Версiя для друку Обговорити в форумi

ДО 300–РІЧЧЯ ВІД ЧАСУ БАТУРИНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ

Знищення 2 листопада 1708 року військами генерала Олександра Меншикова міста Батурина – трагічна сторінка в історії України. Батурин, якому випала доля бути кілька десятиліть центром політичного життя Лівобережної України, не скорився волі Петра І і був по-варварськи знищений разом із жителями.
Місто Батурин, розташоване на живописному березі р. Сейму на Чернігівщині, що виникло на початку ХVІІ ст., впродовж свого існування було резиденцією чотирьох гетьманів. За порівняно невеликий проміжок часу воно подолало шлях від невеличкого примонастирського хутора Батурин до гетьманської столиці. Тут відбувся злет українського мистецтва та архітектури. Світові було явлено вінець українського як церковного, так і світського палацового бароко.
Коли минув хаос Руїни, центром політичного, економічного та культурного життя України стала Гетьманщина на Лівобережжі. Тепер фокус визначальних подій історії України остаточно перемістився з її крайнього заходу на крайній схід. Гетьманщина була автономним, але не самостійним політичним утворенням. Однак вона давала українцям більше самоврядування, ніж вони будь-коли до того мали, починаючи з часів Галицько-Волинського князівства. Після провалу польської та турецької альтернатив у період Руїни українці були вимушені спізнатися з суворими правителями міцніючої Росії.
Прагнучи монополізувати владу, царі за самою своєю сутністю виступали проти ідеї українського самоврядування. Проте ці погляди суперечили тій формі державоустрою, що існувала в Гетьманщині та була заснованою на виключно українських засадах і звичаях. Відтак основним питанням політичного життя України XVIII ст. стає тривала й затяжна боротьба імперського централізму Росії з українським прагненням до автономії.
На кінець XVII ст., після відвоювання поляками Правобережжя та утвердження автономії Війська Запорозького, під безпосередньою зверхністю гетьманів лишалося тільки близько третини території, що колись була підвладна Хмельницькому, – це десь одна шоста площі сучасної України. Цей лівобережний край українці називали Гетьманщиною, а московити – Малоросією. До неї входило десять полків: Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Гадяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський і Полтавський. Офіційна резиденція гетьмана й адміністративна столиця Гетьманщини на початку XVIII ст. містилася в Батурині.
Із часу встановлення над Козацькою Україною зверхності Москви остання прагнула ввести пряме управління. Зі свого боку козацька верхівка, ще за доби Руїни розчарована пропольською й протурецькою політикою, більше не ставила під сумнів необхідність підтримувати зв’язок з Москвою. І все ж козацькі гетьмани виступали за збереження того, що лишилося від прав, гарантованих Переяславською угодою 1654 р. Вони сподівалися, що, виявляючи лояльність до Москви, переконають царів у своїй надійності й дістануть гарантії на подальшу автономію.
Вирішальний етап у стосунках між Лівобережжям та Москвою настав за гетьманування Івана Мазепи – одного з найвидатніших і найбільш суперечливих політичних діячів України, при якому підвищується особливо статус гетьманської столиці. Сюди стікаються іноземні посли, резиденти, прочани. При Мазепі Батурин швидко перетворився не тільки в квітуче місто, але й в столицю духовності, культури. У ньому було п’ять храмів, розкішна резиденція Гетьмана мала чудову колекцію картин, добірну бібліотеку.
Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України політику, послідовно зміцнюючи становище старшини. Людина досвідчена й витончена, Мазепа скеровує значну частину своїх особистих прибутків на розвиток релігійних та культурних установ. Ревний покровитель православ’я він будує по всій Гетьманщині цілу низку чудових церков, споруджених у пишному стилі, що його з часом назвуть мазепинським, або козацьким бароко. Крім того, він заснував багато шкіл і друкарень, щоб українська молодь могла в міру своїх можливостей користуватися благами освіти.
Проведення політики, що поклала початок добі бурхливого культурного та економічного розвитку – все це досягнення першочергової ваги. Та найбільш вражаючою рисою Мазепи-політика було уміння захищати як особисті, так і загальноукраїнські інтереси, зберігаючи водночас добрі стосунки з Москвою. Коли 1689 р. на трон зійшов молодий і енергійний Петро І, гетьман уже вкотре застосував свій незбагненний дар чарувати можновладців. Він надавав цареві активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття у 1696 р. Азова – ключової турецької фортеці на Азовському морі.
Проте на початку XVIII ст. у взаємовигідних стосунках із царем, що Мазепа так спритно підтримував, з’являється напруженість. У 1700 р. вибухнула велика Північна війна. У виснажливій 21-річній боротьбі за володіння узбережжям Балтійського моря головними супротивниками виступили молодий російський цар Петро І та 18-річний король Швеції Карл XII – обдарований полководець, але поганий політик. Зазнавши кілька катастрофічних поразок на початку війни, Петро І, цей палкий прихильник західних звичаїв, вирішує модернізувати армію, управління й суспільство взагалі. У межах цієї політики під загрозу потрапляла гарантована ще 1654 р. традиційна автономія Гетьманщини.
28 жовтня 1708 р., Карл XII, котрий ішов на Москву, завернув на Україну. До Мазепиних планів аж ніяк не входило вторгнення Карла XII в Україну, що ставала тепер театром воєнних дій. Вона ще не була готова до участі у вирішальному поєдинку двох могутніх суперників, котрі, думалось, зійдуться десь поза межами Гетьманщини. Невдоволення, що врешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя, було пов’язане з питанням захисту України. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра І. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів, що не може дати навіть десяти чоловік, й щоб той боронився, як зможе. Це було для гетьмана останньою краплею. Петро І порушив зобов’язання обороняти Україну від ненависних поляків, що було основою угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов’язаним зберігати вірність цареві.
Щоб підняти народ на загальний виступ проти Москви, політику якої він начебто донедавна ще підтримував, потрібні були спеціальні агітаційні й організаційні заходи. Адже жорстока необхідність змушувала
гетьмана до останньої миті зберігати в глибокій таємниці свої наміри. Щоб успішно втілити в життя задуману акцію, потрібен був час, якого так гостро бракувало. Гетьман вагався аж до останньої хвилини свого доленосного вибору, ретельно зважував перспективи політичної переорієнтації України, прораховував усі можливі наслідки. Підштовхнув його до рішучого кроку приїзд в Україну улюбленця царя генерала Меншикова. Мазепа повертається з військового табору під Борзною до Батурина, дає останні розпорядження. І, залишивши в місті досить сильну військову залогу з чотирьох вільнонайманих сердюцьких полків і кількох сотень городових козаків (загалом близько 10 тисяч осіб) під проводом полковника Дмитра Чечеля й гарматного осавула
Ф. Кенігсека, він вирушає до табору шведського короля. 25 жовтня 1708 р. українські полки на чолі з гетьманом (близько 6 тисяч осіб) форсували Десну.
Жереб було кинуто, Рубікон – перейдено. Тепер настав час вибору для кожного окремого козака, сотні, полку, для всієї України.
Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини. Умови, за яких українці приєдналися до Карла, були встановлені у пакті. За надання військової допомоги та провізії Карл обіцяв захищати Україну й утримуватися від підписання миру з царем аж до повного звільнення її від влади Москви та відновлення її давніх прав.
Петро І, як оповідають сучасники, довідавшись про дії українського гетьмана, був шокований. Але, як це не раз траплялося, швидко оговтався і вжив запобіжних заходів. Передовсім цар видав кілька маніфестів до всього українського народу із звинуваченнями гетьмана у зраді. Тактика царя не обмежувалася самими маніфестами. За його наказом 2 листопада російські війська під командуванням генерала Меншикова підступили до гетьманської столиці Батурина. Пов’язані з цим наступні події надовго закарбувалися в людській пам’яті, а саме місто для багатьох поколінь українських патріотів стало символом духовної нескореності й самопожертви в ім’я Вітчизни.
Батурин був укріпленим містом із численною артилерією. Оборонці міста готові вірно виконати наказ свого гетьмана і зустріли генерала Меншикова гарматними пострілами. Штурм Батурина був відбитий його оборонцями, але в ту саму ніч зрадник показав їм потаємний підземний хід до фортеці.
Подальші події, відображені в народній пам’яті, лягли в основу народної пісні, думи, фрагмент якої наведено нижче.
„А в городі у Батурині
Мужиків да жінок
Упень сікли да рубали,
Церкви палили, святості да
Ікони під ноги топтали...”
Не важко уявити стан Івана Мазепи, коли він отримав звістку про падіння Батурина. Приголомшений гетьман, за свідченням учасника походу, не повірив почутому. Розповіді про звірства корпусу Меншикова його потрясли. Лише 7 листопада 1708 року гетьман нарешті мав можливість на власні очі побачити наслідок московського погрому в гетьманській столиці. Кривава картина попелища вразила його у саме серце. Як пише «Чернігівський літопис», «ревно плакал по Батурину Мазепа», спостерігаючи, скільки «крови людской в місті и на предмістью было полно калюжами».
За різними джерелами, жертвами погрому 2 листопада 1708 року в Батурині стали 11-12,5 тисяч батуринців, сердюків, козаків.
Падіння Батурина призвело не лише до страшних людських жертв, втрати значного арсеналу зброї та боєприпасів, а й завдало величезної моральної шкоди всьому українському народові. Немилосердний розгром гетьманської столиці й терор, розв’язаний проти прибічників Мазепи в усій Україні, деморалізуюче вплинули на суспільство, позбавивши його здатності чинити опір. У Лебедині, куди дещо згодом цар переніс із Глухова свою головну квартиру, діяв спеціальний суд. Як оповідає український хроніст, багатьох старшин і козаків, запідозрених у прихильності до Мазепи, вишуковували по домівках і віддавали на різні тортури, а вже потім їх карали смертю.
Різними шляхами йшла інформація про злодіяння у Москву, Новгород, зарубіжжя, але літописці, посилаючись на свідчення очевидців, були спільні в оцінках масштабів трагедії українського міста: «Люди в нем бывшие вырублены, церкви разорены, дома разграблены и сожжены» (Рукописний збірник XVIII віку), «И тот город взяли приступом, и вырубили, и выжгли» (Записи московського окольничого Івана Желябужського за 1708 рік), «Меншиков зараз добыл Батурина и сплюндрував его огнем и мечем» (Чернігівський літопис за новим списком (1587–1725). Подібний опис подавав у своєму щоденнику шамбелян Карла XII Адлерфельд, який загинув під Полтавою у 1709 році: «Перебили і старих і малих, не оглядаючись на стать та вік, залишок жінок поцупили. Взяли сорок гармат. Спалили місто і 30 млинів, що стояли на річці Сейм. Все пограбували”.
Французькі часописи, отримавши інформацію з України, вийшли з промовистими заголовками – «Страшна різанина», «Руїна України», «Жінки й діти на вістрях щабель». Газети сповіщали болючу новину: «Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москалів», «Ціла Україна купається в крові. Меншиков уживає засобів московського варварства».
Після спалення Батурина відбувається фактичний розподіл України між російськими вельможами. Одночасно рясний дощ милостей і нагород посипався на голови тих, хто відразу продемонстрував свою лояльність дому Романових. Та козацька старшина, котра прибула за першим царським наказам до Глухова на вибори нового гетьмана, дістала землі, маєтки, гроші та посади.
Знищення Батурина стало поворотною віхою в історії українського народу. Його визвольні прагнення були вкотре жорстоко придушені імперськими силами.
14 червня 1993 року постановою уряду незалежної України було створено державний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». А в 2002 році була затверджена комплексна програма збереження пам’яток Державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».
www.nplu.kiev.ua/ua/events/calendar/2008/text/nov/Batyrin.htm

ЛИСТИ ТА НАКАЗИ ПЕТРА І

[Подаються за виданням: Письма и бумаги императора Петра Великого. Т. VIII. (июль-декабрь 1708 г.). — Вып. 1. — Москва-Ленинград, 1948. — 408 с.]

УКАЗ ВОЙСКОВОЙ СТАРШИНЕ, УШЕДШЕЙ С МАЗЕПОЙ К ШВЕДАМ
(1708 ноября 1)

Божиею поспешествующею милостию мы, пресветлейший и державнейший великий государь, царь и великий князь Петр Алексеевичь, всеа Великия и Малыя и Белыя Росии самодержец и многих государств и земель Восточных и Западных и Северных отчичь и дедичь и наследник и государь и облаадатель, наше царское величество объявляем верным нашим подданным войска Малоросийского, генералной старшине и полковникам и старшинам полковым и городовых (и) сердюцких и компанейских полков казаком и протчим: известно нам, великому государю, учинилось, что гетман Мазепа, забыв страх Божий и присягу свою при крестном целованье нам учиненную, и превысокую к себе нашу милость, без всякой данной ему причины, изменил нам, великому государю, и вас, верных подданных наших, обманом предал в руки неприятелские, понеже объявил вам вначале указом нашим, будто имеет он наш указ с вами итти за Десну против неприятеля. Но когда тем проклятым обманом своим вас за Десну перевез и приближился к войску неприятелскому, то вы, верные наши подданные, все окружены бывши от неприятеля, принуждены попасть в руки их неприятелские. А он, изменник гетман Мазепа, перешел к неприятелю с таким злым и безбожным умыслом, дабы Малоросийский народ предать под иго Шведам и Поляком, дабы он мог быть над вами самовластен, хотя чрез тот ево злой учинок церкви Божия православныя и святые монастыри притить могут во осквернение и во унию. Того ради мы, великий государь, наше царское величество, вам, верным подданным нашим, генералной старшине и полковникам и городовым и компанейским и сердюцких полков старшине и казакам и протчим, напоминаем, дабы, памятуя отца нашего /267/ блаженныя памяти великого государя, царя и великого князя Алексея Михайловича, всеа Великия и Малыя и Белыя Росии самодержца, и нашу к себе высокую милость ко всему Малоросийскому народу, что оной от вышепомянутой неволи и церкви святыя от всякого утеснения избавлены и жили под нашею обороною по правам и волностям своим во всяком доволстве и верность к нам, великому государю, показали и от него изменника, бывшаго гетмана, и от Шведов уходили и к нам приходили без всякого опасения, ибо мы, великий государь, ведая вашу невинность, что вы прелестным образом от него, гетмана Мазепы, преданы в руки неприятелские, а не своим желанием к тому пришли, вас милостиво примем и вящую к вам, верным нашим подданным, милость нашу покажем. Ибо мы, яко единовернии с вами, православной государь и оборонитель Малоросийского народа и краю, никогда не оставим, но при помощи Божии от неприятелского наступления оборонять его будем, к чему и доволные способы при помощи Господней имеем. И дабы народ Малоросийской без главного вожа не был, того ради мы, великий государь, послали наши указы к архиереем и ко всея генералной старшине и полковникам и сотникам и ко всему войску Запорожскому, дабы на обрание нового гетмана по правам и волностям своим волными голосами собиралися, к чему и вас призываем. А буде кто по сим нашим, великого государя, указом, забыв страх Божий и присягу свою к нам, великому государю, и целость отчизны своей от него, вора и изменника Мазепы, и от неприятеля нашего не отстанет и к нам, великому государю, не возвратитца во время месяца, то есть декабря по первое число 1708 г., но будет против нас служить тем нашим неприятелем, тех объявляем изменников наших и отчизны вашей. И будут их чины и маетности и пожитки их отобраны и розданы верным за службы их. Також жены и дети их взяты и сосланы будут в сылку. А кто из них пойманы будут, и те, яко изменники, казнены будут смертью без пощады. /268/
Дан сей наш царского величества указ в обозе при Десне за приписанием собственные нашие руки и припечатанием печати ноября в (1) день 1708 г.

К КНЯЗЮ АЛЕКСАНДРУ ДАНИЛОВИЧУ МЕНШИКОВУ (1708 НОЯБРЯ 5)

Понеже после Крюкова от вас ни единой ведомости не имею уже третей день [о чем удивляюсь], и дошли ль мои писма, которыя к вам посланы, а имянно с Крюковым в тот же день, как он к нам приехал, с Сафоновым вчера. И паки подтвержаю оныя писма, что ежели держать Батурин, изволте так учинить, как писано к вам. Однакож то меня сумневает, что, когда мы скоро взяли, то Шведы також могут взять. И для того удобнее алтилерию вывести половину в Глухов, и другую в Севск, а Батурин в знак изменникам [понеже боронились] другим на приклад зжечь весь. И изволь управлятца, не мешкав, ибо н(еприятель) уже вчерась реку совсем перешел и сегодня, чаю, будет маршировать к вам.

УКАЗ ВСЕМУ МАЛОРОССИЙСКОМУ НАРОДУ (1708 ноября 6)

 Божиею поспешествующею милостию мы, пресветлейший и державнейший великий государь, царь и великий князь Петр Алексеевичь, самодержец Всеросийский и прочая (титул), объявляем чрез сие верным нашим подданым, войска Запорожского генералной старшине, полковником, асаулом, сотником, и куренным атаманом и козаком и прочиим всякаго чина гражданского и купеческого людем и поселяном и всему Малоросийскому народу […] мы, великий государь, наше царское величество и сами высокою особою своею на оборону Малоросийскому народу сюда в войско ваше прибыли. При сем же объявляем, что кто из Малоросийского народу из неприятелского войска возмет в полон генерала, тому за оного дать две тысячи рублев, за полковника тысячу рублев, а за иных офицеров за каждаго по розчету против чина их; а за рядовых рейтар, солдат и драгун по пяти рублев; а за убиение каждого неприятеля, по свидетелству явному, по три рубли ис казны нашей давать укажем. И сие указы, за нашею государскою печатью, выдать и оные по городам при ратушах, а по селам по церквам прибить и всему Малоросийскому народу прочитать повелеваем.
Дан в Глухове, ноября в 6 день 1708 году.

УКАЗ ВСЕЙ ВОЙСКОВОЙ СТАРШИНЕ, УШЕДШЕЙ С МАЗЕПОЙ К ШВЕДАМ
(1703 ноября 10)

Божиею поспешествующею милостию мы, пресветлейший и державнейший великий государь, царь и великий князь Петр Алексеевичь, всеа Великия и Малыя и Белыя Росия самодержец и многих государств и земель Восточных и Западных и Северных отчичь и дедичь и наследник и государь и облаадатель, наше царское величество объявляем подданым нашим войска Запорожского, генералной старшине и полковником и старшинам полковым и городовых и сердюцких и компанейских полков казакам и протчим: известно нам, великому государю, учинилось, что гетман Мазепа, забыв страх Божий и присягу свою при крестном целованье нам учиненную и превысокую к себе нашу милость, без всякой данной ему причины изменил нам, великому государю, и вас, подданных наших, обманом предал в руки неприятелские. А он, изменник гетман Мазепа, перешел к неприятелю с таким злым и безбожным умыслом, дабы Малоросийской народ предать под иго Шведом и Поляком, чтоб он мог быть над вами самовластен, хотя чрез тот ево злой учинок церкви Божия православныя и святыя монастыри привесть во осквернение и в Римскую веру и во унию. Того ради мы, великий государь, наше царское величество, вам, подданным нашим, всех вышеписанных чинов напоминаем, дабы вы, памятуя отца нашего блаженные памяти великого государя, царя и великого князя Алексея Михайловича всеа Великия и Малыя и Белыя Росии самодержца и нашу к себе высокую милость и ко всему Малоросийскому народу, что оной от вышепомянутой неволи и церкви святыя от всякого утеснения избавлены и жили под нашею обороною по правам и волностям своим во всяком доволстве, верность нам, великому государю, показали и от него, изменника, бывшаго гетмана, и от Шведов уходили /301/ и к нам, також и к новообранному волными гласы подданному нашему войска нашего Запорожского обоих сторон Днепра гетману Ивану Ильичю Скоропацкому приходили. К сему, милосердуя о вас, подданных наших, даем вам времяни с нижеписанного числа на месяц. А ежели кто из вас и ведал о том его злом намерянии, а страха ради не известил, понеже ему, Мазепе, во управлении Малоросийкого краю гораздо было поверено, того б потому ж без опасения к нам, великому государю, и к нынешнему войска Запорожскаго к гетману во определенное время возвращались, понеже равенственно приняты в нашу милость и содержаны при прежних своих чинах и маетностях. А буде кто по сим нашим, великого государя, указом, забыв страх Божий и присягу свою нам, великому государю, учиненную и целость отчизны своей, от него, вора и изменника Мазепы, и от неприятеля нашего не отстанет и к нам, великому государю, и к вышеписанному гетману нашему, Ивану Ильичю Скоропацкому, в вышеназначенное время не возвратитца, тех объявляем за изменников наших и отчизны своей. И будут чины, маетности и пожитки их отобраны и розданы верным за службы их, також жены и дети их взяты и сосланы будут в сылку. А кто из них пойманы будут, и те, яко изменники, кажнены будут смертью бес пощады.
Дан сей наш царского величества указ в Глухове за приписанием собственные нашея руки и припечатанием печати ноября в 10 день 1708 г.
http://litopys.org.ua/rizne/pisma

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2008 > Тема ""Білі плями" історії"