н роз╕рве кайдани, ╕ тод╕ над Укра╖ною знову зася╓ сонце свободи! Цей м╕ф виник на основ╕ яко╖сь давньо╖ статт╕ про Тараса Шевченка. Мовляв, не вс╕ селяни пов╕рили у його смерть, саме тод╕ й виникла легенда про тисячол╕тн╕й дуб ╕ про Кобзаря-Прометея. А молодь 1970-х рок╕в пере╕накшила, осучаснила давню легенду. Звичайно, поширювалася вона у вузьких колах, говорили про це нап╕вжартома-нап╕всерйозно… Але ж про що думали кияни! Видно, в╕дчували, що Шелеста зняли несправедливо… У нас не було м╕фу про УПА, але ходили чутки, що студенти Ки╖вського ун╕верситету мужньо борються з русиф╕кац╕╓ю, ╕ там пост╕йно утворюються як╕сь патр╕отичн╕ осередки. Дехто з хлопц╕в мр╕яв при╓днатися до однодумц╕в...
- Отже, Укра╖на боролася нав╕ть у той пер╕од! Звичайно, у нашому рег╕он╕ хот╕лося в╕рити саме у повстанц╕в, адже ц╕ спогади були ще зовс╕м св╕жими… ╤ ми дуже мр╕яли роздобути зброю! Але почали з того, що зробили печатку з тризубом, робили р╕зн╕ збитки… Але згодом дозр╕ли до того, що треба створити якусь п╕дп╕льну орган╕зац╕ю.
Знайшлося нас дев’ятеро хлопц╕в, як╕ дов╕ряли одне одному. Приготували текст присяги ╕ на л╕сов╕й галявин╕, на м╕сц╕ колишньо╖ повстансько╖ кри╖вки, ми присягнули на в╕рн╕сть Укра╖н╕. Були там ╕ слова про те, що коли хтось зрадить, то нехай прийме смерть в╕д руки побратима… Ми знали, що приблизно так присягали уп╕вц╕.
- Та акц╕я 22 с╕чня була вашою першою справою?
- Так. Ми дуже хот╕ли збурити народ, подолати знев╕ру, запалити серця молодих! Написали гасла до ц╕╓╖ дати, виготовили ╕ коротк╕ лозунги-заклики: «Свободу укра╖нським патр╕отам!», «Ганьба русиф╕кац╕╖!» тощо.
- А як «органи» вийшли на вас?
- Наш товариш, Степан Сапеляк, зробив грубу помилку. Хоч йому й сказали, щоб н╕ до кого не заходив, але в╕н зайшов до родички. А КДБ наступного дня перевернуло «догори дном» усе м╕сто: розпитувати ус╕х – хто де був, кого бачив… Родичку Сапеляка також запитали ╕ вона сказала, що Степан заходив. Його в╕дразу ж ╕ затримали. А пот╕м випустили… Тут в╕н зробив другу помилку: зайшов до мене. Я йому в╕дразу зробив зауваження: «Ти ж прив╕в «хв╕ст» за собою! А вдома нав╕в порядок?». У нього був м╕й зошит, де я записував повстанськ╕ п╕сн╕…
Обшук у нього зробили наступного ж дня, на св╕танку. Добре, що лист╕вки були захован╕ в ╕ншому м╕сц╕, тому прямого доказу його причетност╕ до акц╕╖ не було.
Ще була можлив╕сть кудись утекти. Якби ╕снувало п╕дп╕лля або д╕яла УПА, то, певно, так ╕ зробив би. Але в наш╕й ситуац╕╖ краще було сид╕ти тихо ╕ не привертати до себе уваги. Проте через тиждень прийшли ╕ до мене з обшуком. Так нас ус╕х ╕ забрали.
- Ви отримали тюремн╕
строки?
- С╕мох ╕з нас засудили до позбавлення вол╕: мене, мого брата Миколу Мармуса, Андр╕я Кравця, Миколу Слободяна, Володимира Семк╕ва, Петра Винничка ╕ Степана Сапеляка. Не судили лише неповнол╕тнього Петра В╕т╕я та Миколу Лисого, який був найстаршим з нас ус╕х.
- А чому ж зробили виняток для найстаршого?
- Очевидно, щоб пос╕яти якийсь сумн╕в, страх, знев╕ру… Мотивували тим, що Микола Лисий був ╕з б╕дно╖ родини, а решта, мовляв, синки куркул╕в.
- Отже, намагалися бодай якось розколоти ╓дину команду… А ск╕льки ви отримали?
- Мен╕ дали ш╕сть рок╕в табор╕в ╕ п’ять рок╕в заслання. Удвох ╕з братом ми в╕дбували покарання на Урал╕, в таборах № 35 ╕ № 36. ╤нш╕ хлопц╕ – у Мордов╕╖. Разом з╕ мною тод╕ сид╕ли Верхоляк, Св╕тличний, Глушман, Калинець… А у Мордов╕╖ хлопц╕ мали можлив╕сть познайомитися ╕з Стусом ╕ Чорноволом.
Як ╕ старших в’язн╕в, нас пост╕йно обробляли, мовляв, напиш╕ть покаянну, ╕ вас помилують! Адже ви були молодими, недосв╕дченими, потрапили п╕д вплив… Проте н╕хто з нас на таке не п╕шов.
- В╕д вашого сина я д╕знався, що зв╕дти, ╕з заслання, ви привезли ╕ свою дружину. Вона рос╕янка?
- Так, з ╤риною я познайомився в Тюменськ╕й област╕. Вона - сиб╕рячка, але ма╓ й укра╖нське кор╕ння… Родич╕ по л╕н╕╖ бабус╕ були вислан╕ з Хмельницько╖ област╕ – як «куркул╕». Тому вона мала певний ╕нтерес до Укра╖ни, а коли д╕зналася, за що мене посадили, то поставилася до цього з розум╕нням.
- А як ╖╖ батьки поставилися до того, що ви зустр╕ча╓тесь?
- Негативно. Батько був директором школи ╕, звичайно ж, мене, «бандер╕вця», не сприймав як свого майбутнього зятя. Був якийсь холодок… До реч╕, про всяк випадок, в╕н забрав ╖╖ паспорт…
- Щоб не розписалася, бува, з нац╕онал╕стом?
- Я хот╕в познайомити ╤рину з╕ сво╖ми батьками; лет╕ти ми збиралися л╕таком, бо це не близький св╕т…
- ╤ як ви вийшли з ситуац╕╖?
- Вона взяла паспорт у сво╓╖ подруги, на яку була трохи схожа. Купили квиток; прац╕вники «Аерофлоту» не виявили обману, тому до Укра╖ни ми долет╕ли спок╕йно. Вдома я познайомив ╤рину з батьками.
- Вона ╖м сподобалася?
- Так. З ╖хнього боку не було жодних заперечень. Пот╕м ╤ра знову по╖хала в Тюмень, помирилася з батьками. Ось так ми й одружилися. Тепер у нас дво╓ син╕в – Олександр ╕ Василь.
- Ну, Василя я знаю… при╓мно, що в╕н п╕дтриму╓ контакти з Дмитром Верхоляком, про якого я писав, ╕ з яким ви сид╕ли у таборах. Отже, естафета покол╕нь трива╓! Пана Верхоляка посадили у 1955 роц╕, тож в╕н був одним з останн╕х, хто в╕в збройну боротьбу?
- Одним з останн╕х, але не останн╕м…
- Мен╕ в╕домо, що останн╕м акордом збройно╖ боротьби УПА вважа╓ться б╕й на хутор╕ Лози П╕дга╓цького району. Це був 1960 р╕к.
- Тут ╓ частка умовност╕. Пров╕дник ОУН Петро Басюк перебував на нелегальному становищ╕ до 1966 року. В╕н жив у сел╕ Улашк╕вц╕, прихисток йому давала родина Войтович╕в. У ╖хньому будинку ╕нколи в╕дбувалися збори учасник╕в п╕дп╕лля. Викрили Басюка зовс╕м випадково. В╕н, хоч ╕ був «нелегалом», але п╕д веч╕р м╕г пройтися околицею села, полями, луками… Одного разу йому зустр╕вся м╕сцевий вчитель ф╕зкультури; Басюк з ним прив╕тався так, як це було прийнято у галичан: «Слава ╤сусу Христу!». Ф╕зрук буркнув зневажливо щось у в╕дпов╕дь, бо був уже «совком», ц╕лком радян╕зованою людиною, ате╖стом. Басюк зробив йому зауваження, на що вчитель ф╕зкультури в╕дреагував досить агресивно, зробив дек╕лька крок╕в назустр╕ч… Тод╕ п╕дп╕льник потягнувся рукою до пояса, де п╕д одягом, очевидно, мав зброю. Цей жест зупинив ф╕зрука, але й насторожив… Вони тод╕ роз╕йшлися, до сутички справа не д╕йшла, але «╕деолог╕чно пильний» учитель ново╖ формац╕╖ про все допов╕в органам.
Зрозум╕ло, що озбро╓ний «нелегал» не м╕г не насторожити Терноп╕льське КДБ. Почали опитувати ус╕х людей, придивлятися до незнайомц╕в… Через р╕к Басюка «вичислили». Коли на об╕йстя Войтович╕в зайшли озбро╓н╕ люди, ╤ванко Войтович встиг попередити пров╕дника, який на той час був на горищ╕ невеликого сараю. Басюк швидко почав палити як╕сь папери, п╕дготував до бою зброю, гранати…
╤ванко допомагав йому ще з 10-л╕тнього в╕ку, був ╕ зв’язковим, ╕ пом╕чником на ус╕ випадки життя. А на той момент йому було десь близько п’ятнадцяти рок╕в... Голова с╕льради приставив драбину до того сарайчика ╕ пол╕з на горище. Звичайно ж, пом╕тив Басюка ╕ хлопчину, запропонував здатися органам. Оун╕вець попросив голову не видавати його, сказати, що тут н╕кого нема╓. Але той не послухав, почав кричати ╕… отримав кулю в голову.
╤ванко за наказом пров╕дника вистрибнув, а Басюк приготувався до бою. У в╕дпов╕дь на черговий наказ здаватися ╕з сарайчика вилет╕ла граната. Але не вибухнула, видно, за 20 з лишком рок╕в п╕сля в╕йни вона втратила сво╖ бойов╕ якост╕… Тод╕ по сараю зв╕дус╕ль почали стр╕ляти, п╕дпалили його. Петро Басюк деякий час в╕дстр╕лювався з п╕столета, а тод╕, не бажаючи здаватись живим, п╕д╕рвав себе гранатою…
- Отже, в ╕стор╕ю УПА можна вносити поправку? А де тепер той хлопчина?
- ╤ван Васильович Войтович зараз живе у Чортков╕. П╕сля л╕кв╕дац╕╖ Басюка ╤ван в╕дбув ш╕сть рок╕в у колон╕╖, його мама отримала 10 рок╕в тюрми з конф╕скац╕╓ю майна.
- Жорстоко викор╕нювали «буржуазний нац╕онал╕зм»… Ось якби тепер так з кримськими сепаратистами боролися?
- Згоден з вами. Якби ми не демонстрували на кожному кроц╕ свою толерантн╕сть, демократичн╕сть, гуман╕зм, то не мали б ст╕льки проблем ╕з сепаратизмом.
Серг╕й ЛАЩЕНКО.
Чортк╕в – Льв╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 19.12.2008 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6668

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков