Версiя для друку Обговорити в форумi

ДЖЕРЕЛА

1 грудня - 90 років від дня народження Платона Іларіоновича Майбороди (1918-1989), українського композитора

Рушник для України - все одно що ікона. Він споконвіку супроводжував три найважливіших моменти в житті людини: народження, весілля, поховання... І у доросле життя мати неодмінно давала синові чи доньці згорточок полотна. Мабуть, і з цієї причини “Пісня про рушник” Платона Майбороди й Андрія Малишка по-справжньому стала народною. Бо там - і “росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї”. Та головне - “материнська ласкава усмішка і засмучені очі”, які супроводжуватимуть дитину до скону. Таке не може нікого залишити байдужим. Проста і зворушлива пісня, без перебільшення, - справжній діамант нашого сучасного пісенного мистецтва, облетіла весь світ і так світові сподобалася, що до неї продовжують звертатися виконавці все нових і нових поколінь...
Платона Майбороду і не менш талановитого його брата Георгія дала нам щедра на таланти земля Полтавщини. Дивовижний збіг обставин: брати народилися в один день - 1 грудня. Тільки старший, Георгій, - 1913 року, а молодший, Платон, - 1918-го на хуторі Пелехівщина Глобинського району в селянській сім’ї, в якій всі були закохані в народну музику, знали багато пісень. Платон змалку навчився грати на слух на балалайці. А Георгій, який першим у сім’ї торував шлях у музичне мистецтво (згодом він став відомим композитором, народним артистом СРСР, лауреатом Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка), навчав його музичної грамоти.
1932 pоку сім’я переїхала до Запоріжжя, де на той час було легше прохарчуватися. Там Платон продовжив навчання в середній школі. Брав активну участь у самодіяльному музичному гуртку. Закоханість у музику, палке бажання самому опанувати це високе мистецтво породили рішення у 1934 році вступити до Київської консерваторії, де вже навчався у класі видатного композитора і педагога Левка Ревуцького Георгій Майборода. Здібному юнакові пощастило: Левко Миколайович узяв його до себе до класу композиції Київського музичного училища.
Велика обдарованість, чудова пам’ять, наполегливість та вимогливість до себе допомогли П. Майбороді пройти чотирирічний курс музичного училища за два роки. 1938-го він став студентом консерваторії.
Невдовзі почалася Друга світова війна, і брати Майбороди пішли на фронт, захищати Батьківщину. Дружина Платона Іларіоновича, Тетяна Василівна, вже після його смерті згадувала, що після війни чоловік намагався розшукати свого командира, який перед тяжким боєм викликав Платона до штабу і наказав переписувати якісь папери. Як розповів пізніше начальник штабу, на його запитання: навіщо він у такий час змусив хлопця поратися з паперами, командир відповів: «Якщо б Платона вбили, мало користі було б. Хай живе і після війни може зробить щось корисне для мистецтва». Як довго потім шукав Платон Іларіонович командира, щоб подякувати йому, але знайти так і не вдалося.
Наприкінці 1945 року Майборода повернувся після демобілізації і 1947 року закінчив композиторський факультет Київської консерваторії. Майже шість років Платон Іларіонович працював викладачем у Київському музичному училищі ім. Р. Глієра та у вечірній музичній школі для молоді. Саме тоді його увагу як композитора привернула пісня. Спільно з українським поетом Олексою Ющенком вони створили 1948 року динамічну, сповнену героїки «Щорсівську» та дві ліричні пісні: «Вже зоря вечорова засяяла» і «Дівоча».
А 1949-го відбулося знакове знайомство П. Майбороди з відомим українським поетом-ліриком Андрієм Малишком, який надзвичайно тонко відчував музику і не тільки писав вірші, а й сам створював до них мелодії, зустріч ця переросла в глибоку творчу дружбу. Багатолітня співдружність Майбороди і Малишка розпочалася з «Колгоспного вальсу», який набув найширшої популярності. Плодами спільної праці композитора і поета стали понад двадцять пісень, серед яких такі шедеври, як «Рідна мати моя» («Пісня про рушник»), «Ми підем, де трави похилі», «Білі каштани», «Київський вальс», «Пісня про вчительку».
Цікава історія виникнення «Київського вальсу». У листі до П. Майбороди і
А. Малишка студенти Київського медичного інституту висловили свою мрію про пісню, присвячену квітучому Києву, який їм хотілося б закарбувати в душі, коли вони, молоді лікарі, роз’їдуться по різних куточках країни. Саме студенти-медики й були першими слухачами і виконавцями пісні, яка згодом стала однією з найулюбленіших.
Вальсова стихія виявилася близькою творчому обдаруванню композитора. «Колгоспний вальс», «Київський вальс», «Білі каштани», написані згодом «Студентський вальс», «Друзі хороші мої», «Дніпровські хвилі» та інші мелодії відомі не тільки в Україні, а й у багатьох державах світу, особливо там, де є великі українські громади: США, Канаді, Австралії, країнах Латинської Америки. Ці пісні нагадують українцям далекий рідний край, його природу і людей.
Серед творів останнього десятиріччя життя композитора пам’ятним став його монументальний «Гімн Києву» на вірші В. Коротича, який було визнано переможцем конкурсу на кращу пісню про Київ, що проводився до 1500-річчя міста.
1983 року, до 40-річчя визволення Києва від гітлерівців, Майборода завершив твір «Хвилина мовчання» на вірші Е. Рубальського, який вражає драматичним пафосом, виразним і яскравим мелодизмом. До речі, доробок композитора становить понад 200 пісень, кантат, ораторій, увертюр і дум, багато з яких увійшли до пісенної скарбниці українського мистецтва.
Символічно, що проводжала Платона Майбороду в останню путь його «Пісня про рушник», у виконанні Олександра Таранця, який був колись її першим виконавцем.
Олександру Білашу, композитору, лауреату Державної премії України імені Тараса Шевченка належать такі слова: «Платон Майборода вибухнув піснею». А незадовго до свого власного скону він написав: «Тож згадаймо в грудневу снігову днину теплим словом наших співучих полтавців-українців-братів-соколів, які своїм братнім приходом у наш земний многотрудний світ зробили наше життя затишнішим і в годину смутку чи скрути, і в годину застілля чи звичайної радості. І нехай стелеться перед ними квітучий рушник у тій несходимій дорозі, на яку вони вийшли уже безсмертні». І до цього важко щось додати.
Підготувала
Тетяна НОВІКОВА.
(УКРІНФОРМ).
* * *
Пісня про рушник
Слова Андрія Малишка
Музика Платона Майбороди

Рідна мати моя,
ти ночей не доспала.
Ти водила мене
у поля край села.
І в дорогу далеку
ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний
на щастя дала.
І в дорогу далеку
ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний
на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте
росяниста доріжка
І зелені луги й солов’їні гаї.
І твоя незрадлива
материнська ласкава усмішка
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива
материнська ласкава усмішка
І засмучені очі
хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник,
простелю наче долю,
В тихім шелесті трав,
в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю -
І дитинство й розлука
і вірна любов.
І на тім рушничкові
оживе все знайоме до болю -
І дитинство й розлука
й твоя материнська любов.

Пісня про Вчительку
Слова Андрія Малишка
Музика Платона Майбороди

Сонечко встає
 і шумить трава.
Бачу стежку,
де проходиш ти, рідна ти.
Вчителько моя, зоре світова, 
Звідки виглядати,
де тебе знайти?
На столі лежать зошити малі,
Дітвора щебече
 золота, золота.
І летять – летять
в небі журавлі,
Дзвоник ніби кличе
в молоді літа.
Скільки підросло
й полетіло нас
На шляхи землі
в ясну блакить, у блакить.
А для тебе знов
 та доріжка в клас,
Під вікном у школі
явір той знов шумить.
Двох синів твоїх
узяли фронти,
Воювали, не лічили ран,
тяжких ран.
В партизанську ніч
 посивіла ти,
Як в морози сиві
непожатий лан.  |
Знов щебече юнь
і шумить трава,
Пізнаю тебе я при вогні
 в наші дні.
Вчителько моя,
зоре світова,
На Вкраїні милій,
в рідній стороні.

Київський вальс
Слова Андрія Малишка
Музика Платона Майбороди

Ночі солов’їні, ночі весняні,
Доли подніпровські
наснились мені.
Приспів:
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Молодість мила, -
ти щастя моє.
Далі неозорії, київські сади,
Друже незабутній,
ти прийдеш сюди.
Приспів.
Стежки і доріженьки
ген лягли у даль.
В парі ми любилися,
серденьку жаль.
Приспів.
Нам би ще зустрітися
в солов’їну ніч,
Теплі зорі київські
сяли б довіч.
Приспів.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 05.12.2008 > Тема "Душі криниця"