Версiя для друку Обговорити в форумi

З історії пісні

Теплого літнього ранку неподалік від міста Обухова, що на Київщині, на дорозі, обрамленій високими зеленими яворами, напроти крутих пагорбів зупинився автобус. З нього вийшов середнього зросту чоловік. Це був відомий поет-пісняр Андрій Малишко.
Звивистою стежиною, що ще не встигла просохнути від нічного краплистого дощу, поволі піднявся на пагорб. Тут довго стояв під високим небом, в якому щось своє виспівував жайворон. Та поета цікавив не цей птах, а звичайнісінька стежина скупана, вимита дощами, що бігла, петляла, поміж поодинокими кущами шипшини, а вже далі губилась, зникала в заростях густих чагарників. Він ніби намагався назавжди увібрати в себе оцю дивовижну ранкову красу передмістя.
Раптово повіяв легкий, свіжий вітер. Своїми невидимими блакитними пальцями струсив краплини з тендітних пелюсток квітів та із стеблинок трави. Цієї миті Андрій Самійлович згадав щось близьке, приємне, бо щиро усміхнувся. Та й угледів, почув те, як під пагорбом, з-під сірого каміння хлюпало життєдайне джерело, видзвонювало незабутню мелодію його далекого дитинства. Із хлопцями-пастушками він не раз пив із нього прохолодну воду.
І зараз йому дуже захотілося напитися з нього. Швидко підійшов до джерела. Низько над ним нахилився і пив холодну-холодну воду.
Нарешті підвівся, зачерпнувши в долоню води. Вмився. Обличчя витер білою хустиною і вже задуманий, із тихим смутком в очах, неквапно крокував стежкою обабіч кремезних яворів до міста.
У місті, підійшовши до дерев’яних воріт батьківської хати, за якими на подвір’ї серед килиму кучерявого споришу виднілася давня сіра стежка, кілька хвилин стояв замислений, злегка гладив долонею перекладинку воріт. Потім, притулившись до них спиною, з нагрудної кишені сорочки вийняв маленький записник та ручку. Полилися зворушливі рядки:
Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї
Одним-одна біля воріт.
Можна сміливо стверджувати про те, що це був один з останніх віршів поета про його рідний край. Його Андрій Самійлович включив до своєї збірки ліричних віршів «Дорога під яворами». Це та дорога, що з невеликого міста Обухова вивела його у великий світ. Вірш мав першу назву «Чому, сказати, й сам не знаю».
Та несподівано після відвідин рідного міста, його мальовничих околиць захворів. У 1970 році видатний український поет Андрій Малишко відійшов від нас, заснув вічним сном на Байковім цвинтарі поруч з геніальним поетом України Володимиром Сосюрою.
Дуже важко переживав непоправну втрату - смерть свого найближчого друга, композитор Платон Майборода. Саме цей дует самобутніх митців створив багато неповторних пісень: «Київський вальс», «Пісня про вчительку», «Ми підем, де трави похилі», «Рідна мати моя» та інші. Їм випало довге і щасливе життя, як і новій пісні «Моя стежина». Вона була створена через кілька років після смерті поета Андрія Малишка.
Ось як це було. Платону Майбороді замовили написати музику до художнього фільму «Абітурієнтка» за сценарієм видатного українського прозаїка Олеся Гончара. Ось тоді Платон Іларіонович згадав про вірш Андрія Малишка «Чому, сказати, й сам не знаю...». Цікаво те, що цей вірш Майбороді подарував поет. Композитор з великої любові до свого друга і написав наспівну, хвилюючу мелодію.
Платон Іларіонович дав назву пісні - «Моя стежина». Майборода запропонував режисеру майбутнього фільму «Абітурієнтка» послухати його нову пісню. Вона сподобалася. Саме з кінофільму «Абітурієнтка» почалося самостійне життя цієї пісні. Відразу вона знайшла щирий відгук в чутливих людських серцях. Її підхопили не лише відомі артисти, але й самодіяльні виконавці в селах і містах.

Володимир КАПУСТІН,
поет, публіцист.

МОЯ СТЕЖИНА
Слова А. Малишка
Музика П. Майбороди

Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї
Одним - одна, одним - одна
Біля воріт.
Де ти, моя стежино,
Де ти, моя стежино,
Ота стежина в нашім краї
Одним-одна, одним-одна
Біля воріт.
Дощами мита, перемита,
Снігами внесена у даль,
Між круглих соняхів із літа -
Мій ревний біль, мій ревний біль
І ревний жаль.
Моя надієчко, я знаю,
Мій крик життя на цілий світ,
Ота стежина в ріднім краї
Одним - одна, одним - одна
Біля воріт.
Де ти, моя стежино,
Де ти, моя стежино,
Ота стежина в ріднім краї
Одним-одна, одним-одна
Біля воріт.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 17.10.2008 > Тема "Душі криниця"