"Кримська Свiтлиця" > #41 за 10.10.2008 > Тема "З потоку життя"
#41 за 10.10.2008
СПЕЦНАЗ, ВДВ, «БАНД╤ТИ» - ГЕББЕЛЬС ПРОСЛЬОЗИВСЯ Б…
П╤СНЯ - ДЗЕРКАЛО ДУШ╤...
У мирний час, коли мовчать гармати, на тему в╕йни ╕нколи говорять… поети. Вони говорять в╕д ╕мен╕ нац╕╖, а тому ╕сну╓ певний корелятивний зв’язок м╕ж к╕льк╕стю ╕ як╕стю текст╕в – з одного боку, та реальною в╕йськовою потугою держави – з ╕ншого. Анал╕зуючи поетичн╕ тексти (особливо, якщо вони покладен╕ на музику ╕ стали п╕снями), можна мати уявлення про стан збройних сил, ментал╕тет нац╕╖, потужн╕сть пропагандистського апарату ╕… про моральн╕ засади самих пропагандист╕в. Чи сп╕вають про в╕йну б╕лоруси? Зараз нечасто. Але, думаю, що старих партизанських п╕сень ще не забули. В усякому випадку тих, що складен╕ рос╕йською мовою ╕ чия популярн╕сть п╕дтриму╓ться в╕тчизняними ЗМ╤. П╕сн╕ б╕лорусько╖ нац╕онально╖ партизанки мугикають соб╕ п╕д носа х╕ба що нечисленн╕ досл╕дники Опору, та й т╕ без зайвих св╕дк╕в… Доводилося чути ╕ сучасну «повстанську», антилукашенк╕вську п╕сню: Мы – партызаны, лясныя браты, Мы – партызаны, са зброей на «Ты»… П╕д цю п╕сню був знятий невеличкий кл╕п: у ньому сучасн╕ патр╕оти готуються скинути «бацьку». Але так╕ кл╕пи переглядаються зазвичай та╓мно, у вузькому кол╕. Та й то не ран╕ше, як творц╕ ╕ автори кл╕пу «накивають п’ятами» з Б╕лорус╕. Бо за це, звичайно ж, тюрма. Це св╕дчить про те, що нац╕я пережива╓ не найкращ╕ часи. Арм╕я ╓, та не своя… * * * Про що сп╕вають укра╖нц╕? Нещодавно ╕з задоволенням прослухав п╕сн╕ галицького гурту «Чорна вишиванка». ╢ там гарн╕ п╕сн╕: козацьк╕, стр╕лецьк╕, повстанськ╕… Почав слухати ╕з задоволенням, але через деякий час пригадав приказку: «На безриб’╖ ╕ рак – щука…». Бо хоч п╕сн╕ гурту «Чорна вишиванка» ╕ при╓мн╕ше слухати, н╕ж музичн╕ витвори «молодого орла» Поплавського чи «х╕ти» В╓рки Сердючки, все ж, ╓ претенз╕╖ ╕ до них… Ось про що сп╕ва╓ ж╕ночий голос у «Козацьк╕й п╕сн╕»: Шабля гостра твоя на льоту засвистить, Засп╕ва╓, а може, й заплаче… Б╕ля тебе душа моя птахом летить, У бою хай приносить удачу. Хай не ображаються на мене анал╕тики з Центру ╕м. Разумкова, я зовс╕м не маю нам╕ру в╕дбирати ╖хн╕й хл╕б. Просто хочу довести, що не варто гребувати таким «анал╕тичним матер╕алом», як п╕сня. Саме п╕сня найкраще в╕ддзеркалю╓ стан душ╕ укра╖нця. ╢ у нас такий недол╕к – консерватизм мислення… Гарн╕ слова у згадан╕й мною п╕сн╕, але у н╕й ╕ натяку нема╓ на сучасну зброю («Кольчугу», «Град» чи найнов╕ш╕ укра╖нськ╕ танки). П╕снею (а, отже, й душею), ми ще залишилися у ХV╤╤ стол╕тт╕. Все мислимо категор╕ями «шабельки», та й у т╕й ╓ сумн╕ви: «Засп╕ва╓, а, може, й заплаче…». До того ж, в╕йськов╕, укра╖нськ╕ п╕сн╕ ж╕ночими голосами – це, мабуть, суто укра╖нське явище. Недаремно ж кажуть, що ми - «фем╕нна» нац╕я. Укра╖нськ╕ «амазонки» дос╕ вважають сво╖м обов’язком п╕дтримати чолов╕к╕в. Так ╕ у «Козацьк╕й п╕сн╕» (що то вже за козацтво, коли ж╕нка гра╓ в ньому головну скрипку?) – не надто спод╕ваючись на свого коханого, наша «амазонка» заспокою╓ ╕ себе, ╕ слухач╕в: Коло ясел сто╖ть коник м╕й вороний, - Приготую й соб╕ добру зброю, Щоб в дороз╕ прожить без тривоги хоч мить ╤ п╕ти у св╕ти за тобою… Пор╕вня╓мо з рос╕йською п╕снею. Треба сказати, що про «спецназ», ВДВ, морську п╕хоту, про локальн╕ во╓нн╕ конфл╕кти тут вже складено ст╕льки п╕сень, що можна видавати десятитомник. Бойов╕ п╕сн╕ сучасно╖ Рос╕╖ – царство чолов╕чого духу! Тут на п’╓дестал╕ – адренал╕н. Ж╕нка в╕дсторонена в╕д прийняття р╕шень: Где моя семья? Далеко отсюда… Там моя жена, дочь моя Анюта, Там мои друзья, радости-печали, Там моя земля, голубые дали… Все це рос╕йський спецназ╕вець без вагань залиша╓ ╕ р╕шуче переключа╓ться на бойов╕ д╕╖: Эх, как надену я рубашечку стальную*, Загоню я в ствол пулю да лихую, Позову с собой я друга закадычного, Буду с ним делить и горькое, и личное… Зауважте: в п╕сн╕ в╕дбито рос╕йську д╕йсн╕сть: конфл╕кт на чуж╕й територ╕╖, родину над╕йно рятують «голубые дали», баб╕ на в╕йн╕ - не м╕сце, а ось заг╕тувати «на войнушку» найкращого друга – справа чест╕… Хороша п╕сня полегшу╓ роботу прац╕вникам в╕йськкомат╕в! ╤, зверн╕ть увагу, рос╕яни завжди сп╕вають про сучасну в╕йну, а не про як╕сь там суворовськ╕ походи. У цьому ╕ поляга╓ основна в╕дм╕нн╕сть м╕ж нами. Ми – про козак╕в, про С╕ч, у кращому випадку про вояк╕в УПА. А хто складе п╕сню про унсовц╕в у Абхаз╕╖? Про те, як вони виводили з-п╕д обстр╕лу мирне населення через г╕рськ╕ перевали… Про те, як сид╕ли зовс╕м неозбро╓н╕ у траншеях Придн╕стров’я, захищаючи сво╖ми грудьми забутих ╕ вкотре зраджених Ки╓вом м╕сцевих укра╖нц╕в… Звичайно, зараз для укра╖нських казарм ╕ п╕сн╕ «Чорно╖ вишиванки» були б великим благом! Але в сучасних п╕снях потреба значно б╕льша. ╢ таке поняття: «зброя нового покол╕ння». Те саме стосу╓ться ╕ п╕сень. Як закряче чорний ворон над тво╓ю головою, Вкри╓ оч╕ китайкою друг… ╤ холодною землею, ╕ зеленою травою Вкри╓ батько – Великий Луг. Сучасний юнак може ╕ не знати, що таке Великий Луг – зв╕сно, ╕стор╕ю тепер вчать похапцем… Якщо триматися л╕рики – земля, трава, кв╕ти, то все одно б╕льше «бере за душу» сучасне, актуальне, сотн╕ раз╕в бачене ╕ чуте, всотане разом ╕з ранковою кавою з голубого екрана: Да когда же нашу боль распогодит? Русский дождик по Чечне ходит-бродит, По «зеленке», по кварталам-руинам, По цветочным по полям, там, где мины… Це вже ╕нша «спецназ╕вська» п╕сня, ╕ зауважте – в н╕й жодного натяку нема╓ на те, хто винен у знищенн╕ столиц╕ незалежно╖ ╤чкер╕╖. А «русский дождик» - це символ очищення в╕д скверни. ╤ голос сп╕вака заворожу╓, пов╕рте, в╕н не г╕рший, н╕ж у Йосипа Кобзона: Прёт травою Шамиля волчья стая, Мне с дождём бы поменяться местами, Побросать бы всю беду, что здесь нажил, В погребальные костры нефтескважин… Виявля╓ться, рос╕йський вояк лише тут нажив якусь «б╕ду», а сюди прийшов просто ангелом! Процитую дек╕лька рядк╕в з наступно╖ п╕сн╕, ╕ ви зрозум╕╓те, що спецназ - «караюча рука Рос╕╖» - недаремно ототожню╓ться з небесами; це, видно, така задумка: Расплескалась синева, расплескалась, По тельняшкам разлилась, по беретам, Так и в сердце синева затерялась, Расцвела своим заманчивым цветом… Кожен десантник н╕би долуча╓ться до особливого в╕йськового братства, до во╖н╕в Христа. А ось чеченц╕, грузини (а згодом, не виключено, ╕ укра╖нц╕) – ╓ уособленням сил зла, слугами Диявола, пекла. Беремо наступну п╕сню, ╕ вона т╕льки п╕дтверджу╓ мою верс╕ю: Я же русский солдат, и креста не сниму, И не сунь мне Коран, я его не возьму. Ни к чему после жить, если веру продать. Видно, мне на роду за Христа умирать! Сам Геббельс, якби був живий, ридав би в╕д захоплення ╕ кусав би л╕кт╕ в╕д заздрощ╕в: ех, йому б у М╕н╕стерство пропаганди рос╕йських «спец╕в»! Д╕йшли б не те, що до Уралу, але й до Чукотки… Може, на╖вний чеченський ваххаб╕т пропонував Коран з добрими нам╕рами: якщо рос╕йське православ’я не вберегло в╕д спалення ╕ садистського знищення село Самашки, то на д╕дька воно потр╕бне? Але автори п╕сн╕ «Пленник» не в╕д╕йшли в╕д загально╖ схеми: все рос╕йське ╓ правильним, а нерос╕йське – в╕д Лукавого. Звичайно ж, слухач╕ под╕бних п╕сень згодом перетворюються на монол╕т, ╓дину потужну силу. А ось нам цього браку╓. Ми не використову╓мо сво╖х можливостей! Де п╕сн╕ про укра╖нських миротворц╕в в ╤раку? Або ж у пошматован╕й Югослав╕╖? Невже нема╓ ╕дей стосовно особливого, суто укра╖нського погляду на в╕йну в Афган╕стан╕? Тисяч╕ наших людей пройшли через це пекло, ╕ не вс╕ вони мислили так, як пскович╕ та рязанц╕… Пол╕тологи-анал╕тики, чому не дружите з поетами та композиторами? Може, хто б п╕дказав, що варто написати п╕сню про наших морячк╕в з Графсько╖ пристан╕? Бер╕мо приклад з рос╕ян! В ╖хньому доробку ╓ непогана п╕сня - «Висота 776». Вона, як ви й здогадалися, також з «чеченського» репертуару: …Девяносто человек берегли России честь, Их поймала западня да приказы дураков, Девяносто человек, проще – псковских пацанов… Щось аналог╕чне можна було б скласти ╕ про севастопольськ╕ под╕╖. Бо ск╕льки ж можна експлуатувати «за╖жджен╕» теми про козацтво та С╕ч? Я ц╕лком згоден ╕з Володимиром Бровченком, коли в╕н пише: А ми – раби, дурн╕ аборигени – Домучу╓мо прабатьк╕вськ╕ гени Та згаду╓м: ого! Як╕ були! («КС» в╕д 5.09.2008) Дох╕длив╕ше ╕ не скажеш: писати треба про актуальн╕ реч╕. ╤ брати на озбро╓ння оптим╕зм, бо надто вже часто ми т╕шимо себе мазох╕стськими г╕мнами. Це я все про ту ж «Чорну вишиванку» ╕ про п╕сню «Чужа в╕йна» з ╖╖ репертуару: Виростай же сину, п╕деш на чужину, Прил╕тай же, чорний ворон, принеси недобру новину… Не одна заплаче мати, доки будуть д╕ти воювати За царя чужого, у чужу в╕йну… Ма╓мо свою державу, тож така плаксив╕сть недоречна, бо можемо й «накаркати»… Рос╕ян ╕ в Чечн╕ били – аж шмаття лет╕ло, ╕ Г╕тлеру здавалися сотнями тисяч, ╕ м╕льйонну власовську арм╕ю виставляли проти сво╓╖ ж мат╕нки-Рос╕╖… Однак рос╕йському ментал╕тету не властиво зациклюватися на поразках. ╢ «остр╕вц╕ усп╕ху», ╓ вдал╕ проекти, ╕ навколо цього в╕дразу ж форму╓ться ╕деолог╕я перемоги, наступу: ВДВ – сколько побед! Из парашютов белый букет, Радугой мирной парят купола, Слава десанту! Честь и хвала! Зверн╕ть увагу, тут також ╓ вислови: «белый букет», «мирная радуга» - все це з геббельс╕всько╖ кухн╕, бо як можна досягти ст╕льки перемог, не вбиваючи? Але м╕ф про те, що рос╕йський «спецназ» живе на небесах, посл╕довно п╕дтриму╓ться, вт╕лю╓ться в життя. Думаю, згодом з’являться п╕сн╕ про зруйнований «грузинською вояччиною» Цх╕нвал ╕ про самов╕дданих рос╕йських во╖н╕в. Це буде щось на зразок в╕домо╖ п╕сн╕ «Стоит над горою Алёша…». Проте, може бути щось значно мажорн╕ше: Гул канонады, вспышка кровавых зарниц, Мы в камуфляже, мы в масках, мы люди без лиц, Тенью пройдём, обойдем и в назначенный час Грудью прикроет, врага покарает «спецназ»! Про вбитих, скал╕чених грузин╕в, звичайно, не сп╕ватимуть. Бо це - вороги, учасники «бандформ╕рован╕й», а ворога треба знищувати… Альтернативний погляд на рос╕йсько-грузинську в╕йну зможуть запропонувати х╕ба що… укра╖нськ╕ поети. Зм╕г же написати колись Дмитро Павличко: Я побачив знову Меран╕ Над Тб╕л╕с╕ сумну блакить ╤ московську лопатку, що в ран╕ Грузинського серця стримить… Год╕ пор╕внювати потужн╕сть наших ЗМ╤ ╕ рос╕йських… Та все ж часом людям варто почути ╕ укра╖нський погляд на реч╕: Як ставала грузинська держава П╕д прадавн╕ сво╖ хоругви Не сп╕вав про це бард Окуджава, Я не чув прив╕тання з Москви. Як грузинське державне натхнення Всьому св╕ту являло св╕й дух Не сп╕вав про це пещений Женя, Не в╕тав побратим╕в ╢втух**… Де ж под╕лись брати-московити, Де за правду борц╕ голосн╕, Що в Тб╕л╕с╕ любили сид╕ти Та про дружбу сп╕вати п╕сн╕? Це непоганий текст, ╕ якби у нас були небоязк╕ композитори, могла б з’явитися ╕ гарна п╕сня. Може, вона ╕ не зм╕нила б погоди на п╕сенних фронтах, але був би прецедент. А в╕н вкрай потр╕бен, аби започаткувати нову тенденц╕ю. Бо на фон╕ рос╕йського в╕йськово-п╕сенного розма╖ття наше п╕сенне «безриб’я» вигляда╓ просто загрозливим для ╕снування нац╕╖. Серг╕й ЛАЩЕНКО. м. Льв╕в.
* Бронежилет. ** Очевидно, мова про ╢. ╢втушенка.
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 10.10.2008 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6408
|