Версiя для друку Обговорити в форумi

Шановна редакціє, із сумом у серці повідомляю вам і прошу надрукувати некролог про смерть прекрасної людини, народного цілителя Юліана Мечиславовича Конечного із с. Дзвиняч Богородчанського району Івано-Франківської області. Це сталося цього літа у власному будинку Юліана Мечиславовича. Похований він на сільському цвинтарі в селі Дзвиняч.
Народився Юліан Мечиславович 18 жовтня 1930 року в селі Ярославського повіту (тепер Республіка Польща) у стародавній українській родині. Навчався в українській гімназії. У 1947 році під час операції «Вісла» родина Конечних була виселена в Україну (Тернопільська область, Зборівський район).
Юліан Мечиславович вступив і навчався у Львівському залізничному технікумі, після закінчення якого був направлений на роботу до Сибіру (Іркутська область). Одружився, народились два сини - Олег і Тарас. Олег передчасно помер у 2001 році.
У 60-х роках Юліан Мечиславович знайшов роботу в Україні на залізничній станції у Житомирській області, а потім переселився в Надвірнянський район Івано-Франківської області, де завідував вузькоколійкою, якою звозили ліс із карпатських лісосік.
У 1964 році переїхав до села Дзвиняч Богородчанського району Івано-Франківської області, заочно закінчив Львівський будівельний технікум і став працювати майстром-будівельником на Солотвинському лісокомбінаті, що розташований у селі Дзвиняч. З цього часу і до останніх своїх днів Юліан Мечиславович проживав у цьому селі.
У Дзвинячі Юліан Мечиславович, крім основної роботи на виробництві, у вільний від роботи час почав удосконалювати свої знання з народної медицини. Це йому передалось від його діда, який добре знався на травах і вмів лікувати зіллям людей.
За свою довгу і плідну практику народного цілителя (близько 45 років), Юліан Мечиславович врятував життя не одній людині. Скільки таких врятованих - важко підрахувати. Це були хворі, від яких відмовились лікарі, а Юліан Мечиславович цих немічних невиліковних хворих піднімав на ноги, давав «друге» життя.
До таких врятованих належу і я. У віці семи років лікарі встановили діагноз: глисти-власоглави, але лікувати відмовились, на той час вигнати з дитячого організму власоглави, які «живуть» у кровоносних судинах, у медицини не було змоги. Узявся за моє лікування Юліан Мечиславович і вилікував гірким-прегірким зіллям.
Крім лікування, Юліан Мечиславович допомагав матеріально Феодосійській школі-гімназії у Криму, газетам «Кримська світлиця», «Дзвін Севастополя» та багатьом українським патріотичним організаціям.
Нехай пам’ять про Юліана Мечиславовича Конечного живе вічно у наших серцях.
Богдан Мороз.
м. Севастополь.
* * *
«Кримська світлиця», яку так щиро підтримував Юліан Мечиславович Конечний, гірко сумує з приводу такої болючої для всіх нас втрати... На початку літа, коли Юліан Мечиславович, на той час сам важко хворий, продовжував допомагати людям, в «Україні молодій» було надруковано інтерв’ю з ним. Пропонуємо читачам цю розповідь - як данину пам’яті про прекрасну Людину, Цілителя, Патріота...

Ну що б, здавалося, трава
Цілительський хист Юліана Конечного високо цінувала ще партноменклатура колишнього Союзу. Дорогу до його обійстя добре знають і нинішні владці

Перепусткою для цієї публікації на сторінки «України молодої» було єдине прохання Тараса Конечного — сина пана Юліана: «Пишіть про все, що бачите і чуєте, тільки, будь ласка, не називайте нашої адреси. Татові 78 років, і він тривалий час сам лікував себе від важкої недуги. Нині відновлює сили, тому не може прийняти всіх бажаючих, що стане великою прикрістю для тих, хто може приїхати здалеку».
Отже, абстрагуємося від місцезнаходження прикарпатського фітотерапевта. Скажемо так: передгір’я Карпат — і це відповідає дійсності. Усе решта — точно, конкретно і зримо. Тим паче, що чимало порад нашого співрозмовника можна випробувати без особистого з ним контакту.
Лікування травами — вид народної медицини, який, на відміну від ворожбитства і знахарства, не заперечують навіть світила у білих халатах. А якщо зважити на відомість пацієнтів Юліана Конечного, перед якими до зустрічі з ним розчинялися двері найпрестижніших медичних центрів світу, то мимоволі починаєш вірити у дива, з першого погляду, сумнівні. За здоров’ям до нього приїжджало чимало знаних в Україні постатей, а посол однієї з великих країн світу в особистому амбасадорському посланні від 19 жовтня 2006 року написав (цитуємо): «...хочу ще раз подякувати Вам за всю ту неоціненну і безкорисливу допомогу, яку ви надали моїй сім’ї» (не матеріальну зрозуміло, а цілительську. — Авт.).
Заради справедливості треба сказати, що прикарпатські представники офіційної медицини, з якими вдалося поспілкуватися на цю тему, визнаючи у багатьох випадках високу ефективність лікувальної практики Конечного, сумніваються щодо точності його методики діагностування та дозування фітопрепаратів з допомогою підвішеної на ниточці гайки. Власне, з цього, м’яко кажучи, нестандартного «медінструмента» й почалася наша розмова.

Гайка — всьому голова?

— Юліане Мечиславовичу, де ж той ваш загадковий пристрій, що викликає іронічні коментарі деяких дипломованих медиків?
— Я зараз покажу вам його роботу. Стан хворого визначаю і підбираю лікувальні дози з Божою поміччю. Сиджу ось тут, а мій янгол–охоронець виходить на контакт з янголом–охоронцем пацієнта, де б той не був — в Україні, Канаді чи Австралії — і з допомогою гайки–маятника, що коливається в різні боки, отримую на запитання «так» або «ні» відповіді про хворобу і можливість чи неможливість її вилікувати. Про цей метод я дізнався зі спеціальної літератури, проте довго мучився, поки розгадав його особливості й досягнув з гайкою, так би мовити, повного взаємопорозуміння. З її допомогою підбираю і компоненти та дози трав, злаків чи настоянок.

— Зазвичай досвід лікування травами передається з покоління в покоління як сімейна традиція. Ви теж це вміння отримали у спадок від когось зі свого роду?
— Ні, в мене інша історія. Народився я на землях прадавнього українського Надсяння, але поляки за сприяння Сталіна у 1945 році вигнали нас, десятки тисяч українців, із рідних місць. Так ми стали переселенцями. Невдовзі захворів на рак і помер мій тато. Я закінчив колійовий (залізничний. — Авт.) технікум і почав трудову діяльність аж у Сибіру, згодом працював біля Жмеринки. Аж коли потрапив на Прикарпаття, то зрозумів, що мені тут найбільше підходять повітря і вода. І тут таки став цілителем, хоча до тридцяти трьох років від народження про це й гадки не мав. Моє життя змінив випадок, який спершу мав дуже прикрі наслідки. Якось наприкінці 1961 року я випив холодного пива і захворів на ангіну. Пішов, як годиться, до нашого сільського лікаря, котрий незадовго перед тим закінчив медінститут. Тоді я не надав значення тому, що молодий медик десь півгодини міркував, чим лікувати ангіну. Потім виписав якісь пігулки. Невдовзі я зліг із запаленням суглобів — неспецифічним поліартритом, що не піддавався лікуванню. У 33-річному віці мені вже «світила» перша група інвалідності. Воно б, мабуть, так і сталося, якби люди не порадили звернутися до знахаря Івана Гуменюка (по-вуличному — Павлишина), який мешкав у сусідньому селищі. Я відвідав його у понеділок зранку, а в суботу вже був цілком здоровий і дуже здивований: як же воно так сталося, що офіційна медицина вже мене «списала», а якийсь неписьменний дідо всупереч законам науки за тиждень поставив на ноги? Згодом він і мене навчив лікувати людей травами.

— Чому саме вас і невже цьому можна так легко навчитися?
— Іван Гуменюк мав тоді 86 років, був бездітний і жив самотньо. Я допомагав йому то сіно скосити, то дров привезти. Заходив частенько, і він почав розповідати, які трави помічні при тій чи іншій хворобі, тобто передавати родинні секрети народної медицини. Я спробував — і з першого разу вдалося вилікувати людину. Відтоді, з 1964 року, цим і займаюся. Оформив підприємницьку діяльність за напрямом «Реалізація дикоростучих лікарських трав» і справно сплачую податок.

Кожна рослинка — безцінна

— Де збираєте зілля і чи лікарські рослини, вирощені на городі, мають таку ж цілющу силу, як їхні дикоростучі аналоги?
— Раніше, коли була колективна власність на земельні угіддя, ми із сином Тарасом збирали лікарські трави, де забажається, — у полі, на луках, у лісі. Тепер, після приватизації земель, робити це стало складніше. Нині власник наділу каже: покажи, яке зілля тебе цікавить, я нарву, а ти мені заплатиш. Щодо городніх лікарських рослин, то ми ними не користуємося. Зілля треба брати там, де воно виросло на найкращому, з природної точки зору, місці. А ще треба його вчасно зібрати, висушити у затінку чи на горищі і зберігати тільки в паперових мішечках.

— Скільки трав використовуєте і які з них вважаєте найціннішими?
— Усі трави цінні (посміхається). Кожна рослинка має свої цілющі властивості в певних кількостях і пропорціях, які треба знати, аби не нашкодити людині, яка довіряє тобі найдорожче — здоров’я. Загалом ми використовуємо понад три десятки трав у різних комбінаціях.

— Ви лікуєте лише фізичні недуги чи беретеся й за хвороби, пов’язані з більш тонкими матеріями?
— Раніше я й не підозрював, що злоба, заздрість і цілеспрямована негативна енергія можуть завдавати такої шкоди людському організмові. Є різні люди. Для мене щастя, коли людина каже: «Дякую, ви допомогли мені вилікуватися». А хтось дуже радіє, коли в сусіда здохла корова, а коли згоріла хата, то вже — вершина щастя.

Часто до мене приходять хворі, вражені негативною енергією. Я можу блокувати ці прояви зла.

— Якщо не секрет, як ви це робите?
— Увечері я стаю із заплющеними очима перед образами і прошу: «Господи, Ісусе Христе, Свята Трійце, Божа Матір, апостоле Тадею, всі апостоли, всі святі, спасіть і помилуйте раба Божого — називаю ім’я та прізвище — від ворожби людської». Потім кажу, чим я блокую ці чаклунські поробки, і вони втрачають силу. Від них добре захищають також освячені натільні хрестики, медальйони та щира молитва.

— Ким ви себе вважаєте: знахарем, травником, фітотерапевтом, народним лікарем?
— Зцілюю людей за допомогою народної медицини, то я — цілитель.

— Як до вас ставиться офіційна медицина?
— Добре ставиться. До мене приїжджають і професори медицини, просять, аби допоміг поставити або уточнити діагноз. Я їх теж лікую. Для мене всі хворі, незалежно від соціального стану, — це люди, які потребують допомоги.

Про цілющу силу горіхів, пшона і козиного молока

— Хворі здалека приїжджають?
— Звідусіль. Окрім громадян України, були люди з Росії, Естонії і навіть з далекого зарубіжжя. Одна наша заробітчанка працювала домогосподаркою у француза, котрий мав внутрішньочерепну пухлину і вже лежав у комі. Я передав настоянку, яку тамтешні лікарі вводили йому через зонд. Він одужав і приїжджав до мене, аби подивитися, що то за дід врятував йому життя.

— Ви робите ліки індивідуально після кожного прийому чи маєте готові?
— У нас є заготовки з певних груп хвороб, а дози підбираємо індивідуально. Коли я це роблю, то сиджу лише в одній позі і максимально концентрую увагу на особі хворого, бо інакше гайка не надасть необхідної інформації. Я маю бути винятково зосередженим і спокійним.

— Це, мабуть, забирає чимало енергії. Як ви її поповнюєте? З чого складається ваш раціон харчування?
— В обідню пору я обов’язково мушу поспати годину-півтори. Коли відчуваю втому в інший час, з’їдаю зерна п’яти волоських горіхів. Це додає сил. Я пощу, особливо строго — упродовж страсного тижня, сповідаюся. І сам себе лікую. Господь Бог послав мені новий різновид онкозахворювання, яке я спершу ніяк не міг визначити. Почав задихатися, бо мав лише 10 відсотків чистої поверхні легень. Та з Божою поміччю і завдяки своїй настоянці подолав недугу. Нині в мене легені чисті на 99 відсотків.
Дуже велику цілющу силу, і це я дослідив лише не так давно, має пшоно — цей золотистий сонячний продукт, що виганяє із зашлакованого організму солі. Надзвичайно цінне козине молоко. Свіже, тільки-но здоєне, воно дуже добре лікує хвороби серця, а відстояне добу в холодильнику — печінку, підшлункову залозу і теж розчиняє солі. Чим більше у раціоні харчування натуральної їжі, тим, звісно, краще. Особливу увагу необхідно також приділяти якості питної води.

— Чи вже відомо, хто стане вашим наступником?
— Син Тарас багато у чому мені допомагає і міг би вже самостійно лікувати людей, проте каже, що не братиметься за це, поки я матиму сили для зцілення. Онуки — Роксолана та Ростислав — штудіюють науку у Львівському медуніверситеті. Можливо, й вони зацікавляться досвідом народної медицини.

ДО РЕЧІ
Як розповів Юліан Конечний, він провів уже чотири обнадійливі експерименти лікування ВІЛ-інфікованих осіб, котрі звернулися до нього по допомогу. Спершу зусилля спрямовувалися на знищення вірусу високотемпературними компресами впродовж п’яти годин, а потім настоянкою зміцнювалася імунна система. У двох інших випадках лікування відбувалося за зворотною схемою. Стан здоров’я всіх чотирьох пацієнтів, за словами цілителя, значно поліпшився, хоча детальніші висновки щодо ефективності нового напряму лікування цієї страшної недуги можливі лише після ретельних лабораторних досліджень.
Іван КРАЙНІЙ.
(«Україна молода»,
10 червня 2008 р.).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 12.09.2008 > Тема "Українці мої..."