Версiя для друку Обговорити в форумi

Розділ шістнадцятий,
у якому першими жертвами знавіснілої бандитки стають безневинні вкраїнські міліціонери, а Суперагент отримує несподівану  моральну підтримку з-за океану

- Так вам, поганці! - заверещала бабуся-ніндзя, вимахуючи руками і ногами, до яких було приладнано чутливі передавачі.
Кожен рух бандитки слухняно повторювала гігантська металева статуя жінки, озброєна щитом і мечем. Першими жертвами лиходійки стали прості вкраїнські міліціонери, які саме проїжджали набережною Дніпра у скромному патрульному джипі.
Велетенська п'ятка статуї розчавила автомобіль, мов шкаралупу волоського горіха. Та, зібравши в кулак усю мужність, міліціонери вистрибнули назовні і відбулися тільки синцями й струсами мозку.
- Петро! Що воно було? - звернувся до свого товариша травмований сержант.
- Це Ґодзіла! - заволав Петро, котрий нещодавно переглянув однойменний фільм про американського монстра-ящера.
На жаль, нерви захисника порядку не витримали.
- Хлопці, тікайте, воно всіх потопче! - Міліціонер кинувся навтіки, безсило вимахуючи вже непотрібною смугастою паличкою.
Але велетенська озброєна потвора була вже далеко. Кожен її крок наближав бабусю-ніндзя до мети - центру Києва, де зловмисниця намірялася захопити будинок радіо й телебачення та передати свої вимоги до урядів усіх країн світу.
- Ось вам нові плиточки, - примовляла бандитка, гупаючи ногами і руйнуючи нову бруківку прадавнього міста.
Вона не забувала вимахувати й залізним мечем, трощачи все на своєму шляху. За щасливим збігом обставин під караючий меч залізної жінки потрапляли будівлі, які не мали мистецької та історичної цінності. До того ж у них містилися установи і вночі там нікого не було.
А що ж у цей критичний момент робив Супераґент 000 Гриць Мамай? Невже він спокійно спостерігав за безчинствами й руйнуваннями, що їх чинила бабуся-ніндзя на пустельних вулицях нічного міста? Звісно, ні! Але Гриць ніяк не міг пробитися крізь потужний куленепроникний панцир, який оточував бандитку.
"Якби ж поряд зі мною були рідні та друзі!" - подумки вигукнув Супер-аґент і враз відчув неймовірний спалах енергії.
- Ми з тобою, Грицю! - почув він гомін до болю знайомих голосів: коханої дружини Зореслави, сина-вундеркінда Яромира, геніального професора Байди, ба навіть шляхетний голос крокодила Кирила та тоненьке дзижчання обдарованого інтелектом таргана Едіка.

Розділ сімнадцятий,
де, завдяки колективним зусиллям, ходу металевої потвори зупинено, а бабуся-ніндзя вдається до випробуваної зброї

Серце у грудях Супераґента гучно закалатало, а на сліпучо-білій футболці, яка обтягувала його могутній торс, затріпотів пелюстками ніжний пролісок - символ кохання, який вірна дружина й бойова подруга Гриця Мамая Зореслава вишила власними руками.
- Ось тепер ми переможемо і врятуємо людство від загибелі! - радісно озвався внутрішній голос Гриця Мамая.
- Авжеж! - погодився з ним Гриць і спрямував палаючий погляд на прозору капсулу, в якій бабуся-ніндзя вимахувала кінцівками, обплутаними тонкими чутливими передавачами-дротинками.
Лусь! Трісь! Дзень! То розліталася на скалки капсула, виготовлена з куленепробивного скла.
Ще мить - і бандитка лежала на металевій підлозі, борсаючись у дротах, немов безпорадна муха у павутинні.
Лиходійка скреготала вставною щелепою, навісніючи від безсилої люті.
Гриць подивився в очі зловмисниці проникливо й мудро. Здавалося, бандитка от-от усвідомить свої помилки й розкається у вчинених злочинах.
Та не так сталося, як гадалося. Раптово бандитка випручалася з дротяної павутини й, скочивши на рівні ноги, вихопила з-за пазухи свою улюблену зброю - нунчаки. Віртуозно вимахуючи у повітрі важкими палицями, з'єднаними міцним ланцюгом, бандитка почала кружляти навколо Гриця, войовничо скрикуючи й брутально лаючись.
Та Гриць Мамай не був би славетним Супераґентом 000, захисником дітей, старих та малозабезпечених, членом товариства захисту безпритульних тварин SOS, якби у цю вирішальну мить розгубився. В уламок секунди, серед безлічі знайомих йому східних та західних двобоїв, він вибрав найефективніший. Звісно, то був український гопак - старовинна боротьба, замаскована під народний танок.
Гриць закрутився на місці, мов дзиґа, а тоді пішов навприсядки, по черзі викидаючи вперед то ліву, то праву ногу. Вражена бандитка від несподіванки остовпіла і, загіпнотизована майстерним виконанням старовинного танцю, впала у глибокий транс. Щоб закріпити успіх, Супераґент зробив ще три кола навкруг бабусі, востаннє високо підстрибнув з розчепіреними ногами, а тоді із звитяжним криком "Нумо, гей!!!" приземлився на металеву підлогу.

Розділ вісімнадцятий,
у якому перед враженим читачем з'являється давно загублений мерзенний бультер'єр Льосік і мало не руйнує плани рятівників людства

Несподівано треноване тіло Супераґента пронизав  гострий, нестерпний біль. У його джинси фірми "Levi`s", туди, де було пришито задні кишені, вп'ялися гострі, немов голки, зуби. Гриць сягнув руками того місця, звідки надходили больові сигнали, і навпомацки розпізнав вірного помічника бабусі-ніндзя, мерзенного бультер'єра Льосіка. Тварюка вчепилася у тіло героя мертвою хваткою, і Супераґент зрозумів, що позбутися оскаженілого собаки йому буде нелегко.
- Що робити? - запитав Гриць у свого внутрішнього голосу, знаючи, що завжди може розраховувати на його
мудру пораду.
- Танцюй! - коротко відповів йому приємний баритон, і Гриць завзято закружляв по залі у шаленому ритмі гопака.
І сталося диво! Від несамовитого кружляння, підскоків та інших танцювальних фігур голова Льосіка пішла обертом, перед очима попливли кольорові плями, нижня щелепа собаки-вбивці безсило відвисла, і зганьблений бультер'єр, мов поліетиленовий мішок зі сміттям, лунко гепнувся на підлогу.
А Супераґент, мужньо долаючи біль у нижній частині тулуба, кинувся шукати пульт управління велетенським залізним монстром, що завмер у химерній позі.
Під купою дротів, що колись обплітали тіло бабусі-ніндзя і передавали кожен її порух залізній потворі, Гриць намацав невеличкий плаский предмет. Він рвучко потяг його до себе і радісно всміхнувся. Перед ним був пульт керування. Під десятками різнокольорових кнопок видніли написи: "Голова", "Шия", "Груди", "Ліва рука", "Права нога" тощо.
- Не можна гаяти ні хвилини, - сам собі наказав Гриць і натиснув на кнопку "Голова". І враз велетенська голова статуї зрушила з місця, а тоді відскочила набік і покотилася крутими схилами Дніпра додолу, ламаючи дерева, кущі та інші зелені насадження.
На щастя, в цей передсвітанковий час набережна була пустельна, тож голова, нікого не покалічивши, впала у воду і з голосним бульканням пішла на дно.
"Ні, знищувати цю потвору частинами надто довго", - подумав Супераґент і рішуче вдарив по кнопці з написом "Самоліквідація".
Гігантська металева статуя дрібно затремтіла і почала розпадатися на крихітні уламки. Добре, що Супераґент був до цього готовий. Зв'язавши докупи бандитів, які все ще спали під впливом гіпнозу, бабусю-ніндзя, котра перебувала у трансі, й очманілого бультер'єра Льосіка, він вистрибнув разом з ними назовні, майже не зазнавши тілесних ушкоджень.
(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2003 > Тема ""Джерельце""