Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 28.11.2008 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 28.11.2008
ПОВ╤СТЯР, ЩО ВИВ╤В НА СВ╤Т ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ СВОГО КРАЮ

ПОСТАТ╤
25 ЛИСТОПАДА - 170 РОК╤В В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ╤ВАНА СЕМЕНОВИЧА НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО (1838-1918)

«Слава нашому найпершому пов╕стярев╕, що сво╖ми талановитими працями вив╕в на св╕т життя людей свого краю - в╕д просто╖ селянсько╖ хати ╕ до високих хором╕в, ...нашому невсипущому труд╕вников╕ за все те, що в╕н зробив задля слави р╕дного краю ╕ його поступу у широк╕ св╕та, де пора вже йому зайняти постать рядом з другими осв╕ченими народами!».
Так охарактеризував творч╕сть Нечуя-Левицького Панас Мирний. А сам майбутн╕й письменник з╕знавався: «Укра╖нська жизнь - то непочатий рудник, що лежить десь п╕д землею, хоч за його вже брались ╕ так╕ висок╕ таланти, як Шевченко; то безконечний матер╕ал, що т╕льки ще жде роб╕тник╕в, ц╕лих шк╕л роб╕тник╕в на л╕тературному пол╕». ╤ сам став найкращим з них. Створивши ряд високохудожн╕х соц╕ально-побутових опов╕дань та пов╕стей, в╕добразивши в них тяжке життя укра╖нського народу друго╖ половини XIX стол╕ття, показавши життя селянства й зароб╕тчан, злиднями гнаних з р╕дних осель на фабрики та рибн╕ промисли, в╕н ув╕в в укра╖нську л╕тературу нов╕ теми й мотиви, змалював ╖х яскравими художн╕ми засобами.
За п╕встол╕ття творчо╖ д╕яльност╕ письменник створив понад п’ятдесят високохудожн╕х роман╕в, пов╕стей, опов╕дань, п’╓с, казок, нарис╕в, гуморесок, л╕тературно-критичних статей. Його пов╕ст╕: «Причепа», «Гориславська н╕ч», «Дв╕ московки», «Хмари», як згадував ╤. Франко, «читала вся Мала Русь з великою вподобою». А пов╕ст╕ «Кайдашева с╕м’я» та «Микола Джеря» й нин╕ залишаються серед найкращих твор╕в укра╖нсько╖ л╕тератури...
╤ван Семенович Левицький (Нечуй - це його л╕тературний псевдон╕м) народився 25 листопада 1838 року у м╕стечку Стеблев╕ колишнього Кан╕вського пов╕ту на Ки╖вщин╕ (тепер Корсунь-Шевченк╕вський район Черкасько╖ област╕) у родин╕ с╕льського священика. Батько письменника, Семен Степанович, дуже любив св╕й край, часто розпов╕дав д╕тям про Укра╖ну, Запорозьку С╕ч, про Кол╕╖вщину ╕ Гайдамаччину. Мати майбутнього письменника, Ганна Лук’ян╕вна Трезвинська, була родом ╕з Лебединського монастиря. Весела, жарт╕влива, гов╕рлива ╕ сп╕вуча, проте, вона була дуже богом╕льною. Народження двох пар близнят п╕д╕рвало ╖╖ здоров’я. Коли ╤ванов╕, найстаршому, було тринадцять рок╕в, мати померла.
Батько майбутнього письменника мав велику б╕бл╕отеку, де були так╕ р╕дк╕сн╕ книги як «╤стор╕я Укра╖ни» Маркевича ╕ Бантиш-Каменського, л╕топис Самовидця. Рано навчившись читати, ╤ван просиджував у н╕й днями. У с╕м рок╕в хлопця в╕ддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищ╕ при Богуславському монастир╕. Там хлопчик опанував латинську, грецьку та церковнослов’янську мови. У чотирнадцятил╕тньому в╕ц╕ вступив до Ки╖всько╖ духовно╖ сем╕нар╕╖, де навчався з 1853 до 1859 р╕к, серйозно захоплюючись творами Т. Шевченка, О. Пушк╕на та М. Гоголя.
Зак╕нчивши сем╕нар╕ю, в╕н ц╕лий р╕к хвор╕в, а пот╕м деякий час працював у Богуславському духовному училищ╕ викладачем церковнослов’янсько╖ мови, арифметики та географ╕╖. 1861 року вступив до Ки╖всько╖ духовно╖ академ╕╖, де вдосконалював сво╖ знання самотужки, вивчаючи французьку й н╕мецьку мови. Читав твори укра╖нсько╖ та рос╕йсько╖ класики, ╓вропейських письменник╕в Данте, Сервантеса, ц╕кавився творами прогресивних ф╕лософ╕в того часу.
1865 року ╤. Левицький зак╕нчив академ╕ю ╕з званням маг╕стра, але в╕дмовився в╕д духовно╖ кар’╓ри й викладав рос╕йську мову, л╕тературу, ╕стор╕ю та географ╕ю в Полтавськ╕й духовн╕й сем╕нар╕╖, у г╕мназ╕ях Кал╕ша та Седлеця. До письменницько╖ прац╕ його покликала муза Шевченка, романи Турген╓ва, пов╕ст╕ Гоголя ╕ статт╕ Писар╓ва. Надто ж поез╕я Шевченка, з якою в╕н уперше познайомився в журнал╕ «Основа» 1861 року ╕ для якого вперше почав писати опов╕дання. Але журнал незабаром перестав виходити, ╕ його задум залишився незд╕йсненим. У цьому невиданому опов╕данн╕ в╕н вустами свого героя заявив: «Буду писати в╕рш╕, складу в╕ршами книгу, таку, як «Катерина»… Напишу про д╕да Хтодося… про нещасних, прибитих долею… Про них! Про них!». Це була програма, над якою Нечуй-Левицький працював все сво╓ життя.
Розкв╕т творчост╕ письменника припада╓ на другу половину 70-х - початок 80-х рок╕в, коли вийшли його опов╕д╕ з народного життя: «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева с╕м’я», «Не можна баб╕ Парасц╕ вдержатись на сел╕», «Благослов╕ть баб╕ Палажц╕ скоропостижно вмерти». У цих справжн╕х л╕тературних перлинах письменник виявив велику майстерн╕сть у змалюванн╕ народних характер╕в.
Сво╓р╕дною рисою стилю Нечуя-Левицького ╓ тонке по╓днання реал╕стично╖ конкретност╕ опис╕в, велико╖ уваги до деталей портрет╕в та особист╕сних характеристик, побуту, обставин прац╕, особливостей мови та повед╕нки персонаж╕в з живописною образн╕стю, емоц╕йн╕стю, тяж╕нням до яскравих еп╕тет╕в. Усе це разом ставить твори укра╖нського проза╖ка в один ряд з творами кращих тогочасних рос╕йських та зах╕дно╓вропейських письменник╕в ╕ виводить укра╖нське письменство за меж╕ побутовизму та етнограф╕зму минуло╖, дошевченк╕всько╖ доби.
Коли Валу╓вським указом було проголошено, що «н╕яко╖ особливо╖ малорос╕йсько╖ мови не було, нема╓ ╕ бути не може», ╕ почалися зд╕йснюватись широк╕ заходи з русиф╕кац╕╖ населення, заборони книжок та навчання р╕дною мовою, Нечуй-Левицький, не маючи змоги друкувати сво╖ твори укра╖нською мовою на Наддн╕прянщин╕, скориставшись допомогою П. Кул╕ша, опубл╕кував у льв╕вському журнал╕ «Правда» статтю «Сьогочасне л╕тературне спрямування» (1878), в як╕й гостро виступив проти шов╕н╕стично╖ пол╕тики рос╕йського уряду та деяких рос╕йських письменник╕в.
1885 року ╤. Нечуй-Левицький йде у в╕дставку й перебира╓ться до Ки╓ва, де присвячу╓ себе виключно л╕тературн╕й прац╕. У звичках ╤вана Семеновича, мабуть, як ╕ в кожно╖ неординарно╖ особистост╕, було чимало такого, що викликало подив сторонн╕х. Скаж╕мо, сус╕ди могли за ним перев╕ряти годинник: щодня за будь-яко╖ погоди р╕вно о трет╕й в╕н виходив ╕з сво╓╖ квартири, йшов на Фундукле╖вську вулицю, повол╕ п╕дн╕мався до Театрального майдану, пот╕м повертав праворуч на Володимирську вулицю, доходив до «п╕дйомника», дал╕ йшов на Володимирську г╕рку. Там сид╕в, милувався Дн╕пром, думав сво╖ думи аж до шосто╖ години, а тод╕ спускався вниз на Хрещатик ╕ повертався додому. Вечеряв ╕, хоч би там що, р╕вно о дев’ят╕й лягав спати.
На одному з останн╕х юв╕ле╖в Нечуя-Левицького (1908), саме тод╕, коли виголошувалась допов╕дь про життя ╕ творч╕сть письменника, юв╕ляр п╕дв╕вся з почесного м╕сця в презид╕╖ й рушив до виходу. Його хот╕ли спинити, але в╕н заявив:
- Уже скоро дев’ята година, - ╕ таки п╕шов.
У Ки╓в╕ Нечуй-Левицький написав опов╕дання «Пропащ╕» (1888) та «Афонський пройдисв╕т» (1890), казку «Скривджен╕» (1892), пов╕сть «Пом╕ж порогами» (1893). На початку нового стол╕ття письменник звернувся до малих форм прози, писав здеб╕льшого нариси, статт╕, зокрема «Сорок п’ят╕ роковини смерт╕ Тараса Шевченка» (1906) та «Укра╖нська поез╕я».
До к╕нця життя видатний письменник жив майже у злиднях, у маленьк╕й квартир╕ на Пушк╕нськ╕й вулиц╕, лише вл╕тку ви╖здив до родич╕в у село або до Б╕ло╖ Церкви. До останн╕х сил працював, щоб завершити л╕тературн╕ прац╕. Останн╕ дн╕ пров╕в на Дегтяр╕вц╕, у так званому «шпитал╕ для одиноких людей», де й помер без догляду 1918 року. До свого 80-р╕ччя в╕н не дожив. Поховали ╤вана Семеновича на Байковому кладовищ╕.
Тетяна НОВ╤КОВА.
(УКР╤НФОРМ).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 28.11.2008 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6594

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков