Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 12.12.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 12.12.2008
ГОЛОДОМОР У ТАВР╤╥, АБО ЦВИНТАР╤ БЕЗ ХРЕСТ╤В

ПАМ’ЯТЬ

(Зак╕нчення. Поч. у № 47-49).

Четвертий цвинтар був за вулицею Паризько╖ Комуни ╕ теж без хрест╕в. Зараз його розорали. Залишився т╕льки один старовинний хрест.
Батькам якимось чином вдалося ви╖хати до Криму. У 1937 роц╕ народилась я, в Гурзуф╕. Перед самою в╕йною ми повернулися у Новоолекс╕╖вку. Пережили окупац╕ю, голод 1947 року. Я все життя працювала на комб╕нат╕ хл╕бопродукт╕в. На дозв╕лл╕ займалась ╕ дос╕ займаюсь вишивкою. Особисте життя якось не склалось. Перший чолов╕к рано помер, а наш ╓диний син на початку незалежност╕ загинув на шахт╕ у Донбас╕. Залишилась т╕льки ╓дина онука - Соф╕йка».
Р. S. Людмила Мефод╕╖вна померла 9 липня 2008 року за сво╖м улюбленим заняттям - вишивкою, в╕д ╕нсульту, раптово, з голкою в руках (СПГ, ОА-7Х).

Б. СВ╤ДЧЕННЯ ПРО ГОЛОД У П╤ВН╤ЧНОМУ КРИМУ

1. Спогади Куриленка Костянтина Васильовича, 1929 р. н.
«П╕д час голоду ми жили в Джанко╖. Голод дуже в╕дчувався ╕ сильно дошкуляв. Особливо мен╕. Адже тод╕ я був високий на зр╕ст, дуже швидко р╕с. Був енерг╕йним хлопчиною. З розмов знаю, що тод╕ в╕дкривалися «Торгсины» або «трусины», як ╖х називали («Торгсины» - це орган╕зац╕я «Торговля с иностранцами». Спец╕ально була заснована для того, щоб ╕ з ╕ноземц╕в, ╕ з власних громадян отримати золот╕ та коштовн╕ прикраси в обм╕н на продукти харчування). Моя мати була ╕з заможно╖ родини з-п╕д Перекопа. Ще з дорадянських час╕в ми мали трохи золотих вироб╕в. Мати потроху носила в «Торгсин» сережки, каблучки, ланцюжки. Це бувало р╕дко. А харч╕в, хоч ╕ приносила багато, давала потроху, щоб розтягнути задоволення. Не здала т╕льки золотий хрестик. Але й з ним довелося розпрощатися. П╕д час в╕йни мати не пожалкувала родинно╖ коштовност╕ ╕ за хрестик викупила у н╕мц╕в в╕йськовополоненого червонофлотця, кап╕тан-лейтенанта Михайла Круглова, назвавши його далеким родичем, ╕ пот╕м в╕н жив у нас. В╕н брав участь у антифашистському п╕дп╕лл╕ Джанкоя. Був нам другим наставником ╕ попереджав про можлив╕ «п╕двохи» п╕дп╕льно╖ боротьби (у роки Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни п╕д час окупац╕╖ Джанкоя Костянтин Куриленко керував третьою п’ят╕ркою п╕дп╕льно╖ п╕онерсько╖ орган╕зац╕╖ ╕м. Климента Ворошилова). Ми влаштовували втеч╕ в╕йськовополонених, забезпечували ╖х одягом, переправляли до партизан╕в у гори.
П╕сля визволення Джанкоя Круглова моб╕л╕зував до лав Радянсько╖ арм╕╖ польовий в╕йськкомат. В╕н загинув при штурм╕ Севастополя. Але встиг написати листа додому. Вже п╕сля в╕йни в╕д його родич╕в аж з Алма-Ати надходив лист ╕з запитом про п╕дтвердження визволення з полону ╕ участ╕ в п╕дп╕лл╕. Мати ходила до в╕йськкомату ╕ давала п╕дтвердження про кап╕тан-лейтенанта Михайла Круглова.
Особисто я п╕сля визволення Джанкоя охороняв об’╓кти у м╕ст╕. Пот╕м всю нашу групу викликали до райкому парт╕╖ ╕ запитували, що ми хот╕ли б отримати за участь у п╕дп╕лл╕. Але ми одноголосно в╕дпов╕ли, що нам н╕чого не потр╕бно ╕ попросили направити нас на флот. Спочатку нас моб╕л╕зували на прибирання загиблих на Сапун-гор╕. Але пот╕м я не пройшов медичну ком╕с╕ю, бо у п╕дп╕лл╕ п╕д час виготовлення саморобно╖ бомби в╕дбувся невеликий вибух, що пошкодив мен╕ з╕р. Повернувшись до Джанкоя, навчався у зал╕зничному ФЗН, а пот╕м вивчився на к╕номехан╕ка.
В арм╕╖ служив у Естон╕╖. П╕сля демоб╕л╕зац╕╖ усе життя працював у пересувн╕й к╕номереж╕. Був передовиком виробництва. М╕й портрет пост╕йно вис╕в на Дошц╕ пошани» (СПГ; ОА-1 К).

2. Спогади Ломаково╖ (Варди) Над╕╖ Серг╕╖вни, 1930 р. н.
«Я тод╕ ще була маленька, але добре пам’ятаю, як напередодн╕ в╕йни моя мати згадувала т╕ важк╕ часи. Та й п╕зн╕ше ми часто поверталися до ц╕╓╖ теми.
Хоч у нас ╕ були як╕сь грош╕, бо мати працювала на зал╕зниц╕, але купити щось з харч╕в не було можливост╕. Ми жили поруч з м╕ськком╕вською ╖дальнею, ╕ мати ходила туди, щоб набрати картопляних шкарлупок. ╤нод╕ далек╕ родич╕ передавали з села макуху. Це була рад╕сть для нас, д╕тей. Може, тому п╕д час в╕йни моя мати була одн╕╓ю з ╕н╕ц╕атор╕в допомоги нашим в╕йськовополоненим у джанкойських концтаборах, яких на територ╕╖ тод╕ невеликого м╕стечка було аж чотири. А ми, д╕ти, що пережили Голодомор, допомагали матерям у ц╕й свят╕й справ╕. Ходили по навколишн╕х селах ╕ збирали харч╕, варили баланду ╕ по черз╕ передавали нашим солдатам за колючий др╕т (п╕д час в╕йни Над╕я Серг╕╖вна була учасником п╕онерсько╖ п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖ ╕мен╕ Климента Ворошилова, входила у склад першо╖ п’ят╕рки). П╕сля в╕йни я зак╕нчила пед╕нститут ╕ працювала вчителем математики у середн╕й школ╕ № 2 та ПТУ № 48 у селищ╕ Калин╕вка до виходу на пенс╕ю» (СПГ; ОА-2 К).

3. Спогади Чумака Олекс╕я Юхимовича, 1904 р. н.
«Народився ╕ б╕льше 26 рок╕в мешкав у селищ╕ Чурум, Дн╕пропетровського пов╕ту, Тавр╕йсько╖ губерн╕╖. Зараз це село Олекс╕╖вка, Каланчацького району, Херсонсько╖ област╕. На початку тридцятих рок╕в жити в сел╕ ставало все скрутн╕ше. Коли наприк╕нц╕ 1930 року мешканц╕ села д╕знались, що в Криму створю╓ться рибацька арт╕ль, то с╕ли на сво╖ баркаси, перепливли Карк╕н╕тську затоку в селище Сара-Булат. Зараз це селище Портове.
Арт╕ль спец╕ал╕зувалась на виловлюванн╕ осетрово╖ риби. Так ╕ вижили. Тут народилась друга донька, яка прожила зовс╕м мало. Наприк╕нц╕ 1933 року пере╖хали до Джанкоя. Я працював вантажником в амбар╕ зал╕знично╖ станц╕╖. Ще до в╕йни народилися два сини. Пережив окупац╕ю. П╕сля визволення був моб╕л╕зований. Брав участь у визволенн╕ Румун╕╖, Болгар╕╖, Угорщини. Маю бойов╕ нагороди. П╕сля демоб╕л╕зац╕╖ працював пожежником, буд╕вельником. Дв╕ч╕ нагороджувався значком «В╕дм╕нник буд╕вництва», трич╕ оголошували подяку, трич╕ нагороджувався почесною грамотою ╕ грошовою прем╕╓ю. У 1960 роц╕ був занесений до Дошки пошани. Зараз нащадки мешкають у Криму, Харков╕, Москв╕ та США. Середн╕й син В╕ктор – доктор с╕льськогосподарських наук. Працю╓ у Кримськ╕й с╕льгоспакадем╕╖ зав╕дувачем в╕дд╕лення технолог╕╖ вирощування еф╕роол╕йних та л╕карських рослин» (СПГ; ОА-3 К).

4. Спогади Соломат╕но╖ (Ярцево╖) Мар╕╖ Васил╕вни, 1926 р. н.
«З╕ сл╕в чолов╕ка знаю, що його мати Катерина не могла прогодувати родину з п’яти д╕тей. Напередодн╕ голоду ╖х «розкуркулили». Батька Федора посадили до в’язниц╕. Все забрали. Голодували кап╕тально. Щоб якось вижити, мати в╕дправила старших син╕в до ╕нтернату. ╤нтернат являв собою невеликий вагончик б╕ля Джанкойського зал╕зничного вокзалу. Але годували погано ╕ д╕ти вт╕кали з ╕нтернату. Тод╕ Федору було 8 рок╕в, а з ним в ╕нтернат╕ деякий час були ще два молодших брати. П╕д час в╕йни Соломат╕н Фед╕р Федорович воював, був бранцем злов╕сного Бухенвальду».
 
5. Спогади Авд╓╓во╖ Л╕д╕╖ Трофим╕вни, 1923 р. н.
«Тод╕ я навчалася у 4-му клас╕. Голодував увесь Джанкой. Не в╕рте тому, що голоду в Криму не було. Батьки т╕кали з дому, кидаючи д╕тей. Хто мав золото, здавав його в «англ╕канськ╕» магазини («торгсины», в╕д скороченого рос╕йського «Торговля с иностранцами» - авт.) в обм╕н на харч╕. Цей факт приховувати не треба. Голод панував по всьому Джанкою. Особливо серед мало╕мущих. Жити ╖м було н╕ за що. Голодували жахливо. ╥ли траву, д╕ти пухли. Батьки намагались прийти додому найп╕зн╕ше, щоб д╕ти вже спали ╕ не просили ╖сти. ╤нод╕ до хати заходили т╕льки тод╕, коли д╕ти гасили св╕тло. Вноч╕ готували ╖жу на ранок, щоб хоч раз на добу д╕ти могли по╖сти.

В. СПОГАДИ МЕШКАНЦ╤В ДЖАНКОЯ ПРО ЧАСИ ГОЛОДОМОРУ НА ТЕРЕНАХ УКРА╥НИ

1. Яковенко Мар╕я, 1924 р. н.
«Жили ми б╕ля Кременчука, у Градацькому район╕ Полтавсько╖ област╕. Що в кого було позабирали на п╕дводи. Корову годували стр╕хою з хати. Самим н╕чого було ╖сти. У 1959 роц╕ пере╖хали до Криму. Так ╕ живемо тут.

2. Спогади Андрошук Олени Аврам╕вни, 1921 р. н.
«П╕д час Голодомору наша с╕м’я мешкала в с. Жолобне Новоград-Волинського району Житомирсько╖ област╕. У с╕м’╖ було 5 д╕тей. Мен╕ було 11 рок╕в. У нас була своя корова. Л╕кар давав д╕тям якийсь порошок, щоб не вмирали. Збирали кор╕ння трави та ╖ли. Пот╕м забрали корову ╕ ╖сти взагал╕ не було чого. Померло 3 д╕тей. Хоч на току лежало зерно, нам не давали. Вижили т╕льки за рахунок того, то поряд був л╕с ╕ ми мали можлив╕сть збирати кор╕ння, ягоди, гриби. Сус╕дськ╕ д╕ти вчилися у польськ╕й школ╕ та ╖х там хоч трохи годували, а нас мат╕р не пускала, бо школа була на в╕дстан╕ 3 км, а нам нема чого було взути.
У 1954 роц╕ пере╖хали в с. Чайкине Джанкойського району. Я до пенс╕╖ працювала на ферм╕».

3. Спогади Мотренко Мар╕╖ Петр╕вни, 1926 р. н.
«П╕д час Голодомору жили у Хмельницьк╕й област╕. У с╕м’╖ було 18 д╕тей. П╕сля голоду залишилося 8. Батько був ╕нвал╕дом, не ходив. Мати мазала хати, тим ╕ заробляла. Старш╕ брати - Микола 11-ти ╕ Петро 12-ти рок╕в - теж працювали. За ц╕лий день прац╕ ╖м платили по 2 качани кукурудзи, але цього зв╕сно не вистачало. Одного разу Миколу принесли додому непритомного. Той дядько, на котрого в╕н працював, сказав, щоб на роботу хлопець б╕льше не виходив, бо потр╕бн╕ здоров╕ роб╕тники, а не хвор╕, в яких паморочиться голова. Микола так ╕ не одужав. Ще пам’ятаю, що ╖ли мерзлий буряк ╕ якесь кор╕ння.
У 1947 роц╕ пере╖хала з родиною до с. Стефан╕вка Джанкойського району. Там працювала на пошт╕».

4. Спогади Стр╕льчук Анни ╤он╕вни, 1929 р. н.
«Коли настали ц╕ жахлив╕ часи, наша родина жила в с. Горд╕╖вка Дзержинського району Житомирсько╖ област╕. Пам’ятаю, як було важко тод╕. Щоб вижити, ми збирали щавель, варили та ╖ли як суп. Взимку було ще г╕рше. Довелося ловити ╕ ╖сти собак. Знаходили шкури тварин, ╖х варили та ╖ли. Коли в╕д голоду померли батьки, сестра та брат, мене взяла до себе сус╕дка. Якби не вона, не знаю, що з╕ мною було б. Адже були випадки, коли у нас в сел╕ ╖ли людей. ╥х ловили у л╕с╕, коли люди намагалися там знайти щось ╖ст╕вне. Руки ╕ ноги у вс╕х були пухл╕. Вижили т╕льки дивом. Коли голод зак╕нчився, я опинилася у притулку. А вже у 1949 роц╕ я при╖хала в село Арм╕йське Джанкойського району».

5. Спогади Логийко Анни ╤ван╕вни, 1918 р. н.
«Жили ми у злиднях на хутор╕ Зелений Гай, Покровського району, Дн╕пропетровсько╖ област╕. У селян забирали усе до крихти. ╥м було все одно, що вони залишали малих д╕тей голодними. Батько якось заховав у сн╕г к╕лька м╕шк╕в кукурудзи. Завдяки цьому ╕ перезимували. У родин╕ було восьмеро д╕тей. Н╕хто з д╕тей, на щастя, не помер тод╕. Навесн╕ було дуже тяжко. Не залишилося б╕льше запас╕в. Тому ╖ли траву. Батьки збирали гнилу картоплю в пол╕, листя, бруньки, кор╕ння, траву, колоски, робили макуху. Д╕дусь з’╖в колоски з волосками ╕ помер. ╢диним засобом ╕снування була вода. Уся родина пухла в╕д голоду. У сус╕дньому двор╕ жила велика родина. Годувати д╕тей не було чим, тому вони зар╕зали одного сина, мого ровесника, ╕ з’╖ли його. Таким чином вижили ╕нш╕ д╕ти. Люди гинули с╕м’ями. Були створен╕ «буксирн╕ бригади» п╕д кер╕вництвом НКВС, як╕ збирали у селах мертвих ╕ ховали ╖х у ямах. Часто у ц╕ ями потрапляли люди, як╕ ще подавали ознаки життя. П╕сля 1938 року вся родина пере╖хала в смт. В╕льне Джанкойського району».

6. Спогади Протас Варвари Борис╕вни, 1923 р. н.
«Я тод╕ була ще маленькою, але все чудово пам’ятаю. Н╕коли не забуду, як було страшно, ╖сти не було чого, ╖ли все, що бачили: листя з дерев, кор╕ння. Доросл╕ все в╕ддавали д╕тям. Щодня в сел╕ на Сумщин╕, де ми жили, гинуло десятеро людей. Ус╕х ховали в одн╕й ям╕. Загинуло п╕всела, майже 150 двор╕в. Батьки давали мен╕ щодня тр╕шки макухи. Поруч з нами жила одна родина. ╥сти ╖м також не було чого. Мати залишила п╕д деревом на вулиц╕ сво╖х д╕тей, а сама зникала бозна-куди. Приходила т╕льки вноч╕, щоб нагодувати д╕тей. ╥хн╕й батько п╕шов шукати хл╕б ╕ не повернувся. Наша родина вижила в роки Голодомору. Коли мен╕ було вже 30 рок╕в, я перебралася в с. Кондрать╓ве Джанкойського району. Працювала на зал╕зниц╕».

7. Спогади Чирви Над╕╖ Антон╕вни, 1931 р. н.
«Батьки розпов╕дали, як було важко. Ми тод╕ жили в сел╕ Зубкович╕ Запор╕зько╖ област╕. У родин╕ було 18 д╕тей. П╕сля голоду залишилося т╕льки 8. Мати мазала хати ╕ цим заробляла. Ходили без взуття, ноги обгортали папером. ╥ли траву, кор╕ння, листя. Спали у солом╕ б╕ля хати. Батько працював за ╖жу. Мен╕ розпов╕дали, як у нас службовц╕ хот╕ли забрати м╕шок квасол╕ та банку яблучного соку. Ця ╖жа була останньою у нашо╖ родини. Бабуся вдарила палицею по голов╕ одного здирника ╕ розбила йому голову. За це бабусю побили, ╕ вона померла. Виживали як могли. Нам самим не хот╕лося жити, було дуже страшно. Багато людей померло. Т╕льки п╕сля голоду розум╕╓ш справжню ц╕ну життя. Н╕кому не бажаю таке пережити, нав╕ть найлют╕шому ворогу.
У 1964 роц╕ я пере╖хала до села Апрел╕вка Джанкойського району. Усе життя працювала у колгосп╕».

8. Спогади Ом╓ти Дарини Антон╕вни, 1912 р. н.
«Народилась я на Сумщин╕, в сел╕ Велик╕ Луга╖. С╕м’я була велика. У мене було три братики ╕ три сестрички. Я була найстаршою. Зранку ходила працювати в поле, а ввечер╕ приходила додому, допомагала мам╕ щось по господарству. У 19 рок╕в вийшла зам╕ж за гарного парубка Миколу ╕ по╖хала з села до сус╕днього хутора. Жили ми весело, душа в душу.
Коли почався Голодомор, у нас вже був маленький син. Жити стало тяжко. Чолов╕к, кр╕м того, що працював разом з╕ мною у пол╕, ще п╕дробляв, щоб принести додому шматочок хл╕ба. Мама разом з батьком, братиками та сестричками пере╖хали до нас. Отже, родина в нас була величенька. Голод був страшний. Нас вважали куркулями, бо в нашо╖ родини було 4 га земл╕, як╕ мен╕ залишилися в╕д д╕дуся. По дворах ходили люди у чорн╕й форм╕ з металевою гострою шпицею. Встромляли ╖╖ скр╕зь. Що знайшли у нас - забрали усе. Але ран╕ше, вноч╕, ми заховали усю ╖жу, що у нас була, в погр╕б б╕ля хати, а вх╕д до нього закрили каменем, щоб н╕хто н╕чого не пом╕тив. Завдяки цьому ╕ пережили зиму. Увесь час у роки голоду ми, доросл╕, ходили працювати у поле. А сил не було. Коли запаси зак╕нчилися, ╖сти б╕льше не було чого. Родина опухла з голоду. Батько помер у липн╕ 1932 року, а чолов╕ка забрала влада за крад╕жку колоск╕в, хоча в╕н н╕чого не крав, ╕ посадила у в’язницю на 5 рок╕в. Довелося мен╕ йти до л╕су, щоб хоч щось назбирати. Було дуже страшно. Але родину треба було годувати. Б╕ля нашого дому, к╕лометр╕в за два, була р╕чка. П╕сля тяжко╖ роботи у пол╕ годувала д╕тей тим, що було, ╕ йшла спочатку до л╕су, а пот╕м на р╕чку ловити рибу... Пот╕м я д╕зналась, що дехто з людей ходить красти колоски з поля. Я теж вноч╕ п╕шла. А там сид╕в охоронець, який сл╕дкував, щоб н╕хто н╕чого не крав. Якось я його обминула та й з╕рвала дек╕лька колоск╕в. Я була дуже рада, що зможу тепер нагодувати с╕м’ю...
У сус╕дньому сел╕ людям видавали хл╕б. ╤ ми з сестрами ходили туди за 30 к╕лометр╕в заради хл╕ба. ╤ н╕хто не ╖в його аж поки не принесе додому. Ноги в мене були страшн╕ (опухл╕, збит╕, худ╕). Я нав╕ть з дому соромилася вийти. Але вноч╕ знову йшла по ╖жу, ризикуючи життям. Люди тод╕ мерли страшно! Бувало, йдеш по вулиц╕, а на дороз╕ лежить людина. Так я н╕коли не проходила повз людей. Разом з братами ╕ сестрами ховали ╖х: яму викопа╓мо, покладемо людину на солому в ям╕ ╕ закопа╓мо. Все ж краще, н╕ж ховали тих, кого «буксирн╕ бригади» п╕дбирали на вулиц╕. А т╕ люди, як╕ ходили по дворах та забирали ╖жу, продавали пот╕м ╖╖ в магазини ╕ отримували грош╕. Коли зм╕нилася влада, ╖х жорстоко покарали за це.
Поруч з нами жила невелика с╕м’я. Хлопець, всупереч вол╕ сво╓╖ матер╕, одружився на б╕дн╕й д╕вчин╕, яка народила йому сина. Коли почався голод, свекруха д╕вчини десь д╕стала квасол╕ та картопл╕ ╕ нагодувала д╕вчину, онука та сина. Виявилося, що ╖жа була отруйна. Ус╕ померли, кр╕м ж╕нки. Люди вважали, що вона отру╖ла ╖х навмисно. Але ж╕нка не знала, що ╖жа отру╓на. Усе життя ╖╖ люди засуджували. Серце ж╕нки не витримало ╕ вона померла.
А ми якось пережили Голодомор. У 1937 роц╕ чолов╕к повернувся з в’язниц╕, ╕ ми знову почали нормально жити. Уся родина вижила п╕д час голоду завдяки мен╕. Синочок завжди мен╕ дяку╓ за врятоване життя. А я вважала це сво╖м обов’язком. У 1964 роц╕ ми пере╖хали до Джанкоя. У мене було вже два сини ╕ донечка. У м╕ст╕ працювала на зал╕зниц╕. Зараз здоров’я не дозволя╓. Я вважаю, що голод - це найжахлив╕ше, що трапилося з╕ мною за все мо╓ життя. Нав╕ть п╕д час в╕йни, коли ус╕х чолов╕к╕в забрали на в╕йну ╕ працювали т╕льки ж╕нки, була якась впевнен╕сть, що ми усе подола╓мо. А коли голод - дуже страшно!».

9. Спогади Тимошенко Олександри Матв╕╖вни, 1926 р. н.
«Хоч я була маленькою, зате все добре пам’ятаю. Жили ми тод╕ на Полтавщин╕. Родина була невелика. Коли почався голод, мати з батьком заховали м╕шок картопл╕. Це ╕ ╖ли. А пот╕м батько ходив красти колоски та кукурудзу з поля. Наш╕ сус╕ди померли. Батьки вноч╕ ходили ╖х ховати. Д╕йсно, було дуже страшно. У школ╕ з кожним днем ставало все менше д╕тей. Одного разу в нед╕лю д╕вчинка, яка хот╕ла врятувати свою мат╕р, що лежала на л╕жку ╕ пухла з голоду, п╕шла на поле збирати зерно, яке осипалося з колоск╕в. Але не встигла назбирати нав╕ть жменьки зерна, як ╖╖ оточили охоронц╕ поля, схопили, зв’язали руки ╕ повели до бригадира. Вел╕вши висипати зерно, в╕н спитав у не╖: «Ти чия?» Д╕вчинка мовчала. ╥╖ обзивали р╕зними словами. Бригадир знову заговорив: «Та ми з тобою н╕чого не зробимо, т╕льки-но скажи, хто твоя мати. Ми ╖й покажемо, як д╕тей вчити». «Я н╕чого не скажу», - через силу промовила д╕вчинка. «Да бодай ти щезла. Розстр╕ляти капосне д╕вча», - прокричав бригадир. Останн╕ слова д╕вчинки були такими: «Мамо, прости, р╕дненька моя, що...». ╤ пролунав постр╕л.
Був ще й такий жахливий випадок. Навесн╕ 1933 року пор╕г хати мо╓╖ вчительки Мар╕╖ Петр╕вни Шелаково╖ переступив бл╕дий як ст╕на м╕й однокласник, восьмир╕чний Панас. Було видно, що в╕н ось-ось впаде. Та в╕н турбувався не про себе.
- Мар╕╓ Петр╕вно, дайте хоч крих╕тку хл╕ба, бо моя мама вмира╓!...
Звечора сус╕дка принесла Шишлаковим окра╓ць хл╕ба ╕ кружку молока. С╕м’я вчительки була немала: вона, чолов╕к Йосип Овс╕йович, сини Всеволод ╕ Леон╕д. Вони, як ╕ вс╕, хто недо╖дав або голодував, дуже хот╕ли ╖сти. Але Мар╕я Петр╕вна протягнула хлопцев╕ весь окра╓ць хл╕ба.
- Ось в╕зьми, нагодуй мат╕р.
У Панаса не вистачило сил д╕йти додому. В╕н впав на дороз╕ ╕ вмер з голоду. Його знайшли мертвим з недоторканим окрайцем в руках. Хл╕б в╕днесли матер╕ Мотр╕ Андр╕╖вн╕. ╤ вона вижила.
У т╕ роки в╕дбувалося щось страшне. Але наша родина вижила. У 1951 роц╕ ми пере╖хали до Джанкоя. Тут я вийшла зам╕ж, народила д╕тей. Тут я працювала, але значну частину мого життя зайняв голод 1932-1933 рок╕в, який я запам’ятала на все життя».
Можна з упевнен╕стю зазначити, що саме колектив╕зац╕я по-стал╕нськи завдала в╕дчутного удару по виробничих силах тавр╕йського села ╕ була злов╕сною передв╕сницею Голодомору.
П╕д виглядом класово╖ боротьби з села була вилучена, а ╕нод╕ ╕ взагал╕ знищена, найб╕льш працездатна, енерг╕йна, д╕йова частина селянства. Важко встановити ╕ к╕льк╕сть репресованих, ╕ к╕льк╕сть загиблих п╕д час Голоду, ╕ м╕сця поховань. Зрозум╕ло т╕льки одне - п╕д час Голодомору с╕льський люд з П╕вн╕чно╖ Тавр╕╖, рятуючись в╕д голоду, усякими шляхами намагався залишити село ╕ опинитися у м╕ст╕, на будовах комун╕зму (наприклад, Дн╕прогесу, де за працю годували баландою з╕ смердячою капустою, та Керченського металург╕йного заводу ╕м. Войкова). З села пост╕йно викачували матер╕альн╕ та людськ╕ ресурси на ╕ндустр╕ал╕зац╕ю, в арм╕ю та на ╕нш╕ державн╕ потреби. Дехто намагався втекти в ╕нш╕ республ╕ки Радянського Союзу. Через Сиваш, де не всюди можна було поставити кордони, багато хто вбр╕д або на човнах перепливали у Крим, який входив до складу Рос╕йсько╖ Федерац╕╖. Але й тут було не краще. Т╕льки п╕вденна природа та кримськ╕ фрукти якось допомагали вижити. Дехто нав╕ть п╕шки долав п╕щан╕ к╕лометри Арабатсько╖ Стр╕лки ╕ добирався до Феодос╕╖ та Керч╕, чим ╕ рятував сво╓ життя. Багато людей з тавр╕йських степ╕в знаходили притулок не т╕льки в м╕стах Криму, а й у селищах передг╕р’я Тавриди. ╤ розпов╕д╕ про те, що Голодомор не торкнувся Криму, сл╕д вже припинити. Раз ╕ назавжди. ╤ для того, щоб Голодомор б╕льше не повторювався. Досить вже експеримент╕в над народом.

В╕ктор ТУРЧИН.
м. Джанкой.

P. S. 19 листопада 2008 року М╕н╕стерство осв╕ти ╕ науки Укра╖ни сп╕льно з Укра╖нським ╕нститутом нац╕онально╖ пам’ят╕ нагородило Дипломом переможця Всеукра╖нського просв╕тницько-патр╕отичного конкурсу вчинених д╕й щодо вшанування пам’ят╕ жертв Голодомору 1932-1933 рок╕в «Голодомор 1932-1933 рок╕в. Пам’ять народу» у ном╕нац╕╖ «Комплексне вивчення ╕стор╕╖ населеного пункту» - Турчина В╕ктора Семеновича, вчителя ╕стор╕╖ середньо╖ загальноосв╕тньо╖ школи-╕нтернату № 2 м. Джанкоя Автономно╖ Республ╕ки Крим, кер╕вника проекту «Пам’ять голодом не заморити» (про голод укра╖нських селян в П╕вн╕чн╕й Тавр╕╖), у якому брали найактивн╕шу участь учитель соц╕альних дисципл╕н Алла ╤ван╕вна Тимченко та учениця 11-Б класу Валер╕я Чернякова з цього ж навчального закладу.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 12.12.2008 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6642

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков