Версiя для друку Обговорити в форумi

ПРОШУ СЛОВА

Як усі віруючі православні християни, не відчуваючи ніякої загрози для свого 82-річного віку, у світлий святковий День Покрови Пресвятої Богородиці 14 жовтня 2008 року я прийшов до Собору святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги УПЦ КП у Сімферополі. Та зайти до храму з першого разу мені не вдалося. Біля дверей, а також на всій площі перед храмом під червоними, червоно-синіми прапорами та прапорами «русской общіни» і кримського «Союзу» стояли комуністи, «найпрогресивніші» соціалісти та інші з антиукраїнських партій та блоків. Cеред цього агресивного натовпу виділялися у військовій формі «захисники вітчизни» ще того СРСР, була й молодь: розмахували прапорами, кричали хором якусь нісенітницю, штовхалися.
Я звернувся до тих, хто блокував вхід до собору, щоб пропустили мене на богослужіння. Та на мою адресу посипалися такі «російсько-специфічні» вислови, які можна почути не біля храму, а серед убивць, злодіїв, ґвалтівників, що повторити тут жодного з них неможливо! З допомогою міліції все-таки я зайшов до храму, де уже йшло богослужіння, правили молебень за загиблими вояками УПА.
Та ще в гіршу халепу ми, віруючі, потрапили після богослужіння. Двері було заблоковано якимись бойовиками, серед них виділялися люди в камуфляжній та армійській (СРСР) формах, деякі з медалями на кітелях та гімнастерках. Невелика група неозброєних міліціонерів не могла впоратися з нападаючими, які мали на меті прорватися до храму. Майже годину ми стояли біля порога храму й вимушено вислуховували нелюдські образи в наш бік, «вишукані» російські матюки, антиукраїнські вигуки. Спроба вийти з храму через запасний вихід не вдалася, його теж було заблоковано. Ми повернулися до головних дверей. Ніякі прохання пропустити мене ця орда не сприймала. А зовсім молода жінка з червоним прапором направила на мене, ветерана, що воював колись з фашистами, гостряк древка зі словами: «Фашист, бендеровец, уезжай, откуда приехал!». Слава Богу, удар, який мала прийняти моя голова, відвів хтось із міліціонерів.
Із останніх сил я вирвався з дверей, протиснувся до групи офіцерів колишнього СРСР, з болем запитав у них: як це розуміти, коли мене як словами, так і фізично ображають, творять насильство над людиною похилого віку, ветераном-фронтовиком, інвалідом війни першої групи? За що? Такого знущання я не зазнав навіть від фашистів у війну! Там я хоч знав, що це - ворог! А як можна назвати цю орду, що плюндрує православну віру, про яку комуністичні головорізи теревенять у своїх газетах, «забуваючи», що їхні попередники з ВКП(б) – КПРС – КДБ стерли з лиця землі Українську Православну Церкву, винищили священнослужителів України. Ображаючи, плюндруючи Храм Божий, ці виродки знущаються не тільки над українцями, а й над усім багатоконфесійним народом України, у тому числі - і над росіянами.
Чому кримська влада допустила таке? Не змогла чи не захотіла захистити віруючих, людей похилого віку, пенсіонерів, ветеранів? Це ж уже не вперше і, боюся, що й не востаннє. Скільки можна терпіти такі нелюдські акції, під час яких плюндрують людську гідність і віру?
Володимир КОРОЛЬ,
ветеран, інвалід Великої Вітчизняної війни.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 24.10.2008 > Тема "Резонанс"