Версiя для друку Обговорити в форумi

НОВЕЛА

 Галя вдалася тихою і задумливою. Росла дівчинка сиріткою. Батько загинув у перші дні війни, а мати виїхала на Донбас, щоб не вмерти з голоду у сорок сьомому. Доньку, на прохання, залишила в бабусі. Так вони і жили у старенькій хаті під солом’яною стріхою. Беручка внучка пасла гусей та козу, збирала квітки, плела вінки і готувала гербарії для шкільного ботанічного гуртка. Годинами на полі слухала жайворонка у погожому весняному небі, а пізніше - раннім ранком - солов’я, якого дуже майстерно наслідувала тоненьким голосочком. Окрім соловейкових перлів, уміла відтворювати голоси ластівок, кропив’янки, дятла, зозулі. Її і називали зворушені односельці - «бабусина зозулька».
 Ще уподобала шестикласниця малювати пташок та їхні гнізда. Кольоровими олівцями та аквареллю. А підстерігав недалеку сусідку-однокласницю Іван Нехаєнко. Заздрісний і завжди чимось невдоволений. «Шкідник», як приклеїли йому назвисько у школі. Матір хлопця прилаштували помічником тракториста і вона завжди гордовито прогулювалась селом у замаслюченому одязі, схожа на корінну африканку.
 Іван, коли пас гусей у гурті дітей, не забував прихопити материних ганчірок та старався вимазати ними руки і щоки дітей. Голосисто і відверто насміхаючись, називав їх «негренятами». Був він переросток (таких під час війни збиралося багато) і молодші діти - однокласники, хоч і протестували, однак не мали достатньої сили завадити нахабі. Хлопець ріс недоглянутим, відлюдькуватим, прагнув сварок. Мати у вихідні часто заглядала в чарку, примушувала сина прибирати в хаті і на подвір’ї, що хлопцю вельми не подобалось.
 Він часто скуб дівчаток за кіски, або, піймавши бджолу чи осу, відривав комахам крила і кидав на оголені дитячі передпліччя. Коли скривджені кричали від болю, тікав зі школи додому і надовго ховався у високих коноплях. Його надмірна поведінка терпляче і не раз розглядалася на велелюдній педраді. Мати не витримала. Зняла з правої ноги зашкарублий чобіт і так щедро почастувала неслухняного сина по відповідній частині, що він, кульгаючи і тримаючись за кульшові суглоби, ледве доплентався на власне подвір’я та сховався від пильних сусідів у високій кукурудзі. Після вельми пам’ятної події для школи Нехаєнко, здавалося, притих. Та лише на певний час. Приховано заздрив Галі. Дівчина вчилася «на відмінно», співала у шкільному і сільському хорі. Її любили всі, особливо Сашко Бровченко, старший за Івана на півтора року, - восьмикласник. Він не боявся верховода-«шкідника» і не забував нагадувати:
 - Якщо хоч мізинцем доторкнешся дівчини, - матимеш справу з моїми кулаками. Пам’ятай: я допомагаю батьку і легко піднімаю важкого молота в кузні.
 Нехаєнко неабияк перелякався та не замовк. Намагався відверто насміхатись:
 Молодий з молодою –
 Кислий борщ з лободою.
 Кривився і тікав. Та не полишав своїх намірів. Як пасли вони гусей біля річки лише удвох, хлопець наблизився до дівчини, критикував її малюнки, які бачив на уроках. А якось довго переконував і примусив повірити у вигадку довірливу школярку.
 - Ось ти надміру головата та... аяяйкового гнізда не знаєш і не малювала.
 - Такого птаха в зоологічному каталозі не зустрічала, - заперечила твердо.
 - Іди за мною - наказав підвищеним тоном. Підвів її до куща і показав навмання, - он там.
 - Де?
 - За лозою.
 - То ж кропива, - не повірила дівчина, ступила півкроку і посковзнулась. Іван грубо пхнув її і Галя впала навзнак. Дуже пожалила руки, ноги і обличчя. Кинулася до джерельця, вмилася, кропила руки і ноги холодною водою. А «шкідник» не затихав:
 - Го-го-го! - Яка тонкосльоза, - придивлявся до зволожених очей, - я знаю таке зілля. Як прикласти його до пухирців, то відразу зникнуть, ніби мильні бульбашки.
 - Покажи мені.
 - При одній умові: відгадай загадку.
 - Яку?
 - Слухай, - повчально не стихав однокласник і його величезні вуха, мов соняшникові листки, потяглися вгору, а очі від задоволеного обману полізли на лоба. - Жив піп і попиця, і була у них сіна копиця. Піп умер, кому сіно лишилося?
 - Попаді, попаді! - доносився голос Сашка Бровченка з вологої долини. Та вітер був спрямований від дівчини і відлуння слів захисника вона не почула.
 - Попиці - відповіла довірливо Галя і через хвилю відчула дошкульний ляпас. Щока почервоніла, зайнялося вогнем обличчя і скривджена зайшлася голосним плачем.
 - Ах ти ж бездушний виплодку, - скам’янів Сашко і кинувся до лиходія та не здогнав. Тоді покликав Вовчка і наказав «взяти слід». Пес виконав свою функцію блискуче, розірвав холошу і залишив позначку від зубів на лівій гомілці.
 Сашко прибіг до дівчини схвильований. Побілілий від злості, затинався на словах:
 - Я йому покажу! Як не розуміє слів, то дам у вухо. Пам’ятатиме. І це ж узявся десь такий, як каже дід Пимон Остренський, виливок.
 Хлопець миттю видряпався на гіллясту чорну тополю, нарвав у пазуху клейких листків, що віддавали прополісом, поклав Галю на м’яку траву і обсипав обличчя, руки і ноги бальзамічними шарами. Скинув сорочку, через півгодини, переніс дівчину на полотняний крам. Нарвав водяної м’яти, витискував з вершечків сік і легенько кропив вражені ділянки. Через годину пухирці меншали і почав ущухати біль. Він, не вагаючись, узяв її на руки і приніс додому.
 Дівчина трохи боязко, але ніжно, хилилася до хлопця, висловлюючи схвильованим шепотінням юну та безмежну прихильність.
 Сашко, трохи доросліший, відчув як народжувався у серці вогонь першого і несподіваного почуття.
 Галя, що виростала без материнської уваги та піклування, розчулена, по-справжньому зворушена, збуджено заспівала для нього соловейковою піснею, засвідчуючи безмежну вдячність другові, рятівникові, коханому.
 
Євген ТОВСТУХА.
м. Яготин на Київщині.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 17.10.2008 > Тема "Душі криниця"