Осип Максимович Бодянський - укра╖нський поет-романтик, учений-слав╕ст ╕ засновник слов’янознавчо╖, у тому числ╕ й укра╖нознавчо╖ науки в рос╕йському ун╕верситет╕, л╕тературознавець, письменник ╕ перекладач, ╕сторик, фольклорист, редактор. Народився в╕н 12 листопада 1808 р. у м╕стечку Варва (нин╕ - смт. Варва Черн╕г╕всько╖ област╕) в с╕м’╖ священика. Середню осв╕ту здобув у Полтавськ╕й духовн╕й сем╕нар╕╖ в м. Переяслав╕ (тепер Переяслав-Хмельницький), де добре оволод╕в класичними й старослов’янськими мовами, вивчав польську ╕ сербську мови. Там до його рук потрапив зб╕рник сербських п╕сень Вука Караджича, що справив на юнака велике враження (п╕д його впливом в╕н став збирати укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕). У б╕бл╕отец╕ Переяславського собору Осип знайшов видатну пам’ятку староукра╖нсько╖ л╕тературно╖ мови XVI ст. - Пересопницький рукопис 1556-1561 рр., який згодом було передано сем╕нарськ╕й б╕бл╕отец╕. П╕зн╕ше цю пам’ятку придбала б╕бл╕отека Полтавського ╕сторичного музею (нин╕ вона збер╕га╓ться в рукописному в╕дд╕л╕ Нац╕онально╖ б╕бл╕отеки Укра╖ни ╕м. В. Вернадського у Ки╓в╕). Вищу осв╕ту О. Бодянський здобув на словесному в╕дд╕ленн╕ ф╕лософського факультету Московського ун╕верситету в 1831-1834 рр. П╕д впливом М. Максимовича почав збирати ╕ досл╕джувати народн╕ п╕сн╕. Будучи студентом, О. Бодянський товаришував з М. Станкевичем ╕ входив до складу орган╕зованого ним (разом з В. Б╓л╕нським, М. Бакун╕ним, К. Аксаковим та ╕н.) л╕тературно-ф╕лософського гуртка. Ще в ун╕верситет╕ Осип Максимович прилучився до науково-досл╕дно╖ роботи й написав (п╕д кер╕вництвом в╕домого професора ╕стор╕╖ М. Каченовського) працю «О мнениях касательно происхождения Руси», в як╕й заперечував г╕потезу норманського походження Рус╕, за що ╕ отримав ступ╕нь кандидата словесних наук. У 1835 р. працю було опубл╕ковано в журналах «Сын отечества» ╕ «Северный архив». Упродовж 1835-1837 рок╕в О. Бодянський викладав латинську мову в 2-й Московськ╕й г╕мназ╕╖. У 1837 р. захистив при Московському ун╕верситет╕ дисертац╕ю на тему: «О народности поэзии славянских племен» ╕ першим у царськ╕й Рос╕╖ здобув науковий ступ╕нь маг╕стра слов’янсько╖ ф╕лолог╕╖. У дисертац╕╖ в╕н висв╕тлив багатство духовно╖ культури слов’янських народ╕в ╕ детально розглянув укра╖нську народну п╕сню. У передмов╕, зокрема, зазначалося, що кожен народ прагне самовизначення, тобто бажа╓ бути тим, чим ╓: жити сво╖м власним життям ╕ мислити сво╓ю власною головою, почувати власним серцем ╕ д╕яти сво╓ю власною волею. Його маг╕стерська дисертац╕я була опубл╕кована окремою книгою ╕ перекладена сербською, чеською, н╕мецькою та ╕тал╕йською мовами. Восени того ж року вчений в╕дбув у в╕дрядження в заруб╕жн╕ слов’янськ╕ кра╖ни для вдосконалення знань з ╕стор╕╖ й л╕тератури братн╕х народ╕в ╕ п╕дготовки до читання лекц╕й на слав╕стичних кафедрах у Московському, Петербурзькому, Харк╕вському ╕ Казанському ун╕верситетах. За кордоном О. Бодянський продовжував вивчати слов’янськ╕ мови, досл╕джував слов’янськ╕ рукописи у б╕бл╕отеках Праги, В╕дня, Будапешта, р╕зних навчальних заклад╕в ╕ монастир╕в, знайомився з л╕тературою, ╕стор╕╓ю, культурою й побутом зах╕дних та п╕вденних слов’ян. Учений налагодив особист╕ контакти з тогочасними видатними слав╕стами, зокрема з В. Ганкою, Я. Колларом, В. Коп╕таром, Й. Юнгманом, П. Шафариком. П╕д час заруб╕жного в╕дрядження О. Бодянський з╕брав велику слав╕стичну б╕бл╕отеку з видань XVIII ╕ перших десятил╕ть XIX ст., що м╕стила майже 3 тис. книг, зокрема словники, хрестомат╕╖, буквар╕ окремих слов’янських мов, зб╕рники, пер╕одичн╕ видання, твори з ╕стор╕╖, географ╕╖, етнограф╕╖. П╕сля повернення 1842 р. ╕з закордону О. Бодянського обирають екстраординарним професором кафедри ╕стор╕╖ та л╕тератури слов’янських говор╕в Московського ун╕верситету. В╕н чита╓ лекц╕╖ не т╕льки з ╕стор╕╖ та л╕тератури слов’янських народ╕в, а й навча╓ студент╕в слов’янських мов - чесько╖, словацько╖, польсько╖, сербсько╖. У 1837 р. вченого було обрано членом «Общества истории и древностей российских при Московском университете», а 1845 р. - секретарем цього товариства ╕ редактором його «Чтений», що в╕д╕грали винятково важливу роль у популяризац╕╖ слав╕стичних праць та пам’яток слов’янсько╖ писемност╕. До науково╖, педагог╕чно╖ ╕ видавничо╖ д╕яльност╕ О. Бодянського, котрий дотримувався прогресивних погляд╕в, ун╕верситетське кер╕вництво та колеги з реакц╕йними поглядами ставилися неприхильно. У 1848 р. його зв╕льнили з посади професора Московського ун╕верситету й редактора «Чтений» за публ╕кац╕ю перекладу рос╕йською мовою книги англ╕йського посла в Рос╕╖ Дж. Флетчера, що вийшла в Англ╕╖ ще в 1591 р. (у н╕й п╕ддавалися гостр╕й критиц╕ рос╕йське дух╕вництво та внутр╕шня пол╕тика царизму за час╕в ╤вана Грозного). Лише через р╕к Осип Максимович дом╕гся поновлення на посад╕ професора ун╕верситету. У 1855 р. в╕н захистив докторську дисертац╕ю на тему: «О времени происхождения славянских письмен» ╕ був обраний ординарним професором кафедри. З 1854 р. О. Бодянський - член-кореспондент Академ╕╖ наук, а також член багатьох в╕тчизняних ╕ заруб╕жних наукових товариств, зокрема Товариства ╕стор╕╖ й старожитностей п╕вденних слов’ян у Загреб╕ (з 1850) ╕ Товариства сербсько╖ словесност╕ (з 1855). При переобранн╕ на посаду професора в 1868 р. реакц╕йна професура виступила проти, тож О. Бодянський змушений був залишити ун╕верситет й вийти на пенс╕ю у званн╕ заслуженого професора. Ще за молодих рок╕в в╕н пробував сво╖ сили в укра╖нськ╕й поез╕╖; перш╕ в╕рш╕ з’являлися друком без назви п╕д псевдон╕мом М. Бода-Варвинець. Багато уваги вчений прид╕ляв вивченню народно╖ творчост╕. В╕н з╕брав велику к╕льк╕сть укра╖нських народних п╕сень ╕ казок, приказок ╕ присл╕в’╖в. Невелика частина п╕сень була надрукована у зб╕рнику М. Максимовича, а решта загинула. У 1835 р. О. Бодянський видав у Москв╕ невеличку зб╕рку казок - «Наськ╕ укра╖нськ╕ казки запорожця ╤ська Матиринки», як╕ були поетичним переказом в╕домих укра╖нських народних казок. У 1902 р. ╤. Франко перевидав казки в «Л╕тературно-науков╕й б╕бл╕отец╕» й написав передмову, а в 1968 р. ц╕ казки ув╕йшли до зб╕рника «Укра╖нськ╕ поети-романтики 20-40-х рок╕в XIX ст.». Осип Бодянський був на рос╕йськ╕й служб╕ дуже р╕дк╕сним представником укра╖нства, який не лише не цурався укра╖нського, а навпаки всюди, де м╕г, п╕дкреслював свою приналежн╕сть до укра╖нсько╖ нац╕╖ й робив усе можливе для розвитку укра╖нсько╖ справи. В╕н з гарячою симпат╕╓ю ставився до боротьби сво╖х земляк╕в проти царського деспотизму. Св╕дченням того ╓ його науково-видавнича д╕яльн╕сть ╕ дружба з Т. Шевченком. Вважають, що деяк╕ в╕рш╕ Т. Шевченка («╢ретик», «Послання») нав╕ян╕ бес╕дами з О. Бодянським. Осип Максимович та╓мно передавав Тарасов╕ Григоровичу книжки з ╕стор╕╖ Укра╖ни в пер╕од його заслання, вс╕ляко п╕клувався про нього. Велику орган╕заторську й науково-досл╕дну роботу зд╕йснив О. Бодянський як редактор видань «Чтений Общества истории и древностей при Московском университете» та журналу «Чтения». Багато важливих матер╕ал╕в у «Чтениях» опубл╕ковано з ╕стор╕╖ Укра╖ни, зокрема «Джерела малорос╕йсько╖ ╕стор╕╖, з╕бран╕ Д. М. Бантиш-Каменським» (1858, кн. 1; 1859, кн. 1). «Ре╓стр усього в╕йська Запор╕зького п╕сля Збор╕вського договору 1649 р.» (1874, кн. 2-3), «Л╕топис Самовидця» (1846, кн. 1), «╤стор╕я Рус╕в» (там само), «Л╕тописн╕ пов╕ствування про Малу Рос╕ю, ╖╖ народ ╕ про козак╕в взагал╕» А. Р╕гельмана (1847, кн. 5) та ╕н. О. Бодянський п╕дготував до друку визначну пам’ятку давньорусько╖ мови «╤зборник Святослава» 1073 року. Вона побачила св╕т уже п╕сля його смерт╕, у 1882 р. ╤. Франко писав, що Бодянський, ставши секретарем «Общества истории и древностей российских» при Московському ун╕верситет╕, «розбудив се в╕д 40 л╕т» сонне товариство до нового життя ╕ розпочав видавати «Чтения». Сто том╕в цього видання вийшли п╕д його редакц╕╓ю. Це найкращий, справд╕ найвеличн╕ший пам’ятник його невсипущ╕й прац╕. Помер Осип Максимович Бодянський 18 вересня 1808 р. на 69-му роц╕ життя у Москв╕ та був похований на Новод╕вочому цвинтар╕. Сво╓ю багатогранною науковою ╕ орган╕заторською д╕яльн╕стю О. Бодянський в╕д╕грав значну роль у становленн╕ й розвитку слав╕стики в наш╕й кра╖н╕. ╤ все ж одн╕╓ю з найб╕льших заслуг О. Бодянського перед укра╖нською ╕ св╕товою культурою ╓ п╕дготовка ним до друку видання „╤стор╕╖ Рус╕в або Мало╖ Рос╕╖” - найвизначн╕шого твору укра╖нсько╖ нац╕онально-пол╕тично╖ думки к╕нця ХV╤╤╤ - початку Х╤Х ст., присвяченого ╕стор╕╖ розвитку Укра╖ни, укра╖нського народу в╕д найдавн╕ших час╕в до друго╖ половини ХV╤╤╤ ст. Рукопис було знайдено близько 1828 р. в Черн╕г╕вськ╕й губерн╕╖. Дос╕ залиша╓ться та╓мницею ╕м’я автора книги, але цей тв╕р великою м╕рою допом╕г пробудженню нац╕онально╖ св╕домост╕ укра╖нського народу. www.nplu.kiev.ua
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
