"Кримська Свiтлиця" > #39 за 26.09.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
#39 за 26.09.2008
КРИВАВА РОЗПРАВА В ЛУЦЬК╤Й ТЮРМ╤
ПЕРЕЖИТЕ... Шановна «Кримська св╕тлице»! 8 серпня цього року прочитав статтю «Червона сокира», в як╕й звинувачуються в неймов╕рних злочинних зв╕рствах во╖ни Укра╖нсько╖ Повстансько╖ Арм╕╖ проти мирного населення, неправдив╕сть чого в «Укра╖н╕ молод╕й» спростову╓ться ╖╖ автором Я. Музиченко. Ця публ╕кац╕я спонукала мене направити вам св╕й допис про факти зв╕рств НКВС у Луцьк╕й обласн╕й тюрм╕, де 23 червня 1941 року було розстр╕ляно (об╕йшлись без сокири!) понад 2300 в’язн╕в. Чи не це смертельне зв╕ряче побо╖ще чималою м╕рою стало причиною того, що саме на земл╕ волелюбного з козацьких час╕в Волинсько-Пол╕ського краю, у його л╕сах створювались, формувались, проходили вишколи перш╕ орган╕зован╕ в╕дд╕ли УПА в 1942 роц╕? 23 червня 1990 року я був присутн╕й на к╕льканадцятитисячному м╕тингу з приводу ц╕╓╖ трагед╕╖, де два чолов╕ки, чудом уц╕л╕л╕ у т╕й бойн╕ в Луцьк╕й тюрм╕, як╕, можна сказати, повернулись ╕з потойб╕ччя, розпов╕дали про кривав╕ зв╕рства того дня. Перепов╕даю вам те, що почув на м╕тингу...
- Уранц╕ 23 червня 1941 року на Луцьк було скинуто к╕лька десятк╕в ав╕абомб н╕мецькими л╕таками, - почав розмову один ╕з промовц╕в. - Одна з них роз╕рвалась на подв╕р’╖ тюрми, вирвавши глибоку яму. Друга влучила в ст╕ну тюрми, зробивши великий отв╕р у двох багатолюдних камерах. В’язн╕ з вигуками: «Воля! Воля!» в╕дкривали, чим могли, вс╕ ╕нш╕ камери. Та рад╕сть виявилась передчасною. Через години дв╕ прозвучала голосна приказна команда: «Всем выйти во двор!» - Спускаючись по сходах, - продовжував в╕н, - я прим╕тив кулемет, замаскований зеленими г╕лками на г╕рц╕ за огорожею: - Степане, нас ведуть на розстр╕л, - сказав сво╓му односельчанину, який ╕шов поруч. - Ой, Петре, не видумуй! - в╕дпов╕в той. Коли вс╕ приречен╕ з╕брались, вискочив оф╕цер ╕ скомандував: «Ус╕м за статтями (себто пол╕тичним) перейти за будинок вправо. Вс╕м ╕ншим - вл╕во!» - Л╕воруч п╕шов ╕ я. Через к╕лька хвилин той же енкаведист звернувся до нашо╖ групи, де знаходилось близько 600 ос╕б, сказавши: «Возможно, кто-то «ошибся»? Знайте, таким пощады не будет! Проверим и расстреляем!» П╕сля цього чолов╕к двадцять перейшли до першо╖ групи. За ними зник ╕ розпорядник-кат. Настала к╕лькахвилинна тривожна тиша. Вона тривала недовго. Раптом, праворуч, як гр╕м-блискавка, в╕д╕звались, несучи смерть, кулемети та разом ╕з ними вибухнули гранати, у шум╕ яких проривався душерозриваючий зойк, стог╕н! Наша група стих╕йно кинулась дертись угору по загорож╕. Одразу в╕дкрили стр╕лянину ╕ по нас. Як косою скошена трава, падали мертвими беззахисн╕ в’язн╕, як╕ збили та сво╖ми т╕лами накрили ╕ мене... Раптом настала тиша, яку неспод╕вано перервав голос: «Кто остался живой, считайте повезло. Поднимайтесь! Стрелять не будем». Переляканий, очман╕лий, привалений трупами, не в сил╕ н╕ св╕домо, н╕ ф╕зично прийняти якесь р╕шення... На превелике щастя! Бо знову, як скажен╕ пси, з╕рвались кулеметн╕ черги, повторилась людоб╕йня. Гаряча людська кров заливала обличчя, оч╕, просякала у рот. Душила! Терп╕нню наставав к╕нець. Почав ворушитись. Краще хай розстр╕ляють - подумав. ╤ така думка, як виявилось, блиснула не т╕льки у мене одного. Бо через деякий час повторилась попередня команда: «Поднимайтесь! Больше стрелять не будем!» ╤з мертвого завалу нас виповзло 25 закривавлених в╕д н╕г до голови. Спитали: «Работать будете?» А куди ж под╕нешся... Завели до лазн╕, ми обмили обличчя в╕д кров╕. П╕сля чого почали виконувати п╕д зл╕сним пильним наглядом ту страшну роботу. У бомбову яму ╕ ще якийсь р╕в зносили пошматован╕ гранатами людськ╕ т╕ла ╕ засипали землею. Неспод╕вано, перед заходом сонця, знову налет╕ли н╕мецьк╕ бомбовики. Перелякан╕ конво╖ри повт╕кали. Скориставшись цим, ми вс╕ розб╕глися - хто куди м╕г. На краю м╕ста добр╕ люди мене переодягли, бо в мо╓му закривавленому вбранн╕, як сов╓тський по кольору прапор, дал╕ йти було неможливо. Так я залишився живим... - На цьому опов╕дач запнувся, г╕рко заплакав... Пот╕м, схлипуючи, продовжив: «Людоньки мо╖ дорог╕! В╕д того страшного дня пройшло вже 50 рок╕в! Але коли ╕нколи про пережите згадаю, то в╕дчуваю г╕рко-солоний присмак людсько╖ кров╕ - в╕дкладаю ложку надовго…». Дал╕ прозвучала ще одна хвилююча розпов╕дь другого св╕дка цих страшних под╕й: «Мама працювала телефон╕сткою, тому чи не в числ╕ перших д╕зналася про це страх╕ття-б╕ду. Ми разом поб╕гли до тюрми. Ще не вс╕ побит╕ були прибран╕, похован╕. На колюч╕й дротян╕й загорож╕ вис╕ла рука. Рука... мого батька! Уп╕знавши ╖╖, мама закричала: «О-й-й!» ╤... збожевол╕ла! Ридаючи, кричачи щось незрозум╕ле, б╕гла по м╕сту, ╕ я у сльозах за нею, допоки не зупинили як╕сь ж╕нки. Завели у дом╕вку, втихомирювали, розраджували... Чимось ворожили. Та душевне потряс╕ння залишилось на все життя!». Усе це слухали дво╓ заслужених ветеран╕в ВВВ з рясними орденськими планками на п╕джаках. Вони стояли майже поруч, розмовляли: «Теперь смотри и слушай, что сволочи натворили! Мы с тобой воевали с фашистами, а они с мирным безоружным населением! Чего теперь удивляться, если порой и о себе услышишь то, чего не заслуживаешь. Кого винить?!». Неможливо об╕йти факти блюзн╕рства по в╕дношенню до убитих, як╕ важко якось пояснити... В╕дразу п╕сля зак╕нчення в╕йни цю тюрму-кат╕вню посп╕шно переобладнали на... музичну школу (?!) Отак! По-комун╕стичному. Тюремн╕ камери - н╕м╕ св╕дки допит╕в, людського болю, страждань ╕ плачу тепер наповнили веселими мелод╕ями. Ось так колишня кат╕вня стала кузнею-горнилом по вихованню з юнацтва патр╕отично╖ ново╖ радянсько╖ людини. У дитяч╕ серця, як наркотик, вливали возвеличен╕ комун╕стичн╕ музичн╕ твори, п╕сн╕. Щоб сп╕вали у святков╕ державн╕ урочист╕ дн╕ на майдан╕ б╕ля школи, вз╕рцево заасфальтованому, п╕д яким земля просякнута кров’ю ╕ перем╕шана з к╕стками, щоб шикувалась юна п╕онер╕я п╕д звуки г╕мну: «Живи, Укра╖но, прекрасна ╕ сильна, в Радянськ╕м Союз╕ ти щастя знайшла» (!?). Щоб таким чином нав╕ки загладити, затамувати страх╕ття ско╓ного злочину, що став головною першопричиною створення самозахисно╖ арм╕╖, боротьби за право в╕льного, мирного життя свого народу на прапрад╕д╕вськ╕й р╕дн╕й земл╕ з кровожерним ворогом - однаково, як ╕з фашистським, так ╕ тотал╕тарним комуно-б╕льшовицьким. ╤ наш святий обов’язок сьогодн╕ - донести до молодого покол╕ння под╕бн╕ розпов╕д╕ про кривав╕ зв╕рства, ско╓н╕ проти укра╖нського народу, для того, щоб не повторювались так╕ под╕╖ у майбутньому. Антон ГРЕЩУК, повстанець третьо╖ молодо╖ хвил╕ УПА, пол╕тв’язень ГУЛАГу. м. Павлоград.
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 26.09.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6359
|