М╕льйони людей забрав голод... Б╕льш╕сть з них вже н╕хто не згада╓, не пом’яне, не назве ╕ не опише ╖хн╕х мук. Та будемо в╕рити, що в Господа жодна сльоза не пропада╓ марно ╕ всяке страждання одрятову╓ душу для в╕чност╕. Баба Мар╕я розпов╕да╓ мен╕ траг╕чну ╕стор╕ю свого д╕да - Олекси Таранчука, ╕ я хочу, щоб ╕ ви почули ╖╖, бо то страшна без вигадки, правда життя. Може, хтось перейметься нею, перехреститься ╕ в╕д того засв╕титься д╕дова душа. Був Олекса Таранчук м╕цним господарем, невгавним у робот╕, тож мав хату п╕д цинковим дахом, добрий шмат городу, кон╕ й корови. Його шанували за чесн╕сть, щир╕сн╕сть ╕ якийсь час в╕н нав╕ть паламарував у м╕сцев╕й церкв╕. Коли п╕д час бунту голота, очолювана першим п’яничкою ╕ гульт╕пакою в окол╕ Юхтимом Крокалем, спробувала розгромити панський ма╓ток, Олекса п╕дняв чесних господар╕в ╕ дав босякам доброго чосу. Зчепився тод╕ з Юхтимом ╕ вибив йому переднього зуба. - Не буде голитьба заправляти на ц╕й земл╕! - сказав тод╕ твердо. Але прийшла радянська влада ╕ той Юхтим доп’яв високого чину. Не стало життя Олекс╕ Таранчуку. Спершу хату забрали п╕д с╕льраду, конф╕скувавши все добро, а в╕дтак побили Олексу так, що в╕н ледь духу не виз╕внув. З того часу почав Олекса чахнути. А тут ще Крокаль на церкву напос╕вся, поставив отця перед вибором: або Сиб╕р, або той прилюдно рясу топче. Дав на роздуми одну н╕ч. Отець за ту н╕ч ╕ стратився розуму. Д╕д Олекса теж н╕би з розуму спав. ╤ в╕д голоду, ╕ в╕д переживань, ╖сти на ту пору вже зовс╕м н╕чого було. Ходив на паст╕вник ╕ пасся на трав╕ як худоба. Церкву Юхтим ╕з с╕льськими актив╕стами перетворили у склад. Коли виносили ╕кони ╕ потрощений ╕коностас, то ворони налет╕ли, як хмаровиння, ╕ все довк╕лля наповнили злов╕сним голос╕нням: - Кра-кра-кра!!! ╤ вчувалося в тому страмному криканн╕ апокал╕птичне: к╕нець! к╕нець!!! А горобц╕ н╕би перекрикували ╖х: - Ц╕в-ц╕в-ц╕в!!! ╤ звучало воно як «жив-жив-жив». Д╕д Олекса помер од голоду. Вже перед самим в╕дходом видихнув в╕н уп╕вголоса в безм╕р╕ сво╓╖ розпуки: - Якби ж мен╕ дали шматочок хл╕ба, то я, може, й не помер би. Та не було н╕ шматочка, н╕ крихти хл╕ба й довелося д╕дов╕ попрощатися з неприхильним св╕том. З ус╕╓╖ велико╖ с╕м’╖ вижила т╕льки Мар╕я. П╕сля в╕йни, коли почався новий голод, утекла вона в Галичину ╕ тут вийшла зам╕ж за одноногого парубка, яким тутешн╕ д╕вчата гребували. Народила трьох син╕в ╕ сьогодн╕ вже й правнук╕в дочекалася. м. Терноп╕ль.