"Кримська Свiтлиця" > #40 за 03.10.2008 > Тема "З перших уст"
#40 за 03.10.2008
СП╤ВУЧА ДУША ВЧИТЕЛЬКИ
ВКЛОН╤МОСЯ ВЧИТЕЛЮ!
Проходжу селищем. Повз мене посп╕шають люди: хтось – на автобус, хтось ╕де задуманий, стурбований сво╖ми проблемами, а хтось - весело розмовляючи. ╤ раптом чую: звучить п╕сня - рад╕сна, жарт╕влива, про Галю, яка несе воду, та про ╤ванка, що до не╖ залиця╓ться. Хто ж це сп╕ва╓? Виявля╓ться, на центральн╕й площ╕ селища Нижньог╕рського виступають колективи художньо╖ самод╕яльност╕. ╤ саме зараз сп╕ва╓ ансамбль «Джерело». Я зупинилась послухати. Невеликий колектив, всього п’ять ж╕нок, а так гарно сп╕вають. З╕бралися слухач╕, ╕ на обличчях людей з’явилися усм╕шки: вони немовби забули про сво╖ проблеми, бо п╕сня, гра баян╕ста ╖х зачарували. Я д╕зналася, що цей колектив ╕з села К╕сточк╕вка Нижньог╕рського району, а Олександра Остап╕вна Круп╕на - його кер╕вник. При╓мна ж╕ночка, низенького зросту, на волосся ╖╖ вже лягла сивина. Хто ж вона, ця ентуз╕астка п╕сенно╖ творчост╕? ╤ ось ми ╖демо у село К╕сточк╕вку. Олександра Остап╕вна гостинно зустр╕ча╓ нас ╕ погоджу╓ться розпов╕сти про себе, зауважуючи одразу, що вона - звичайна людина ╕ н╕чого геро╖чного не зробила. Виявля╓ться, наша сп╕вачка все життя працювала вчителем укра╖нсько╖ мови та л╕тератури у К╕сточк╕вськ╕й загальноосв╕тн╕й школ╕, а коли п╕шла на заслужений в╕дпочинок, створила ансамбль «Джерело», бо не змогла без людей, не змогла без п╕сн╕... Родом Олександра Остап╕вна ╕з села Немир╕вка Радивил╕вського району Р╕вненсько╖ област╕. У с╕м’╖ Савчишиних (це ╖╖ д╕воче пр╕звище) було п’ятеро д╕тей. Важке дитинство: майже все трималося на батьков╕ (мама - ╕нвал╕д), ╕ д╕тям доводилося допомагати. Маленьк╕й Саш╕ дуже хот╕лося вчитися. ╤ вона в ш╕сть рок╕в сама почала ходити з╕ старшими д╕тьми до школи. Сид╕ла, слухала вчителя, запам’ятовувала все, що задавали школярам. ╤ коли настав час д╕йсно йти до школи - ╖╖ взяли одразу до другого класу. Вивчала три мови - польську, укра╖нську, рос╕йську. Саша багато читала, уважно слухала, коли в ╖хн╕й хат╕ збиралися батьков╕ товариш╕ й читали твори О. Пушк╕на, М. Гоголя. З особливим почуттям Олександра Остап╕вна згаду╓ т╕ моменти життя, коли вс╕╓ю с╕м’╓ю ходили жати серпами пшеницю. ╤ хоч батьков╕ жаль було д╕тей: вони працювали так важко, але що зробиш: якщо треба, то треба. Так виховувалась сила вол╕. У родин╕ завжди панувала атмосфера добра та злагоди, а п╕сня супроводжувала скр╕зь. Гарно сп╕вав батько, мабуть, в╕д нього передався цей дар ╕ д╕тям. А пот╕м була Велика В╕тчизняна в╕йна. Довелося жити у землянц╕, бо в ╖хн╕й хат╕ поселилися три унтер-оф╕цери. Багато довелося побачити. Але нав╕ть тод╕, у часи окупац╕╖, була людина-патр╕от, про яку Олександра Остап╕вна згаду╓ з великою любов’ю ╕ теплом: «Завжди пам’ятатиму свою першу вчительку - Ольгу Кирил╕вну Бурд╕ну. Вона нав╕ть п╕д час в╕йни навчала д╕тей укра╖нсько╖ мови та л╕тератури. Ми приносили сяк╕-так╕ продукти, щоб вона могла виживати ╕ навчати нас. Але ╖╖ за це розстр╕ляли фашисти». Ще в дитячу пам’ять Олександри Остап╕вни ур╕зались так╕ под╕╖, про як╕ теж забути неможливо. Н╕мц╕, в╕дступаючи, запалили ╖хню стодолу. Усе палало. Раптом батько побачив на город╕ поранених радянських розв╕дник╕в ╕, звичайно ж, с╕м’я Савчишиних ╖х переховувала, хоч для них самих це було дуже небезпечно. ╤ т╕льки-но село Немир╕вку зв╕льнили (а це було у березн╕ 1944 року), Олександра Остап╕вна написала дружин╕ одного ╕з загиблих розв╕дник╕в листа, пов╕домивши, що поховали його там таки на город╕, де в╕н був убитий. Важко було с╕м’╖ ╕ п╕сля визволення в╕д фашист╕в, бо батька забрали на Лен╕нградський фронт, де в╕н був дв╕ч╕ поранений, але, дякуючи Богу, повернувся додому живим. Одна з ц╕кавих стор╕нок життя Олександри Остап╕вни - це ╖╖ студентськ╕ роки. М╕стечко Кременець, пед╕нститут, ф╕лолог╕чний факультет. Молода д╕вчина готу╓ться стати вчителькою укра╖нсько╖ мови та л╕тератури. Але як же вона без п╕сн╕? Звичайно, сп╕вала, та ще й як! Була старостою загально╕нститутського хору. Показу╓ нам Олександра Остап╕вна велику св╕тлину тих 60-х рок╕в ╕ усм╕ха╓ться, бо ми не можемо ╖╖ там серед хорист╕в п╕знати. Вона розкрива╓ нам свою та╓мницю: приходила на виступи з маленьким ст╕льчиком ╕ п╕дставляла його п╕д ноги, щоб бути одного зросту з ус╕ма. З 1954 року Олександра Остап╕вна вчителю╓. Куди т╕льки не закидала ╖╖ доля викладати укра╖нську мову та л╕тературу: ╕ у школ╕ республ╕канського значення у сел╕ Устенське-2 (тепер Дермань), ╕ в сел╕ Будераж. Саме там вона знайшла сво╓ щастя ╕ вийшла зам╕ж. Пот╕м уже звеселяли хату сво╖м щебетанням донька ╤рина та син ╤гор. Це вже було у сел╕ Верхн╓ Р╕вненсько╖ област╕. ╤ хоч не було життя суц╕льним святом, але п╕сня з ╖╖ вуст звучала завжди - ╕ на робот╕ з учнями та вчителями, ╕ вдома з д╕тьми. 1963 р╕к - пам’ятний для с╕м’╖ Круп╕них, бо пере╖хали вони до Криму. Зупинились спочатку в сел╕ Яким╕вка Нижньог╕рського району, а пот╕м - у сел╕ Садове ╕ через деякий час - у сел╕ К╕сточк╕вка. Щоб влаштуватись добре, потр╕бно було багато працювати. Вони ╕ вчились, ╕ в колгосп╕ вл╕тку працювали. Обживали св╕й переселенський будиночок, створюючи затишок. 25 рок╕в присвятила Олександра Остап╕вна К╕сточк╕вськ╕й загальноосв╕тн╕й школ╕, навчала д╕тей, виховувала, п╕дготувала до життя с╕м випуск╕в юнак╕в та д╕вчат, як╕ зараз пишуть ╖й листи, телефонують, просто заб╕гають пров╕дати. Вона - ветеран педагог╕чно╖ прац╕, ма╓ багато Похвальних лист╕в, грамот. Драматичний гурток в╕дв╕дували д╕ти ╕з задоволенням, бо вела заняття улюблена вчителька, хор викладач╕в сп╕вав, бо орган╕зувала його Олександра Остап╕вна. 1988 р╕к ознаменував початок заслуженого в╕дпочинку для О. О. Круп╕но╖. Але про який в╕дпочинок мова? Адже ╖╖ турбувало все, хот╕лося, щоб життя односельчан не було с╕рим, одноман╕тним. ╤ збира╓ вона ж╕нок-ентуз╕асток - так було створено ансамбль «Джерело». Музичний кер╕вник, баян╕ст М╕шустов Олександр ╢горович, ╕з задоволенням вивчав укра╖нськ╕ та рос╕йськ╕ п╕сн╕. Радгосп пошив гарн╕ нац╕ональн╕ костюми. ╤ полинули чар╕вн╕ п╕сн╕ на конкурсах, р╕зних святах, у районному центр╕, звучали вес╕льн╕ п╕сн╕ п╕д час ре╓страц╕╖ шлюбу в загс╕. Стежить Олександра Остап╕вна за вс╕ма под╕ями, що в╕дбуваються в культурному та пол╕тичному житт╕ Криму. Для цього щотижня листоноша приносить ╖й улюблену «Кримську св╕тлицю», яку вона передплачу╓ з дня ╖╖ заснування. О. О. Круп╕на - ц╕кава сп╕вбес╕дниця. Нещодавно побувала у Франц╕╖ (там зараз мешка╓ ╖╖ дочка ╤рина), в╕дв╕дала укра╖нську церкву в Париж╕, де встановлено погруддя Т. Г. Шевченка. А ще вона зна╓ все про л╕кувальн╕ трави, сама ╖х вирощу╓, збира╓, сушить. Односельчани стверджують: ця ж╕нка завжди под╕литься останн╕м, щоб допомогти людин╕. Одне тривожить Олександру Остап╕вну: ╖╖ д╕тище, ансамбль «Джерело», м╕л╕╓. Старш╕ ж╕нки в╕дходять. А молоде покол╕ння б╕льше ц╕кавиться сучасним, модним. Але вона в╕рить, що джерело, джерельце не повинно висохнути, воно все одно проб’╓ться з-п╕д земл╕. ╢лизавета ПОПКОВА, учениця 9-го «б» класу, Нижньог╕рського навчально-виховного комплексу «Школа-л╕цей» № 1.
ВЧИТЕЛЬКА МОЯ…
«Вчителько моя, зоре св╕това, Радниця моя На Вкра╖н╕ мил╕й!» А. Малишко.
У першу нед╕лю жовтня ми вже традиц╕йно в╕дзнача╓мо чудове свято - День вчителя. (М╕жнародне профес╕йне свято педагог╕в було засноване ЮНЕСКО у 1994 роц╕; в Укра╖н╕ - День прац╕вник╕в осв╕ти, в╕дпов╕дно до наказу Президента в╕д 11 вересня 1994 року, святкують у першу нед╕лю жовтня). ╤ це ╓ чудовим приводом, хоча б раз на р╕к, замислитися про стан сучасно╖ осв╕ти ╕ просто прив╕тати сво╖х викладач╕в. Ус╕ ми - учн╕ в сьогоденн╕, у минулому або майбутньому. У кожного з нас ╓ згадки про сво╖ шк╕льн╕ роки, свою першу вчительку, ту, котра м╕цно взявши нас за руку, повела у новий, ще нев╕домий св╕т навчання! Ту, яка запалила вогник знань, долучила до книги. Викладач╕ були для нас старшими товаришами, в╕рними порадниками. Без переб╕льшення можна назвати вчител╕в нашими другими батьками. Ми приходимо до них маленькими, необ╕знаними малюками, а залиша╓мо навчальн╕ заклади вже дорослими, сформованими особистостями, ц╕лком готовими до дорослого, самост╕йного життя. Вони розширювали наш св╕тогляд, давали змогу отримувати знання, як╕ дуже знадобились нам у нашому подальшому житт╕. Допомагали визначити св╕й шлях ╕ робити по ньому перш╕, ще не дуже впевнен╕ кроки. Роки н╕коли не з╕труть з пам’ят╕ згадку про вчител╕в, як╕ с╕яли “розумне, добре, в╕чне” у наш╕ дитяч╕ душ╕, виховали нас, виростили, п╕дготували до дорослого життя. Адже саме подоросл╕шавши, ми почали розум╕ти, яким надзвичайно важливим для нас ╓ ╖хн╕й внесок, яким ц╕нним скарбом ╓ знання, отриман╕ п╕д час навчання. Я з теплотою згадую мою вчительку укра╖нсько╖ мови Св╕тлану Микола╖вну Менльову, бо саме вона прищепила мен╕ любов до р╕дного слова. Можливо, саме через це я й вир╕шила стати укра╖нським ф╕лологом, навчати д╕тей р╕дно╖ мови та л╕тератури. Роль педагога у розвитку сусп╕льства завжди була дуже важливою. Профес╕я вчителя в╕чна, як св╕т. ╥╖ основна функц╕я - виховувати г╕дних громадян сво╓╖ Батьк╕вщини. Учител╕, виховател╕, викладач╕ - саме в╕д них залежить доля наступного покол╕ння – майбутнього кра╖ни. Тож давайте подяку╓мо тим, кому ми зобов’язан╕ сво╖ми житт╓вими ╕ профес╕йними перемогами! Люб╕ вчител╕, сьогодн╕, у ваше профес╕йне свято, ми щиро дяку╓мо вам за служ╕ння нелегк╕й справ╕. ╤ в╕д усього серця хочемо побажати Вам м╕цного здоров’я, усп╕х╕в, наснаги ╕ творчого натхнення! З╕ святом! Мар╕я Уварова, студентка першого курсу факультету укра╖нсько╖ ф╕лолог╕╖ та укра╖нознавства ТНУ.
Шановна редакц╕╓ газети „Кримська св╕тлиця”! Мен╕ 70 рок╕в. Не той в╕к, щоб починати писати. Але бувають так╕ хвилини, як╕ перевертають все тво╓ життя. Колись, п╕сля зак╕нчення Полтавського педагог╕чного ╕нституту, ми ви╖хали працювати до Криму. Мало хто лишився там. Серед них Левченко Мар╕я ╤ван╕вна. Усе життя вона працювала у сел╕ Укромне С╕мферопольського району Кримсько╖ област╕. Це - талановитий педагог, вчитель-методист, моя однокурсниця ╕ б╕льше, н╕ж подруга, можна сказати, названа сестра. Ми не бачились 45 рок╕в. А цього року саме вона орган╕зувала зустр╕ч випускник╕в 1963 року. Побували не т╕льки в Полтав╕, а ╕ у Сорочинцях на ярмарку. Радощам не було меж. Я не була на ц╕й зустр╕ч╕, але написала свого листа друзям-однокурсникам. Цей в╕рш я присвячую Мар╕╖ ╤ван╕вн╕, ж╕нц╕, яка сво╓ життя в╕ддала справ╕ укра╖нськ╕й. Я впевнена, що ╖╖ учн╕ укра╖нську мову знають чудово. Щира, сердечна, справжня патр╕отка Укра╖ни. ╥й я присвячую свого в╕рша ╕ в╕таю з Днем учителя.
Укра╖нка
Ти - в пол╕ тополя, ти - в луз╕ калина, Ти - вишенька в наших садах, Ти - стигла пшениця, що так золотиться, На наших широких ланах. Ти - п╕сня у нашому р╕дному кра╖, Ти - в неб╕ загадана з╕рка. Ти - дощ житт╓дайний на житньому пол╕, Велика моя укра╖нко! Як г╕лка вербова, у вербну нед╕лю Роздарю╓ш щастя й здоров’я, Як р╕чка велика, ти нас напува╓ш Сво╓ю земною любов’ю. Ти в╕рну подругу не кинеш н╕де З б╕дою одну наодинц╕. ╤ дружба у тебе м╕цна ╕ ст╕йка, Як кв╕ти мо╖ чорнобривц╕. Ти - син╕й барв╕нок. Ти - мальва рожева, Ти - корист╕ в дружб╕ не зна╓ш. Ти вс╕х, Укра╖нко велика моя, Вс╕м серцем сво╖м об╕йма╓ш.
Дар’я Охр╕менко. м. Микола╖в.
Шановн╕ наш╕, люб╕ вчител╕ ЗОШ № 3 м. Щолк╕не! В╕та╓мо вас ╕з профес╕йним святом! Учителю, ти нас ведеш за руку в ту кра╖ну, Де слово, наче кв╕тка, розцв╕та. Ми добр╕ зерна й в╕рн╕сть журавлину Збережемо на довг╕╖ л╕та. Дзвенять п╕снями наш╕ шк╕льн╕ роки, Серця вирують, сповнен╕ життям. Учителю! Чару╓ш нас ╕з першого уроку, Ста╓ш для нас великим в╕дкриттям!
Учн╕ школи № 3 м. Щолк╕не в АРК.
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 03.10.2008 > Тема "З перших уст"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6378
|