"Кримська Свiтлиця" > #39 за 26.09.2008 > Тема "Українці мої..."
#39 за 26.09.2008
«В УЧИТЕЛЬКИ МО╢╥ ГАРН╤ ОЧ╤...»
Вклон╕мося Вчителю! ОБ’╢КТАМИ ПОЛ╤ТИЧНОГО ТИСКУ В СЕВАСТОПОЛ╤ СТАЮТЬ ВЧИТЕЛ╤ УКРА╥НСЬКО╥ МОВИ...
Вона народилася на Донеччин╕, але вже в 7-р╕чному в╕ц╕ разом з родиною пере╖хала на Терноп╕льщину, до села Свершк╕вц╕ Зал╕щицького району, що розкинулося на пагорбах поблизу Дн╕стра. Там на родину чекала батьк╕вська хата, збудована ще до в╕йни. Третя за рахунком в╕д Берем’янського л╕су, вона мала досить просторий дв╕р, що вм╕щував геть усе на св╕т╕: т╕к, кв╕тник, два розк╕шн╕ кущ╕ калини, розлогий гор╕х та ще й к╕лька вулик╕в. ╥╖ пам’ять береже спогади про с╕льську вулицю з 12-ти хат та криницю посеред не╖. У центр╕ села височ╕ла церква, трохи дал╕ – початкова школа, через дорогу – с╕льський клуб, в якому, пам’ята╓ться, був хор, драмгурток, к╕но ╕ танц╕. Б╕ля вор╕т садиби – осика, як обер╕г в╕д злих людей, на роз╕ – любисток, що мав в╕длякувати зм╕й. В╕д нечисто╖ сили, за звичаями того краю, с╕яли мак. Так пан╕ Тамара згаду╓ р╕дне село, цитуючи при цьому найулюблен╕шого свого поета – Л╕ну Костенко:
Над шляхом при долин╕, б╕ля старого граба, Де б╕ла-б╕ла хатка сто╖ть на самот╕, Живе там д╕д ╕ баба, ╕ курочка в них ряба, Вона, мабуть, несе ╖м я╓чка золот╕...
Вчилася Тамара гарно, та й як ╕накше? Родина мала у сел╕ пр╕звисько – “головат╕”. Родич╕ славились розумом, об╕ймали певн╕ посади, а ╖хн╕ д╕ти вчилися лише на “в╕дм╕нно”. Дехто з с╕льчан ще називав ╖╖ родину “музичишиними”, через те, що прад╕д був скрипалем. Отже, завданням було не розгубити, а примножити славетн╕ родинн╕ ознаки. Одеський пед╕нститут ╕мен╕ Мечникова систематизував природжений розум та надав фаху викладача укра╖нсько╖ мови та л╕тератури. За направленням молода вчителька по╖хала до Кривого Рогу. Працювала в г╕мназ╕╖, любила до безтями сво╖х учн╕в, та й вони, схоже, були у захват╕ в╕д сво╓╖ вчительки. Тамара Тимоф╕╖вна ще й дос╕ береже ту в╕ршовану учн╕вську любов п╕д назвою “Випускний бал” в╕д Ол╕ Апасово╖. В╕рш написаний у 1997 роц╕:
Невже залишимо св╕й клас? Невже ми будемо без Вас? Н╕, н╕! У серц╕ не згаса Стосунк╕в в╕чная краса... Ласкавий усм╕х, потиск рук, Вогненне слово, шал наук, Останн╕й вальс, сльоза пречиста... ╤ тиша дивна, урочиста.
...Може, й пропрацювала б там все сво╓ життя, якби не д╕зналася в 1997 роц╕, що у Севастопол╕ вкрай потр╕бн╕ викладач╕ укра╖нсько╖ мови. Швидко з╕бралася й в╕дбула до Криму.
Це ув╕ сн╕, чи може наяву Я в Севастопол╕ омр╕ян╕м живу – радо записала до щоденника й почала нове життя. А вже через р╕к, у 1998-му, вчителька загальноосв╕тньо╖ школи № 24 Тамара Жога була визнана вчителем року м. Севастополя. Поселили пан╕ Тамару до гуртожитку, там вона мешка╓ й дос╕. Хто спритн╕ший, зум╕в вже якимось чином отримати ордер на к╕мнату, в як╕й мешка╓, а вона – н╕. З цього приводу – жодно╖ скарги, сам╕ жарти. Ця самодостатня ж╕нка переконана, що ╖й завжди в╕днайдеться м╕сце на земл╕, яку вона любить без тями. Лет╕ли роки, “працювала, мов п╕сню сп╕вала”, легко ╕ натхненно, - згаду╓ вона про пережите. У 2001 роц╕ стала викладачем укра╖нсько╖ мови та л╕тератури Севастопольського медичного коледжу ╕мен╕ Жен╕ Дерюг╕но╖, де працю╓ й зараз. Поки що працю╓.., бо, схоже, замислила п╕ти. А шкода. Бо я на власн╕ оч╕ бачила, як захоплен╕ цим викладачем студенти коледжу. Не завжди в рос╕йськомовному м╕ст╕ вчитель укра╖нсько╖ мови та л╕тератури користу╓ться такою повагою. ╥й це вда╓ться скр╕зь ╕ завжди. Мене ж застер╕га╓, см╕ючись: “Ви ж див╕ться, якщо у ваш╕й публ╕кац╕╖ я виглядатиму слабкою чи пригн╕ченою, то краще не пиш╕ть”. (Схоже, пригн╕ченою сьогодн╕ виглядаю я, ╕ в мене ╓ на те досить вагома причина – повномасштабна в╕йна, розгорнута у Севастопол╕ проти осв╕тян, викладач╕в державно╖ мови). Вона ж – завжди усм╕хнена, впевнена у соб╕, студенти знають: до цього викладача можна звернутися будь-коли ╕ з будь-якого приводу.
Якби не Ви, в ц╕м каб╕нет╕ Не так прив╕тно б нас стр╕чали. Якби не Ви, не так п╕сенно Вкра╖нське слово тут звучало б. Якби не Ви...
– ц╕ рядки також про не╖, написан╕ у 2002 роц╕ студенткою коледжу Ольгою Колесниченко, яка стала переможцем Шевченк╕вських читань. Одного разу, п╕сля чергових перемог студент╕в коледжу в конкурс╕ знавц╕в укра╖нсько╖ мови, директор Володимир Анатол╕йович ╤ванов у розмов╕ з╕ мною зазначив, що навчальному закладу поталанило з викладачем укра╖нсько╖ мови та л╕тератури. Методист з укра╖нсько╖ мови ╤нституту п╕слядипломно╖ осв╕ти Севастопольського гуман╕тарного ун╕верситету Валентина Лопатюк, котра зна╓ роботу кожного викладача укра╖нсько╖, висловлю╓ться ще конкретн╕ше: «Це надзвичайно досв╕дчений вчитель. ╥╖ досв╕д роботи не просто вивча╓ться, в╕н переда╓ться колегам. Вона одною з перших у нашому рег╕он╕ в 1998 роц╕ взяла участь у профес╕йному конкурс╕ “Вчитель року”. Ще тод╕ вона одна з перших продемонструвала найсучасн╕ш╕ методики та п╕дходи до навчання. Найхарактерн╕ша ╖╖ ознака – це профес╕онал╕зм, ╖╖ см╕ливо можна назвати Вчителем з велико╖ л╕тери. Друга ознака, що вир╕зня╓ Тамару Тимоф╕╖вну, як людину та громадянку – це те, що вона патр╕от, людина безмежно закохана у свою справу”. Отже, як для передмови до основного сюжету, то, мабуть, я вже сказала забагато. (Це якраз той випадок, коли основною частиною варто вважати передмову). Але без усього сказаного вище не буде зрозум╕ло, фах╕вц╕в якого р╕вня почали винищувати у Севастопол╕. Сам випадок, про який я намагаюся розпов╕сти, на перший погляд, др╕б’язковий, але прикрий, бо може мати незворотн╕ та непередбачуван╕ насл╕дки. Справа у т╕м, що пол╕тикам у Криму й Севастопол╕ дуже виг╕дно збирати електорат, борючись проти сво╓╖ держави за ╕ншу, ╕нтереси яко╖ продовжують прищеплювати кримчанам. А у св╕тл╕ останн╕х пол╕тичних под╕й взагал╕ все державне у Севастопол╕ певн╕, найнят╕ ЗМ╤, наполегливо намагаються зобразити як щось небезпечне та нац╕онал╕стично-вороже. Наст╕льки наполегливо, що за недбалост╕ деяких державних установ, що видають л╕ценз╕╖ таким ЗМ╤, це скоро переросте в певний рух проти нос╕╖в укра╖нсько╖ мови та культури. В управл╕нн╕ осв╕ти м╕ста т╕льки руками розводять, мовляв, що робити, адже йде в╕йна. Я б погодилася з такою позиц╕╓ю, лише за умови, аби чесно й на всю державу було заявлено про те, що у Севастопол╕ розпочалася жорстока в╕йна проти укра╖нства. Винищувати та залякувати почали викладач╕в державно╖ мови. Суд╕ть сам╕: вже к╕лька тижн╕в на НТС (независимое телевидение Севастополя) “катають”один ╕ той самий сюжет. У кадр╕ - спина чолов╕ка, що, сховавши обличчя, чита╓ з листка вихоплену з контексту фразу згаданого вище викладача укра╖нсько╖ мови та л╕тератури, котра на заняттях у медичному коледж╕, д╕йшовши у текст╕ до м╕сця, де л╕тописець розпов╕да╓ про навалу татаро-монгол╕в, вдалася до такого коментаря, на випадок, якщо серед ново╖ групи (ще нав╕ть не перезнайомилися) ╓ представники татарсько╖ нац╕ональност╕: “...часи зм╕нюються, - обережно мовила педагог, - колись ми воювали з татарами, поляками – тепер ми з ними дружимо. Ми завжди дружили з рос╕янами, зараз стосунки напружен╕, але в подальшому, спод╕ваюся, все буде гаразд”. Схоже, подальша доля м╕ждержавних стосунк╕в журнал╕ста, як ╕ батька студента, котрий записував сказане, ц╕кавила мало, бо фразу об╕рвано й акцентовано увагу на тому, що сьогодн╕ стосунки м╕ж державами, так би мовити, недружн╕. Сюжет п╕дкр╕плений ╕нтерв’ю з самою Тамарою Тимоф╕╖вною, як╕й зателефонували з НТС додому, запитуючи, як вона проводить уроки мови та л╕тератури, як╕ свята в╕дзначають разом з╕ студентами, до яких пам’ятник╕в ходять. На пам’ятниках зупинилися детальн╕ше. Пам’ятник гетьману Сагайдачному у Севастопол╕, висловилася викладач, доречний, бо в╕н прийшов до цього берега задовго до появи тут флоту царсько╖ Рос╕╖. Що ж до пам’ятника Катерин╕ II, то, на ╖╖ думку, нищити стар╕ пам’ятники не варто, а встановлюючи нов╕, треба враховувати думку вс╕х етн╕чних груп населення рег╕ону. Бо, скаж╕мо, укра╖нц╕ ╕з загальнов╕домих причин (викладач ╖х перерахову╓ журнал╕стов╕) кв╕ти до пам’ятника Катерин╕ II, певно, не понесуть”. Оце ╕ весь сюжет, який невпинно крутиться два тижн╕, обростаючи жахливими коментарями комун╕ст╕в та рег╕онал╕в в╕д м╕ськради в ╕нтернет╕, з дор╕канням директору коледжу, котрий, коли його запитали, дав найвищу характеристику сво╓му фах╕вцев╕. На ╖хню думку, нац╕онал╕стично налаштований викладач ма╓ покласти заяву на ст╕л ╕ п╕ти з навчального закладу. П╕ти ╓ куди, директори ╕нших шк╕л, почувши про ╕нцидент, кличуть до себе: такий фах╕вець без роботи не залишиться. Справа зовс╕м не в т╕м, що м╕сця нема╓, а в т╕м, що й дос╕ цьому ганебному факту не дали оф╕ц╕йно╖ оц╕нки н╕ в самому навчальному заклад╕, н╕ в управл╕нн╕ осв╕ти. Викладач озвучив державну позиц╕ю щодо сьогодення та факти з ╕стор╕╖ держави, як╕ викладаються в ус╕х школах. У чому ╖╖ провина? Дехто з колег коледжу посп╕вчував, мовляв, вляпалася в ╕стор╕ю. А дехто був готовий на в╕дверт╕ розб╕рки. Як це вона наважилася сказати про студент╕в, що вони - укра╖нц╕, адже вони люблять Рос╕ю й вважають ╖╖ сво╓ю батьк╕вщиною. Якщо у Франц╕╖ живуть французи, а в Америц╕, в╕дпов╕дно, – американц╕, то ск╕льки рок╕в ще треба севастопольцям, аби вони затямили, хто живе в Укра╖н╕, незалежно в╕д сво╓╖ етн╕чно╖ приналежност╕? Таке питання я поставила заступнику начальника управл╕ння осв╕ти м╕ста Жанн╕ Валер╕╖вн╕ Слюсар: - Ну, ви ж розум╕╓те, що йде в╕йна, тут н╕чим не можна зарадити. С╕мдесят рок╕в посп╕ль рос╕янам прищеплювалося в╕дчуття старшого брата. Вийти з того стану за 17 рок╕в ╖м виявилося не п╕д силу. Р╕зновид╕в т╕╓╖ в╕йни – чимало. Один з них – ╕нформац╕йний. Канал НТС – приватний, журнал╕ст в╕дпрацьову╓ свою зароб╕тну плату. Ви, - показу╓ на мене, - свою, а в╕н – в╕дпов╕дно його... Треба набратися терп╕ння ╕ чекати. Наведу приклад. Пам’ята╓те, як к╕лька рок╕в тому на конкурсн╕й основ╕ в╕дбирали та в╕дправляли вчитися до Рос╕╖ наших найкращих аб╕тур╕╓нт╕в? Минулого року вже н╕якого конкурсу не було, ледве назбирали дек╕лька. Цього ж року жоден з аб╕тур╕╓нт╕в не побажав ╖хати вчитися до Рос╕╖. Оце вам ╕ в╕дпов╕дь. А згаданого вище викладача будемо захищати. Мен╕ в╕домо про перемоги ╖╖ студент╕в у конкурсах, м╕ських та загальнодержавних ол╕мп╕адах. Я бачила той ганебний сюжет, але не оч╕кувала, що в╕н матиме так╕ насл╕дки. Така думка в управл╕нн╕ осв╕ти. Що ж до само╖ пан╕ Тамари, то н╕бито й у не╖ все гаразд. Х╕ба що погляд зелених очей трохи згас. Каже, що зникло натхнення, ╕ треба якщо не зв╕льнитися, то хоч би попросити в╕дпустку. Зазвичай, в╕дпустку на початку навчального року осв╕тяни н╕коли не беруть, але тут випадок особливий... Хоче по╖хати на малу батьк╕вщину, мабуть, за натхненням. Туди, де на пагорбах, м╕ж л╕сами хова╓ться ╖╖ батьк╕вське село. Згаду╓ д╕алоги дитинства: - Тату, а чого наше село назвали Свершк╕вц╕? - Бо тут завжди висп╕вують невгамовн╕ свершуни... Так у тому кра╖ називають цв╕ркун╕в... Попри ╕нформац╕йн╕ в╕йни та державн╕ негаразди т╕ весел╕ дзв╕нкоголос╕ ╕стоти й дос╕ почуваються добре. Дещо скрутн╕ше осв╕тянам...
“В учительки мо╓╖ гарн╕ оч╕, При╓мний голос, в посм╕шц╕ уста...”
- писала свого часу про пан╕ Тамару студентка медичного коледжу Олександра Бревко... Агов, де ти тепер, д╕вчино? Рядки твого в╕рша залишилися у скарбничц╕ вчительки, яку вона береже понад усе. Схоже, у тих теплих рядках – ╕ натхнення, ╕ самопочуття знаного севастопольського педагога... Все решта – мине... * * * Редакц╕я “КС” в╕та╓ пан╕ Тамару Жогу та весь педколектив медичного коледжу, очолюваний Володимиром ╤вановим, й ус╕х осв╕тян м╕ста з наступаючим святом – Днем учителя. Натхнення вам, шановн╕, та вс╕ляких гаразд╕в! ╤нформац╕йн╕ в╕йни переживемо разом. Л╕д╕я Степко. м. Севастополь. * * *
P. S. Зустр╕ч з в╕домим на все м╕сто методистом з укра╖нсько╖ мови та л╕тератури Валентиною Лопатюк розпочалася ╖╖ збентеженим запитанням: “Скаж╕ть, будь ласка, НТС – це чия ТРК? Журнал╕сти наполегливо вимагають зустр╕ч╕...”. Як кажуть телев╕з╕йники: “Без коментар╕в”...
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 26.09.2008 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6352
|