"Кримська Свiтлиця" > #40 за 03.10.2008 > Тема "Українці мої..."
#40 за 03.10.2008
А П╤СНЯ НЕ ВМИРА╢…
ПАМ’ЯТЬ Сумна зв╕стка долинула ╕з Черкас: 11 вересня на 81-му роц╕ життя помер автор славнозв╕сно╖ п╕сн╕ «Степом, степом…» - Микола Негода. Поет помер, а п╕сня живе. ╤ житиме доти, доки люди пам’ятатимуть ск╕льки лиха ╕ горя завдала в╕йна, котра забрала назавжди син╕в в╕д матер╕в, як╕ п╕шли й не повернулися з фронт╕в Друго╖ св╕тово╖… П╕сня-рекв╕╓м, п╕сня-пам’ять, п╕сня-серце… П╕сня «надиктована Вам самою Укра╖ною», - напише в лист╕ до М. Негоди Олесь Гончар 15.04.1995 року. А Дмитро Павличко в газет╕ «Л╕тературна Укра╖на» в╕д 29.01.1980 р. зазначить: «Степом, степом» - нин╕ цих двох сл╕в досить, щоб збудити в уяв╕ образ вкрито╖ димами площини, нереально безмежно╖, яку можна доглянути в глибинах за «Царем-колосом» на картин╕ Катерини Б╕локур. Не т╕льки простота ╕ прозор╕сть кожного рядочка, а й еп╕чна широч╕нь мислення, неправдопод╕бна реальн╕сть, яка в сто раз╕в глибше, н╕ж фотограф╕я, в╕дбива╓ життя, зробили цю п╕сню народним апофеозом во╖нства. При вс╕й скорботност╕ вона сприйма╓ться як житт╓ствердний г╕мн, при вс╕й величавост╕ – як особиста печаль, ╕ в цьому по╓днанн╕ схована та╓мниця ╖╖ безсмертност╕». Хтось ╕з черкаських письменник╕в сказав, що якби Микола Негода створив лише цю, одну, п╕сню «Степом, степом…» - то в╕н мав би право пос╕сти г╕дне м╕сце у наш╕й л╕тератур╕. Сказано в╕рно «Степом, степом…» - це лише в╕зит╕вка до творчо╖ стор╕нки поета, проза╖ка, драматурга, публ╕циста Миколи Негоди. Адже окр╕м ц╕╓╖ п╕сн╕, за котрою поета знали, знають ╕ ще довго-довго пам’ятатимуть у наш╕й кра╖н╕ ╕ далеко за ╖╖ межами, Микола Негода написав ╕ випустив у св╕т до читача в р╕зн╕ роки ╕ в р╕зних видавництвах дванадцять поетичних зб╕рок, з-пом╕ж яких найв╕дом╕ш╕: «Ростуть сини», «Зерно на долон╕», «Промовляють оч╕», «Степом, степом», «Чорний б╕ль»; драматичну поему «Дума про Кобзаря»; ╕сторичну драму «Гетьман»; роман «Холодний яр»; документальну пов╕сть «Говоритиму з в╕ками»; книгу-бувальщин «Пир╕жки з пасльоном»; ╕рон╕чно-трагед╕йну пов╕сть «Лукава слава, або Л╕топис Влада Вершка»; романи «Божа кара», «Отаман Мамай»; автоб╕ограф╕чну пов╕сть «Спов╕дь перед собою»; книгу вибраних твор╕в «П╕сня на рушников╕», видану до 80-р╕ччя письменника – одну з найостанн╕ших його книг. Ось такий чималий доробок, який скромно сто╖ть за отим в╕зит╕вковим твором «Степом, степом…». Микола Негода мав щастя народитися у Шевченковому краю 9 с╕чня 1928 року – на славетн╕й Черкащин╕. Разом з нею, з ╖╖ людьми помирав, одначе на рад╕сть ╕ щастя ус╕м наступним покол╕нням, залишився живим у страшн╕ дн╕ голодомору 1932-1933 рок╕в. Перед самою в╕йною, у 1941 роц╕ зак╕нчив 5-й клас, ╕ коли на окупован╕й фашистами р╕дн╕й земл╕ народ п╕днявся на боротьбу з поневолювачами, 13-р╕чний Миколка став п╕дп╕льником, а згодом б╕йцем 2-╖ роти партизанського загону, котрий д╕яв п╕д командуванням Петра Дубового у знаменитому Холодному Яру. ╤ знову доля була прихильною до юного партизана. Вона зберегла його, в╕рного сина сво╓╖ земл╕, котрий згодом, у пово╓нн╕ часи ╕ до сво╖х останн╕х дн╕в життя – буде ╖╖ осп╕вувати, писатиме газетн╕ статт╕, документальн╕ та художн╕ книги, в╕рш╕ та поеми про людей свого сьогодення ╕ про легендарн╕ ╕сторичн╕ постат╕. Його книгами зачитувалися ╕ будуть зачитуватись ╕ люди похилого в╕ку, ╕ наша чудесна молодь – бо вони, твори Миколи Негоди, за висловом в╕домо╖ сучасно╖ письменниц╕ Галини Тарасюк «позначен╕ потужною енергетикою, високою майстерн╕стю ╕ справжн╕стю почутт╕в» («Л╕тературна Укра╖на» в╕д 30.12.2004 р.). Микола Негода усе сво╓ життя, за винятком тих рок╕в, коли навчався на факультет╕ журнал╕стики Ки╖вського ун╕верситету ╕мен╕ Т. Г. Шевченка, а з 1952 по 1956 р╕к – у Московському л╕тературному ╕нститут╕ ╕мен╕ М. Горького при Сп╕лц╕ письменник╕в СРСР, жив ╕ працював на Черкащин╕ – земл╕ сво╖х прад╕д╕в ╕ д╕д╕в, земл╕ сво╖х батьк╕в. З його ╕менем тут, на Черкащин╕, пов’язана ц╕ла л╕тературна епоха. В╕н був одним ╕з орган╕затор╕в ╕ незм╕нним редактором л╕тературно-мистецького альманаху «Дн╕пров╕ зор╕», де публ╕кувалися перш╕ твори молодих автор╕в новоутворено╖ в 1954 роц╕ Черкасько╖ област╕. До реч╕, тут друкувалися й перш╕ твори Василя Симоненка, який з к╕нця 50-х рок╕в жив ╕ працював у Черкасах – спочатку в обласн╕й газет╕ «Черкаська правда», згодом в газет╕ «Молодь Черкащини». Микола Негода був одним з тих, хто стояв б╕ля виток╕в Черкаського л╕тературного об ╓днання, а затим обласно╖ Черкасько╖ письменницько╖ орган╕зац╕╖, а з 1977 по 1988 роки ╖╖ очолював. Не одному покол╕нню творчо╖ молод╕, до реч╕, й авторов╕ цих рядк╕в, допомагав Микола Тодос╕йович стати на крило, правильно обрати св╕й шлях у л╕тературу. Микола Тодос╕йович Негода – почесний громадянин Черкас, лауреат обласно╖ л╕тературно╖ прем╕╖ ╕м. Василя Симоненка, заслужений д╕яч мистецтв Укра╖ни. Йому надано почесне звання «Незгасний талант». В╕н нагороджений орденами В╕тчизняно╖ в╕йни, «Знак Пошани» (двома), «За мужн╕сть», «За заслуги» ╤╤╤ ступеня та багатьма медалями. Пишучи ц╕ рядки св╕тло╖ пам’ят╕ талановитого письменника ╕ патр╕ота сво╓╖ земл╕, сво╓╖ Укра╖ни, Миколи Негоди, я вдивляюся у його, майже шевченк╕вський, проф╕ль обличчя на обкладинц╕ чудово видано╖ об’╓мно╖ книги вибраного «П╕сня на рушников╕» ╕ згадую про цю добру, щиру, надзвичайно талановиту людину, Письменника з велико╖ л╕тери, в╕рш╕ якого свого часу (ще школярськ╕!) пом╕тив ╕ схвально оц╕нив патр╕арх нашо╖ л╕тератури Павло Тичина, з великою шаною ╕ любов’ю. У одному з╕ сво╖х в╕рш╕в книги вибраного, поет написав:
Не навт╕шався волею, Не переслухав юрму… Все, що в╕дведено долею, З вдячн╕стю, земле, прийму. В╕зьмеш мене до себе В лоно сво╓ земне, Т╕льки б не вмовкнув щебет, Коли вже не стане мене…
Вас, дорогий друже, Миколо Тодос╕йовичу, р╕дна черкаська земля взяла у сво╓ лоно, але життя трива╓, щебет не вмовка╓… Пам’ятатимуть Вас ╕ на р╕дн╕й Вам Черкащин╕, ╕ в Криму, де звучить Ваша п╕сня «Степом, степом…», де Ваш╕ твори не раз друкувалися в «Кримськ╕й св╕тлиц╕», у Криму, який Ви любили, як свою Черкащину, убол╕вали за долю укра╖нц╕в, котр╕ тут живуть, жваво ц╕кавилися ╕ громадським, ╕ л╕тературно-мистецьким життям, мали багато щирих друз╕в, шанувальник╕в Вашого високого таланту. У ц╕ скорботн╕ дн╕ ми вс╕ кажемо: Нехай земля буде пухом вам, Поете, Нехай Царств╕╓ Небесне прийме Вашу душу – добру, щиру, чесну. Нехай Ваш в╕чний сон н╕що не потривожить. А нам, людям, як Ви писали у сво╖й чудесн╕й п╕сн╕, жито жати – в╕чне жито свого життя, ╕ пам’ятати добрих, св╕тлих людей, до яких належали ╕ Ви, дорогий Миколо Тодос╕йовичу.
Данило КОНОНЕНКО ╕ вс╕ прац╕вники «Кримсько╖ св╕тлиц╕». * * * Про те, як народжувалася п╕сня «Степом, степом» згадував, на жаль, уже пок╕йний (в╕д╕йшов за в╕чну межу 8 с╕чня 2005 року) композитор Анатол╕й Пашкевич, який у середин╕ 60-х ╕ на початку 70-х рок╕в був кер╕вником Черкаського народного хору. - Перш╕ начерки тексту ╕ мелод╕╖ з’явилися у мене ще на Житомирщин╕, до в╕д’╖зду в Черкаси. Якийсь час я працював у Коростишев╕ й жив у готел╕. ╤нструмента п╕д рукою не було, ╕ я щовечора музикував «у думках». Отак склалися перш╕ музичн╕ заготовки - «риба»... Напливала мелод╕я, точн╕ше, той ╖╖ простий ╕ широкий такт - «Сте-пом... сте-пом...» Часто доробляв, переробляв. Хот╕в нав╕ть кинути все. Але мелод╕я не полишала мене. Разом ╕з нею добирав слова. Фрагменти, як╕ з’явилися разом ╕з мелод╕╓ю, я п╕зн╕ше показав у Черкасах поетов╕ Микол╕ Негод╕. В╕н узявся писати св╕й текст. Але довго не виходило. Пот╕м попросив: «Давай свою «рибу»! Микола використав мо╖ текстов╕ заготовки - вони намертво були злит╕ з мелод╕╓ю ╕ в╕дкидали ╕нш╕ слова як чужор╕дн╕. В╕н зробив л╕тературно досконалий текст. Отак сп╕льними зусиллями ╕ довели ми п╕сню «до пуття». Призначалася вона для хорового виконання. Спочатку думав соло в╕ддати чолов╕ков╕-басу ╕ нав╕ть пробував такий вар╕ант... Та коли послухали Ольгу Павловську, вс╕ сумн╕ви розв╕ялися: так, як вона, не виконував н╕хто! Слова ╕ мелод╕я лягали на ╖╖ голос, як зерно в добре п╕дготовлений ╜рунт. Це був той випадок, коли нерозривно з’╓дналися слова, мелод╕я, вокал. Пам’ятаю, не раз п╕д час виконання ц╕╓╖ п╕сн╕ хор злегка призупинявся через хвилювання ╕ спазм голосових зв’язок.
Степом, степом... Сл. Миколи Негоди Муз. Анатол╕я Пашкевича
Степом, степом йшли у бiй солдати. Степом, степом - обрiй затягло. Мати, мати стала коло хати, А навкруг в диму село. Степом, степом розгулись гармати, Степом, степом - клекiт нароста... Степом, степом падають солдати, А навкруг шумлять жита. Степом, степом поросли берiзки, Степом, степом сонце розлилось... Степом, степом - встали обелiски, А навкруг розлив колось. Степом, степом - людям жито жати, Степом, степом даль махне крилом... Мати, мати жде свого солдата, А солдат спить вiчним сном!
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 03.10.2008 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6387
|