Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3304)
З потоку життя (6538)
Душі криниця (3539)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1510)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ДИВОВИЖН╤ ╤СТОР╤╥ КРИМУ» У МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛ╤
26 лютого у Мистецькому арсенал╕ в╕дкри╓ться виставка «Дивовижн╕ ╕стор╕╖ Криму».


УРОКИ КРИМУ: ПОПРИ ТРАВМУ, МИ МА╢МО ЗНАЙТИ СИЛИ ДЛЯ РОЗВИТКУ
Виступ учасника Нестор╕всько╖ групи ╢вгена Гл╕бовицького у Кримському дом╕ п╕д час вечора,...


ОДИНОЧН╤ П╤КЕТИ В КРИМУ: ВИКЛИК ОКУПАНТАМ
Б╕льше 80 суд╕в у справах кримськотатарських патр╕от╕в провела в один день т.зв. "кримська влада"...


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Поширюйте цього листа. Ма╓мо застоювати себе, св╕й Край. Хто, як не ми?


КОР╤ННЕ НАСЕЛЕННЯ ВИТ╤СНЯЮТЬ З КРИМУ
Про це йдеться в допов╕д╕ "Пол╕тичн╕ пересл╕дування в Рос╕╖": ш╕сть м╕сяц╕в 2017 року.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 26.09.2008 > Тема "Крим - наш дім"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#39 за 26.09.2008
СЕВАСТОПОЛЬ – М╤СТО СЛАВИ. ╤ НЕ Т╤ЛЬКИ РОС╤ЙСЬКО╥…

Цю статтю-роздум наш пост╕йний читач та автор, ветеран в╕йни ╕ прац╕, учасник оборони Севастополя, ветеран флоту Петро ╢горович Гармаш написав спец╕ально для «Кримсько╖ св╕тлиц╕» ще чотирнадцять рок╕в тому, - через три роки п╕сля здобуття Укра╖ною незалежност╕. Тод╕ ж, 30 липня 1994 р. ╖╖ було опубл╕ковано в наш╕й газет╕. Минуло, як бачимо, чимало рок╕в, як Укра╖на стала самост╕йною державою, а чи по-справжньому став укра╖нським м╕стом Севастополь, чи погодилися деяк╕ рос╕йськ╕ д╕яч╕ з тим, що ╕ в Укра╖н╕ повинен бути ╕ вже нин╕ ╓ св╕й флот, бо ж Укра╖на завжди була морською державою, а ╖╖ в╕рн╕ сини завжди були захисниками ╕ оборонцями Севастополя ╕ п╕вденних рубеж╕в Укра╖ни.
Хоч з першо╖ появи ц╕╓╖ статт╕ ветерана на стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕» минуло чимало рок╕в, але проблема Севастополя залиша╓ться й понин╕ в╕дкритою. Отож ╕ стаття залиша╓ться актуальною. ╤ хоч деяких людей, згадуваних в н╕й, скаж╕мо, в╕це-адм╕рала В. С. Пилипенка та рос╕йського поета Г. Поженяна уже нема╓ на цьому б╕лому св╕т╕, але обурювання останнього на адресу «хохлов» за те, що ними «обуяла имперская страсть к захвату людей», продовжують жити в умах багатьох його «соотечественников». Отож не зайвим буде нагадати ще раз ус╕м отим галасунам про те, що Севастополь – це справд╕ м╕сто слави, але х╕ба т╕льки рос╕йсько╖?
Я часто буваю у Севастопол╕. Це мо╓ м╕сто. Тут я вир╕с, у Севастопол╕ зустр╕в Велику В╕тчизняну в╕йну, брав участь у його оборон╕. Тут народилися мо╖ д╕ти, у севастопольськ╕й земл╕ покояться мо╖ близьк╕ бойов╕ друз╕.
Зустр╕ч╕ з Севастополем для мене завжди хвилююч╕. Особливо в перш╕ травнев╕ дн╕, коли м╕сто-герой в╕дзнача╓ сво╓ подв╕йне свято: день його визволення зб╕га╓ться з днем Перемоги. У так╕ дн╕ на вулицях Севастополя можна зустр╕ти немало людей похилого в╕ку, п╕джаки яких прикрашають ордени та медал╕. Вони при╖жджають у м╕сто сво╓╖ бойово╖ юност╕, щоб побувати на м╕сцях минулих бо╖в, в╕ддати данину пам’ят╕ загиблим товаришам ╕, звичайно, маючи над╕ю зустр╕ти живих однополчан, аби разом з ними повернутися спогадами в т╕ далек╕ во╓нн╕ роки, пройти у колон╕ ветеран╕в святково прикрашеними вулицями м╕ста-героя.
╤ хоча живуть ц╕ люди далеко в╕д Севастополя, а тепер ╕ в р╕зних кра╖нах, вони, як ╕ тод╕, у дн╕ оборони, вважають себе севастопольцями. Не за пропискою, певна р╕ч, - за причетн╕стю до його дол╕, ╕стор╕╖, бойово╖ слави.
Останн╕м часом крокують вулицями Севастополя та м╕тингують на площах досить часто. Але це не урочистий пох╕д ветеран╕в п╕д бойовими прапорами, що збер╕гаються в музеях м╕ста. Час в╕д часу виводять на вулиц╕ та площ╕ сво╖х приб╕чник╕в «спасители Отечества» - прихильники в╕дторгнення Севастополя ╕ Криму в╕д Укра╖ни. Використовуючи економ╕чний стан, а в╕н справд╕ важкий, вони дестаб╕л╕зують пол╕тичне становище у Севастопол╕ й Криму, розпалюють м╕жнац╕ональну ворожнечу. На хвил╕ укра╖нофоб╕╖, розгорнуто╖ у м╕ст╕ та на п╕востров╕, ╕ за допомогою закордонних хазя╖в намагаються досягти сво╖х амб╕тних ц╕лей.
Широка антиукра╖нська кампан╕я проводиться п╕д гаслами: «Севастополь - Крым - Россия», «Черноморский флот - российский», «Севастополь - город русской славы» тощо. Так╕ вислови можна почути в╕д рос╕йських флотських кер╕вник╕в, про це пишуть м╕сцев╕ газети, говорять по рад╕о ╕ телебаченню. Про це саме галасують м╕тингуюч╕ на площ╕ Нах╕мова, б╕льш╕сть яких, до реч╕, до слави м╕ста-героя не мають н╕якого в╕дношення.
Ут╕м, останн╕х можна зрозум╕ти. Адже ще зовс╕м недавно стверджувалося, що все досягнуте в ╕стор╕╖ колишньо╖ сп╕льно╖ держави - надбання ╕ слава - майже виключно рос╕ян, Рос╕╖. Так прийнято було вважати. Так привчили. Чи так воно й насправд╕? Чи д╕йсно Севастополь - м╕сто виключно рос╕йсько╖ («русской») слави, а Чорноморський флот належить лише Рос╕╖?
У минулому, як в╕домо, «русскими» нер╕дко називали представник╕в ус╕х народ╕в ╕ народностей, як╕ населяли Рос╕йську ╕мпер╕ю, а пот╕м - Радянський Союз. Коли ж рос╕йсько╖ держави ще не ╕снувало, зм╕ст цього слова був ╕нший: так називали населення Ки╖всько╖ Рус╕: руси, роси, роси-укра╖нц╕. У той час, як в╕домо, ╕ Чорне море, простори якого борознили судна великих княз╕в Ки╖вських, на Сход╕ ╕ Заход╕ ╕менували Руським морем, а Керченську протоку - Руською протокою. Сьогодн╕ ж слова «русский», «русские» - визначення чисто нац╕онально╖ належност╕ людини, етн╕чно╖ групи людей. ╤ те, що ще вчора сприймалося, як належне, сьогодн╕ виклика╓ лише подив. Але ж дехто за звичкою, а хто за переконанням, а то й за злим нам╕ром продовжу╓ використовувати колишн╕ категор╕╖.
* * *
Останн╕ стол╕ття укра╖нц╕ ╕ рос╕яни, разом з ╕ншими народами, що входили до ╕мпер╕╖, йшли поруч, жили одн╕╓ю с╕м’╓ю. Разом закладали м╕ста, зводили заводи, будували корабл╕, прокладали дороги... Разом створювали ╕ Чорноморський флот, зводили Севастополь ╕ не раз, пл╕ч-о-пл╕ч, обороняли його в╕д ворога.
Навесн╕ 1783 року, м╕сяць по тому, як Рос╕я при╓днала Крим, в Ахт╕арську бухту вв╕йшли судна Азовсько╖ та Дн╕провсько╖ флотил╕й, як╕ поклали початок створенню Севастопольсько╖ ескадри. На безлюдному берез╕ з’явилися перш╕ кам’ян╕ буд╕вл╕ та укра╖нськ╕ хати-мазанки. Команди суден, що прибули, - рос╕йськ╕ та укра╖нськ╕ моряки, - стали першими буд╕вниками Севастополя. Новонароджений Чорноморський флот - спадко╓мець традиц╕й ╕ слави сво╖х попередник╕в - морських дружин Ки╖всько╖ Рус╕, перед якими тремт╕в Константинополь, славетних козацьких «чайок», тих самих, що, починаючи з першо╖ морсько╖ перемоги над турками у 1492 роц╕ (вона засв╕дчена ╕сторичними джерелами), упродовж стол╕ть усп╕шно вели боротьбу з турецьким флотом.
«Кияни на сво╖х однодеревках не боялися грецьких «дромон╕в», дарма, що море навкруги них гор╕ло, - писав адм╕рал Фед╕р Ушаков, - «чайки» наших козак╕в нал╕тали на турецьк╕ галери ╕ блискавично брали ╖х на абордаж. Усе це - во╕стину руське, безстрашне - повелося з давнини».
Ще майже п╕втисяч╕ рок╕в тому запорожц╕ не раз брали Синоп, Трапезунд, Кафу та ╕нш╕ турецьк╕ морськ╕ фортец╕. Так, у 1614 роц╕, тобто майже за 240 рок╕в до в╕домого Синопського бою, козаки перетнули Чорне море й ударили по Трапезунду, а через дек╕лька дн╕в захопили Синоп, спалили султанський флот, що знаходився у бухт╕, та арсенал, зв╕льнили вс╕х нев╕льник╕в. Султан, д╕знавшись про це, звел╕в пов╕сити свого першого м╕н╕стра Насух-пашу.
Особливо╖ сили ╕ масштаб╕в морськ╕ походи запорожц╕в досягли у XVII ст., коли запорожц╕ майже повн╕стю панували на Чорному мор╕. Цей пер╕од пов’язаний з ╕м’ям козацького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, якого сучасники вважали одним ╕з найб╕льш видатних полководц╕в ╕ флотоводц╕в ╢вропи.
Слава про в╕двагу й мореплавну майстерн╕сть запорозьких козак╕в була дуже поширена в ╢вроп╕ та на Близькому Сход╕. В╕домий ╕тал╕йський мандр╕вник П’╓ро делла Валле пов╕домляв у травн╕ 1618 року: «Турки не мають на Чорному мор╕ жодного м╕ста, яке б козаки не взяли ╕ не сплюндрували. В усякому раз╕, вони сьогодн╕ на Чорному мор╕ така значна сила, що, коли докладуть б╕льше енерг╕╖, будуть його ц╕лком контролювати. А ╕нший ╕тал╕╓ць - Е. Дортелл╕ Д’Аскол╕, м╕с╕онер у Кримському ханств╕, в «Описанн╕ Чорного моря ╕ Татар╕╖», складеному в 1634 роц╕, в╕дзначав, що «козаки так╕ в╕дважн╕, що не т╕льки р╕вних силою, але й 20 чайок не злякаються 30 галер падишаха, як це видно щороку на д╕л╕».
Не раз запорожц╕ виступали разом ╕з сво╖ми побратимами - донськими козаками. Разом, наприклад, вони оволод╕ли сильною турецькою фортецею - Азовом у 1637 роц╕, а пот╕м п’ять рок╕в, в облоз╕ утримували ╖╖, не маючи п╕дтримки Москов╕╖. Вони в╕дбили 24 приступи багатотисячно╖ арм╕╖ та потужного флоту Оттомансько╖ Порти ╕ залишили Азов лише за наказом царського уряду. Запорожц╕ й донц╕, бувало, ходили разом ╕ до Анатол╕йського узбережжя.
* * *
Моряки з Укра╖ни складали значну частину ек╕паж╕в корабл╕в Чорноморського флоту з перших дн╕в ╕снування. До складу його, до реч╕, входила не т╕льки Севастопольська ескадра, котра поповнювалась кораблями, що сходили з╕ стапел╕в Херсона та Микола╓ва, а й Лиманська гребна флотил╕я, що складалася з моряк╕в-запорожц╕в. Ця флотил╕я (вона одержала найменування - Чорноморська флотил╕я козак╕в) не раз в╕дзначалася в рос╕йсько-турецьк╕й в╕йн╕ 1787-1791 рок╕в: п╕д час оволод╕ння турецькими фортецями ╤зма╖л, Очак╕в, Бендери, а також у морських боях ╕з турецькою ескадрою б╕ля К╕нбурнсько╖ коси та ╕нших битвах.
За бойов╕ заслуги та особисту хоробр╕сть Антона Головатого, який командував козацькою флотил╕╓ю, Катерина II нагородила Георг╕╖вським хрестом. Високими нагородами було в╕дзначено й багатьох козак╕в.
Немало моряк╕в-укра╖нц╕в входило до складу ек╕паж╕в корабл╕в ескадр Ушакова ╕ Нахимова. Та й сам Павло Степанович Нахимов, як стверджують досл╕дники, - укра╖нського походження: його д╕дов╕, козацькому старшин╕ з Харк╕вщини Мануйл╕ Нахим╕ву, Катерина II за хоробр╕сть у боях ╕з турками надала рос╕йське дворянство ╕ земельн╕ над╕ли на його батьк╕вщин╕ та у Смоленськ╕й губерн╕╖, де народився майбутн╕й адм╕рал.
А який значний внесок Укра╖ни у буд╕вництво радянського Чорноморського флоту! Згадаймо, що одним ╕з перших корабл╕в флоту був есм╕нець «Незаможник», побудований у 1923 роц╕ на кошти селян-незаможник╕в Ор╕х╕всько╖ волост╕ Харк╕всько╖ губерн╕╖, як╕ для цього здавали з╕браний урожай. А усл╕д за цим на кошти трудящих Укра╖ни було введено до ладу крейсер «Червона Укра╖на» та ╕нш╕ корабл╕.
На верфях Укра╖ни укра╖нськими корабелами з укра╖нсько╖ стал╕ побудовано майже вс╕ корабл╕ Чорноморського флоту ╕ немало надводних корабл╕в ╕нших флот╕в, що тепер ходять п╕д рос╕йським прапором.
Так було. Була сп╕льна держава, сп╕льн╕ арм╕я ╕ флот. Перемоги й поразки були також сп╕льн╕ для рос╕ян ╕ укра╖нц╕в. Та й геро╖чна ╕стор╕я Севастополя ╕ Чорноморського флоту - також частина життя як укра╖нського, так ╕ рос╕йського народ╕в. Цього не зна╓ т╕льки той, хто не хоче знати.
Мене непри╓мно вразили, наприклад, к╕лька публ╕кац╕й про Севастополь ╕ флот Григор╕я Поженяна, котрого я поважаю як фронтовика ╕ поета, до того ж однополчанина (на крейсер╕ «Молотов», з якого червонофлотець Поженян п╕шов на сухопутний фронт у перш╕ м╕сяц╕ в╕йни, минули мо╖ во╓нн╕ роки). В╕дбиваючи ╕нтереси тих, кому не до вподоби стаб╕л╕зац╕я у Севастопол╕ й на Чорноморському флот╕, в╕н обурю╓ться на «хохл╕в» за те, що ними «обуяла имперская страсть к захвату морей». Подавай ╖м Севастополь, сардон╕чно писав в╕н, ╕ Малах╕в курган, ╕ церкву святого архистратига Миха╖ла, на мармур╕ якого викарбувано вс╕ найменування рот, полк╕в… ╤ бухти, ╕ корабл╕!..
Чи не дивна лог╕ка? Виходить, що Укра╖на вимага╓ у когось Севастополь, що це вона оголосила сво╖ми створен╕ сп╕льно з ус╕ма республ╕ками колишнього Союзу Балт╕йський, П╕вн╕чний, Тихоокеанський флоти, а тепер, гнана «имперской страстью», хоче прибрати до рук й Чорноморський флот! ╤ Чорне море, природно.
А один ╕з нардеп╕в колишнього рос╕йського парламенту ╢вген Пудовк╕н, який також немало зробив для дестаб╕л╕зац╕╖ становища в Криму ╕ на ЧФ, сво╖ м╕ркування щодо Севастополя на нарад╕ оф╕цер╕в Чорноморського флоту висловив так: «За Севастополь склали голови п╕втора м╕льйона рос╕ян».
У боях за Севастополь справд╕ полягло багато солдат╕в ╕ оф╕цер╕в, хоч ╕ не п╕втора м╕льйона, певна р╕ч, оск╕льки нав╕ть загальна чисельн╕сть ус╕х в╕йськ, що брали участь у битвах за м╕сто впродовж ус╕╓╖ його ╕стор╕╖, не досягала тако╖ к╕лькост╕. Р╕ч, однак, не в тому. Чому Пудовк╕н, Поженян, ╕нш╕ рос╕йськ╕ нац╕онал-патр╕оти «забувають», що збройн╕ сили царсько╖ Рос╕╖ та Радянського Союзу складалися не т╕льки з рос╕ян, що звитяжну славу Севастополя добуто кров’ю людей р╕зних нац╕ональностей, ╕ що в братських могилах (п╕дкреслюю: братських, а ╖х багато у севастопольськ╕й земл╕), разом ╕з рос╕йськими лежать й укра╖нськ╕ во╖ни. ╤ не т╕льки вони.
«Ми, моряки-чорноморц╕, учасники Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, н╕коли не дивилися на людей з точки зору ╖хньо╖ нац╕ональност╕, - пише в╕це-адм╕рал у в╕дставц╕ укра╖нець В. С. Пилипенко, удосто╓ний звання Героя в боях за Севастополь. - Хоробро билися вс╕. Хоробро й дружно. ╤ прикро ста╓, коли замовчують заслуги одних, а вип’ячують геро╖чн╕ справи ╕нших. Прикро й образливо… Н╕хто не ма╓ права применшувати заслуги побратим╕в ╕нших нац╕ональностей».
Можна легко зрозум╕ти г╕ркоту й кривду заслуженого адм╕рала. Адже досить в╕дв╕дати пам’ятники м╕ста, ознайомитись з╕ скорботними списками на надгробних плитах братських могил, побувати у музеях м╕ста, ознайомитися з арх╕вними матер╕алами, нарешт╕, пройти вулицями, що назван╕ ╕менами геро╖в, аби переконатися: поруч ╕з рос╕йськими пр╕звищами стоять укра╖нськ╕, б╕лоруськ╕, грузинськ╕ та ╕нш╕, а це означа╓, що не т╕льки рос╕янам Севастополь зобов’язаний сво╓ю гучною славою...
Храм св. архистратига Миха╖ла на вулиц╕ Лен╕на. На його мемор╕альних дошках поруч ╕з найменуваннями Архангельського, Московського, Томського, ╤ркутського, М╕нського, Литовського та ╕нших Рос╕йських, Б╕лоруських, Литовських полк╕в значаться Житомирський, Укра╖нський, Полтавський, Волинський, Черн╕г╕вський та ╕нш╕ п╕хотн╕ й ╓герськ╕ полки з Укра╖ни.
Над знаменитим Малаховим курганом зд╕йма╓ться пам’ятник - скульптурне зображення видатних захисник╕в Севастополя: адм╕рала
В. О. Корн╕лова ╕ матроса П. М. К╕шки. Рос╕йський адм╕рал ╕ укра╖нський матрос. Пам’ятник-символ, що уособлю╓ бойове братерство наших народ╕в. Правда, К╕шку чомусь також прийнято вважати рос╕янином. Ось ╕ «Советский энциклопедический словарь» пише, що в╕н - «русский матрос». Тим часом Петро К╕шка народився у старовинному укра╖нському сел╕ Зам’ятинець Кам’янець-Под╕льсько╖ губерн╕╖ (нин╕ с. Ометинц╕, що на В╕нниччин╕), у родин╕ кр╕пака деспотично╖ рос╕йсько╖ пом╕щиц╕ Докедух╕но╖.
У дореволюц╕йний час встановлено пам’ятник (до реч╕, в╕длитий ╕з турецьких трофейних гармат) ще одному «нижчому чину», матросу Гнату Шевченку - под╕я сама по соб╕ неординарна. Подвиг Гната Шевченка повторили солдати Полтавського полку Григор╕й Шевченко та Семен Конольський, як╕ п╕д час вибуху ворожо╖ бомби прикрили собою командира 8-╖ п╕хотно╖ див╕з╕╖ генерала Урусова ╕ врятували його в╕д загибел╕.
У Севастопол╕ добре знали боцмана Степана Буденка, котрий, як писав «Морской сборник», «одн╕╓ю сво╓ю появою надиха╓ кожного», гармаша Михайла Мартинюка, геро╖в н╕чних вилазок Федора За╖ку, Кузьменка, ╤вана Димченка та ╕нших.
Документи тих л╕т донесли до нас пр╕звища й юних геро╖в. Десятир╕чний Коля Пищенко, син загиблого артилериста, за особисту хоробр╕сть був нагороджений орденом ╕ медаллю. Медаллю «За хоробр╕сть» на георг╕╖вськ╕й стр╕чц╕ в╕дзначений ╕ в╕дважний син матроса Рибальченка - дванадцятир╕чний Максим.
╥х було багато, геро╖в укра╖нсько╖ земл╕, як╕ разом ╕з рос╕йськими во╖нами мужньо в╕дстоювали Севастополь. Це саме вони, рос╕йськ╕ та укра╖нськ╕ кр╕паки, одягнен╕ у морськ╕ бушлати та солдатськ╕ шинел╕, разом ╕з сво╖ми бойовими командирами прославили молоде м╕сто, а не бездарне командування Кримсько╖ арм╕╖, що програло не одну кровопролитну битву п╕д Севастополем.
* * *
Славу геро╖в першо╖ оборони примножили захисники Севастополя у 1941-1942 роках. У битвах за Севастополь брали участь радянськ╕ во╖ни понад тридцяти нац╕ональностей.
Див╕з╕╖ Приморсько╖ арм╕╖, котр╕ до Севастополя обороняли Одесу, там були ╜рунтовно поповнен╕: одеський в╕йськкомат моб╕л╕зував ус╕х чолов╕к╕в в╕ком до 60 рок╕в. Наприк╕нц╕ грудня 1941 року в Севастополь прибули й зайняли бойов╕ позиц╕╖ 386-а та 388-а стр╕лецьк╕ див╕з╕╖, що були сформован╕ в Закавказз╕ головним чином ╕з грузин╕в, в╕рмен╕в, азербайджанц╕в. ╤з Закавказзя не раз доставлялось ╕ маршове поповнення. Та й в ╕нших частинах ╕ з’╓днаннях воювали не т╕льки рос╕яни та укра╖нц╕.
Один ╕з геро╖в Севастопольсько╖ оборони, командир 7-╖ бригади морсько╖ п╕хоти генерал-майор ╢. ╤. Жид╕лов у сво╖й книз╕ «Ми в╕дстоювали Севастополь» писав: «Наш севастопольський плацдарм невеликий, але заселений в╕н був густо. Тут з╕бралися представники вс╕х народ╕в, що живуть у наш╕й велик╕й кра╖н╕... В╕зьм╕ть нашу бригаду. У нас з╕бралися сини майже вс╕х нац╕ональностей Рос╕╖, Укра╖ни, Кавказу, Б╕лорус╕, Середньо╖ Аз╕╖. Батальйон Гегешидзе матроси жартома прозвали «╕нтернац╕ональним батальйоном»: в╕н особливо розма╖тий за сво╖м нац╕ональним складом. ╤ невипадково, мабуть, найб╕льш бойовий, найб╕льш ст╕йкий у нас - «╕нтернац╕ональний батальйон грузина Гегешидзе, того самого кап╕тана Гегешидзе, який одним ╕з перших у бригад╕ заслужив звання Героя Радянського Союзу».
У наших народ╕в - укра╖нського та рос╕йського, - писав Григор╕й Поженян, «лежавших в дни войны голова к голове» - ╕ Бог один, ╕ одна дорога до свободи, а от слава - у кожного своя!
Ось так! Боротися з ворогом ╕ проливати кров - разом, а що стосу╓ться слави - то ╖╖ треба под╕лити. ╤ д╕лить: «Севастополь - город русской славы» - так в╕н назвав одну ╕з сво╖х статей. А х╕ба колишн╕й фронтовик Григор╕й Поженян, та й ╕нш╕ нац╕онал-шов╕н╕сти, не знають, що на фронт╕ славу не д╕лили? Вона була одна на вс╕х, як ╕ перемога. Та й не заради слави насмерть стояли захисники Севастополя. Просто кожен знав: захищаючи Севастополь, в╕н захища╓ тут свою батьк╕вщину, св╕й народ, св╕й д╕м.
До реч╕, траг╕чною виявилася доля багатьох ╕з них: в останн╕ дн╕ оборони, коли вс╕ можливост╕ боротьби було вичерпано, а допомога не надходила, радянське верховне командування кинуло захисник╕в м╕ста, ст╕йк╕стю яких захоплювалось прогресивне людство, напризволяще, а, по сут╕, в╕ддало в руки ворога...
На нашому корабл╕ також служили моряки з р╕зних республ╕к, р╕зн╕ за нац╕ональн╕стю, та ек╕паж був спаяний м╕цним флотським братерством, ╕ це допомагало нам вистояти в найскрутн╕ш╕й ситуац╕╖. На початку серпня 1942 року у жорстокому н╕чному бою з торпедоносцями, бомбардувальниками та торпедними катерами (та ще й п╕д обстр╕лом ворожо╖ берегово╖ батаре╖) крейсер було дуже пошкоджено. Берл╕нське рад╕о тод╕ нав╕ть посп╕шило спов╕стити про потоплення корабля. Але ек╕паж зд╕йснив майже неможливе: з в╕д╕рваною кормою, без руля, продовжуючи в╕дбивати атаки фашистських л╕так╕в, зм╕г-таки довести крейсер до бази, подолавши сотн╕ надзвичайно важких миль.
А коли б╕й зак╕нчився, на ют для похорону за морським звича╓м винесли т╕ла загиблих, чотирьох ╕з в╕с╕мнадцяти - решту разом ╕з кормою поглинула морська пучина.
Вони лежали поруч, «голова к голове», загорнут╕ у брезент, вкрит╕ бойовим прапором корабля: комендор Микола Татарчук ╕з Черн╕г╕вщини, електрик Михайло Тюриков - москвич, х╕м╕к Григор╕й Кур╕╓нко з Микола╖всько╖ област╕, рульовий Петро Погор╓лов – стал╕нградець.
* * *
Севастополь, мабуть, як жодне ╕нше м╕сто в Укра╖н╕, пам’ята╓ ╕ шану╓ сво╖х геро╖в, ╕з подвиг╕в яких ╕ складалася його слава. Серед захисник╕в ╕ визволител╕в м╕ста було багато геро╖в, але й пом╕ж них вид╕лялися ╕мена особливо яскрав╕, як╕ ще в роки в╕йни були в╕дом╕ не т╕льки у вогненному Севастопол╕ - про них знала вся кра╖на, ними пиша╓ться Севастополь ╕ сьогодн╕.
Один ╕з захисник╕в - ╤ван ╤ванович За╖ка з м╕ста Кременчука. Командир 54-╖ батаре╖ берегово╖ оборони, т╕╓╖ само╖, що сво╖ми залпами спов╕стила про початок геро╖чно╖ Севастопольсько╖ оборони. Три доби гармаш╕ вели нер╕вний б╕й з ворогом на п╕дступах до м╕ста, поки не були розбит╕ ус╕ гармати ╕ не вийшов з ладу весь особовий склад.
7 листопада 1941 року п’ятеро моряк╕в - укра╖нц╕ Василь Цибулько та ╤ван Краснос╕льський, рос╕яни Микола Ф╕льченков, Юр╕й Паршин та Данило Одинцов - стали на шляху танково╖ колони ворога, що просувалася на Севастополь. У нер╕вному бою вс╕ вони загинули, та сво╖м життям перепинили шлях фашистським танкам.
Масовий подвиг зд╕йснили й б╕йц╕ 1-╖ роти дзот╕в, що п╕д час другого штурму Севастополя опинилися на напрям╕ головного удару ворога. Невеличк╕ гарн╕зони дзот╕в, якими командували старшини 2-╖ статт╕ Серг╕й Ра╓нко, Петро Романчук, ╤ван Пампуха, Петро Бондаренко, Григор╕й Пузик та старший червонофлотець Умрих╕н, складалися ╕з молодих моряк╕в, призваних на флот в основному з Укра╖ни. Майже вс╕ вони загинули, але не в╕дступили. На пам’ятнику, що встановлений на м╕сц╕ одного ╕з дзот╕в (11-го), накреслен╕ слова передсмертно╖ записки Олекс╕я Калюжного, юнака з села Червоне (нин╕ Калюжне), що на К╕ровоградщин╕: «...Я вмираю, але знаю, що ми переможемо. Моряки-чорноморц╕! Тримайтеся м╕цн╕ше, знищуйте фашистських скажених собак. Клятву во╖на я дотримав. Калюжний».
Пам’ятниками ув╕нчан╕ подвиги старшого червонофлотця ╤вана Голубця, який ц╕ною власного життя врятував товариш╕в ╕ бойов╕ катери (в╕н першим на Чорноморському флот╕ одержав звання Героя - посмертно), старшого червонофлотця Олександра Чикаренка, котрий висадив у пов╕тря величезну штольню з бо╓припасами, знищивши при цьому близько двохсот г╕тлер╕вц╕в, що прорвалися до штольн╕.
Про подвиги розв╕дника й кулеметника ╤вана Богатиря з Дн╕пропетровщини, сина учасника повcтання на броненосц╕ «Потемкине» у 1905 роц╕ ходили легенди ще п╕д час в╕йни. Це про нього писав тод╕ Лебед╓в-Кумач:

Какая сила, мощь и ширь
В самой фамилии героя.
Иван Иваныч Богатырь –
Лишь в сказках имя есть такое.

Мабуть, нема╓ такого ╕мен╕, котре севастопольц╕ згадували б так тепло, як ╕м’я кулеметниц╕ Н╕ни Онилово╖. Дев’ятнадцятир╕чна укра╖нська д╕вчина ╕з села Новомикола╖вка, що на п╕вноч╕ Одесько╖ област╕, в╕дзначилась ще в боях за Одесу. Пот╕м - Севастополь, за який вона в╕ддала сво╓ життя. Поруч ╕з Н╕ною воювала й знаменитий снайпер Людмила Павличенко з Б╕ло╖ Церкви. З перших дн╕в оборони в окопах Севастополя опинилася ╕ Мар╕я Байда, д╕вчина з присиваського села Новий Чуваш. Вона була не т╕льки вм╕лою медсестрою, а й виявилась в╕дважною в╕йськовою розв╕дницею.
Геро╖ були не т╕льки на передов╕й. В обложеному Севастопол╕ вс╕ знали про подвиг штампувальниц╕ Анастас╕╖ Чаус. Перед в╕йною, залишивши р╕дну Сумщину, де п╕д час голодомору втратила батька й двох сестер, Анастас╕я пере╖хала до С╕мферополя, а на початку в╕йни - до Севастополя, де працювала на во╓нному завод╕. П╕д час пов╕тряного нальоту прямо б╕ля верстата була тяжко поранена: осколком бомби ╖й в╕д╕рвало руку. Евакуюватися з Севастополя в╕дмовилась, з госп╕талю - до верстата. ╤ одн╕╓ю рукою виконувала по к╕лька норм. Бойовий орден ╖й вручав командуючий Приморською арм╕╓ю генерал ╤. Ю. Петров.
Назавжди залишилися на севастопольськ╕й земл╕ вих╕дц╕ з Укра╖ни, ватажки севастопольсько╖ молод╕ - одесит Саша Багр╕й, Надя Крайова з Херсонщини, Костя Гармаш, як╕ пере╖хали до Севастополя незадовго до в╕йни.
╤ таких геро╖в, яких шану╓ Севастополь й пиша╓ться ними, багато, у тому числ╕ й серед визволител╕в м╕ста.
У визволенн╕ Севастополя брали участь во╖ни близько сорока нац╕ональностей. Були нав╕ть окрем╕ нац╕ональн╕ з’╓днання. Про це нагадують ╕ пам’ятники на братських могилах загиблих б╕йц╕в ╕ командир╕в 414-╖ грузинсько╖ Анапсько╖ червонопрапорно╖ стр╕лецько╖ див╕з╕╖, що була сформована у Тб╕л╕с╕, 89-╖ в╕рменсько╖ Тамансько╖ Червонопрапорно╖ стр╕лецько╖ див╕з╕╖, укомплектовано╖ в основному в╕рменами, 77-╖ азербайджансько╖ С╕мферопольсько╖ червонопрапорно╖ див╕з╕╖. Нац╕ональних з’╓днань рос╕йських та укра╖нських не було, але сини наших народ╕в воювали у склад╕ кожно╖ в╕йськово╖ частини ╕ на кожному корабл╕.
* * *
Так було... ╤ я впевнений, що братн╕ рос╕йський ╕ укра╖нський народи й надал╕ житимуть у дружб╕ й вза╓мн╕й поваз╕ ╕ н╕яким новоявленим «вождям» м╕сцевого значення, ан╕ завзятим шов╕н╕стам та сепаратистам не порушити цю дружбу. А на просторах Чорного моря нестимуть бойову вахту корабл╕ дружн╕х флот╕в п╕д укра╖нськими та рос╕йськими прапорами, вза╓мод╕ючи, як колись запорозьк╕ та донськ╕ козаки.
Так буде!..
Петро ГАРМАШ,
ветеран Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, учасник оборони Севастополя, ветеран Червонопрапорного Чорноморського флоту.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 26.09.2008 > Тема "Крим - наш дім"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6355

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков